Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Визначення націоналізму

Читайте также:
  1. I.За допомогою визначення.
  2. Варикозне розширення вен, визначення, етіопатогенез.
  3. Взаємозв'язок професійного самовизначення та фахової установки студентів
  4. Визначення витрат газу споживачами
  5. Визначення водопоглинання тканини
  6. Визначення геометричних характеристик поперечного перерізу
  7. Визначення глибини закладення підошви фундаменту.
С

пецифіка націоналізму – те, що відрізняє національність від інших форм ідентичності – полягає в тому, що джерелом індивідуальної ідентичності націоналізм вважає «народ», в якому вбачає носія су­веренності, основний об’єкт відданості і основу колективної солідарності. «Народ» – це населення, межі і природу якого визначають у різний спосіб. Але його завжди розуміють як щось більше, ніж окремі спільноти, як щось однорідне в своїй основі, яке лише зверхньо розмежоване на гро­мадські стани, класи, місцевості, а в окремих випадках – навіть етніч­ності. Ця особливість концептуальна. Єдиним підґрунтям націоналізму як такого, єдиною умовою, без якої націоналізм неможливий, є певна ідея; націоналізм – це особливий напрямок чи стиль мислення (stile of thought). Ідея, що становить серцевину націоналізму – ідея «нації».

Витоки ідеї «нації»

Зрозуміти зміст ідеї «нації» могло б допомогти дослідження тих се­мантичних зміщень, які вбирало у себе це слово і які можна виявити, роз­глядаючи його історію. Початок цієї історії дослідив італійський вчений Ґвідо Цернатто. Витоки слова знаходимо в латинському natio – щось на­роджене. Початкове поняття мало принизливе значення: у Римі словом natio називали іноземців, що прибули з однієї й тієї самої географічної області, чий статус – оскільки вони іноземці – був значно нижчий, ніж у римських громадян. Значення цього слова було подібне до грецького ta ethne, що також використовувалося для позначення іноземців і, особливо, варварів, а також до єврейського amamim, що стосувалося тих, хто не на­лежав до обраного єдиним Богом народу. Слово мало також інші менш вживані значення, але саме це – група іноземців зі спільним місцем поход­ження – довгий час залишалось його важливим смисловим відтінком.


ТИПИ НАЦІОНАЛІЗМУ

У значенні групи іноземців, об’єднаних за місцем походження, слово «нація» застосовувалось до студентських громад, що прибували до різно­манітних університетів західнохристиянського світу з регіонів, окресле­них дуже приблизно в географічному чи лінгвістичному плані. Наприк­лад, існувало чотири нації в Університеті Парижа, відомому центрі ви­вчення теології: «І ‘honorable nation de France», «lafidele nation de Picardie», «la venerable nation de Normandie» і «la constante nation de Germanie»*. «Французька нація» охоплювала всіх студентів, що походили з Франції, Італії та Іспанії; «німецька нація» – вихідців з Англії та Німеччини; «пікар-дійська нація» дісталася данцям; «нормандська» – Північному Сходу. Важливо зазначити, що студенти зберігали цю національну ідентичність тільки доки були студентами (тобто здебільшого коли проживали за кор­доном); ця ідентичність відразу ж зникала з закінченням їхнього навчан­ня та поверненням додому. При такому застосуванні слово «нація», з одного боку, втратило принизливе значення, а з другого – отримало до­датковий смисл. Завдяки особливій організації університетського життя того часу, студентські громади діяли як групи взаємопідтримки або як спілки і, оскільки вони часто виступали також сторонами у наукових диспутах, то розвивали спільні погляди. В результаті слово «нація» стало означати щось більше, ніж об’єднання за походженням: воно стосувало­ся тепер об’єднання за поглядами і метою.

Оскільки університети надсилали представників для вирішення важ­ливих богословських питань на церковних соборах, слово зазнало ще де­якої зміни. З кінця XIII століття, починаючи з Ліонського собору 1274 року, нове поняття – «нація» як об’єднання за поглядами – стали застосо­вувати до партій всередині «церковної республіки». Але індивіди, що ут­ворювали їх, – прихильники різноманітних внутрішньоцерковних підходів – були також представниками світських і релігійних монархів. Отже, слово «нація» отримало інше значення: воно стало позначати представників куль­турної і політичної влади, або ж політичну, культурну, а згодом і суспіль­ну еліту. Цернатто цитує Монтеск’є, Жозефа де Местра і Шопенгауера, щоб показати, як довго зберігалося таке значення цього слова. Неможли­во помилитись щодо його значення у відомому вислові з «Духу законів»: «Sous les deux premieres races on assembla souvent la nation, с’est д dire, les seigneurs et les eveques; il n’etait point des communes»**.

* «Шанована нація Франції», «віддана нація Пікардії», «поважана нація Нормандії», «непохитна нація Німеччини» (фр.).

** «Зазвичай під нацією розуміли два чільних роди сеньйорів і єпископів, які аж ніяк не були пересічними людьми» (фр.).


ЛіЯ ҐРШФЕЛД


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 128 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ГАНС КОН | ДЖОН ПЛАМЕНАЦ | EHTOHI Д. СМІТ | Культурний і політичний націоналізм | Політика культурного націоналізму | Культурний націоналізм як рух модернізації | Історичний рівень досвіду | Націоналізм рісорджіменто | Реформаторський націоналізм | Інтегральний націоналізм |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Примітки| Зигзагоподібна модель семантичної зміни

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.007 сек.)