Ehtohi Д. Сміт. Територіальні та етнічні націоналізми п

ТЕРИТОРІАЛЬНІ ТА ЕТНІЧНІ НАЦІОНАЛІЗМИ

П

оки що я розглядав націоналізм як недиференційовану цілість, зосереджуючись на його ідеології та центральній доктрині, на вла­стивих йому мові та символізмі, почуттях і прагненнях. Та перей­шовши до розгляду націоналістичних рухів, ми постанемо перед фак­том, що їхні цілі дуже різні, і ця різниця зумовлена концептуальною відмінністю громадянсько-територіальної моделі від етнічно-генеалогі­чної моделі нації <...>.

Ця різниця така глибока, а види націоналізму, породжені цими альтернативними моделями, такі розмаїті, що дехто навіть зневірився в можливості сформулювати єдину концепцію націоналізму. Націоналізм, мов хамелеон, прибирає барви навколишнього середовища. Це напро­чуд пластичне і здатне до нескінченних варіацій поєднання переконань, почуттів і символів можна зрозуміти тільки в кожному конкретному ви­падку; націоналізм узагалі – це просто втеча ледачого історика від тяж­кого завдання пояснити вплив тієї або тієї осібної націоналістичної ідеї, того або того аргументу чи почуття в його вкрай специфічному контексті. Хоч, певне, небагато людей зайде так далеко, як підказує ця вимога, кілька істориків погодиться з головним «контекстуалістським» аргумен­том і вважатиме, що різниця між окремими націоналізмами в багатьох аспектах важливіша від будь-яких зовнішніх ознак схожості.

З цим аргументом пов’язані кілька труднощів. Ніхто не заперечува­тиме важливості соціального й культурного контексту для виникнення, оформлення і курсу того чи того різновиду націоналізму. Але описати якийсь різновид націоналізму означає вже наперед мати певне уявлення про загальну сукупність, до якої належать такі різновиди або яку вони репрезентують, дарма що сполучені з іншими елементами. Тож важко не вдаватись до загального уявлення про націю і націоналізм – навіть коли ми погодимось із важливістю й унікальністю кожного різновиду націо­налізму, – думка, що її – яка іронія! – радо підтримають націоналісти.

Ентоні Д. Сміт

По-друге, заперечення правочинності концепції націоналізму вза­галі не дозволить нам поставити загальні соціологічні питання про су­часність націй і повсюдність націоналістичного повабу сьогодні, а та­кож провести історичні порівняння між різними націоналістичними іде­ологіями, символами і рухами. Фактично, ті самі історики, що наголо­шують на специфічному контексті кожного окремого різновиду націо­налізму, ставлять такі загальні питання і проводять історичні порівнян­ня, і це таки справді бажано робити, якщо ми хочемо хоч трохи розуміти такий невловний і складний феномен, як націоналізм.

По-третє, «контекстуалістський» аргумент обминає фундаменталь­не завдання вивчення націоналізму в усій його феноменологічній склад­ності: потребу створення типологій націоналістичних ідеологій і (або) рухів. Такі типології визнають важливість украй різних контекстів, не жертвуючи можливостями побудови загальних порівнянь. Показуючи, що націоналізмові властиве розмаїття в єдності, ці типології визнача­ють головні різновиди ідеології та руху, враховуючи історичну добу, гео­графічне становище, рівень економічного розвитку, філософські погля­ди, класовий контекст, культурне середовище й політичні прагнення. Саме цієї стратегії я й пропоную дотримуватись.

Мета книжки – не розгляд різних типологій, запропонованих уче­ними. Я тільки згадаю одну або дві і стисло сформулюю власну типоло­гію як вступ до аналізу культурних матриць націоналізму і його впливу в Європі. Решту типологій розглянуто в інших, давніших працях.

