Тема 7. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азійсько-тихоокеанському регіоні

1. Специфіка міжнародного поділу праці в регіоні

2. Характеристика інтеграційних угруповань у регіоні

Ключові поняття: Асоціація країн Південно-Східної Азії (АСЕАН), Організації азійсько-тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), концепція створення зони економічного співробітництва навколо Японського моря.

1. Специфіка міжнародного поділу праці в регіоні

За повоєнні десятиліття в Азіатсько-тихоокеанського регіону (надалі АТР) поступово склалася регіональна система поділу праці, що стала основою інтенсивного господарського зближення країн регіону. Можна виділити декілька груп держав, які помітно відрізняються за рівнем розвитку і тому доволі слабо конкурують між собою.

Перша група — безумовні лідери регіону США та Японія, на які припадає 80 % ВВП країн АТР. Основу їхньої економічної могутності становлять технічні переваги, місткість внутрішніх ринків, ефективність механізмів нагромадження капіталів та розвиток сфери послуг. Але при загальному домінуванні в галузі технологій та капіталів уразливим місцем у них залишається висока вартість трудових ресурсів, а для Японії ще й залежність від іноземної сировини та нафтових потоків.

Другу групу складають інші розвинуті держави — Канада, Австралія, Нова Зеландія, які поки що беруть участь у внутрішньо-регіональному обміні недостатньо, але їхня роль, за прогнозами фахівців, у найближчому майбутньому має посилитися. Ці країни володіють значними природними багатствами, тому в них досить розвинуті сировинні галузі, проте відчутно бракує трудових ресурсів.

Третю групу утворюють «нові індустріальні країни» (НІК) Східної Азії — Південна Корея, Сінгапур, Тайвань, Гонконг (нині провінція Китаю), які на початок 90-х років підійшли до межі трудомісткої спеціалізації. По-перше, це пов'язано з підвищенням щорічних середніх темпів реальної заробітної плати. Наприклад, у Південній Кореї — з 3,8 % у першій половині 80-х років до 14,4 у другій, у Тайвані — відповідно з 5 до 11,7 %. По-друге, підвищення курсів валют НІК після 1985 р. підштовхнуло процес структурної перебудови. Більш активно почали розвиватися капіталомісткі галузі, і в експорті цих країн збільшилася частка капіталомісткої продукції — приблизно з 20 до 50—55 % протягом 80-х років. Одночасно зросла частка експорту високотехнологічної продукції — з 1 до 9 % за цей же період. Уразливим місцем в економіці цих країн можна вважати бідність природних ресурсів, недостатність розвитку фундаментальних наук та асигнувань на НДДКР.

Четверту групу складають країни АСЕАН (Асоціації країн Південно-Східної Азії), які мають великий ринок, чималі трудові ресурси та унікальні природні багатства: на них припадає 85 % світового виробництва натурального каучуку, 83 % пальмової олії, 67 % олова та копри, 60 % видобутку міді, а також значна частина світового видобутку нафти (Бруней, Індонезія, Малайзія, В'єтнам) і деревини. Через те країни АСЕАН мають порівняльні переваги у сировинних і трудомістких галузях обробної промисловості. В окремих країнах субрегіону в 90-х роках спостерігається підвищення заробітної плати. Так, у Таїланді й Малайзії її рівень у 1989 р. становив лише 10 % від тайванського, а в 1994 — уже 80 %. Унаслідок цього Малайзія і Таїланд докладають серйозних зусиль до розвитку комплексу високотехнологічних галузей, поступово передаючи естафету трудомісткої спеціалізації Індонезії, Філліпінам та В'єтнаму.

До п'ятої групи входить одна країна — Китай, включення економіки якої до системи внутрішньорегіонального ринку відбувається насамперед за рахунок розвитку трудомістких виробництв. На початок 90-х років рівень заробітної плати у промисловості Китаю був у 3,75—5 разів нижчий, ніж у Гонконгу та Сінгапурі, у 2,9—3,8 рази нижчий, ніж у Тайвані, і в 2—2,6 рази нижчий, ніж у Південній Кореї. Таким чином, експортна продукція Китаю нині конкурує передусім із товарами країн АСЕАН. Порівняльні переваги економіки Китаю також пов'язані з багатими природними ресурсами (162 види корисних копалин), з дуже великим населенням, із раніше створеною значною базою капіталомістких галузей обробної промисловості, яка, втім, потребує технологічної модернізації. Має Китай і науково-дослідну базу, котра забезпечує прориви світового значення на окремих напрямах — у галузі космічної промисловості, у супутниковому зв'язку, в окремих видах електроніки, в роботах з надпровідності. Слабкими місцями китайської економіки є брак капітальних ресурсів, сучасних технологій, доведених до етапу масового впровадження, і внаслідок цього —низька якість продукції. Таким чином, спеціалізацію Китаю становлять трудомісткі товари, сировинна продукція (передусім -нафта й кольорові метали), а в недалекому майбутньому — інвестиційні товари.

