Підходи до етнічності

Вияви «етнічності» не тільки емпірично відрізняються, для них характерна парадоксальність. З одного боку, ми натрапляємо на дуже стійкі етноси, деякі з’явилися багато століть, а то й тисячоліть тому. Більше того, в міру нашого заглиблення у предмет дослідження ми починаємо помічати багато борозен в етносі та накладань (shifts) в етнічній ідентифікації; у літературі знаходимо численні приклади «мно­жинної ідентичності», яка включає не тільки визнання індивідом своєї належності до таких груп як стать, регіон, клас, релігія і т. п., але

Джон Гатчшсон, Ентош Д. Смгг

також багато накладених ідентифікацій з різними етносами або етніч­ними категоріями. У Стародавній Греції, наприклад, особа могла іден­тифікувати себе зі своїм полісом (містом-державою), зі своєю етно-лінгвістичною групою (іонійці, беотійці, дорійці, еолійці) або ж зі своїм етносом (всі елліни). У сучасній Нігерії особа може ідентифікувати себе зі своїм родом, зі своїм етносом (ібо, йоруба, тів, гауза), з релігій­ною спільнотою (християнство, іслам), з національною державою Ніге­рія, не згадуючи вже про африканську культуру⁷. <...>

Заради зручності будемо поділяти всі наявні підходи до «етніч­ності» на два великих напрямки та на ряд альтернативних підходів.

Перший – це так звані «примордіалісти». Цей термін вперше за­стосував Едвард Шілз⁸, який зазнав впливу літератури з соціології релігії. Він прагнув розрізняти певні види суспільних зв’язків – особи­стих, примордіальних, сакральних та громадянських – та прагнув по­казати, що навіть у модерних, громадянських суспільствах продов­жують існувати інші види суспільних зв’язків [окрім громадянських]. Цю ідею підхопив Кліфорд Ґірц⁹, який став твердити про «нездо­ланність» («overpowering») та ознаку невисловлюваності («ineffable quality»), пов’язану з певним типом суспільних зв’язків – зв’язків, які їхні учасники схильні розглядати як зовнішні, нав’язані (coercive) або ж «дані» («given»). І тут дуже важливо відзначити, що ознаку «при-мордіальності» індивіди лише приписують зв’язкам – релігійним, кровно-спорідненим, расовим, мовним, регіональним та звичаєвим; ця ознака не належить до внутрішньої суті самих цих зв’язків. Ґірц виходить з припущення, що потяг до ефективного, динамічного, модерного су­спільства взаємодіє з іншим могутнім потягом – потягом до особистої ідентичності, яка ґрунтується на «примордіальних прив’язаностях». Це твердження близьке до переконаності Вебера у тому, що політич­на дія має своїм найглибшим джерелом «віру у кровноспоріднену спільність, якщо дуже значні відмінності антропологічного характеру не розхитують її»¹⁰.

«Примордіалізм» як такий викликав значну кількість критичних закидів і звинувачень у статичному, натуралістичному розумінні ет­нічності й браку пояснювальної здатності (explanatory power)¹¹. До­слідники часто вказують на гнучкість етнічної ідентичності, її накла­дання на інші різновиди соціальної ідентичності та на здатність людей обирати у різних ситуаціях різні види ідентичності. Поширеність міграції, колонізація, шлюби з інородцями – особливо в сучасному світі – розхитують погляд на етнічні спільноти як споконвічні, відокрем­лені та незмінні утворення.

ЩО ТАКЕ ЕТНІЧНІСТЬ

Одначе нещодавно в галузі соціобіології була запропонована радикальніша версія примордіалізму, яка розглядає генетичну репро­дуктивну здатність як основу не тільки сімей і родів, а й ширших, за­снованих на спорідненості угруповань (kinship-based groupings) – та­ких як етноси. Соціобіологи припускають, що такі групи пов’язані з допомогою механізмів «непотизму» та «інклюзивної пристосованості» (inclusive fitness) і що міфи про походження, які становлять підоснову етносів, відповідають непотичним репродуктивним стратегіям. Цей напрямок аргументації зазнав різкої критики за зведення культурної та соціальної поведінки до біологічних потягів і за неспроможність пояснити, якщо не брати до уваги спекулятивних пояснень, специфіку зв’язків у великих етносах та в націях¹².

