Читайте также:
|
|
Способи мовлення пов’язані зі способом мислення: наївно припускати, що ті мовні засоби, з допомогою яких ми формулюємо свої ідеї, ніяк не впливають на зміст цих ідей чи на їхню «працездатність». При всій сьогодні добре відомій критиці, спрямованій проти аналітичної філософії, було б невиправдано уявляти сучасну європейську інтелектуальну культуру як таку, що не пережила лінгвістичного повороту у філософії. Навпаки, в обговоренні будь-яких понять і принципів сьогодні, як правило, беруть до уваги ті мовні засоби, з допомогою яких формулюють поняття, принципи, ідеї. І це стосується використання мовних засобів як з пізнавальною, так і з ідеологічною метою. І в кожному із цих двох випадків (і в академічному і в ідеологічному мовленні) мовні засоби оцінюють з погляду їхньої працездатності -їхньої придатності виконувати ту роботу, яку, відповідно до задуму, вони повинні виконувати.
В академічному мовленні порозуміння можливе тому, що значення висловів спирається на деякі традиції та конвенції – на ланцюги тематичних обговорень (дискурсів), започатковані в якийсь час та продовжені іноді багатьма поколіннями людей. В ході таких тематичних
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА (УКРАЇНСЬКА) ІДЕЯ?
обговорень не тільки вводили деякі вислови у відповідних значеннях («терміни»), а й з’ясовували та уточнювали різні смислові відтінки того чи того вислову. Час від часу відкриття нових фактів потребувало і нових ідей, здатних пояснити ці факти; це приводило до ситуації, коли усталені мовні засоби потрібно було оновлювати. Такі ситуації виникали і тоді, коли пропонували нові ідеї, які краще пояснювали вже відомі, «старі» факти. Вернер Гайзенберґ твердив, що поява квантової механіки перетворила терміни класичної фізики у неадекватний спосіб мовлення: ці терміни втратили свою визначеність, вони набули характеру метафор; їх продовжували застосовувати тільки тому, що нової термінології ще не було створено2.
У філософії та суспільних науках порозуміння в спільноті науковців має ту ж саму основу. В ході тематичних обговорень (іноді дуже довготривалих) науковці приймають деякі конвенції щодо застосування того чи іншого вислову у певному значенні та уточнюють значення найважливіших висловів у різних ділянках суспільних наук та гуманістиці3. Іноді таке обговорення триває століттями – як, наприклад, у випадку поняття буття. Такі терміни як «людина», «суспільство», «культура», «держава», «нація» і т. д. набували в історії філософії різних тлумачень, ці тлумачення дали в’язки чи низки концепцій. А тому змістовна наповненість та конкретність цих понять у кожного з нас тим більша, чим більшою мірою ми знаємо різноманітні тлумачення, підходи та концепції – минулі та сучасні (які часто були розвинуті у руслі тих чи інших течій ширшої інтелектуальної традиції). Відповідно і поняття «нація», як багато інших понять у філософії та гуманітарних науках, є скоріше пучком концепцій, в яких кожна із концепцій, ґрунтуючись на особливому підході, висвітлює певний аспект цього поняття.
Сьогодні ми часто говоримо про зміст понять, та оскільки носієм змісту є слово, то з таким же успіхом (якщо не більшим!) можна також говорити про уточнення значення терміна чи вислову (або ж різних значень чи смислових відтінків у випадку багатозначності). Втім, хоча і в природничих і в суспільних науках порозуміння в спільноті науковців має ту ж саму основу, роль історії думки в суспільних науках та гуманістиці значно вища, ніж в природничих науках. Окрім того, суспільні науковці, на відміну від природодослідників, мають справу з об’єктами, які змінюються історично, а напрямок та характер цих змін значною мірою залежить від здійснення тих чи інших ідей. Спосіб поведінки людей, їхні суспільні установи – це великою мірою наслідок зреалізованих уявлень, міфів, ідей. Скажімо, ідея політичної свободи
Василь Лісовий
відіграла важливу роль у зміні суспільної реальності – у появі демократичних суспільств у Європі. І саме тому поняття політичної свободи є важливим інтелектуальним засобом, без якого ми вже не можемо розуміти та пояснювати природу демократичних суспільств. Зміни у суспільній реальності та в способах мислення приводять до того, що деякі ідеї та поняття у філософії й суспільних науках перестають відповідати новій суспільній реальності, вони набувають ознак метафор або «міфів»*.