2. Характеристика інтеграційних угруповань у регіоні

У кінці XX ст. спостерігається поява інтеграційних процесів у Азіатсько-Тихоокеанському регіоні (АТР). Співробітництво в АТР набуло поширення в останні півтора-два десятиліття. Цей регіон привертає увагу фахівців як зона найбільш динамічного економічного зростання. Випередження інших регіонів світу з темпів зростання, у тому числі в технічно передових галузях, поряд зі стрімким посиленням міжнародної конкурентоспроможності значної групи країн АТР дає підставу, виходячи з завдань, що стоять перед ними, розглянути, яка роль міжнародних інтеграційних процесів у АТР, наскільки міжнародна економічна інтеграція сприяла економічному розвиткові країн регіону.

В АТР склався "азіатський чотирикутник": Японія — Китай — НІК — АСЕАН.

Асоціація держав Південно-Східної Азії (АСЕАН) утворена 8 серпня 1967 р. у Бангкоку. До неї ввійшли Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, потім Бруней-Дарусалам (у 1984 р.), В'єтнам (у 1995 р.), Лаос і М'янма (у 1997 р.), Камбоджа (у 1999 р.). Статус спеціального спостерігача має Папуа-Нова Гвінея. Таким чином, АСЕАН об'єднує майже всі країни Південно-Східної Азії. Населення у країнах АСЕАН перевищує 480 млн чол., сукупний ВНП наближається до 630 млрд дол. США.

Статутними цілями Бангкокської декларації про утворення АСЕАН було визначено: сприяння розвиткові соціально-економічного і культурного співробітництва країн-членів, зміцнення миру і стабільності в Південно-Східній Азії (ПСА).

Завдання перетворення АСЕАН в один зі світових політичних і економічних центрів багатополюсного світу стимулювала це регіональне угруповання країн активно вирішувати ряд надзвичайно важливих питань. До них належать: формування зони вільної торгівлі і зони інвестицій, введення єдиної валюти і створення розгорнутої економічної інфраструктури, формування спеціальної структури управління.

Валютно-фінансова криза, що охопила ПСА у 1997 р. мала серйозні негативні політико-економічні наслідки майже для всіх держав, що входять до АСЕАН (найменше постраждали Сінгапур і Бруней), стала іспитом рішучості "десятки" продовжити політику економічної інтеграції. У 1999 р., коли більшості країн Асоціації вдалося перебороти негативні тенденції, в цілому було досягнуто економічне зростання близько 6 %.

Вищим органом АСЕАН є зустрічі глав держав і урядів. Керівним і координуючим органом Асоціації служать щорічні наради міністрів закордонних справ (РМЗС). Поточне керівництво АСЕАН здійснюється Постійним комітетом під керівництвом міністра закордонних справ країни — упорядниці чергової РМЗС. У Джакарті функціонує постійний Секретаріат на чолі з Генеральним секретарем (із січня 1998 р. — філіппінець Рудольфе Севери-но). В АСЕАН діють 11 спеціалізованих комітетів. Усього в рамках організації щорічно проводиться більше 300 заходів. Юридичною базою відносин країн АСЕАН служить Договір про дружбу і співробітництво в Швденно-Східній Азії (Балійський договір) 1976 р.

В економічній галузі країни Асоціації проводять лінію на інтеграцію і лібералізацію в регіоні ПСА на базі Угоди про створення зони вільної торгівлі АСЕАН (АФТА), Рамкової угоди про зону інвестицій в АСЕАН (АІА) і Базової угоди про схему промислового співробітництва (АІКО).

Відповідно до варіанта довгострокової програми розвитку, розробленого експертною групою, що складається з провідних політиків і вчених, воєначальників і бізнесменів, передбачається досягнення рівня інтеграції ще більш високої, ніж у Європейському союзі — повного об'єднання державної банківської сфери, об'єднання збройних сил і поліції, зовнішньополітичних і науково-технологічних відомств і т. п.

