ЕНТОНІ Д. СМІТ

ДОКТРИНА ТА її КРИТИКИ

Н

а Заході сьогодні переважає, головним чином, негативний образ націоналізму. Внаслідок двох світових воєн та жахів нацизму він багато чого втратив від попередньої привабливості. У більш благополучних англосаксонських країнах, де не було особливої потреби наголошувати на доктрині самовизначення пригнобленого люду, панівну довготривалу тенденцію становить консолідація й економічність. Оскільки націоналізм вважається руйнівним щодо існуючих соціальних структур і політичних устроїв, то до нього ставляться зі зростаючою підозріливістю. Послабшала навіть початкова хвиля на підтримку антиколоніального націоналізму нових держав Африки й Азії. Попередні демократичні режими цих держав були повалені й замінені військовими або президентськими диктатурами, і початкове співчуття до зусиль безправних кольорових народів скинути колоніальне панування охолонуло.

Критики націоналізму ставали дедалі галасливішими, а тон дебатів про місце революційної діяльності у відсталих країнах робився все в’їдли­вішим. Значною мірою це відбувалося тому, що прагнення націоналістів перетворилися на частку більш масштабної боротьби наддержав, які використовували ідеологічну мову, що не мала ніякого стосунку до на­ціоналізму. У країнах, які розвиваються, націоналізм все більше пере­творюється на пішака у глобальній боротьбі між симпатиками комуніз­му маоїстського різновиду та прихильниками проамериканських тради­ційних режимів. З другого боку, у Європі націоналізм ганять стільки, скільки практикують, тому що у патовій ситуації холодної війни його вважають нереалістичним і застарілим – та політично небезпечним. Усе те, що спокійно засвідчує його тривалу привабливість – це його вплив на велику кількість людей.

Його негативна оцінка, особливо серед західної інтеліґенції, ста­новить різку противагу прихильному ставленню до доктрини національ-

Ентоні Д. Сміт

ного самовизначення лібералів та радикалів XIX століття, а пізніше -консерваторів. Це ставлення підсумовано у славнозвісному уривкові з Мілля:

«Загальною необхідною передумовою вільних установ є збіг держав­них кордонів з національними... Коли почуття національності досягає певної сили, постає prima facie питання про об’єднання всіх членів даної національності під одним урядуванням й урядуванням окремим саме для людей даної національності. Цим сказано тільки те, що питання вряду-вання мають розв’язувати ті, хто підлягає врядуванню. Навряд чи мож­на назвати вільним якесь об’єднання людей, якщо не припускати, що люди самі вибирають, до яких саме колективних утворень вони згодні при­єднатися»¹.

Ця схвальна оцінка, незважаючи на певні уточнення, була також продемонстрована Ренаном у його не менш славетному нарисові 1882 року і впроваджена в дію Чотирнадцятьма пунктами Вільсона⁰ на Версальській мирній конференції².

Дата добавления: 2015-07-17