Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, мелколм Чепмен

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

З

начення терміна «етнічність» залишається дуже неясним для більшості звичайних людей, для яких англійська мова є рідною (native)⁰, а тому існує потреба обґрунтовувати та захищати його застосування. Цей термін є предметом нескінченних та безплідних суперечок серед професійних інтелектуалів, які вважають, що вони знають або повинні знати, що саме цей термін означає. Тут ми не ставимо мету дати правильне визначення, бо досягнення такої мети не відповідає задуму цього дослідження. Але з’ясування того, як цей термін застосовувався та застосовується, може бути корисним.

Термін «ethnicity» в англійській мові є наслідком довготривало­го становлення англійської соціолінгвістики з її тенденцією звертати­ся до грецьких, латинських, французьких чи назагал романських зразків, коли з’являється потреба прояснити ту просту ідею, яка стоїть за яким-небудь новим словом. Сам цей термін походить від давньо­грецького слова «ethnos», яке вижило у сучасній французькій мові у формі «ethnie» – слова, що належить до лексикону інтелектуалів – та у похідному прикметнику «ethnique» [«етнічний»]. Іменник «ethnicite» [«етнічність»], який міг би означати, що саме ви маєте на увазі, коли застосовуєте прикметник «етнічний», все ще не є загальнопоширеним у сучасній французькій мові. Від прикметника «ethnic», який існує в сучасній англійській мові (наприклад, ethnic group, ethnic clothing) шляхом приєднання суфікса з’явилося слово «ethnicity». Оскільки ані сам прикметник, ані іменник, утворений шляхом суфіксації, не мають у розмовній англійській мові якогось самоочевидного значення, то та­ким чином з’явився досить спірний та неясний інтелектуальний термін. Проблемою для англомовної людини є те, що конкретного іменника, від якого походить цей термін, в англійській мові не існує. У ній немає ані слова «ethnos», ані слова «ethnie».

Тож корисно звернутися до етимології цього слова – і то не зара-

Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен

ди того, щоб установити його загальне значення, а тому, що це дасть нам дуже цікаві відомості про долю будь-якого слова, яке використо­вують як засіб розмежування людських колективів. У найдавніших писемних джерелах – наприклад, у Гомера – сдрво «етнос» не засто­совували для позначення людських груп зі спільною культурою, зі спільним походженням або мовою. Його вживали переважно, щоб по­значати великі однорідні (undifferentiated) групи тварин або воїнів. Цим словом часто позначали скупчення тварин і комах (бджіл, птахів або мух), потім – схожі гурти воїнів; при цьому в центрі уваги були такі якості як численність, аморфність структури та загрозлива рухливість (наприклад, «Іліада», 2.87, а також: 2.91; 4.59-69; 12.330). Ми б могли у таких випадках вжити такі слова як «зграя» («throng») або ж «рій», які у невизначений спосіб вказують на певні здатності тварин та лю­дей. Есхіл іменує словом «етнос» фуріїв²⁾ («Евменіди», 366) та персів («Перси», 43, 56; див. також Геродот, 1.101). Софокл називає цим сло­вом диких тварин («Філоктет», 1147; «Антігона», 344). Піндар – і це знову-таки у ранніх писемних джерелах – позначає цим словом групи схожих людей, але людей, які за своїм місцем проживання або ж за способом своєї поведінки перебувають поза межами грецької соціаль­ної нормативності (наприклад, жінки-чоловіковбивці з Лемноса -«Піфійські оди», 4.448). Арістотель називає цим словом чужі або вар­варські наці£ протиставляючи їх «еллінам» («Політика», 1324. Ь. 10). Геродот не вживає слова «етнос», коли описує греків у своєму відо­мому уривку (8. 144^і). Римляни, які писали грецькою в Римській імперії, застосовували це слово тільки тоді, коли говорили про яку-небудь провінцію або провінції сукупно – тобто про неримські землі (див. «Гро­мадянські війни Аппіана», 2.13; Геродіан, 1.2.1; Діон Хризостом, 4.3.11). Ми могли б знайти схожість між давньогрецьким застосуванням слова «етнос» і застосуванням слова «tribe» в сучасній англійській мові: і сьогодні чимало освічених людей не вживають цього слова щодо своєї нації або будь-якої державної нації (nation-state). Ознаки при­родності, нелегітимізованої соціальної організації, безладдя, тварин­ності дуже відчутно пов’язані зі словом «етнос»; ми могли б тут по­слатися на вислів «племена, що ворохобляться, як мурахи серед камін­ня» в описі деяких із британських імперських кампаній. Це дуже ха­рактерні елементи у словниках, до того ж у словниках, мабуть, усіх мов, що за будь-яким відповідником до слова «народ» прихована ду­альність – поділ на «нас» і «них»; від самого початку це було власти­во також для слова «етнос». Це слово співіснувало зі словом «genos», яке греки застосовували, коли говорили про самих себе у розумінні

