Тема 9 Економічна інтеграція в Латинській Америці та в країнах Арабського світу.

Ключові поняття: ЛАІ, Андська група, Лаплатська група, Амазонський пакт, ЛАЕС, КАРІКОМ, МЕРКОСУР, Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки

1. Інтеграційні процеси в Латинській Америці

2. Інтеграційні процеси в арабському світі

1. Інтеграційні процеси в Латинській Америці

В Латинській Америці інтеграція почала активно розвиватися у 50— 60-х роках XX ст. В 50-х роках тут виникла теорія "периферійної економіки". Представник цієї школи Рауль Пребеш доводив, що відстала економіка експлуатується промислове розвиненими країнами через механізм цін. Звідси випливає найважливіший аспект політики країн, що розвиваються, •— добитися індустріалізації. При цьому індустріалізація має проводитися насамперед у галузях, здатних замінити імпорт. Велика роль приділялася регіональній інтеграції. З її допомогою передбачалося добитися таких результатів:

1) за рахунок регіонального заміщення імпорту скоротити залежність відпромислове розвинених країн і, як наслідок, частку в нееквівалентному обміні;

2) подолати вузькість національних ринків і розширити ринковий простірдо оптимальних розмірів;

3) забезпечити переваги кількісного протекціонізму;

4) збільшити інвестиційні можливості індустрії за рахунок залученняіноземного капіталу:

• розширення регіонального ринку різко підвищить зацікавленість ТНК укапіталовкладеннях в Латинську Америку;

• можливість координації інвестиційної політики в регіональному масштабі на основі об'єднання фінансових коштів держав регіону за рахунок створення перерозподільчо-компенсаційних механізмів тощо;

5) сприяти зниженню напруженості платіжного балансу і таким чиномпризвело б до ослаблення проблеми зовнішньої заборгованості;

6) здійснити спільне планування індустріалізації на основі взаємодоповнюючих економічних комплексів.

На основі викладеного вище широке визнання отримав принцип договірної спеціалізації, тобто висновок міждержавних угод про промислове взаємозаміщення і доповнення економік країн, що привело до орієнтації на виробничу співпрацю та протекціонізм. Усе це зумовило створення у 60— 70-х роках близько 20 регіональних об'єднань. На сьогодні існує декілька великих регіональних угруповань:

1) Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ). У її рамках утворені:

• Андська група;

• Лаплатська група;

• Амазонський пакт;

2) ЛАЕС;

3) Карибський спільний ринок (КАРІКОМ);

4) Спільний ринок країн Південної Америки (МЕРКОСУР);

5) Південноамериканська зона вільної торгівлі (САФТА).Серед всіх угруповань можна виділити 4 групи:

1) класичні торгові союзи (ЗВТ);

2) багатонаціональні промислово-координаційні і консультаційні організації, основна увага яких приділяється: виробничій інтеграції, розробленнюспільних скоординованих планів розвитку енергетики, нафтодобувній промисловості, верстатобудуванню;

3) об'єднання, які спільними зусиллями розробляють окремі проекти (наприклад, Лаплатська група, що займається питаннями економіки й екологіїбасейну рік Ла-Плата) та переходять до комплексних програм;

4) прикордонна інтеграція, як в АТР, наприклад Чилі — Колумбія, Чилі —Венесуела, Колумбія — Еквадор — Венесуела (ці країни входять у ЗВТ).

Крім цих чотирьох типів, можна виділити п'ятий різновид регіоналізму: регіональна співпраця у вигляді утворення асоціацій країн, які виробляють і експортують певний вид товарів. Прикладом цього можуть служити Латиноамериканська асоціація виробників м'яса, Асоціація латиноамериканських країн і країн Карибського басейну — експортерів цукру.

Діяльність цих об'єднань дуже суперечлива. У 60—70-ті роки XX ст. спостерігалися такі негативні явища, як стагнація.

Латиноамериканська інтеграція (ЛАІ) — велике інтеграційне угруповання, створене у 1980 р., замінило ЛАВТ, що існувало до цього з 1961 по 1980 р.

Мета ЛАІ — створення латиноамериканського спільного ринку, на базі чого існувало ЛАВТ (ЗВТ).

Членами організації є 11 країн, що поділяються на 3 групи залежно від рівня розвитку:

• більш розвинені (Бразилія, Мексика);

• середній рівень (Венесуела, Колумбія, Перу, Уругвай, Чилі);

• найменш розвинені (Болівія, Парагвай, Еквадор).

Члени ЛАІ уклали між собою угоду про преференційну торгівлю, і менш розвиненим країнам з боку більш розвинених надаються преференції.

Вищим органом ЛАІ є Рада міністрів закордонних справ; виконавчим органом — Конференція оцінок і зближення, яка вивчає рівні економічного розвитку, можливі напрями інтеграції, її вплив на економіку, розробляє стадії і завдання інтеграційних процесів; збирається раз на рік. Постійний орган — Комітет представників. Штаб-квартира — у Монтевідео (Уругвай).