На противагу «примордіалістам», «інструменталісти» поясню­ють етнічність як сховище засобів (resource) – суспільних, політичних та культурних – для утвердження інтересів і групових статусів. Одна з інструменталістських версій наголошує на змаганні еліт за ресурси і твердить, що маніпулювання символами є важливим для здобуття масової підтримки та досягнення політичних цілей¹³. Інша версія до­сліджує стратегії еліт, націлені на здобуття якомога більших переваг, у поняттях індивідуальних раціональних виборів; на основі цього роб­лять припущення, що діячі переважно прагнуть до здобутків, оціню­ваних у термінах багатства, влади чи статусу, а підключення етніч­них чи національних спільнот допомагає досягати цих цілей або шля­хом впливу на державу, або ж, у виняткових ситуаціях, шляхом вихо­ду з держави¹⁴.

Однією з основних ідей «інструменталістів» є ідея, що етнічність за своєю природою є соціальним конструктом, а також ідея про здат­ність індивідів «відсікати чи змішувати» ті чи ті елементи з різноманіт­них етнічних успадкувань чи культур, аби творити основу для індиві­дуальної та групової ідентичності¹⁵. Такий підхід є ризикованим, тому що індивідуальна культурна ідентичність відокремлюється від інститу-ційної основи. Існує також небезпека – спільна для всіх інструмента­лістських підходів – знехтувати тим ширшим культурним середови­щем, у межах якого відбувається змагання еліт та раціональна мак-симізація преференцій²’.

Інструменталістів можна також критикувати за розуміння інте­ресів переважно як матеріальних, а також за те, що вони не надають серйозного значення усвідомленню учасниками суспільних взаємин своїх «етносів» (що можна було б назвати примордіалістською пози­цією учасників) і, насамперед, за те, що вони недооцінюють емоцій-

Джон Гатчшсон, Ентоні Д. Смгг

ний момент в етнічності. Це добре показали Коннор у своїй суб’єкти­вістській критиці та Фішмен в історичній критиці. Впродовж усієї історії етноси та нації викликали такі колективні пристрасті, схожі на природні потяги, які не вдавалося викликати класам¹⁶.

Кілька дослідників схиляються то до примордіалістського, то до інструменталістського підходів tout court. Але існує кілька послідовних спроб поєднати ці два підходи. Мак-Кей та Скотт показують, що це можна зробити на теоретичному рівні; питання тільки в тому, наскільки це поєднання здатне пояснювати факти.

Трьома альтернативними традиціями є «трансакціоналістський» підхід Варта, «соціально-психологічний» підхід Горовіца та «етносим-волічний» – Армстронга та Сміта. Варт вважає етнічні групи одини­цями приписів (units of ascription), при цьому соціальні кордони забез­печують існування груп. Не культурна специфіка у межах кордонів, а наявність самих кордонів та символічна «сторожа кордонів» (мова, особливості одягу, харчування тощо) – це те, що зберігає спільноту і потребує докладнішого антропологічного дослідження. При цьому, одначе, Варт вважає ці кордони проникними; насправді дії через кор­дони (transactions) якраз і допомагають зробити кордони стійкими. Варта критикують за припущення фіксованості етнічних ідентично­стей, обмежених кордонами, і за нездатність розрізняти типи етнічних лояльностей, різні можливості, що їх мають різні етнічні групи, та за недооцінку індивідуальних суб’єктивних позицій¹⁷.

На противагу цьому, Горовіц застосовує принципи групової пси­хології Генрі Тейфела і зосереджує свою увагу на оцінках-розрізнен-нях, пов’язаних з груповими цінностями, та на колективних стереоти­пах. Доводячи, що етнічні групи в Африці та Азії, включаючи сучасні територіальні держави, мають інші культурні та економічні ресурси, він вважає, що ми можемо пояснити їхні стратегії, включаючи сепара­тизм та ірредентизм, у поняттях «відсталості» або «розвинутості» ре­сурсів, що знаходяться в розпорядженні груп, та з урахуванням особли­востей тих регіонів, які вони населяють. Основу його підходу стано­вить припущення, що етнічні лояльності, зрештою, ґрунтуються на міфах родової спільності та на почутті групової честі у ставленні до інших груп. Концепція Горовіца є досить доброю протидією редукціоніст-ським підходам. її можна доповнити історичною перспективою, особ­ливо щодо неколоніальних етносів, яка б включала з’ясування ролі інтеліґенції, колективної пам’яті та завжди наявних групових антагонізмів.

