Суспільство, культура та комунікація

Певну множину фактів, які стосуються національності, можна опи­сувати, використовуючи термін «суспільство». Під суспільством розумі­ємо тут групу індивідів, взаємозалежних через поділ праці, через вироб­ництво та взаємообмін товарами і послугами: «Слово «суспільство» по­значає групу індивідів, які навчилися працювати разом».

У міру того, як існують значні відмінності на рівні такої взаємо­залежності – і не тільки в межах деяких конкретних товарів та послуг, а у межах великої їх кількості – ми можемо вважати одне суспільство відок­ремленим від інших. Деякі товари можуть бути транспортовані на ве­ликі відстані від одного суспільства до іншого – як, скажімо, нефрит у кам’яному віці або ж бавовна і гума у першій половині XX століття. Але обмін деякими специфічними товарами не створює суспільство; для цьо­го мусить бути обмін або поєднання багатьох товарів та послуг. У цьо­му сенсі суспільство – це група індивідів, пов’язаних інтенсивним поді­лом праці, і відокремлена від інших суспільств значним зниженням цієї інтенсивності.

У минулому розвинутий поділ праці означав поділ суспільства на

Карл Дойч

групи зайнятості (такі як «місто» та «село»), а також на соціальні страти, касти або класи (що перетинали деякі з цих груп зайнятості). Обмін товарами та послугами може пов’язувати певні суспільства між собою більшою мірою, аніж пов’язувати ці суспільства з іншими. У такому випадку ми можемо сказати, що вони разом утворюють щось на зразок великого суспільства, яке у певних аспектах є близьким до того, що називають цивілізацією, але не тотожним з нею.

Важливо чітко відрізнити це поняття суспільства від понять спільно­ти або культури в антропологічному сенсі. На перший погляд, культура складається з інституцій – таких як танці, весільні обряди – та з певних речей, як, скажімо, якийсь вид сокири чи списа, їжі чи одягу. Якщо ми придивимось пильніше, то побачимо, що ці речі якось тримаються ра­зом: ті самі люди звикли до певних видів сокир, одягу, їжі та шлюбу; вони мають загальноприйняті уявлення про красу орнаментів і про «доб­ру» поведінку дорослих і дітей. Всі ці речі, як виявляється, якимось чи­ном тримаються разом у їхній свідомості. Вони утворюють, якщо засто­сувати технічний термін, культурну конфігурацію.

Якщо придивитися до кожної конфігурації культури, то в індіанському pueblo, німецькому Gesangverein або ж у баскетбольній команді середньої школи Мідлтауна знайдемо, поза видимою конфігура­цією звичних речей та загальноприйнятої поведінки, невидиму конфігура­цію цінностей – того, що можна і не можна робити, правил для розрізнення поганих та добрих вчинків, красивого та огидного, звичайного та дивного, безпечного та небезпечного, цікавого та нецікавого. Позитивні елементи культури – дії, які ми бачимо, слова, які ми чуємо, речі, до яких ми торкаємося, – вбудовані у підґрунтя, яке в кожній культурі являє собою ту частину поведінки, що її ми не бачимо, оскільки вона вважається непристойною; зі слів, що їх ми не чуємо, бо вони можуть бути табу; з речей, які відсутні, бо їх не використовують. Тиша є красномовною. Без тиші немає мови, і саме культура вчить людей, коли потрібно говорити, а коли мовчати. Культура у цьому сенсі є екраном або ситом, конфігурацією «історично створеного селективного процесу, що каналізує реакції людей як на внутрішні, так і на зовнішні стимули».

Тому загальна культура є загальним набором стабільних, звичає­вих (habitual) уподобань і пріоритетів уваги та поведінки людей, а також їхніх думок та почуттів. Багато із цих уподобань можуть включати ко­мунікацію; людям, як правило, легше спілкуватися у межах тієї ж самої культури, аніж поза її межами. Мірою того, як спільна культура сприяє комунікації, вона формує спільноту.

