Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Гердер і національна індивідуальність

Читайте также:
  1. Значення вислову «національна (українська) ідея» залежить від контексту
  2. ЙОГАН Ґ. ГЕРДЕР
  3. Національна доктрина розвитку освіти України у ХХІ столітті.
  4. Національна економіка й економічна система.
  5. Національна ідея чи ідея нації?
  6. Національна мета зазначена в концепціях нац. виховання.

Йоган Ґотфрід фон Гердер, який помер 1803 року, був трохи мо­лодшим сучасником Едмунда Берка. Він не був сповна філософом, літе­ратурним критиком або ж представником творчого письменства; з дру­гого боку, він був чимось більшим, аніж belles-lettriste. Дж. Л. Телмон описує його як людину «епохальних прозрінь і передчуттів»20. Ніцше казав, що він не був ні творцем, ані критиком, радше «неспокійним гос­тем» на бенкеті німецької культури. Його особистість, яка трохи нагаду­вала особистість Руссо, утворювалася врівноваженим поєднанням конт-роверсійних пристрастей. <...>

Як сам Гердер, так і його послідовники віддавали значну перевагу обговоренню колективних здобутків громади як найкращих ілюстрацій дієвості Volksgeist (народного духу) – особливо мови, міфів, легенд, на­родних пісень і казок. Сама анонімність цієї продукції вже була чесно­тою, бо, як видавалося, вона забезпечувала їхню спонтанність та вивіль­нення від егоїзму людини, яка підписує свій твір. Одним із наслідків Гер-дерової діяльності було оприявнення напрочуд великої кількості фольк­лористичних і філологічних досліджень, які повсюдно супроводжували розвиток європейського націоналізму21.

Логічно, що новизна цих поглядів пролягає на рівні того, що вва­жається фундаментальним. Philosophes здебільшого мали справу з ідеєю людської природи, яку вважали засадничо незмінною. Відмінності у на­родних звичаях у різних регіонах вони пояснювали як наслідок випадко­вих і суто місцевих обставин. Поняття людської природи розроблялося у психологічних термінах розуму й почувань. Моральні й політичні ідеї виводилися із цієї гаданої людської природи, і тому, у принципі, вони


Анатомія націоналізму

були універсально прийнятними. Але Гердер розглядав притаманну усім людям загальну людську природу як тривіальну абстракцію. Людям зав­жди було властиво поділятися на групи, які розвивали мову й культуру відповідно до навколишнього середовища та формували свій власний національний характер. Упродовж багатьох поколінь народ цю культу­ру виробляє і розвиває; і кожен індивід є тим, чим він є, завдяки тому, що та чи та культура наклала на нього свій відбиток.

Крім того, поняття Volk є ще одним формулюванням у поняттях культури того усвідомлення реальності життя спільноти, яке, як ми вже зазначили, визрівало у надрах XVIII сторіччя. Далека від того, аби про­сто бути одиницею людства, кожна людська істота говорить особливою мовою, має певну релігію, носить одяг характерного стилю і є вправною у різновидах діяльності, які сукупно утворюють особливий спосіб жит­тя. Де ж витоки цих слів, вірувань, стилів і хистів? Певно ж, вони не ство­рені завдяки якомусь обдарованню на кшталт розуму. Вони становлять неусвідомлені й заздалегідь не сплановані продукти зіткнення якоїсь уні­кальної спільноти людей і мінливих обставин. Єдино реальний шлях збаг­нути людську істоту – це визнати її спадкоємицею таких засад.

Гердер порушив нову низку питань стосовно соціальної і політич­ної сфери. Раціоналісти доби Просвітництва ставили питання таким чи­ном: як можна класифікувати цю річ або це явище? Чи вони раціональні? Кращі чи гірші? Чи у змозі ми їм запобігти, а чи посприяти? Наслідком такого підходу став класифікаційний процес, згідно з яким, приміром, британська конституція займала місце «альфа», тоді як уся культура Середніх віків була розжалувана до рівня «гамма»-класу. Поширення Просвітництва перетворилося на процес, який мав облаштувати усю Європу альфа-інституціями та альфа-культурою. До цієї позиції Гердер відчував відразу і винайшов чимало обвинувачень, які ми ще й досі вису­ваємо проти раціоналізму: що він нетворчий, холодно критичний, меха­нічний, що він не спромігся зрозуміти соціальні явища як відповідь на конкретні ситуації. Питання, порушене Гердером, мало історичне спря­мування: як відбулося, що ця річ стала такою, якою вона є? <...>

Гердер не тільки вірив у те, що мова є суттєвою прикметою кожно­го Volk, а й схвалював як наслідок цього поділ людства. Розмаїття мов розмежовує людей поміж собою, спонукаючи їх до розвитку їхньої влас­ної унікальної культури та захищаючи їх від значної корупції, яка вини­кає, – у цьому Гердер був переконаний, – внаслідок сліпого наслідуван­ня чужоземців. За цими переконаннями він дійсно був новатором. Єди­на річ, на якій могли б зійтися при зіткненні на барикадах священик і philosophe, це їхнє спільне збентеження у зв’язку з тим, що людський рід