Зона вільної торгівлі АСЕАН (АФТА) являє собою найбільш консолідоване економічне угруповання країн Азії. Про її створення було оголошено на 4-й зустрічі глав держав і урядів АСЕАН у Сінгапурі (1992 р.). Спочатку до неї ввійшли шість країн ПСА (Індонезія, Малайзія, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни і Бруней). У 1996 р. до АФТА підключився В'єтнам, у 1998 р. — Лаос і М'янма, у 1999 р. — Камбоджа.

Створюючи зону вільної торгівлі, члени Асоціації ставили за мету активізувати внутрішньоасеанівську торгівлю товарами та послугами, розширити і диверсифікувати субрегіональний товарообіг і в умовах зростання взаємної торгівлі підвищити конкурентоспроможність економік своїх країн. АФТА покликана також сприяти політичній консолідації країн регіону, підключенню до економічного співробітництва менш розвинених країн ПСА.

Головний інструмент реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі (ЗВТ) — Угода про загальний ефективний преференційний тариф (УЕПТ), підписана країнами АСЕАН на самміті в Сінгапурі у 1992 р. УЕПТ розвиває основні положення Угоди про преференційну торгівлю АСЕАН 1977 р.

Відповідно до прийнятої УЕПТ схеми усі товари поділяються на чотири категорії. До першої належать товари, рівень тарифів на які підлягає скороченню відповідно до прискореного чи звичайного графіка. Ця група товарів становить 88 % усієї товарної номенклатури країн АСЕАН і постійно розширюється.

Дві інші категорії товарів включені до списків вилучень, причому в одну категорію входять товари, що представляють важливість для забезпечення інтересів національної безпеки, захисту суспільної моралі, життя і здоров'я людей, флори і фауни, а також художні, історичні й археологічні цінності. Інша частина вилучень містить у собі товари, зниження тарифів на які країни АСЕАН вважають, за внутрішньоекономічним розумінням, тимчасово неможливим, однак передбачається поступове скорочення числа цих товарів.

Четверту категорію складає сільськогосподарська сировина, спочатку цілком виключена зі схеми УЕПТ. Однак у 1995 р. були визначені особливі умови зниження тарифів на різні групи цих товарів.

В АСЕАН існує диференційований підхід до термінів, протягом яких будуть знижені чи скасовані тарифи для різних країн. УЕПТ спочатку припускала скорочення до 2003 р. переважної кількості діючих у внутрірегіональній торгівлі національних імпортних тарифів до 0—5 %. З урахуванням нових реалій, зокрема прийому нових членів до складу АСЕАН, ці терміни неодноразово змінювалися.

Головною причиною труднощів, які виникають серед членів АФТА, є однотипна структура економік країн ПСА і практично однакова їх експортна товарна номенклатура, що призводить до конкуренції у самому угрупованні. Виняток становить тільки Сінгапур.

Під час самміту в грудні 1998 р. було прийнято рішення про те, що найбільш економічно розвинені країни — Бруней, Індонезія, Малайзія, Філіппіни, Сінгапур і Таїланд — до 2000 р. скоротять ставки імпортних тарифів до рівня О—5 % на 90 % своєї товарної номенклатури. До 2002 р. ставка імпортного мита, що становить 0—5 %, пошириться на всю продукцію, яка охоплюється Угодою.

Для нових членів — В'єтнаму, Лаосу, М'янми і прийнятої у 1999 р. Камбоджі — орієнтири залишаються набагато розпливчастішими: зберігається невизначеність щодо цілого ряду товарних груп, насамперед сільськогосподарської продукції. Так, було вирішено, що В'єтнам до 2003 р. значно розширить склад товарних позицій, імпортні мита на які будуть знижені до О—5 %; Лаос й М'янма зобов'язалися здійснити подібне розширення до 2005 р. Сторони зобов'язалися істотно розширити список товарів, що взагалі не будуть обкладатися імпортним митом до 2003 р. (для В'єтнаму — до 2006 р., для Лаосу і М'янми — до 2008 р.).

Успішне завершення цих заходів буде означати створення реально вільної від мита торгової зони в границях держав, що підписали домовленості по АСЕАН у 1992 р.

УЕПТ також передбачає кроки щодо узгодження стандартів і сертифікатів якості на продукцію, розробку правил чесної конкуренції, спрощення внутрішніх інвестиційних і митних законодавств, стимулювання процесу створення спільних регіональних підприємств тощо. Для реалізації цих цілей був створений Консультативний комітет АСЕАН зі стандартів і якості.