Андське угруповання — субрегіональне угруповання, створене в 1978 р. Угода набрала чинності в 1980 р. Учасники: Болівія, Бразилія, Венесуела, Гайана, Колумбія, Перу, Сурінам, Еквадор.

Мета — спільне вивчення, освоєння, використання Амазонії, охорона її ресурсів. Між країнами здійснюється однаковий розподіл на основі однакових квот, фінансових вкладень. Найбільших успіхів досягнуто в області екології. Створена Андська система екологічної інформації.

Крім цього, був прийнятий документ "Загальний режим відносно іноземного капіталу, товарних марок, патентів і ліцензій" (рішення 24-х), спрямований на створення умов для використання іноземних прямих капіталовкладень в умовах великого зовнішнього боргу. При цьому латиноамериканські країни різко підвищили вимоги щодо екологічної безпеки проектів.

Особливістю всіх латиноамериканських угруповань є добре налагоджена інституційна структура.

Існує латиноамериканський інститут інтеграції, який готує професійні кадри.

Лаплатська група створена в 1969 р. в рамках ЛАІ. Мета — гармонізація розвитку й охорона природних ресурсів басейну ріки Ла-Плата. Штаб-квартира — у Буенос-Айресі.

Амазонський пакт створено у 1978 р. Пріоритет цього угруповання — регіональна співпраця в області екології, спільне вивчення і освоєння ресурсів Амазонії.

ЛАЕС. Особливість цієї організації полягає в тому, що вона є загальнокон-тинентальною організацією (37 держав, членами організації є 26).

Мета: розроблення скоординованої політики в області сільського господарства, виробництва продовольства, розроблення і реалізація загальних планів розвитку енергетики, машинобудування, валютно-фінансової інтеграції (створено Латиноамериканський банк). ЛАЕС виступає за загальну стратегію розвитку зовнішньоекономічних зв'язків зі США.

У 70—80-ті роки блок, що має досить ємнісний ринок, пережив кризу, що показало неефективність великих угруповань. Більш ефективними виявилися субрегіональні дрібні угруповання.

Найбільш стійким угрупованням є КАРІКОМ, створений у 1973 р. на основі договору, підписаного в Трінідад і Тобаго. Включає 16 країн Карибського басейну і, на відміну від всіх інтеграційних угруповань, об'єднує не тільки незалежні держави, а й залежні території.

КАРІКОМ заснований на базі раніше створеної ЗВТ, яка проіснувала з 1965 по 1973 р. До його складу входять: Антигуа і Барбуда, Багамські острови, Барбадос, Беліз, Домініка, Гренада, Гайана, Монтсерра, Сент-Христофер і Невіс, Сент-Люсія, Сент-Вінсент і Гренадини, Тринідад і Тобаго, Ямайка. У межах КАРІКОМ існують різні субрегіональні відділення. Найбільш розвиненими з точки зору регіональної інтеграції є:

• Карибський загальний ринок у рамках КАРІКОМ, де повністю ліквідовані торгові обмеження між Барбадосом, Трінідадом і Тобаго, Гайаною, Ямайкою й Антигуа. Ці країни схвалили єдиний митний тариф щодо товарів третіх країн, тобто це фактично митний союз, в основі якого лежать промислово-сировинні товари. Третину взаємної торгівлі становлять нафтопродукти;

• Східнокарибський загальний ринок, що включає в себе найменш розвинені країни. У ньому спостерігається тенденція до створення загальної валюти і спільного ЦБ.

У 70—80-ті роки XX ст. КАРІКОМ пережив кризові явища, пов'язані з нафтовою і загальноекономічною кризами, що збільшили зовнішню заборгованість. Зараз відбуваються позитивні зміни.

У 1992 р. — різке падіння митних зборів (приблизно на 70 %), особливо вдало йде інтеграція в області регулювання сільськогосподарського виробництва (документ "Час діяти"). Була запропонована нова модель інтеграції на основі тенденції до ослаблення державного втручання.

У 1995 р. — вільне переміщення громадян, скасування паспортного режиму.

Існують проекти об'єднання НАФТА і МЕРКОСУР, НАФТА і КАРІКОМ.

Спільний ринок Південної Америки, або його ще називають МЕРКОСУР, має на своїх територіях населення чисельністю більше 200 млн чол. і валовий продукт близько 2 млрд дол. СІЛА. У 80-х роках XX ст. Аргентина і Бразилія підписали Акт про інтеграцію, пізніше до них приєдналися Уругвай і Парагвай. У 1991 р. чотири країни підписали Асунсьонський договір, що легалізував МЕРКОСУР.