Кеннет Майноуґ

говорить незліченною кількістю мов і діалектів. Священик вірив, що ця обставина є наслідком прокляття, насланого Богом за людську зухвалість у зведенні Вавилонської вежі. Philosophe нарікав на спустошення, безлад і плутанину як наслідок труднощів у спілкуванні між народами; подібно до всіх раціоналістично мислячих людей, він тужив за світовою мовою -або широко розповсюдженою, як латина чи французька, або ж, якщо вона виявиться неприйнятною через націоналістичні почуття, то штуч­но створеною на кшталт есперанто. Гердер, ясна річ, взагалі не міг розг­лядати такого роду штучні конструкції, як мову. Мова відбиває націо­нальну душу або дух. Це органічний продукт, позначений досвідом по­колінь, різновид закодованої історії страждань та радощів нації. Навіть структура мови здавалася Гердерові дзеркалом морального характеру народу: активні народи, на його думку, віддають перевагу активним дієсловам. «Ми, німці, – писав він у 1787 році, – усе ще не розуміємо важливості національної мови. Основна маса нашого народу думає про неї як про щось таке, що у змозі зацікавити лише граматика. Розглядати її як орган соціальної активності й співпраці, як з’єднувальну ланку між соціальними класами та засіб їхнього поєднання, – це щось таке, про що більшість із нас не має бодай найменшого уявлення»22.

Вражає те, що Гердер тлумачить мову як сполучну ланку між со­ціальними класами. У цій ролі політичні філософи зазвичай розглядали певні економічні або політичні моменти – обмін професійним досвідом, підпорядкування монархові чи участь у ринкових стосунках. Та досить тільки було припустити, що суттєвим зв’язком є мова, як Гердерова Німеччина опинялася під загрозою розколу. Він був переконаний, що за його часів німецька культура потрапила в залежність від французької, чий вплив відіграв вирішальну роль у справі відмежування німецьких княжих дворів від німецького народу. Політичний підтекст Гердерового зацікавлення мовою є потенційно революційним. У нижчих верствах вбачають не простакуватих селян, а джерело національного творення; мова є чимось таким, що вони однаковою мірою поділяють із представ­никами аристократії, хоча за тогочасних обставин аристократія зраджу­вала довіру спільноти, імітуючи чужоземні моделі.

Тому за можливий висновок може слугувати те, що порятунок має прийти знизу. Саме нижчі верстви спроможні оборонити чистоту мови. Доконечність збереження цієї чистоти випливає з віри Гердера, що Volk, який відмовляється від своєї мови, руйнує власну «самість», тобто цей народ втрачає тісний контакт із дійсністю й перетворюється на просте знаряддя наслідування чужоземних моделей, позбавлений будь-якої життєздатності, спонтанності та ідентичності. <...>,


Анатомія націоналізму

Гердера загальноприйнято вважати видатним діячем романтично­го руху, який за його життя розпочинав справляти вплив у багатьох ділян­ках людської активності. Одна із загальникових формул, яку ми можемо застосувати, описуючи романтизм, це та, що він зміщує увагу від зовнішніх правил до внутрішньої спонтанності. У царині релігії це означало більше перейматися містичним досвідом, ніж віровченнями й догматами. З точ­ки зору художньо-мистецької, романтизм означав скоріше захоплення спонтанністю, аніж тим, що підпадало під класичні правила належної поетичної або естетичної форми.

Існує паралель цьому процесові в етиці сучасника Гердера Імануї-ла Канта, якого ніхто не наважиться назвати романтичним мислителем. Поняття категоричного імперативу Канта становило раціоналістичне пояснення доброї поведінки, яка відкидала пристосування до зовні на­в’язуваних моральних правил, віддаючи перевагу раціональному внут­рішньому переконанню. Кант аргументував, що вільна людина є суттє­вим чином автономною або самокерованою. «Самість», яка цікавила Канта, була «самість» раціональної особистості, але це обмеження не було істотним для його теорії. Цілком припустимим було б вимагати подібної автономії і для інших «самостей» чи моральних сутностей, та­ких як нація або Volk. «Націоналізм, – доводив Елія Кедурі, – що сам собою... переважно є доктриною національного самовизначення, знай­шов тут велике джерело своєї життєздатності»23. Форма, за Кантом, та зміст, за Гердером, можуть поєднатися у повною мірою розвинутому націоналізмі.


Дата добавления: 2015-07-17; просмотров: 256 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: ЕНТОНІ Д. СМІТ | Консервативна критика | Етика націоналізму | Німецька, версія | Стрижнева доктрина | Примітки | Три ступені націоналізму | Інтелектуальне життя у Франції XVIII сторіччя | Патріотизм Жан-Жака Руссо | Сійєс і Французька революція |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Політичні ідеї у XIX сторіччі| Фіхте і німецька нація

mybiblioteka.su - 2015-2024 год. (0.006 сек.)