Найвпливовішою є, безперечно, типологія Ганса Кона. Він відрізняв «західний», раціональний і асоціативний, варіант націоналіз­му від «східного», органічного і містичного, варіанта. У Британії, Франції й Америці, доводив він, виникла раціональна концепція нації, згідно з якою нація – це асоціація людей, що живуть на спільній території, маю­чи один уряд і однакові закони. Цю ідеологію виробив здебільшого се­редній клас, що дістав владу в тих державах наприкінці XVII століття. Натомість у Східній Європі (на схід від Рейну) впливовий середній клас не сформувався, лише кілька інтелектуалів очолили опір Наполеонові, а потім і породжені тими подіями націоналізми. Оскільки вони були вкрай нечисленні й не мали влади, їхні варіанти націоналізму неминуче відго­нили настирливістю й авторитарністю. З тих самих причин вони уявля­ли собі націю як монолітну органічну єдність з містичною «душею» і «місією», що їх можуть збагнути тільки інтелектуали, виповнені народ­ною культурою. Звідси й їхня часто провідна роль у націоналістичних рухах Центральної і Східної Європи, а також Азії.

Є чимало підстав критикувати цю типологію. її геополітичний

Територіальні та етнічні націоналізми

вимір проминає вплив обох видів ідеологічного націоналізму в різних європейських спільнотах – органічного варіанта в Ірландії і у Франції кінця XIX століття, раціонального ідеалу в деяких варіантах чеського, угорського та сіоністського націоналізмів, а також у ранньому західно-африканському націоналізмі.

Крім того, не зовсім ясно, чому західні націоналізми є витвором буржуазії. Як ми бачили, вони чимало завдячують давнішій монархічній і аристократичній культурі та діяльності. -До того ж прихильність бур­жуазії до раціональних варіантів націоналізму – досить сумнівне тверд­ження: за докази правлять часто містичні пангерманські почування німецької промислової буржуазії або підтримка органічного, «приміти-вістського» російського націоналізму заможними російськими купцями наприкінці XIX століття.

Існує ще різниця, на яку вказав Пламенац, між культурно розвине­ними італійським і німецьким націоналізмами та відносно нерозвинени-ми балканським і східноєвропейським націоналізмами з їхнім браком культурних та освітніх ресурсів, що обмежував їхні можливості і зумов­лював слабші, проте затяті рухи.

Попри цю критику, Конів філософський поділ на більш раціональ­ний і більш органічний варіанти націоналістичної ідеології зостається слушним і корисним. Його цілком можна було б виснувати з поділу <...> на «західну» громадянсько-територіальну і «східну» етнічно-генеалогіч­ну моделі нації. Тут теж слід дуже обережно ставитись до геополітичних ярликів. Обидві моделі можна знайти на «Сході», на «Заході», в Азії, Африці й Латинській Америці, так само і в межах багатьох націоналі­стичних рухів.

Проте ця концептуальна різниця мала важливі наслідки. Грома­дянсько-територіальні моделі нації породжують певні види націоналі­стичного руху: «антиколоніальні» рухи перед здобуттям незалежності та «інтеграційні» рухи після незалежності. Натомість етнічно-генеалогічні моделі нації створюють сепаратистські та діаспорні рухи перед незалеж­ністю і іредентистські або «пан»-рухи після здобуття незалежності. Ця схема не враховує багатьох підвидів, так само як і мішаних випадків, але, як на мене, вона відтворює основну логіку багатьох націоналізмів.

На цій основі можна сконструювати тимчасову типологію націо­налізмів відповідно до різниці між етнічним і територіальним націона­лізмом, беручи до уваги загальну ситуацію, в якій опиняються ті або ті спільноти і рухи як до, так і після незалежності. Ці ситуації разом з го­ловною орієнтацією великою мірою визначають політичну мету кожно­го націоналізму. Таким чином ми виснували наступне:

ЕнтоніД. Сміт

1. Територіальні націоналізми.

А. Рухи перед здобуттям незалежності, концепція нації в яких пе­реважно громадянсько-територіальна, прагнутимуть передусім прогна­ти чужоземних володарів і на місці колишньої колоніальної території створити нову державну націю; це антиколоніальні націоналізми.

Б. Рухи після здобуття незалежності, концепція нації в яких зо­стається здебільшого громадянсько-територіальною, намагатимуться об’єднати та інтегрувати в нову політичну спільноту часто етнічно стро­кате населення і витворити нову «територіальну націю» з колишньої колоніальної держави; це інтеграційні націоналізми.

2. Етнічні націоналізми.

А. Рухи перед здобуттям незалежності, концепція нації в яких зде­більшого етнічно-генеалогічна, намагатимуться відколотись від більшої політичної одиниці (або відколотись і зібратись у визначену етнічну бать­ківщину) і заснувати на її місці нову політичну «етнічну націю»; це сепа­ратистські і діаспорні націоналізми.

