Походження національної свідомості

Перетворення друкованого слова на товар повсякденного попиту дало поштовх для виникнення зовсім нових ідей одночасності, проте ми перебуваємо на тій стадії, коли ще тільки з’являється можливість утво­рення спільнот «горизонтально-світського, надчасового» типу. Чому ж серед цих спільнот ідея нації набула такої популярності? Пояснюється це багатьма різними і, звичайно ж, складними причинами. Але, мабуть, слід визнати: найперший фактор, що сприяв цьому – капіталізм.

До 1500 року було надруковано принаймні 20 мільйонів книжок⁶, і цей факт свідчив про настання «віку механічного відтворення», який пе­редбачав Бенджамін. Якщо рукописний твір був доступний тільки для вузького кола обраних читачів, то друкований твір мав куди більші мож­ливості для поширення⁷. Якщо, як вважають Февр і Мартін, до 1600 року вийшло друком 200 мільйонів книжок, то не дивно, що Френсіс Бекон дійшов такого висновку: друкування змінило «вигляд і стан усього світу»⁸.

Книговидання було однією з найперших форм капіталістичного підприємництва; підкоряючись законам капіталізму, воно стало гаряч­ково шукати ринків збуту. Перші друкарі заснували свої філії по всій

Бенедикт Андерсон

Європі: «таким чином була створена по-справжньому «міжнародна» мережа видавництв, яка нехтувала національні [sic] кордони»⁹. А після 1500-1550 років у Європі настала доба незнаного до тих пір економічно­го розквіту, і видавнича справа теж переживала піднесення. «Як ніколи до тих пір» вона перетворилася на «велику галузь промисловості під кон­тролем грошовитих капіталістів»¹⁰. Певна річ, «книготорговці були перш за все зацікавлені в тому, щоб продати свій товар і мати виторг, отож у першу чергу і головним чином вони вибирали ті твори, якими цікавився якнайширший загал їхніх сучасників»".

Початковий ринок утворили європейські грамотії, тонкий проша­рок людей, що вміли читати латиною. Процес насичення цього ринку тривав приблизно 150 років. Вирішальний факт щодо латини – окрім того, що вона була сакральною мовою, – полягав у тому, що вона була мовою двомовних. Порівняно мало хто розмовляв цією мовою від на­родження, а ще менше нею мислили. В XVI сторіччі пропорція двомов­них серед населення Європи зменшилася до мінімуму; цілком можливо, вона була тоді не більша, ніж ця сама пропорція сьогодні серед населен­ня всього світу, і – якщо зневажити передбачення теорії пролетарського інтернаціоналізму – не збільшиться протягом багатьох майбутніх століть. Людство і тоді було, й тепер є у своєму загалі одномовним. Отож логіка капіталізму підказувала: як тільки буде насичений елітний ринок читачів книжок латинською мовою, постане величезний ринок одномовного за­галу. Щоправда, внаслідок Контрреформації кількість видань латин­ською мовою тимчасово зросла, але на середину XVII сторіччя цей процес пішов на спад, бо бібліотеки щирих католиків заповнилися потрібними їм книжками. Водночас нестача готівки, яка відчувалася тоді в усій Європі, примусила друкарів серйозно замислитися над тим, чи не слід їм узятися до видання дешевих книжок простонародною мовою¹².

Революційний переворот, який капіталізм здійснив на благо про­стонародної мови, потім був наснажений трьома іншими факторами; два з них безпосередньо сприяли піднесенню національної свідомості. Пер­ший з них і, зрештою, найменш важливий, полягав у тому, що характер латинської мови зазнав великої зміни. Завдяки праці гуманістів, які ожи­вили великий масив літератури античного світу дохристиянських часів і поширили цю літературу за посередництвом друкарства і книжкового ринку, європейська інтеліґенція дістала можливість по-новому оцінити стилістичну витонченість античних творів. Латинська мова, якою вона тепер почала писати свої твори, дедалі більше наближалася до мови Ціце-рона і відповідно віддалялася від мови церковної і тієї, що була у того­часному щоденному вжитку. Таким чином, ця мова набула характеру

Уявлена спільнота

езотеричного, зовсім відмінного від того, який церковна латина мала у середньовічні часи. Давніша латина була важка для розуміння не через змістовні чи стилістичні труднощі творів, а просто сама по собі, тобто через свій текстуальний статус. А написані нею нові твори читати стало складно, оскільки не все в них було зрозуміло – незвична мова стала за­вадою для розуміння.

