Примітки. 1. Випадок, коли культурна нація виникає виключно на основі спільної культури

1. Випадок, коли культурна нація виникає виключно на основі спільної культури, без впливу якогось політичного фактора, в усякому разі рідкісний. Вислів Дальмана (Politik, 3. Auflage, С. 3): «Можна бути більше народом, ніж державою, але не може бути народу без держави», хоч і занадто різкий, містить у собі зерно істини. Наприклад, утворенню італійської культурної нації сприяв спогад про Римську імперію, а також політична історія папства і римської церкви. Але так само і навпаки: політична нація ледве чи може виникнути без впливу якихось культурних чинників. Хоча, з огляду на ці застереження та передумови, не слід поспішати зі ствердженням, що взагалі не варто розрізняти поняття культурної та політичної нації, як це не раз траплялося з часу появи першого видання цієї книжки. Адже всі такого характеру історичні категорії позначають, по суті, лише провідні тенденції, які в історичній дійсності рідко коли проявляються в чистому вигляді і повністю. Поняття культурної і політичної нації, як доводять наступні розділи монографії,

Фрідріх Майнеке

існують як цілком визначені й типові хіба що в свідомості окремих індивідів.

2. Відрізняючись термінологією, своїм змістом збігаються з нашими погляди Едуарда Майєра на різницю між народністю і національністю: «Тільки дуже поступово... формується, спочатку напівсвідомо, почуття тіснішої спільності, уявлення про єдність народності. Найвищий рівень цього почування, ідея національності, стає тоді надзвичайно тонким і складним утворенням, здатним до історичного розвитку; вона перетворює фактичну єдність на свідому, активну і творчу волю» і т. д. (Основи держави. Звіт про засідання Берлінської академії, філ.-іст. секція, 1907, 6 червня; пор. також: Meyer E. Theorie und Methodik der Geschichte. – С. 31 і далі). Різниця, яку Катенбуш проводить між любов’ю до Батьківщини та космополітизмом (Промови ректорату в місті Галле, 1913), між «народом» і «нацією», відповідає приблизно тій, яку бачимо між культурною нацією і нацією політичною. «Народ, – каже він, – це природна і, за певних обставин, культурна єдність, нація ж – завжди сформований волею організм... Нації завжди виникають як імперії... Нації – це завжди власні держави». Таке звужене поняття нації не узгоджується з прийнятим слововживанням. Тому нашу термінологію ми вважаємо практичнішою. «Засідання II з’їзду німецьких соціологів. 1912» (Тюбінґен, 1913), які обговорювали переважно проблему нації, виявили, власне, тільки одну важливішу працю – реферат Роберта Міхельса (розширено опублікований під назвою «До питання про історичний аналіз патріотизму», Arch. f. Sozialwiss, 36); вона особливо важлива для теми про розвиток сучасної національної ідеї у Франції та Італії. Цікаво, хоча з погляду філософії цінностей і дещо однобічно, розглядає «поняття нації та ідеї про співдружність народів» у недавній публікації Бубнов (Arch. f. Sozialwiss, 51,1923).

3. Дуже гарно сказав про це Ґ. Рюмелін: «Один мотив може притягувати мене до цього, інший – до того середовища; віра може поєднувати мене з людністю, від якої мене відокремлює спільність громади, держави, мови, походження. Але наша душа кожний такий поділ і зіпсуття свого настрою відчуватиме й оскаржуватиме як перешкоду; її постійно супроводжуватиме тихе, пристрасне бажання жити спільним життям у всій його повноті та однорідності. Перед нею поставатиме як ідеал центральна людність, що охоплює собою всі життєві цілі» (Rьmelin G. Ьber den Begriff des Volks. Aufsдtze I, 103).

Дата добавления: 2015-07-17