Концепт інформації

Поняття того, що мають спільного між собою знання, цінності, тра­диції, новини, чутки та накази, було розроблено комунікаційними інжене­рами. Вони назвали це інформацією. При побудові телеграфної лінії чи те­лефонної мережі основною проблемою для інженерів був не зміст повідом­лень, які мають бути передані. Повідомлення могли бути правдивими чи неправдивими, священними чи нечестивими, жартівливими чи глибокодум­ними. Вони могли містити описи фізичних явищ або ж людських взаємин. Це могли бути повідомлення про інші повідомлення; або ж вони могли бути наказами, призначеними для того, щоб переорієнтувати чиюсь увагу або змінити людську поведінку. Комунікаційні інженери мусили подбати про те, що було спільне для всіх цих повідомлень, – потребу передати їх швидко, з найменшими зусиллями та з найменшими перешкодами.

Тому комунікаційні інженери розробили методи розкладання по­відомлень на невеликі, дискретні одиниці – літери в абетці, крапки й тире в азбуці Морзе, чорні та білі цятки на телеекрані; вони навчилися вимі­рювати, скільки цих елементів повідомлення, скільки цих одиниць інфор­мації було передано каналом зв’язку і скільки було втрачено. Таким чи­ном, вони знайшли точний спосіб вимірювання втрат чи спотворень у повідомленнях та вимірювання потужностей системи комунікації.

Народи, нації та комунікація

На початку в цьому процесі нехтували змістом повідомлень і зосе­реджували увагу лише на факті їх складності. Для дуже грубого лінійно­го екрана потрібно, мабуть, мати однакову кількість точок зображення, щоб передати картинку коміксів або ж грубу репродукцію картини «Мона Ліза» Леонардо да Вінчі. Гарна ж репродукція «Мони Лізи» потребува­тиме значно багатшої комунікаційної системи, значно більшої кількості та більшого розмаїття точок зображення. Хоча комунікаційні інженери не могли передбачити, повідомлення якого типу передаватиметься ко­мунікаційною системою, вони могли передбачити її можливі потужності.

Ось саме ці концепти інформації, потужності комунікаційної системи та взаємодоповнювальності (complementerity) її частин, можуть бути дуже корисними у галузі соціальної науки. Тому що будь-яка співпраця людських істот потребує принаймні деякої комунікації. Чим багатша їхня співпраця у виробництві матеріальних товарів та послуг, у розвитку високоорганізованих суспільств, у створенні та використанні нематеріальних скарбів – знання, мистецтва й цінностей, – тим більшою є потреба у багатій, різноманітній, швидкій і точній інформації. Ми не можемо точно виміряти шанобливість, красу, хоробрість або ж непо­хитність людей, але ми значною мірою здатні виміряти обсяг і типи повідомлень, які вони можуть одне одному передавати, та ту ціну, яку вони повинні заплатити у вигляді зусиль і втрати інформації.

Але тут нас цікавить очевидна здатність певних груп чоловіків і жінок досягати порозуміння одне з одним у широкому спектрі всього, що може бути в їхній свідомості, та їхня очевидна нездатність досягати такого ж порозуміння – принаймні у широкому обсязі – з чужинцями. Всі ми знаємо, що люди набагато легше можуть порозумітися одне з од­ним стосовно того, що у них в руках, ніж стосовно того, що у них в го­лові; тим часом рідко коли звертають увагу на ті відмінності між спільно­тами, що постають на основі цих різних типів порозуміння (sharing).

І тому у своїх наступних міркуваннях я схиляюся до погляду ант­ропологів, що і суспільство, і спільнота постають внаслідок соціального навчання, і що спільнота складається з людей, які навчилися спілкувати­ся між собою й розуміти одне одного далеко поза сферою простого об­міну товарами та послугами.

Я не можу застосовувати для цього аналізу те поняття спільноти, що його група провідних суспільствознавців запозичила зі сфери біо­логії, де «спільноту» рослин і тварин інколи визначають як набір рослин і тварин, що співіснують у певній місцевості.

«Суспільство» ж, на думку цих науковців, це група людей, що усві­домили спільну «належність» у певному сенсі. Те, що я пропоную тут для

КарлДойч

аналізу нації, відрізняється від обох цих полярних варіантів. Ми рідко бу­ваємо зацікавлені у простому співіснуванні, і, з другого боку, перед тим, як аналізувати чи обговорювати проблему свідомості, нам треба зрозумі­ти, що ж це за об’єктивні факти, які людина може усвідомити, навіть якщо ці факти існують у формі звичок, звичаїв чи уподобань у нашій свідомості.

Для цієї проблеми мені доведеться запозичити терміни з галузі до­сліджень комунікації, і мені треба вибачитися за варварське та квазімеха-нічне звучання, яким вони можуть вражати слух тих читачів, що з ними не знайомі. Я маю три підстави для свого вибачення: по-перше, наукове вивчення процесів комунікації не призводить насправді до механістич­ної філософії, а радше навпаки; по-друге, я застосовую спрощену термі­нологію лише для того, щоб спростити відстежування певних нескінчен­но більших та складніших суспільних процесів (як простий дзвіночок може полегшити стеження за рухами набагато складнішого кота); і, на­решті, по-третє, цей наш підхід можуть виправдати його результати.

Суспільства виробляють, відбирають та каналізують товари й по­слуги. Культури виробляють, відбирають та каналізують інформацію. Залізниця чи друкарський верстат є предметом суспільства. Дорожній знак або абетка є предметом культури. Суспільства можуть будувати стіни; культури можуть встановлювати табу. Суспільство комунікує ма­теріальними товарами або вкладанням енергії, яке називають працею; культура комунікує зразками (patterns). Це можуть бути зразки розмі­щення об’єктів у просторі, від кераміки та орнаментів до знарядь та буді­вель. Це можуть бути зразки дії, як ігри, танці, або моделі доброчесної поведінки. Або ж це можуть бути зразки уподобань щодо поведінки, такі як стандарти моральності або смаку. Або ж, врешті, це можуть бути коди та символи, тобто зразки, створені таким чином, щоб передавати інформацію про інші зразки, аж до того, що біолог Дж. С. Гакслі назвав «унікальною для людини біологічною характеристикою, суть якої поля­гає у наявності традиції», і що Едмунд Берк охарактеризував як «парт­нерство у всілякому мистецтві... й у всілякій довершеності».

Якби ми знали, як порівнювати й вимірювати здатність груп та куль­тур передавати інформацію, ми могли б досягти кращого розуміння їхньої поведінки та їхніх можливостей. Але як можна виміряти інформацію?

Дата добавления: 2015-07-17