Другим фактором був вплив Реформації, яка у свою чергу багато чим завдячувала «друкарському» капіталізмові. За доби, що передувала винаходу друкарського верстата, Рим легко вигравав усі війни з єретич­ними рухами, які виникали в Західній Європі. Вигравав тому, що комуні­кації у нього завжди були кращі, ніж у його супротивників. Але коли Мартін Лютер 1517 року прибив свої тези до дверей церкви у Віттен-берзі, їх надрукували в перекладі на німецьку мову і «через 15 днів їх можна було прочитати в усіх кінцях країни»¹³. Протягом двадцяти років, з 1520 по 1540, німецькою мовою вийшло втричі більше книжок, ніж за 1500-1520 роки – дивовижний поступ, до якого Лютер був причетний безпосередньо. Його твори складали не менш ніж третину усіх німецько-мовних книжок, проданих між 1518 і 1525 роками. Між 1522 і 1546 рока­ми вийшло загалом 430 видань його перекладу Біблії (повного або част­кового). «Вперше в історії утворилося по-справжньому широке коло читачів і з’явилася доступна для кожного популярна література»¹⁴. По суті, Лютер став першим відомим нам автором бестселерів. Або, вислов­люючись інакше, першим письменником, який спромігся «продавати» свої нові твори завдяки своєму прославленому імені¹⁵.

Слідом за Лютером швидко рушили інші, розпочавши пропаган­дистську війну релігійних принципів, війну, яка лютувала в Європі про­тягом наступного сторіччя. У цій титанічній «битві за уми людей» про­тестантство завжди займало в принципі наступальну позицію і робило це саме тому, що знало, як використовувати створений капіталізмом ринок друкованої продукції простонародними мовами, що постійно роз­ширювався, а Контрреформація тим часом захищала цитадель латини. В такій ситуації символічною стала поява виданого Ватиканом Index Librorum Prohibitorum*^l) – протестанти аналогічного списку не створили – нового каталогу, потреба в якому виникла у зв’язку з масовим розпо­всюдженням друкованої літератури підривного змісту. Найкраще ілюст­рує цей настрій – настрій людей, обложених ворогом з усіх боків і охоп­лених панічним страхом, -декрет короля Франціска І про заборону дру­кувати в його королівстві будь-які книги під страхом смертної кари че-

* Список заборонених книг {латин.).

Бенедикт Андерсон

рез повішення! І рішення ввести таку заборону, і неможливість забезпе­чити її дотримання пояснюється тим, що на заході Францію оточували протестантські держави та міста й у них потоком вироблялася сила дру­кованої продукції, яку легко було переправити через французький кор­дон. Візьмімо саму лише Женеву Кальвіна: між 1533 і 1540 роками там вийшли тільки 42 книжки, а з 1550 до 1564 їх надруковано аж 527, і на цей останній рік там було не менше ніж 40 окремих друкарських вер­статів, які працювали мало не цілодобово¹⁶.

Союз протестантизму з «друкарським» капіталізмом (останньому дешеві популярні видання давали добрий зиск) швидко створив нового масового читача-до читання прилучилося також чимало купців і жінок, що, як правило, погано знали латину або й не знали її зовсім – і відразу мобілізував його для політично-релігійних потреб. Звичайно, потрясін­ня зазнала не тільки Церква. Внаслідок того ж таки землетрусу в Європі вперше з’явилися солідні, більші, ніж окреме місто, держави, очолювані людьми, які стали їхніми правителями не за династичним правом, – Гол­ландська республіка, створена пуританами республіка в Англії. (Франціск І злякався загрози не тільки релігійних реформ, а й реформ політичних).

Третім фактором було повільне, географічно нерівномірне поширен­ня простонародної мови як засобу адміністративної централізації, що її прагнули запровадити деякі сильні володарі, яких би в пізніші часи, певно, назвали б абсолютними монархами. До речі, корисно нагадати, що універ­сальність латини в Західній Європі ніколи не відповідала універсальності політичної системи. Цікавий факт: у Китаї за часів, коли там правили імпе­ратори, сфери влади мандаринської бюрократії²’ і поширення мальованих ієрогліфів практично збігалися. По суті, після падіння Західної Римської імперії політична дезінтеграція Західної Європи призвела до того, що жод­ний суверенний володар не спромігся монополізувати латину і зробити її своєю, і тільки своєю державною мовою, і відтак усевладдя латини, яким вона користалася у сфері релігії, у політичній сфері не повторилося.

