Порівняльна характеристика концепцій управління

Параметри	Етапи розвитку стратегічного менеджменту
поточне планування	довгострокове планування	стратегічне планування	стратегічний менеджмент
Період	3 1940-х рр	3 1950-х рр	3 1960-х рр	3 1970-х рр
Припущення	Минуле повторюється	Тенденції зберігаються	Передбачуваність нових явищ (тен­денцій)	Часткова передба­чуваність слабких сигналів
Тип змін	Повільніше за реакцію організації	Порівняно з реак­цією організації	Порівняно з реак­цією організації	Швидше за реакцію організацй
Процес	Циклічний	Циклічний	Циклічний	Реальний час
Основа управління	Контроль відхи­лень, комплексне управління	Передбачення росту і можливос­тей	Зміна стратегічних цілей	Розвиток організації та зовнішнього середовища
Акцент в управлінні	Стабільність	Передбачення	Дослідження	Творчість

При визначенні стратегічного менеджменту акцентують увагу на тих чи інших його аспектах, зокрема на:

• параметрах організаційного оточення (аналіз оточення);

• визначенні довгострокових цілей організації та шляхів їх досягнення (цілі та засоби);

• діяльності з реалізації стратегії (дієвий підхід).

Аналіз оточення. Прикладом може служити визначення, відповідно до якого стратегічний менеджмент є процесом прийняття рішень, що по­єднує внутрішні організаційні можливості із загрозами та сприятливими можливостями зовнішнього середовища: стратегічний менеджмент - це процес визначення та встановлення зв'язку організації з її оточенням, зміст якого полягає в реалізації обраних цілей і в спробах досягти бажа­ного стану відносин з оточенням за допомогою розподілу ресурсів, що дозволяє організації та її підрозділам діяти максимально ефективно.

Цей підхід тісно пов'язаний з методами стратегічного планування і приваблює простотою визначення послідовності дій менеджерів. Однак його використання залишає поза сферою аналізу окремі внутрішні можливості організації, хоча в багатьох випадках вони могли б успішно нейтралізува­ти зовнішні загрози.

Розуміння природи стратегічного менеджменту відповідно до підходу «Цілі та засоби» викладено, наприклад, у визначенні, за яким стратегіч­ний менеджмент — це напрямок у теорії прийняття рішень, у якому акцен­тується увага на необхідності розвитку ефективної стратегії або комплек­су стратегій з метою досягнення корпоративних цілей.

Згідно з цим визначенням, стратегічний менеджмент ставить за мету розробку серії рішень різного рівня, між якими існує взаємозв'язок і які є організованими відповідно до певної ієрархії для досягнення цілей орга­нізації.

До даного підходу можна віднести також визначення стратегічного менеджменту як процесу розробки та реалізації плану управління організацією, спрямованого на зміцнення її позицій, задоволення потреб споживачів і досягнення поставлених цілей або як набору рішень і дій з формулювання та виконання стратегій, розроблених для оптимального досягнення цілей організації.

Дієвий підхід поєднує два попередніх і акцентує увагу на послідовності дій щодо здійснення стратегічного управління. У межах цього підходу визначають таку послідовність дій:

1) стратегічний аналіз (розуміння поточного стану організації в конкурент­ному середовищі);

2) стратегічний вибір (розробка та оцінка альтернатив стратегічного роз­витку організації);

3) стратегічна імплементація (процес реалізації обраної стратегії).

Стратегічний менеджмент має різні напрямки, тобто наукові школи, які ґрунтуються на тих чи інших методологічних пріоритетах.

Найбільш поширеними є десять наукових шкіл стратегічного менедж­менту (табл. 1.2):

1. Школа проектування (дизайну), яка визначає процес стратегічного управ­ління як досягнення відповідності внутрішніх сил і слабкостей органі­зації зовнішнім загрозам і можливостям шляхом логічного мислення.

2. Школа планування - за всіма параметрами є аналогічною попередній школі, крім того, що розглядає стратегічне управління не лише як інте­лектуальний, але й як формальний процес.

3. Школа позиціювання - формування стратегії визначає як аналітичний процес.

4. Школа підприємництва - визначає стратегічне управління як інтуїтив­ний процес.

5. Школа пізнавальна (когнітивна) - передбачає використання пізнання для створення стратегій як творчої інтерпретації, а не тільки для об'єк­тивного відображення реальності.

6. Школа навчання - розглядає формування стратегій як постійний цикліч­ний процес.

7. Школа влади - визначає формування стратегії як процес ведення пере­говорів.

8. Школа організаційної культури: формування стратегії - колективний процес.

9. Школа середовища: формування стратегії - реактивний процес.

10. Школа конфігурації: формування стратегії - процес трансформації (табл. 1.2).

Ці школи об'єднують у три групи.

Прихильники перших трьох шкіл описують, як повинні формуватися стратегії (перша група).

Прихильники четвертої та п'ятої шкіл, які складають другу групу, прагнучи пов'язати стратегію з реальною поведінкою організації, намага­лися розглядати її як результат інтуїтивного передбачення майбутнього. Найбільш послідовно ця позиція розроблялася когнітивною школою, при­хильники якої обрали за методологічну основу стратегічного управління когнітивну психологію та прагнули проаналізувати свідомість і тип мис­лення стратега.

Прихильники шкіл третьої групи (6-9 школи) намагаються подолати невизначеність, пов'язану з поведінкою стратегічного менеджера, та чітко проаналізувати процес стратегічного управління. Так, представники шко­ли навчання вважали, що стратегія повинна розроблятися крок за кроком з розвитком організації. Представники школи влади розглядали страте­гію як процес переговорів між конфліктуючими групами в межах органі­зації або між організацією та її зовнішнім середовищем. Відповідно до поглядів прихильників школи культури, стратегія залежить від культури організації, а процес її розробки є колективним процесом. Теоретики шко­ли зовнішнього середовища вважають, що формування стратегії є реактив­ним процесом відповідно до змін в оточенні організації.

Школа конфігурації представляє підхід, спрямований на поєднання за­вдань попередників, і спирається на принципи та методи організаційного розвитку, формуючи на їх основі певні закономірності стратегічних змін.

Таблиця 1.2.

Дата добавления: 2015-07-15