Ключові поняття: передумови та шляхи інтеграції, СНД, ЧЕС.

1. Передумови та шляхи інтегрування України в світове господарство

2. Україна та Співдружність Незалежних Держав

3. Участь України в ЧЕС

4. Україна та ЄС

1.Передумови та шляхи інтегрування України в світове господарство

Активна участь України в сучасних інтеграційних процесах об¢єктивно зумовлена перевагами міжнародного поділу праці, а також потребою в подоланні штучного відокремлення нашої держави від світового господарства.

Для ефективної та організаційно оформленої інтеграції необхідними є наступні передумови:

- політико-правові;

- економічні;

- соціально-культурні;

- інфраструктурні.

Політико-правові передумови включають:

1. політичне визнання України;

2. забезпечення територіальної цілісності та національної безпеки;

3. виконання міжнародних зобов¢язань;

4. приведення внутрішнього законодавства до міжнародних стандартів.

Економічні передумови полягають в наступному:

1. економічне забезпечення суверенітету;

2. перехід до ринку, структурна перебудова;

3. експортно-імпортна стратегія та адекватний механізм регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

Соціально-культурні:

1. відродження та виховання почуття власної гідності, створення умов соціально-культурної життєздатності народів України;

2. формування сучасної системи освіти;

3. розвиток контактів з діаспорою.

Інфраструктурні:

1. розвиток транспортних комунікацій;

2. розвиток сучасних інформаційно-комунікаційних систем.

Виділяють наступні шляхи інтеграції України в світове господарство:

1. Через активну ліберальну зовнішньоекономічну політику;

За рахунок інтенсифікації східноєвропейських інтеграційних процесів та формування передумов інтеграції в західноєвропейські інтеграційні структури.

Окремо варто виділити спільне підприємництво, як шлях інтеграції України у світове співтовариство. Важливою ознакою цивілізованих країн світу є інтеграція їх національних економік, створення транснаціональних компаній, регіонізація ринків. Україна як молода і незалежна держава вже заявила про бажання інтеграції у світову систему господарювання. Однак практичне вирішення цього складного процесу потребує певних механізмів реалізації поставленої мети.

Одним з реальних шляхів інтеграції економіки України в світову систему господарювання є подальший розвиток спільного з іноземними інвесторами підприємництва на базі створення спільних підприємств (СП).

Аналіз світової системи господарювання показав, що СП є досить поширеною формою організації підприємницької діяльності з метою удосконалення зовнішньоекономічних відносин міх країнами, завоювання нових ринків збуту товарів, підвищення ефективності господарювання. При цьому кожна країна формує власні вимоги стосовно діяльності СП, виходячи з інтересів держави, внутрішніх ринків, вітчизняних підприємців. Підвищення ефективності функціонування СП та збільшення їх ролі у розвитку національної економіки України потребує активної політики держави, спрямованої на підтримку і сприяння розвитку таких структур. Важливими питаннями, від вирішення яких значною мірою залежатиме підвищення ролі СП в інтеграційних процесах національної економіки в світове співтовариство, є:

Перше. Визначення пріоритетних напрямів розвитку підприємництва на базі СП.

Друге. Розробка чіткої юридичної основи, що не тільки визначає статус СП як юридичної особи, але й захищає інтереси і капітали іноземних інвесторів від наслідків невизначеності економічної ситуації в Україні.

Третє. Введення в практику вагомих економічних стимулів, здатних заохочувати іноземних інвесторів до створення крупних спільних підприємств на базі впровадження сучасної техніки і технологій.

Державна політика стосовно розвитку спільного підприємництва повинна базуватись на поєднанні двох аспектів, а саме: з позицій розширення сфери зовнішньоекономічної діяльності й інтеграції України у світову систему господарювання, та з позиції ставлення до нього як до самостійного суб'єкту економіки, побудованого на засадах залучення іноземного капіталу з метою спільного виробництва, збуту продукції, виконання науково-дослідних робіт, інжинірингової, консалтингової діяльності, надання послуг транспортних, фінансових, страхових, сервісних у сфері реклами тощо.