МЕРКОСУР створено з метою:

1) вільного руху чотирьох чинників виробництва;

2) вироблення єдиної митної політики щодо третіх країн;

3) забезпечення координації макроекономічної політики, політики в галузі сільського господарства, податкової і грошової систем;

4) проведення координації і узгодження законодавства стосовно економічної політики;

5) різкого збільшення конкурентоспроможності країн-учасниць.МЕРКОСУР відрізняється великим динамізмом: у 1991 р. внутрішня торгівля становила 3 млрд дол. СІЛА; у 1993 р. — вже 6 млрд дол. СІЛА.

Створено інституційні структури, наднаціональні органи:

• Рада спільного ринку — законодавчий і консультативний орган;

• Група спільного ринку — виконавчий орган;

• Арбітражний суд.

Мито знижено на 75 % за період з 1991 по 1994 р. Передбачається, що в 1995 р. буде введено загальний тариф на товари третіх країн.

Недоліки МЕРКОСУР: різнорідна політична структура країн-учасниць, зміна політичних режимів, проведення реформ у країнах — усе це разом заважає нормальному ходові процесу інтеграції.

За останні роки МЕРКОСУР перейшов на більш високий інтеграційний рівень і трансформувався з торгової зони у митний союз. Більш того, його учасники зробили ряд кроків для перетворення цього економічного співтовариства в політичний блок. Так, договори про взаємодію з ЄС (грудень 1995 р.) і Андською групою (лютий 1997 р.) закріпили офіційне положення МЕРКОСУР як суб'єкта міжнародного права. У червні 1996 р. на самміті в Потреро-де-лос-Фунес (аргентинська провінція Сан-Луїс) представники МЕРКОСУР внесли в Асунсьйонський договір статтю "Про демократичні гарантії", що передбачає санкції проти її членів у разі порушення конституційного порядку в якій-небудь країні. У цій статті фіксується, що "дія в повному обсязі демократичних інститутів є основною умовою кооперації в рамках МЕРКОСУР, а їхня зміна являє собою нездоланну перешкоду на шляху до цієї кооперації". Спонукальним мотивом розробки механізму, покликаного сприяти розвиткові демократії в субрегіоні, послужили драматичні події, що мали місце в Парагваї у червні 1996 р., коли бунтівний генерал Ліно Ов'єндо загрожував скинути законний уряд країни, очолюваний тодішнім президентом Хуаном Карлосом Васмонті. І лише в результаті солідарного демаршу президентів Фернандо Енріке Кардозу (Бразилія), Карлоса Менема (Аргентина) і Хуліо Марії Сангуїнетті (Уругвай) конституційний порядок у Парагваї вдалося зберегти. На форумі в Сан-Луїсі був також прийнятий документ політичного характеру — "Мальвінська декларація", у якій держави — члени МЕРКОСУР, Чилі і Болівія підтвердили свою підтримку "Законним правам Аргентини на суверенітет над Мальвінським архіпелагом у Південній Атлантиці", що одержало схвалення з боку всіх країн Латинської Америки і Карибського басейну (ЛАКБ).

Одностайне схвалення з боку країн ЛАКБ зустріла також ініціатива лідерів співтовариства про створення "зони миру" на території МЕРКОСУР, Чилі і Болівії. У "Декларації утворення" (Аргентина, червень 1998 р.) підкреслюється, що на зазначеній території "ні за яких умов не будуть допущені гонка озброєнь, воєнні приготування, що загрожують збереженню миру". Успіхи МЕРКОСУР у торговельно-економічній сфері в поєднанні з діяльністю зі зміцнення миру і розвитку демократії призвели до подальшого зростання його авторитету і розширення співробітництва з боку Латинської Америки. Мова йде насамперед про підготовку до підписання (до 2000 р.) серії договорів про вільну торгівлю між МЕРКОСУР і латиноамериканських республік (Мексики, Колумбії, Перу, Еквадору і Венесуели).

Головним компонентом МЕРКОСУР, його ядром і основною рушійною силою інтеграційного процесу, є Бразилія, економічний потенціал якої перевершує сукупний потенціал усіх інших учасників (на Бразилію припадає 80 % ' населення, 43% торгівлі, близько 60 % експорту і ЗО % імпорту країн — членів МЕРКОСУР).

"Бразилія, — підкреслював у своєму виступі на 52-й сесії ГА ООН 23 вересня 1996 р. міністр закордонних справ Філіппе Лампрейа, — це одна з найбільших у світі демократичних країн з динамічною, диверсифікованою економікою, що розвивається, яка надає великі можливості для ефективних іноземних інвестицій та володіє величезним ринковим потенціалом. Одним словом, це країна, що в змозі підтримувати плідні відносини з усіма державами на основі взаємної поваги... Ми прагнемо до того, щоб бути рушійною силою світу і континентальної інтеграції".

