Висновок. Наше обговорення теми було вибірковим

Наше обговорення теми було вибірковим. У книжці на цю тему приклади можна було б навести зовсім інші: Італію, панславізм і сучасну Францію, коли йдеться про поступ націоналізму в Європі, Туреччину, Японію, Єгипет та Індонезію, коли йдеться про афро-азіатський світ. Та хоч би які приклади ми розглядали, ми б неминуче наразилися на такі ж самі труднощі при розгляді цієї теми. Головна складність закорінена у загальнопоширеному переконанні, що націоналізм – це різновид групо­вої політичної свідомості, якому властиво набувати агресивних форм. У

Кеннет Майноуґ

світі існує сила-силенна різноманітних груп – расових, племінних, релі­гійних та традиційних – але у XX столітті всі вони користуються рито­рикою, запозиченою з арсеналів націоналізму. Але те, чим зазвичай ко­ристуються політики, часто стає джерелом плутанини для тих, хто праг­не досліджувати політику. <...>

Націоналізм являє собою комплекс ідей, проте, мандруючи з од­ного континенту на інший, вони збагачують не його теорію, а його ри­торику, форму самовираження, з допомогою якої еліта може передати масам свій політичний ентузіазм. Ці ідеї мають властивості хамелеона -вони приймають колір навколишнього середовища. Ми бачили, що німецькі та індійські націоналісти одні й ті ж слова тлумачать зовсім інак­ше і що націоналізм в Африці, пов’язаний з соціалістичними ідеями, зовсім відмінний від націоналізму у сучасній Європі, пов’язаного з релі­гійними чи державотворчими проблемами.

Якщо ми спробуємо виявити суть націоналізму, то дійдемо виснов­ку, що, головним чином, він заснований на парадоксі. Природу цього па­радокса можна прояснити, якщо пригадаємо епізод з історії комунізму, який став предметом тривалих дискусій. Марксизм твердив, що в Західній Європі, де капіталізм уже досягнув стадії повної зрілості, він, марксизм, неодмінно здобуде перемогу; насправді ж він переміг у Росії та Китаї, де капіталізм або тільки зароджувався, або й взагалі був практично незна­ний²². Той факт, що марксизм, який претендує бути науковою теорією і відтак буцімто здатний передбачити неминучі, економічно обґрунтовані наслідки, запанував тільки у тих країнах, які якнайменше відповідають визначенням його теорії- в Росії і Китаї,- говорить нам про марксистську ідеологію багато такого, що вона сама воліє приховати. Зокрема, цей факт свідчить про те, що важливим у цій ідеології є не її науковий характер, а спроможність надихати на політичну дію. Щось схоже маємо також у ви­падку націоналізму: спочатку він репрезентує себе як політичну та істо­ричну свідомість нації, згодом починає винаходити нації, від імені яких і діє. Щодо сучасного націоналізму, слід відзначити таку його особливість: він починає з політики і лише потім вигадує проблему національної куль­тури. Ми виявили, що існує націоналізм без націй, існують прагнення, яким бракує реальних підстав. Замість собаки, що махає своїм політичним хво­стом, ми бачимо політичні хвости, які намагаються махати собакою. Ірланд­ський уряд прагне розвивати ірландську культуру; уряд Нігерії прагне пе­реконати люд із племені ібо, гауза, фулані та йоруба, що вони належать до нігерійської чи африканської нації; уряд Індії намагається згуртувати індусів і мусульман, щоб вони стали громадянами однієї єдиної нації.

Це, власне, означає, що концепт нації аж доти залишається майже

Тлумачення націоналізму

цілком позбавленим змісту, доки джерелом цього змісту випадково не стануть якісь місцеві життєві обставини. Це і є причиною того, що спро­би визначити поняття «нація» наражаються на великі труднощі. Це можна зробити тільки з урахуванням конкретного контексту. Розуміння цього моменту затемнює сама націоналістична ідеологія. Націоналісти нама­гаються представити свою політичну боротьбу як таку, що її однорідне суспільство веде проти чужоземних гнобителів. Але потім вони змушені визнати, що ці чужоземні гнобителі мають у її середовищі своїх спільників – маріонеток, зрадників, племінні і традиційні нахили мислення – корот­ко, всіх тих, що чинять опір національному керівництву. Така націоналі­стична концепція служить для того, щоб приховати той факт, що націо­налістичний процес створює передумову для громадянської війни – і часто, як ми бачили, для такої громадянської війни, в якій чужоземному гнобителеві приділяють мало уваги. Націоналістична риторика, яку ча­сто використовують усі сторони міжусобної боротьби, відіграє роль ко­зирної карти.

Існує можливість уявляти націоналізм і як Сплячу Красуню і як Монстра у розумінні Франкенштейна. Націоналізм виводить мільйони людей з їхніх традиційних закутків і вводить їх у модерний світ, об’єдна­ний глобальною комерцією; з другого ж боку, він сприяє появі психоло­гічного клімату, який породжує криваві безглузді конфлікти за право володіти тією чи тією спірною територією. Користь, яку він приносить людству, можна було б здобути іншим шляхом; але, з другого боку, в історію зла, породженого політикою, він не додав майже нічого, за ви­нятком хіба що нової фразеології.

Дата добавления: 2015-07-17