При активному інтегруванні країни в світовий простір, при суттєвому розширенні міждержавного співробітництва важливими є кілька моментів:

а) патронаж міжнародних організацій для забезпечення паритету відносин;

б) створення державних важелів, правового буфера для захисту вітчизняної економіки;

в) врахування стану європейського ринку, насичення його певними товарами та послугами;

г) пріоритетність екологічних факторів розвитку.

2. Україна та Співдружність Незалежних Держав

Україна є однією з держав-фундаторів СНД, що визначили Алматинську угоду 1991 р. як основу для «м'якого» переходу від єдиного народногосподарського комплексу СРСР до формування збалансованих національних економік суверенних країн із використанням взаємовигідного та рівноправного співробітництва міх ними. Концептуальними засадами політики України стосовно СНД завжди були пріоритет економічних підвалин функціонування Співдружності, зверхність національних правових норм при вирішенні спільних проблем, орієнтація на двосторонні зв'язки, за допомогою яких можна ефективніше враховувати специфічні умови партнерів, особливо на сучасному складному етапі докорінної трансформації національних економік.

Виходячи з цього Україна вибрала модель асоційованої, а не повної участі в діяльності Співдружності.

Співдружності Незалежних Держав належить особливе місце серед організацій міжнародного співробітництва. Це пов'язано з політичними та економічними умовами її виникнення та подальшого розвитку.

СНД була заснована на Алматинській нараді 21 грудня 1991 р. представниками 11 незалежних країн (Азербайджану, Білорусії, Вірменії, Казахстану, Киргизстану, Молдови, Росії, Таджикистану, Туркменистану. Узбекистану, України). Рішення цієї наради стали завершальним кроком на шляху ліквідації СРСР, початок якій був покладений Біловезькою зустріччю 8 грудня 1991 р. голів парламентів України, Росії та Білорусії Л. Кравчука, Б. Єльцина та С. Шушкевича. Три прибалтійські республіки (Естонія, Литва та Латвія), суверенітет яких був фактично визнаний СРСР ще у вересні 1991 р., чітко визначили своє негативне ставлення до цієї організації.

3. Участь України в ЧЕС

Держави - засновники Чорноморського економічного співробітництва - Республіка Албанія, Республіка Вірменія, Республіка Азербайджан, Республіка Болгарія, Грузія, Грецька Республіка, Республіка Молдова, Румунія, Російська Федерація, Турецька Республіка та Україна — підписавши 25 червня 1992 року в Стамбулі «Декларацію Самміту про Чорноморське економічне співробітництво» підтвердити свою прихильність принципам і цілям співробітництва сформульованим у зв¢язку з цим, а також у “Босфорській Заяві” від 25 червня 1992 року, “Бухарестській Заяві” прийнятій на зустрічі на вищому рівні країн учасниць ЧЕС від 30 червня 1995 року і «Московській Декларації Глав держав або Урядів країн учасниць ЧЕС» від 25 жовтня 1996 року, також підтвердили свою прихильність принципам Статуту Організації Об¢єднаних Націй Гельсінського Заключного Акту Паризької Хартії для Нової Європи, а також загальновизнаним принципам і нормам міжнародного права.

Враховуючи потенціал держав-засновників і можливості зміцнення взаємовигідного економічного співробітництва, поділяючи загальне бачення їхнього регіонального співробітництва як частини інтеграційного процесу в Європі на основі прав і основних свобод людини, процвітання шляхом економічної свободи, соціальної справедливості та рівної безпеки і стабільності, яка відкрита для взаємодії з іншими країнами, регіональних ініціатив та міжнародних організацій і фінансових установ країни-учасниці сповнені рішимості розвивати економічне співробітництво, як внесок у досягнення вищого ступеня інтеграції держав –засновників у світову економіку.