В адміністративний ужиток народні мови почали вводити ще до винаходу друкарства і до струсу, який релігія пережила у XVI сторіччі, отож цей процес (принаймні, на його початковій стадії) слід розглядати як незалежний фактор в ерозії священної уявленої спільноти. Водночас немає ніяких підстав гадати, що перехід на народну мову відбувався під впливом глибинних ідеологічних – не будемо говорити, протонаціональ-них – імпульсів. У цьому зв’язку дуже корисно згадати, як відбувався цей процес в Англії – країні, розташованій на північно-західній околиці ла­тинської Європи. До норманського завоювання мова судових органів, літературна й адміністративна була англосаксонська. Протягом наступ-

Уявлена спільнота

них ста п’ятдесяти років, по суті, вся державна документація велася ла­тиною. У період між 1200 та 1350 роками ця державна латина була замі­нена французькою мовою в її норманському варіанті. Водночас відбува­лося повільне злиття цієї мови, якою розмовляли чужоземці, що стано­вили правлячий клас країни, з англосаксонською, якою розмовляло на­селення. Внаслідок цього злиття утворилася давньоанглійська мова. Після 1362 року нова мова, у свою чергу, стає мовою суду, і нею відкри­вають засідання парламенту. 1382 року цією мовою з’являється рукопис­на Біблія у перекладі Вікліфа¹⁷. Треба мати на увазі, що всі ці мови були не «національні», а «державні» і що були часи, коли в цю державу входи­ли не тільки сьогоднішні Англія та Велс, а також частини Ірландії, Шот­ландії і Франції. Очевидно, чимала частина підданих англійського коро­ля латину, французьку в її норманському варіанті чи давньоанглійську знала погано або й зовсім не знала¹⁸. Після того, як давньоанглійська мова запанувала в англійському політичному житті, Лондон володів де­якими територіями у «Франції» ще майже ціле сторіччя.

Подібний процес відбувався й на Сені. Як розповідає з посмішкою Блок, «французька мова, яку вважали зіпсованою формою латини, зму­шена була кілька сот років доводити, що вона здатна бути мовою літе­ратурною»¹⁹. І вона стала офіційною мовою судочинства тільки 1539 року, коли Франціск І видав щодо цього едикт, відомий під назвою: «Едикт, виданий у Вільє-Коттере»²⁰. В інших державах, очолюваних володарями за династичним правом, латина протривала значно довше – в імперії Габсбурґів вона вживалася ще чимало років у XIX сторіччі. Ще в інших державах стала вживатися «чужоземна» народна мова: у XVIII сторіччі мова при дворі Романових була французька й німецька²¹.

В кожному випадку «вибір» мови являє собою поступовий неусві-домлений прагматичний, мало не самопливний процес. Стосовно цього він дуже відмінний від свідомо виробленої мовної політики, яку прово­дили в XIX сторіччі спадкові володарі, реагуючи на піднесення хвилі вороже настроєного щодо них народного мовного націоналізму. Цю відмінність переконливо підтверджує той факт, що адміністративні мови в давнину вводилися саме для адміністрування: це були мови, якими ад­міністрація користувалася для своїх адміністративних потреб і які були введені для її зручності. Ніхто й не думав про те, щоб систематично на­в’язувати цю мову багатонаціональній масі підданих, якими правили ці спадкові монархи²². Проте піднесення цих простонародних мов до ста­тусу державних, зробивши їх, у певному сенсі, суперниками латини (фран­цузька в Парижі, англійська в Лондоні), стало фактором, який спричи­нився до розпаду уявленої християнської спільноти.