Загальновідомо, що метафори та міфи можуть бути як корисними, так і шкідливими або принаймні небажаними. Як видно з вищесказаного, межа між раціонально визначеним терміном і метафорою часто є неясною або ж рухливою. Я вже не кажу, що в деяких стилях мовлення (скажімо, в поезії) метафора часто схоплює смисли точніше, ніж раціонально визначене поняття. Але навіть у філософії, як зауважував Ґустав Юнг, деякі смисли краще схоплюються метафорою, а не терміном. Та, з другого боку, метафорі – особливо, коли її беруть поза будь-яким контекстом – властива багатозначність. Ця багатозначність у деяких видах діяльності стає небажаною. Це стається, зокрема, там і тоді, де без узгодження значень і досягнення порозуміння певний різновид діяльності не може бути успішним. Тож коли люди, з одного боку, усвідомлюють, що певний вид діяльності потребує досягнення необхідного ступеня узгодження значень, але, з другого боку, вони фактично (і неусвідомлено!) застосовують вислови і тексти так, що ті неминуче стають багатозначними, така ситуація може породжувати безплідні суперечки.
Сказане щойно про метафору стосується також міфів: існують як корисні, так і шкідливі міфи. В основі європейської цивілізації (яку звичайно оцінюють як дуже раціоналістичну) лежать деякі потужні міфи. У високорозвинутих суспільствах роль ірраціональних чинників – віри (зокрема релігійної віри), міфів, стереотипів, упереджень та інстинктів і т. п. – аж ніяк не зводиться нанівець. І найрозвинутіші із сучасних суспільств, з одного боку, успадковують деякі міфи, з другого боку, продукують деякі міфоподібні утворення – і доброякісні, і шкідливі. Важливо, одначе, відрізняти ті сфери діяльності та ситуації, в яких метафори й «міфи» (з урахуванням їхнього змісту) здатні успішно «працювати», від тих, де їхнє застосування є небажаним чи малопродуктивним. Одним словом, коли ми говоримо про потребу раціонально зважувати зміст понять чи про потребу уточнювати значення висловів, то це потрібно робити там і тоді, де і коли такі уточнення та узгодження є запорукою успішної діяльності.
ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА (УКРАЇНСЬКА) ІДЕЯ?
Якщо від академічного мовлення – наукового і філософського -перейти до розгляду ідеологічного мовлення, то в даному разі маємо справу з ідеями (і відповідними мовними засобами), призначеними об’єднувати людей для спільного життя та спільних дій. Серед цих ідей центральне місце належить ціннісним ідеям. В демократичних суспільствах важливою передумовою єднання людей для здійснення будь-яких суспільно важливих ідей є досягнення порозуміння між: людьми у процесі спілкування. Вибір тієї чи іншої історичної перспективи пов’язаний зі згуртуванням людей навколо деяких ціннісних орієнтацій. Втім, ціннісний компонент значення наявний майже у всіх підставових поняттях суспільних наук. Важливо інше: оскільки досягнення політичних цілей у більшості випадків можливе тільки з допомогою колективних дій, то це потребує узгодження змісту ідей, гасел, висловів, формул, текстів, призначених забезпечити порозуміння задля досягнення єднання. Звичайно, є можливим застосування політичних технологій, які апелюють не до розуміння, а розраховані на інстинкти, ілюзії, стереотипи тощо: у такому разі прагнуть застосовувати метафори, символи, ритуали. Але такі технології, як правило, розраховані на низький рівень загальної політичної культури. Чим більшою мірою єднання людей у деякий політичний рух спирається на ірраціональні чинники, тим більша ймовірність, що люди не зможуть передбачити негативні наслідки своїх політичних дій.