«Етносимволістів» передусім цікавить стійкість, мінливість та відродження етносів, а також роль етнічного минулого чи минулих

ЩО ТАКЕ ЕТНІЧНІСТЬ

історій в оформленні сучасних культурних спільнот. Армстронґ зас­тосовує загальний підхід Варта до передмодерних етнічних спільнот, передусім в християнському та ісламському просторі, але поєднує цей підхід з увагою до таких культурних утворень, якими Варт нехтує. Для Армстронга, як і для Сміта¹⁸, міфи та символи відіграють суттє­ву роль в об’єднанні народів і забезпечують безперервність їхнього існування у багатьох поколіннях. Армстронґ розглядає роль різних чинників – таких як ностальгія за минулими способами життя, релігійні цивілізації та організації, імперська міфотворчість та мовні від­мінності – у творенні накладених етнічних ідентичностей. Сміт дослі­джує причини етногенези, зокрема розрізняє «горизонтальні» (арис­тократичні) та «вертикальні» (демотичні) етноси й вивчає моделі, зав­дяки яким етноси перетворилися на модерні нації. Він також наголо­шує на культурній важливості міфів, пам’яті та символів – особливо міфів про походження й етнічну обраність, уявлень про «золотий вік». Він доводить, що у модерну епоху відбувалося та відбувається відрод­ження етнічності, зокрема шляхом того, що інтеліґенція заново відкри­ває джерела етнічності (ethnic roots) як противагу до знеособленого бюрократичного раціоналізму¹⁹. Хоча етносимволізм досить виразно відрізняється від примордіалістської концепції, його також критику­ють за неспроможність чітко ідентифікувати основу етнічних явищ у всій їх різноманітності, за нехтування матеріальними обставинами, за перебільшення важливості змісту міфів та символів.

Примітки

1. Smith A. D. The Ethnic Origins of Nations. – Oxford: Blackwell, 1986. – Розд. 2-3.

2. Armstrong J. Nations before Nationalism. – Chapel Hill: University of North Carolina Press, 1982. – Розд. 7.

3.HandelmanD. The Organisation of Ethnicity/ZEthnic Groups.-1977. -№ 1.- С 186-200.

4. Schermerhorn R. Comparative Ethnic Relations. -New York: Random House, 1970.

5. Horowitz D. Ethnic Groups in Conflict. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1985.

6. Smith A.D. Opcit.

l.AltyJ. H. Dorians and Ionians/Яоигпаі of Hellenic Studies. – 1982.102. – С 1-14.

8. Shils E. Primordial, Personal, Sacred and Civil Ties//British Journal of Sociology. -1957.-№7.-C. 113-145.

9. Geertz С. (ред.) Old Society and New States. – New York: Free Press, 1963.

10. Weber M. Economy and Society. -T. I. – Berkeley and Los Angeles: University of California Press, 1978. – С 389-395.

11. Eller J. and Coughlan R. The Poverty of Premordialism//Ethnic and Racial Studies. – 1993. – №16:2. – С 199-201.

Джон Гатчінсон, Ентоні Д. Смгт

12. Reynolds V. Sociobiology and the Idea of Primordial Discrimination//Ethnic and Racial Studies. – 1980. – №3:3. – С 303-315.

13. Brass P. Ethnicity and Nationalism. – New Delhi, Newbury Park, London: Sage Publicatins, 1991; Cohen А. (ред.). Urban Ethnicity. – London: Tavistock, 1974.

14. Banton M. Racial and Ethnic Competition. – Cambridge: Cambridge University Press, 1983.

15. Cohen A. Custom and Politics in Urban Africa. – University of California Press, 1969.

16. Fishman J. Social theory and Ethnography. – У кн.: Sugar P. (ред.). Ethnic Divercity and Conflict in Eastern Europe. – Santa Barbara, ABC-Clio, 1980.

17. Francis E. Inter-Ethnic Relations. An Essay in Sociological Theory. – New York, 1976.

IS. Smith A.D. Op.cit.

19. Smith A. D. The Ethnic Revival in the Modern World. -Cambridge, 1981; Smith A. D. National Identity. – Penguin Book, 1991.

Дата добавления: 2015-07-17