Бенедикт Андерсон

По суті, є підстави вважати, що езотеризація латини, Реформація і введення простонародних мов у офіційний ужиток самопливом у сучасно­му контексті можуть розглядатися насамперед з негативного боку – вони ж бо сприяли знеціненню ролі латини і розпадові священної християн­ської спільноти. Неважко утворити нові уявлені національні спільноти си­лою своєї уяви, хоч жодна з них насправді не існує. З позитивного боку ці нові спільноти стали можливими завдяки напіввипадковій, але бурхливій взаємодії між системою виробництва і виробничими відносинами (капі­талізм), відкриттю нового способу передачі інформації (друк) і тій сталій обставині, що людство розмовляє багатьма різними мовами²³.

Фактор сталості має суттєву вагу. Хоча капіталізм і спромігся звер­шити чимало надлюдських подвигів, але два супротивники – смерть і мови – виявилися для нього заміцними горішками²⁴. Окремі мови мо­жуть відмерти чи їх можна викорінити, однак здійснити всезагальну мов­ну уніфікацію людства як не було, так і не є можливим. Проте в історич­ному плані численні мовні бар’єри не створювали особливих проблем, аж доки капіталізм і друкарський верстат спричинилися до появи одно-мовного масового читача.

Не забуваючи про ідею сталості, тобто права на існування різних мов узагалі, було б великою помилкою зрівняти цю ідею зі звичним по­стулатом націоналістичних ідеологів, які відстоюють ідею споконвічної сталості саме їхньої мови і саме тут, у цьому краї. Суттєве значення має взаємозв’язок між фактором сталості, технологією і капіталізмом. У до­друкарській Європі і, звичайно, в усьому іншому світі, функціонувала сила-силенна розмовних мов, які для тих людей, що вважали їх рідними, були основою основ життя; їх була така сила, що, якби «друкарський» капіталізм спробував експлуатувати всі потенційні ринки усної народ­ної мови, він би залишився дрібномасштабним капіталізмом. Але з цих численних місцевих мов можна було монтувати у певних межах «дру­карські» мови, яких налічувалося куди менше. Сама довільність системи передачі звуків знаками полегшувала процес монтування²⁵. (Водночас, що більшу ідеографічну вагу мають знаки, то ширша буде потенціальна зона монтування. Тут можна виявити своєрідну низхідну ієрархію від алгебри і від китайської та англійської мов до французької та індоне­зійської, які звично послуговуються складовою абеткою). Для «монта­жу» споріднених народних мов найбільше прислужився капіталізм, який у межах, установлених граматиками і синтаксисами, створив механічно відтворювані «друкарські» мови, що їх можна було поширювати за по­середництвом ринку²⁶.

Ці друкарські мови заклали основи національної свідомості трьо-

Уявлена спільнота

ма чітко виявленими способами. По-перше, вони створили об’єднаний простір обміну й передачі інформації нижче латини і вище усних народ­них мов. Люди, які розмовляли багатьма різновидами французької, анг­лійської чи іспанської мов і яким було важко або навіть неможливо по­розумітися у розмові, змогли розуміти одне одного за допомогою друку й паперу. У процесі спілкування між собою вони поступово усвідомили той факт, що на терені їхньої рідної мови мешкають сотні тисяч або навіть мільйони людей і, водночас, що тільки ці сотні тисяч або мільйони нале­жать до цього терену. Цей гурт одномовних читачів, пов’язаних між со­бою друкованим словом, перебуваючи у своєму особливому одвічному стані «видимої невидимості», утворили зародок уявленої національної спільноти.

По-друге, «друкарський» капіталізм надав мові нової стабільності, що, зрештою, допомогло створити такий важливий для суб’єктивної ідеї нації образ старовинності. Як нагадують нам Февр і Мартін, надрукова­на книжка мала перманентну форму, що давало змогу відтворювати її, по суті, безліч разів і в часі, і у просторі. Вона вже була непідвладна сва­волі монастирських переписувачів, які мали звичку вносити в текст зміни за своїми особистими уподобаннями і «несвідомо осучаснювати» його. Отож якщо французька мова XII сторіччя значно відрізнялася від мови, якою творив Війон у XV-му, то в XVI сторіччі темп змін різко сповільнив­ся. «На XVII сторіччя європейські мови загалом набули своїх сучасних форм»²⁷. Сказати простіше, за останні три сторіччя ці усталені «дру­карські» мови покривалися захисним лаком; слово наших предків, які жили в XVII сторіччі, куди зрозуміліше нам, ніж Війону слово його по­передників з XII сторіччя.

