Значення вислову «національна (українська) ідея» залежить від контексту

Перше, до чого я хочу привернути увагу, є чимось майже оче­видним: значення вислову «національна (українська) ідея» є залеж­ним: значення прикметника «національна» у цьому вислові залежить від змісту поняття чи ідеї нації. І основою відповідного (принаймні

ЩО ТАКЕ НАЦІОНАЛЬНА (УКРАЇНСЬКА) ІДЕЯ?

академічного!) тематичного обговорення якраз і є поняття нації. Навіть якщо ми застосовуємо вислів «національна ідея» як синонім до вислову «ідея нації», то цей вислів-синонім негайно набуває таких смислових відтінків, які роблять його значно більш невизначеним, ніж: вислів «ідея нації».

Сказане не означає, що я вважаю вислів «національна ідея» та­ким, що зовсім не спирається на певну традицію його використання чи навіть на певну інтелектуальну традицію. У публікаціях на тему національної ідеї принаймні деякі автори посилаються на його вико­ристання у деяких раніше написаних текстах та на його ідейні джере­ла. Але, по-перше, ті напрямки і способи мислення, які стали основою для використання вислову, сьогодні або взагалі перестали бути перс­пективними, або потребують суттєвих поправок (маю на увазі перед­усім романтичну філософію та гегельянство). По-друге, аналіз текстів, в яких цей вислів використовували в минулому, засвідчує велику за­лежність його значення від таких підставових понять як нація, націо­нальна свідомість тощо – від понять, які і стояли в центрі відповідного тематичного обговорення: кожен з тих, хто в минулому використову­вав цей вислів, конкретизував його значення на основі названих по­нять. Але кожен робив це, як правило, у різний спосіб. Це’ перетворює цей вислів у тип висловів з контекстуальним визначенням: вирваний з контексту і поданий у вигляді деякого більш-менш самодостатнього (підставового) поняття, цей вислів негайно стає «посудиною», яку можна наповнювати дуже різним змістом.

Зі сказаного випливає, що коли ви читаєте який-небудь текст, де вислів «національна ідея» автор використовує як допоміжний сти­лістичний засіб, і вам з контексту ясно, у якому значенні він застосо­вує його, то таке його використання не породжує у вас сумнівів чи запитань. Більше того, навіть якщо автор у своєму тексті відводить цьому вислову центральну роль (оскільки він у нього несе на собі дуже важливе смислове навантаження, зрозуміле з контексту), то і тоді можна сказати так: у виборі мовних засобів автор виходить із влас­них уподобань – мені достатньо, аби з контексту було зрозуміло, що саме автор хотів сказати, використовуючи цей вислів. Зовсім іншу ситуацію маємо тоді, коли цей вислів беруть поза конкретним кон­текстом – бо припускають, що він має самодостатню і загальну зна­чущість (чи то як засіб пізнання чи як ідеологічний засіб). Тоді він на­буває ознак радикальної невизначеності.

Поки що в Україні ми не маємо серйозного текстологічного до­слідження щодо того, хто, коли, де та в якому значенні використову-

Василь Лісовий

вав цей вислів (чи то з-поміж українських, чи то з-поміж зарубіжних авторів). Маю на увазі, звісно, дослідження змістовних текстів: до таких текстів не належать різного роду довільні міркування чи риторичні вправи, які не можуть бути предметом серйозного розгляду. Варто зауважити, що важливою вимогою гуманітарної культури є вимога, щоб в інтерпретації тих чи тих текстів дослідник звертав увагу не тільки на те, що сказано, а й на те, як це сказано (з допомогою яких мовних засобів!). Якщо знехтувати цією пересторогою щодо враху­вання мовного боку, тоді до «речників» національної ідеї можна зара­ховувати будь-кого з авторів, хто обговорював ідею чи поняття нації, хоча він при цьому жодного разу не використав вислову «національ­на ідея». Тоді відкривається дорога для суто суб’єктивної і навіть цілком свавільної інтерпретації текстів.

Дата добавления: 2015-07-17