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

більшої чи меншої власної спорідненості. У своїх пізніших застосу­ваннях – наприклад, грецькому Новому Заповіті³’ – словом «етнос», як і слід було очікувати, починають позначати нехристиян та неєвреїв: цим словом у даному разі намагалися перекласти гебрейське слово «goyim». Тож похідний прикметник ethnikos у цей період є майже сино­німом до слова barbaros – зі всіма його моральними, соціальними та лінгвістичними відтінками: варварами називали тих, хто розмовляв незрозумілою мовою, кому бракувало цивілізованості, хто перебу­вав поза межами смислу, порядку та пристойності.

Значення слова «етнос» зазнавало впливу інших споріднених з ним слів, більшість із яких у тій чи іншій формі запозичені нами: genos (грец.), gens і genus (латин.), populus (латин.), tribus (латин.), natio (ла­тин.), polis (грец.), barbaros (грец.) і barbarus (латин.), civis і civitas (ла­тин.) і т. д. (якщо обмежитися тільки деякими з тих, які можна було б згадати). Тут немає можливості заглиблюватися у докладне дослід­ження значення цих слів, але варто зауважити, що успадкування цих слів у сучасних романських мовах, та в [українській] також, дало ба­гату і складну моральну лексику, розташовану навколо таких вимірів як включення та виключення, самоповага і зневага, рідність і чу-жинність: «язичник» (gentle, Gentile – неєврей, язичник), «популярний», «триба», «нація», «національний», «політичний», «варварський», «ци­вільний», «цивілізований» і т. д².

Найближчим спадкоємцем грецького «етнос» та його похідних стало слово «gentile», яке у формі «gentilis» було використане у Вуль-гаті⁴⁾ як відповідник до грецького слова «етнос»³. Церковна латина була панівною писемною культурою у середньовічній Європі і сло­вотвори від грецького «етнос» відсутні в ній. Після Реформації і пере­кладу Біблії розмовною англійською мовою [в англійській] з’явилося слово «gentile», а не слово «ethnic».

Джаст, з’ясовуючи застосування слова «етнос» у сучасній грецькій, говорить, що тепер це слово може вживатися без урахуван­ня його власне грецького походження. Маємо справу з дуже значною зміною класичного застосування, яка сама по собі заслуговує на ува­гу. Джаст вказує на вживання слова «етнос» у класичній грецькій як назви для «неструктурованих», «племінних», «периферійних» народів, але зауважує, що у деяких відтінках свого значення це слово «перей­шло незмінним (за винятком фонетики) від класичної античності» у сучасну грецьку⁴. Але перетворення (інверсія) значення все-таки ста­лося, і ми повинні бути вдячними доктору Джасту за припущення, що це, ймовірно, сталося в оттоманський період. У візантійські та серед-

Елізабет Тонкій, Меріон Макдоналд, Мелколм Чепмен

ньовічні часи це слово продовжували вживати як відповідник до «gentiles» – тобто для позначення релігійної «інакшості». Але у межах Оттоманської імперії – з огляду на мусульманську більшість в імперії – православні християни самі опинилися в становищі релігійно «інак­ших». Як загальною назвою для різноманітних релігійних громад, в імперії послуговувались словом «мілети» (millets), і дуже вірогідно, що слово «етнос» православні християни використали, щоб перекла­сти турецьке слово і застосувати його як назву для самих себе. Отже, греки, мабуть, стали називати себе «етносом» (тобто православними «мілетами») десь приблизно від XV століття. Коли ж Греція на почат­ку XIX століття стала своєрідною експериментальною лабораторією для становлення модерного націоналізму⁵, то слово «етнос» – у се­мантичній та політичній опозиції до Оттоманської імперії, що розпа­далась, – почало символізувати самоутвердження та самозахист; і, як таке, що позначало саме цю ідею, воно стало популярним серед вихо­ваних на класиці інтелектуалів в усій Європі.