Цілями ЧЕС є:

сприяння та заохочення індивідуальної та колективної ініціативи як важливого фактора досягнення завдань передбачених Декларацією 1992 року;

внесок у розвиток конкурентоспроможності ринкової економіки в регіоні Чорного моря;

збільшення потенціалу інноваційної спроможності підприємств та створення завдяки цьому нового виробничого потенціалу для двосторонніх та багатосторонніх ділових контактів;

перетворення Причорномор¢я на зону миру, стабільності та процвітання, сприяння зміцненню добросусідських відносин між країнами.

30 квітня 1999 року в м. Тбілісі відбулася інавгурація Організації Чорноморського Економічного Співробітництва. Відповідно до статті 33 Статуту, 1 травня 1999 року ЧЕС набула статусу повноцінної міжнародної регіональної економічної організації.

Укладення Статуту заклало необхідну правову базу для плідної співпраці і відкриває широкі перспективи подальшого динамічного розвитку рівноправних і взаємовигідних відносин держав регіону.

Положеннями Статуту передбачено сприяння подальшому зміцненню дружби між народами, поглибленню контактів у політичній сфері, проведенню регулярних зустрічей на найвищому та іншому рівнях, співробітництву в міжнародних організаціях, в рамках міжнародних конференцій та форумів.

ЧЕС має певні, притаманні лише йому, особливості. Історичні зв'язки країн-членів ЧЕС є складними і відрізняються, зокрема, культурною, мовною і релігійною неоднорідністю.

Крім того, якісний склад країн-учасниць дуже різний:

Греція, яка є членом як ЄС, так і Організації Економічного Співробітництва і Розвитку (ОЕСР), Туреччина (член ОЕС), три країни з блоку держав Центральної і Східної Європи (Албанія, Болгарія і Румунія) та шість країн СНД (Азербайджан, Вірменія, Грузія, Молдова, Росія і Україна). Отже, економічний рівень країн-учасниць ЧЕС відрізняється відносно великою диференційованістю порівняно з іншими регіональними угрупуваннями, що й зумовлює великі труднощі Чорноморських держав у досягненні в регіоні політичної стабільності, зростання економічної активності та створення більш привабливого іміджу регіону в очах іноземних інвесторів. Всі перераховані проблеми всебічно беруться до уваги в роботі ЧЕС.

ЧЕС на сьогодні — це, насамперед, реальні проекти економічного співробітництва країн Чорноморського регіону. Перелік галузей, в яких вони вже напрацьовані, доводить життєздатність цього співробітництва, необхідність не зупинятися на досягнутому, шукати нові шляхи співпраці країн-членів ЧЕС. Енергетика, транспорт, зв'язок, екологія— ці галузі, вже існуючого активного співробітництва, демонструють сучасні масштаби взаємодії та визначають завдання на перспективу.

Незважаючи на відмінності в організації зовнішньоекономічної діяльності країн-учасниць ЧЕС, проведення узгодженої експортно-імпортної політики може забезпечити певний баланс інтересів у рамках основних пріоритетів. Але зробити це в рамках ЧЕС досить проблематично. Функції регулювання зовнішньої торгівлі у країнах-учасницях реалізуються на різних рівнях: національному — в Албанії, Болгарії, Румунії, Туреччині, Україні, та наднаціональному—в Греції (як члена ЄС). Крім того, для країн ЧЕС характерні різні масштаби, терміни і глибина участі в ГАТТ/СОТ.

Водночас поставлені перед ЧЕС масштабні завдання, такі як створення в регіоні зони вільної торгівлі, не залишають в тіні роботу з вдосконалення зовнішньо-торгівельних режимів для вступу до ГАТТ/СОТ.

Велике значення для налагодження повноцінної співпраці в інвестиційній галузі відводиться Чорноморському Банку Торгівлі та Розвитку (ЧБТР), який розпочав свою діяльність 1 червня 1999р.