Б. Рухи після здобуття незалежності, концепція нації в яких зде­більшого етнічно-генеалогічна, намагатимуться поширитись, приєдную­чи етнічних «родичів» поза межами теперішніх кордонів «етнічної нації» та землі, населені ними, або формуючи набагато більшу «етнонаціональ-ну» державу через союз культурно і етнічно близьких етнонаціональних держав; це іредентистські і «иан-у-націоналізми.

Подана типологія не претендує на вичерпність. Вона оминає кілька добре відомих видів націоналізму, а саме: протекціоністський економіч­ний та «інтегральний» фашистський націоналізми і расові націоналізми. Проте можна доводити, що ці форми – лише підвиди інтеграційних або іредентистських націоналізмів після здобуття незалежності, з якими вони, по суті, пов’язані історично, як-от у випадку «інтегрального» націоналі­зму Морраса в добу французького іредентистського націоналізму з при­воду Ельзасу-Лотарингії або латиноамериканського протекціонізму в добу популістських інтеграційних націоналізмів в Аргентині, Бразилії та Чілі.

Така базова типологія допомагає нам порівнювати націоналізми всередині кожної категорії і поміщати націоналізми в широкі контексти порівняння, даючи можливість удаватись до куди докладніших пояснень. Це аж ніяк не означає заперечення унікальних рис окремих випадків на­ціоналізму. Навпаки: сам факт, що виявилось доконечним сформулюва­ти «стрижневу доктрину» й головні концепції й символи націоналізму, вказує на важливість тих інших рис конкретного націоналізму, що є уні­кальними для кожного окремого випадку. Ті специфічні доктрини та

Територіальні та етнічні націоналізми

концепції (це кращий термін, ніж «другорядні» або «додаткові») відігра­ють у кожному випадку суттєву, а не просто якусь допоміжну роль. Адже саме специфічні доктрини та ідеї створюють символізм і церемонії, про­буджують найглибші народні почуття та прагнення – надто коли пере­плетені з набагато давнішими символами й церемоніями. Ідея Польщі як «стражденного Христа», месіанського образу покути, що пронизує поезію видатного польського поета Міцкевича, пов’язана зі спасенною силою Богородиці Ясногорської, що досі є об’єктом масового культово­го вшанування. Етно-релігійний католицький образ страждань і покути – головний для розуміння ідеології, мови та символізму польського на­ціоналізму. Так само й покликання на індуїстських героїв та божества, як-от на Шіву й богиню Калі, до якого вдавалися Тілак та його послідов­ники, відіграло, дарма що було далеким від світської ідеології націона­лізму взагалі, суттєву роль у створенні індуїстського індійського націона­лізму, що увібрав унікальні, неповторні елементи справді індійської нації. Бо без таких вибіркових зв’язків нації немає.

Важливість специфічних доктрин та символів націоналізму вказує на його глибше значення – ідеологію, мову, свідомість. У світі націй кожна нація унікальна, кожна «обрана». Націоналізм – це сучасний світський еквівалент доновітнього священного міфа про етнічну обраність. Як док­трина поліцентричної унікальності, він проголошує універсальність «не­замінних культурних вартостей». Де колись кожна етнічна спільнота була світом для себе, центром Усесвіту, світлом серед темряви, тепер спадщи­на й культурні вартості зі скарбниці тієї самої спільноти, вибрані, витлу­мачені, відновлені, утворюють одну унікальну, неповторну національну ідентичність серед багатьох інших не менш унікальних культурних іден­тичностей. Це означає, що кожна культура, навіть найменш сформова­на й розвинена, має певну незамінну «вартість» і може вносити свою ча­стку в загальну скарбницю культурних вартостей людства. Націоналізм як ідеологія і символізм легітимує будь-які контури культури, повсюди закликає інтеліґенцію перетворювати «низьку» культуру на «високу», усну культуру на письмову, на літературну традицію, аби зберегти для нащадків її фонд незамінних культурних вартостей. Обрані народи ра­ніше були відзначені своїми божествами; сьогодні вони обрані ідеологією та символізмом, що підносять унікальне та індивідуальне й перетворю­ють їх на глобальну реальність. Раніше народи були обрані за свої ніби­то чесноти; сьогодні вони покликані бути націями з огляду на свої куль­турні спадщини.

Дата добавления: 2015-07-17