Лідируюча роль Бразилії в системі МЕРКОСУР зумовлена рядом економічних і геополітичних факторів:

• зріс економічний потенціал Бразилії: до 1997 р. вона вийшла на сьомемісце у світі з обсягу ВВП (880 млрд дол. США); до кінця 1996 р. темпиінфляції впали до 8 % (у середині 80-х років рівень інфляції становив 2700 %);

• фінансова стабілізація поєднується з відновленням темпів економічного зростання. Так, внутрішній валовий продукт у 1996 р. збільшився на 2,2 %,а у 1997 р. — на 4,1 %;

• широко використовуючи закордонну технологію і власні науково-технічнірозробки, країна домоглася значних успіхів в освоєнні великих родовищ корисних копалин: міді, нікелю, залізної руди, бокситів тощо. Вона впритулпідійшла до рівня розвинутих держав. Про це свідчать її досягнення у справірозвитку індустріальної інфраструктури, оволодіння ядерною і ракетною технологіями, випуску сучасних засобів інформатики, обчислювальної апаратури, авіа- і бронетехніки, засобів зв'язку, включаючи супутниковий тощо;

• зростання промислового потенціалу супроводжується збільшенням експортної продукції і насамперед готових виробів і напівфабрикатів, поліпшенням їхньої якості і розширенням номенклатури. Знижуються протекціоністські бар'єри, скорочуються обмеження на приплив іноземного капіталу,розширюється зовнішня торгівля. У 1995 р. обсяг зовнішньої торгівлі становив 64,5 млрд дол. США. Таким чином, збільшується ступінь "відкритості"бразильської економіки, йде процес надання їй ринкового характеру і переходу від авторитарних до демократичних методів управління;

• становленню і розвитку ринкової економіки значною мірою сприялозміцнення інститутів демократичної держави, пов'язане з приходом до владиу 1994 р. уряду, очолюваного визначним ученим — соціологом і економістомФернандо Енріке Кардозу, лідером Партії бразильської соціал-демократії. УрядКардозу в стислий термін загальмував інфляцію, запобіг девальвації національної валюти, ефективно приватизував значну частину держсектору, проводив політику соціальних реформ "з гуманістичною спрямованістю";

• підвищився авторитет Бразилії як у світі, так і в "міжамериканськійсистемі", де вона стала новим центром сили й одержала статус так званої"регіональної держави". До 1998 р. Бразилія підтримувала дипломатичнівідносини зі 117 державами світу.

Однак у справі економічної інтеграції Південної Америки в МЕРКОСУР незабаром може з'явитися конкурент. Аргентина, Колумбія і Чилі виявили бажання приєднатися до НАФТА як самостійне економічне угруповання. У зв'язку з цим Бразилія виступила з ініціативою створення Південноамериканської зони вільної торгівлі, САФТА за аналогією з НАФТА. Ядром нової організації має стати МЕРКОСУР. її основна мета — інтеграція з НАФТА для створення в Західній півкулі єдиного ринку. Насправді ж створення цієї організації ставить мету трохи іншу: латиноамериканським країнам буде легше вести переговори про митні привілеї з НАФТА, якщо країни САФТА будуть виступати разом і вести переговори не зі США, як це було раніше, а із НАФТА; водночас кожна з країн не приховує бажання одержати при цьому власну вигоду, нехай навіть за рахунок добробуту інших членів організації; до того ж, створення ще одного економічного союзу потребуватиме внесення країнами-учасницями певних внесків, їхні економіки зробляться прозорими для спостерігачів із сусідніх країн, а багатьом із них доведеться піти на вчинки, до яких країни САФТА явно не готові.

2. Інтеграційні процеси в арабському світі

Останнім часом з'являється зацікавленість до регіональної інтеграції в арабському світі, яка раніше диктувалась в основному політичними причинами, а зараз її базою слугує економічна доцільність. У цьому регіоні у 1989 р. було створено Союз арабського Магрибу за участю Алжиру, Лівії, Мавританії, Марокко і Тунісу з метою організації широкомасштабного економічного співробітництва на рівні регіональної інтеграції. З 1981 р. активно функціонує Рада зі співробітництва арабських країн Перської затоки, до складу якої входять Саудівська Аравія, Кувейт, Катар, Бахрейн, Об'єднані Арабські Емірати і Оман. Головною метою цього об'єднання є проведення спільної політики з видобування і експорту нафти. У 1998 р. 18 країн із 22, що входять до Ліги арабських країн і на які припадає 95 % торгового обороту всього арабського світу, створили Арабську зону вільної торгівлі (АФТА) і передбачають до 2003 р. ліквідувати всі торгові бар'єри.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1. В чому полягає специфіка інтеграційних процесів в Латинській Америці?

2. В чому специфіка інтеграційних процесів в арабському світі?

Дата добавления: 2015-10-30