По-третє, «друкарський» капіталізм створив «владні» мови, які дещо відрізняються від давніших адміністративно вживаних народних мов. Деякі діалекти були, певна річ, «ближчі» до близької їм «друкар­ської» мови і визначали її утворення. їхні невдатні родичі, які могли б пристосуватися до дедалі впливовішої «друкарської» мови, втратили таку нагоду перш за все тому, що їм не вдалося, або вдалося тільки частково, запровадити у друковану продукцію свої словоформи. «Північно-захід­на» німецька мова стала нижньонімецькою, в основному усною, відтак ненормативною, бо її не можна було пристосувати до «друкарської» мови, так само, як і чеську, що нею розмовляли в Богемії. Верхньонімецька, королівська англійська, а згодом центральний діалект тайської мови набули нової політичної і культурної ваги. (Це пояснює, чому наприкінці XX сторіччя деякі невизнані національності в Європі, щоб змінити свій підлеглий статус, прагнуть доступитися до друку – і до радіо).

Бенедикт Андерсон

Залишається тільки наголосити на тому, що становлення «друкар­ських» мов і диференціація їхніх статусів загалом відбувалися внаслідок стихійних процесів, до яких спричинилися конфліктні взаємодії між ка­піталізмом, технологією і різноманітністю людських мов. Але, як це за­галом бувало в історії націоналізму, вони могли стати формальним зраз­ком для наслідування і, в разі потреби, їх можна було використати, дію­чи за приписами Макіавеллі. Сьогодні уряд Таїланду чинить усілякі пе­репони спробам чужоземних місіонерів створити для гірських народно­стей пристосовану до їхніх мов систему транскрипцій і налагодити дру­кування цими мовами: водночас уряд не дуже стурбований тим, що ці мови вживаються в усному мовленні. Особливо показовою видається доля тюркомовних народів на територіях, що входять тепер до складу Туреч­чини, Ірану, Іраку та СРСР. Родина усних мов, які колись завдяки арабській орфографії можна було всі скомпонувати і відтак зробити кож­ну з них загально зрозумілою, внаслідок умисних маніпуляцій втратила свою єдність. Щоб зміцнити турецьку національну свідомість і послаби­ти ідентифікацію турків з ісламським світом, Ататюрк у примусовому порядку ввів латинський алфавіт²⁸. Радянська влада пішла за його при­кладом: спочатку, поборюючи ісламські і перські впливи, запровадила латиницю, потім, у сталінські 30-ті роки, ввела кирилицю²⁹.

З наведених вище аргументів можна зробити такі висновки: збіжність капіталізму та друкарської техніки з тією сталою обставиною, що людство розмовляє багатьма різними мовами, створила можливість появи нової форми уявленої спільноти, яка, маючи адекватну структуру, підготувала ґрунт для сучасної нації. Потенційний простір цих спільнот був, певна річ, обмежений, проте водночас він лише випадково міг збіга­тися з тодішніми політичними кордонами (які, загалом, були лиш межа­ми експансії тих чи тих монархів).

Але тепер ми бачимо, що нині, коли мало не всі сучасні самоство-рені нації – і також національні держави – мають свої «національні дру­карські мови», чимало з них вважають ці мови спільними, а в інших тільки незначна частина людності користується національною мовою в розмові чи на письмі. Національні держави Латинської Америки або держави «англосаксонської сім’ї народів» являють собою яскравий приклад пер­шого варіанта; багато ексколоніальних держав, зокрема африканських, – другого. Іншими словами, утворення сучасних національних держав аж ніяк не передбачає категоричного використання тієї чи тієї «друкар­ської» мови. Щоб зрозуміти, чому порушився зв’язок між «друкарською» мовою, національною свідомістю і національними державами, треба взя­ти до уваги появу численних нових політичних утворень, які виникли в

Уявлена спільнота

Західній півкулі між 1776 і 1838 роками; усі вони, ніяковіючи, проголо­сили себе націями і, за курйозним винятком Бразилії, (нединастичними) республіками. Вони ж бо цікаві не тільки тим, що в історичному плані були першими державами такого типу на світовій арені і відтак природ­но стали першим живим зразком того, як повинні «виглядати» такі дер­жави, а й тим, що своїм числом і одночасним народженням дають великі можливості для порівняльних-досліджень.

Дата добавления: 2015-07-17