Отже, непорозуміння і безплідні словесні суперечки виникають особливо тоді, коли певний вислів фактично застосовують як деяку метафору, але в той же час припускають, що цей вислів має раціональне значення. Неусвідомлення того, що даний вислів – у даному його застосуванні – набув ознак метафори, з її радикальною невизначеністю, і є причиною нерозв’язних суперечок. Саме з такою ситуацією маємо справу у випадку з висловом «національна (українська) ідея». Основна теза цієї статті зводиться до твердження: якщо ми замість висловів «ідея нації» чи «поняття нації» застосовуємо вислів «національна ідея», то цей вислів – якщо його беруть поза конкретним контекстом – набуває радикальної невизначеності; і не можна знайти загальноприйнятної підстави, аби усунути його багатозначність. Багатозначність вислову «національна ідея» у більшості сучасних його застосувань – як у публіцистиці, так і в текстах, що претендують на науковість, – перевершує багатозначність інших ідей чи понять у суспільних науках: вона є значно більшою, ніж це звичайно уявляють. А це великою мірою піддає сумніву працездатність цього вислову і як засобу пізнання і як ідеологічного засобу.
Василь Лісовий
У відповідь на сказане хтось може зауважити, що не метафоричність вислову «національна ідея» є причиною його непрацездатності, а ідеологічна і практична протидія самоутвердженню української нації. Бо ж, мовляв, для багатьох людей є чимось самоочевидним, що утвердження української нації (української культурної самобутності) є важливим складником національної ідеї. А отже, мовляв, не неясність змісту цієї ідеї є причиною того, що вона «не працює». Ідея ринкової економіки в Україні також усе ще «не працює» (на відміну від, скажімо, Польщі чи Естонії), але винна тут не неясність цієї ідеї.
Та коли брати до уваги тільки тих, які щиро прагнуть забезпечити життєву перспективу українській нації, то вони мають бути зацікавлені у з’ясуванні того, що означає чи має означати вислів «національна (українська) ідея». І якщо він справді приховує в собі занадто велику міру невизначеності, то варто з’ясувати, що є причиною або джерелом цієї невизначеності. Навіть побіжне ознайомлення з багатьма публікаціями та дискусіями на тему національної ідеї протягом 90-х років свідчить про серйозні розходження в поясненні того, що конкретно означає чи має означати національна (українська) ідея. А тому не дивно, що не перестають звучати заяви щодо неясності її змісту.
Зрозуміло, що з’ясування змісту понять, зокрема і поняття «нація», само по собі не здатне подолати ідеологічних протистоянь, незалежно від того, що є джерелом цих протистоянь – чи економічні інтереси окремих суспільних груп, чи свідомо обрані ціннісні орієнтації, чи деякі інстинкти, ідеологічні стереотипи та ілюзії. Вирішення концептуальних питань не об’єднає, наприклад, тих, хто з якихось мотивів хотів би, щоб української нації не існувало як такої, з тими, хто прагне забезпечити життєву перспективу цій нації. Але воно принаймні здатне усунути непорозуміння серед людей з однаковими чи близькими ціннісними орієнтаціями: воно дає змогу не витрачати зусиль на безплідну словесну суперечку (та, відповідно, уникати ситуацій, щоб суперечка щодо змісту понять чи значень слів роз’єднувала їх).
Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 168 | Нарушение авторских прав
<== предыдущая страница | | | следующая страница ==> |
У яких значеннях застосовують вислів «національна (українська) ідея»? | | | Значення вислову «національна (українська) ідея» залежить від контексту |