Але не завжди. Певна культура може створити модель (pattern)

Народи, нації та комунікація

взаємопов’язаних ролей, таких як чоловік і жінка, батько й дитина, госпо­дар і раб. Якщо процес цей зайшов далеко, то комунікація між пов’яза­ними групами може дійти до вузького кола конвенціалізованих слів, тем та почуттів, дозволених усталеним етикетом. Такий етикет обмежує ко­мунікацію між білими й неграми в деяких частинах Півдня США: вони можуть зустрічатися роками, завжди роблять традиційні жести і промов­ляють традиційні фрази, та при цьому знають одне про одного дуже мало. Незважаючи на широку прірву в спілкуванні, деякі автори у таких ви­падках досі говорять про одну «культуру» білих та негрів; інші ж ідуть на компроміс і говорять про окремі «субкультури» білих та негрів в ме­жах цієї структури. У будь-якому разі, у таких крайніх випадках спільна культура – тобто спільна для обох груп – є відносно бідною. Це обмеже­на культура, обмежена власними внутрішніми бар’єрами, що робить її водночас обмеженою спільнотою.

Жодна термінологія не може бути точнішою за життя. Терміни «культура» та «спільнота» можна застосовувати як взаємозамінні, оскіль­ки вони описують один і той самий комплекс процесів. Коли ми говори­мо «культура», ми наголошуємо на конфігурації уподобань або ціннос­тей; коли ми говоримо «спільнота», ми наголошуємо на аспектах кому­нікації; так само, коли мова йде про рух транспорту в місті, часом ми можемо говорити про мережі вулиць, а часом – про систему світлофорів. Але без міських вулиць зелене та червоне світло світлофора не має ніяко­го значення. Так само ми ніколи не повинні забувати, що саме канали культури надають культурним цінностям їхнього значення.

Є й інший бік цього опису. Коли ми говоримо «культура», ми на­голошуємо на звичках, уподобаннях та інституціях як таких, ніби вони -конфігурація безтілесних привидів. Коли ми говоримо «комунікація», ми наголошуємо на зібранні живих індивідів, розум і пам’ять яких якраз і містять у собі звички та канали культури.

Тому обидва терміни по-своєму корисні. У більшій частині цієї кни­ги нація буде розглядатися у термінах спільноти, як її визначено тут. Але багато цінної літератури про народи та нації було написано з викорис­танням концепту культури. Про це взаємонакладання понять спільноти та культури потрібно пам’ятати, щоб зберегти зв’язок між цими різними підходами й запобігти розриву у цій галузі знання, що було б лише на шкоду обом.

Канали культури, як і суспільства, складаються з матеріальних за­собів. Так само як і канали суспільства, вони витвір історичних процесів, історія змінює їх і може їх знищити. Але вони дуже відрізняються від каналів суспільства – за тим, що проходить через них.

Карл Дойч

Різновид того, що передається каналами культури, надзвичайно важко описати. У нашій повсякденній мові не існує для цього якогось одного слова. Частини цього ми називаємо знанням, інші ми називаємо цінностями, ще інші – звичаями, норовами або ж традиціями. Деякі час­тини цього є лише чутками або просто новинами, ще інші – це накази чи команди. Ми маємо якісне розуміння цих речей. Ми можемо впізнавати їх, коли бачимо або чуємо, а також знаємо, що вони взаємопов’язані і що часто переходять одне в одне. Проте немає слова з повсякденної мови, що висловило б їхню єдність чи зв’язки між ними, а суспільствознавці не мають звичного для себе та усталеного концепту, який би уможливив їх точний аналіз чи кількісне вимірювання.

Можливо, найуспішніший спосіб подолання цієї проблеми поля­гає в тому, щоб запозичити цей концепт з іншої групи наук і пристосува­ти його для наших цілей. У найкращому випадку, такий концепт надасть нам лише спрощену модель невичерпно багатої реальності; все ж можна сподіватися, що він принаймні чіткіше прояснить деякі важливі аспекти цієї реальності.

Дата добавления: 2015-07-17