Поглибленню взаєморозуміння та розширенню сфер співпраці країн-учасниць ЧЕС як на двосторонньому так і на багатосторонньому рівнях, сприяє пожвавлення міжпарламентських зв'язків, зокрема, в рамках Парламентської Асамблеї Чорноморського Економічного Співробітництва (ПАЧЕС), створеної у лютому 1993 року.

В контексті здійснення практичних кроків у напрямку встановлення плідного співробітництва ЧЕС-ЄС під час Наради міністрів закордонних справ в Тбілісі, було прийнято Платформу про співробітництво між ЧЕС та ЄС і надано статус спостерігача в ЧЕС членам ЄС - Франції і Німеччині.

Економічні процеси та політичні реалії обумовили чітке усвідомлення Україною своєї належності до європейської цивілізації та визначили загальну стратегію на повномасштабну інтеграцію до європейських структур як безпосередньо, так і через регіональні інститути, зокрема ЧЕС.

Подальший характер співробітництва в рамках ЧЕС буде визначатись його здатністю вирішувати практичні питання економічної трансформації в регіоні. Мається на увазі перехід від консультацій до розробки і впровадження конкретних проектів в різних галузях. Рішення Ялтинського Самміту, щодо визначення країн-координаторів у конкретних галузях співробітництва в рамках ЧЕС, покликане сприяти цьому.

Вирішальним для майбутнього ЧЕС стане вища ступінь координованості його діяльності з процесами європейської інтеграції, що в практичному плані визначається можливостями ініціювання та двостороннього діалогу з ЄС та його інституціями.

4. Україна та ЄС

16 червня 1994 року у Люксембурзі Президентом України та Президентом Європейської Комісії і представниками держав-членів Європейського Союзу була підписана Угода про Партнерство та Співробітництво. Угода з Україною була першою з таких угод, що мали бути підписані з кожною з країн колишнього Радянського Союзу. Деякі розділи Угоди ідентичні з "Європейськими Угодами", що ЄС уклав з Країнами Центральної та Східної Європи (КЦСЄ)

Угода про Партнерство та Співробітництво витікає з бажання встановити тісні стосунки між Європейським Союзом та Україною, основані на існуючих між ними історичних зв'язках та спільних цінностях. Вона відзначає важливий крок вперед, замінюючи Угоду про Торгівлю та Комерційне й Економічне Співробітництво, яку Європейське Співтовариство та Радянський Союз підписали в 1989 році. 3 1989 року, коли було підписано Угоду, відбулися визначні політичні та економічні зміни. В 1991 році Європейське Співтовариство визнало Україну як незалежну державу, від того часу Україна відкрила своє Посольство при Європейському Союзі у Брюсселі, і держави-члени та Європейська Комісія відкрили свої Посольства у Києві. Основні цілі Угоди такі:

• розвивати тісні політичні стосунки шляхом постійного діалогу з політичних питань;

• сприяти торгівлі та інвестиціям і гармонійним економічним стосункам

• забезпечити основу для взаємовигідного економічного, соціального, фінансового, науково-технічного та культурного співробітництва;

• підтримати Україну в її зусиллях зміцнювати демократію та повністю завершити перехід до ринкової економіки.

Угоду укладено на період 10 років, після якого її дія буде автоматично подовжена, якщо тільки Україна або Європейський Союз не захоче припинити дію Угоди. Але це не означає, що вона залишиться незмінюваною. Ця Угода не є стійкою рамкою: вона може еволюціонувати у будь-якому напрямку, в якому б забажали Європейський Союз та Україна, залежно від змін в Союзі та Україні, особливо тих, що мають відношення до досягнень України в напрямку ринкової економіки. Угода про Партнерство та Співробітництво виявляє дух обопільної прихильності до демократії та ринкової економіки, коли обидві сторони можуть зміцнювати політичні, комерційні і культурні зв'язки, прокласти шлях для подальшої економічної інтеграції та визначити розклад майбутніх переговорів про зону вільної торгівлі.

Дата добавления: 2015-10-30