Англійське слово «ethnic», з різноманітними похідними форма­ми, протягом довгого часу застосовувалося в англійській мові у зна­ченні грецького Нового Заповіту – як незвичний інтелектуальний си­нонім для «gentile», тобто як назва для язичників, нехристиян; у цьому значенні це слово продовжували вживати ще в XIX столітті (див. «Oxford English Dictionary», 1971). Одначе десь від середини XIX сто­ліття вчені стали позначати словом «етнос» щось таке як «групу лю­дей зі спільними ознаками». При цьому саме слово «етнос» не стало набутком англомовного інтелектуального дискурсу, але на його ос­нові витворили ціле сімейство складних та похідних слів, які і тепер перебувають в загальному академічному вжитку: етнологія, етно­графія, етноцентричний, етнічний, етнічність та інші⁵’. Термін «етнос» [в англійській мові] виявився непотрібним, бо всі похідні терміни в на­явному дискурсі були об’єднані навколо ідеї раси: термін «етнос» став би тільки зайвим синонімом до терміна «раса». Етнологія стала «до­слідженням рас».

«Раса» не є предметом розгляду у цій книзі, але дискурс щодо раси і сьогодні становить важливий підтекст будь-якого з’ясування етнічності. Сьогодні ми схильні розглядати поняття раси як таке, що пов’язане переважно з біологією; у XIX ж столітті цей біологічний ком­понент вважали тільки частиною складного поняття [раси]. Термін «раса» застосовували для позначення суспільних груп різного типу, і хоча відтінок біологічного був завжди присутній, але в багатьох ви­падках ми могли б вжити [замість слова «раса»], наприклад, терміни

ІСТОРІЯ І ЕТНІЧНІСТЬ

«нація», «суспільство», «культура», «мова» або «плем’я». Поєднання біології, культури і мови в одному і тому ж понятті мало дуже просту основу в досвіді: у багатьох суспільствах, і в нашому також, суспільні та лінгвістичні особливості (recruitment) часто збігалися. Дитина на­роджувалася в суспільстві, частиною якого вона ставала, засвоюва­ла його мову та спосіб поведінки. У цьому контексті поняття, яке чітко не розділяло соціальні, культурні, мовні та біологічні класифікації людей, було цілком доречним.

Джаст, в контексті обговорення етнічності та етнічної ідентич­ності, зауважує, що існує мовчазний учасник цих обговорень (Joker in the pack) – учасник, якого старанно уникають академічні речники ет­нічності: ім’я цього учасника «раса»⁶. Можна майже не сумніватися в тому, що основною причиною цього впертого уникання є почуття відрази і сорому, викликані расистськими доктринами, а особливо расистськими доктринами нацизму, які поширювалися в Європі у 1930-х – 1940-х роках. Як зауважує Джаст, вислів «етнічна група» дуже на­гадує колишній термін «раса», якщо із цього останнього викинути біо­логію (хоча його неявно супроводжує біологічний складник, який по­ривається повернутися на своє колишнє місце)⁷. В Африці вислів «етнічна група» замінив термін «плем’я», оскільки останній стали вва­жати принизливим (і, мабуть, будуть вважати таким і термін «етнічна група»).<...>

Термін «етнічність» – як абстрактний іменник, який означає, що саме властиве вам, якщо ви становите «етнічну групу», – виник на основі прикметника «етнічний». «Oxford English Dictionary» датує його перше писемне застосування 1953-м роком; найраніші пояснення зна­чення цього терміна, як правило, починалися з фрази «Етнічність є новим поняттям»⁸. Термін з’являється у багатьох словниках починаю­чи з 60-х – 70-х років. <...>

Еверет Г’юз цілком правий, коли заявляє: «Ми всі етнічні». Од­наче коли нам дають визначення етнічності і наводять деякі її прикла­ди («японські американці, французи в Канаді, фламандці в Бельгії»), то твердять це, грубо заперечуючи щойно наведену заяву: «Одначе в більшості випадків етнічними групами є тільки меншини».

Дата добавления: 2015-07-17