Керівництво процесом формування зони вільної торгівлі АСЕАН здійснюється в такий спосіб. Основним органом, відповідальним за вироблення рішень щодо реалізації схеми УЕПТ, є Рада АФТА, до якої входять міністри економіки країн АСЕАН і Генеральний секретар Асоціації. У здійсненні цих функцій Раді допомагають регулярні зустрічі старших економічних посадових осіб і Секретаріат АСЕАН, на який покладена поточна робота з координації та відстеження ходу виконання досягнутих у рамках АФТА домовленостей.

Незважаючи на побоювання щодо можливості призупинення процесу створення АФТА, навіть деякого відходу у зв'язку з валютно-фінансовою кризою в країнах Східної Азії 1997 р., у ході останніх двох саммітів цієї організації був прийнятий ряд документів, націлених на прискорення реалізації угод з АФТА (зона вільної торгівлі), зони інвестицій АСЕАН (АІА) і Схеми промислового співробітництва, у тому числі рамкові угоди з послуг, взаємного визнання стандартів, полегшення транзиту товарів і ряд інших.

У процесі реалізації АФТА, крім питань суто процедурного і митного характеру, все більше уваги приділяється новим напрямкам співробітництва. Так уже прийняте рішення про створення єдиної гармонізованої тарифної номенклатури АСЕАН до кінця 2000 р., а також уніфікованої системи класифікації товарів, вироблених у країнах Асоціації. Взято курс на всіляке заохочення використання національних валют у внутрішньорегіональній торгівлі. Робиться серйозний акцент на лібералізацію торгівлі послугами. У 1999 р. почався новий раунд переговорів з цього питання з розширенням кола обговорюваних видів послуг.

Держави-учасниці змогли домогтися певного успіху. Так, середньозважений рівень внутрірегіональних тарифів на основну групу товарів був знижений з 12,67 % (у 1993 р.) до 6,15 % (у 1998 р.). Частка внутрішньоасеанів-ської торгівлі в 1998 р. становила 20 % від загального обсягу зовнішньої торгівлі країн Асоціації, що, однак, набагато менше, ніж у Європейському союзі чи у НАФТА (відповідно 60 і 40 %).

За розрахунками фахівців АСЕАН, загальна вигода країн, що увійшли до неї, від лібералізації торгівлі і зростання експорту товарів до 1998 р. становила не менше 3—4 млрд дол. США на рік за рахунок додаткового збільшення їхнього сукупного валового внутрішнього продукту. Відповідно зростала кількість нових робочих місць і валютних надходжень.

З метою підвищення конкурентоспроможності товарів, вироблених у зоні АСЕАН, а також створення умов для залучення інвестицій у цей регіон було розпочато пошуки нових форм промислового співробітництва. Базова Угода за схемою промислового співробітництва АСЕАН (АІКО) була підписана державами — членами АСЕАН у квітні 1996 р.

Схема АІКО регулює виробництво всіх продуктів, крім тих, які включені до Списку загальних вилучень Договору про УЕПТ, і на сьогодні застосовується тільки до промислового виробництва з подальшою можливістю поширення і на інші сектори економіки.

Мінлива економічна ситуація у світі, виконання країнами АСЕАН зобов'язань перед СОТ, створення передумов для реалізації ідеї створення зони вільної торгівлі і зони інвестицій АСЕАН спричинили зміну ряду параметрів, на яких ґрунтувалися попередні промислові програми співробітництва.

Нова схема промислового співробітництва АСЕАН, зберігши деякі особливості попередніх схем, передбачає більш широке використання тарифних і нетарифних методів регулювання.

Цілями АІКО є: зростання виробництва промислової продукції; поглиблення інтеграції, зростання інвестицій у держави АСЕАН із третіх країн; розширення внутрішньоасеанівської торгівлі; удосконалення технологічної бази; підвищення конкурентоспроможності продукції на світовому ринку; зростання ролі приватного сектора.

Відповідно до АІКО, умовою створення нової компанії є участь у ній мінімум двох підприємств із різних країн АСЕАН і наявність мінімум ЗО % національного капіталу.

Для стимулювання створення нових компаній передбачено ряд преференцій. Так відповідно до нової схеми промислового співробітництва щодо товарів, схвалених для виробництва в рамках АІКО, з моменту створення починають застосовуватися пільгові тарифні ставки у розмірі 0—5 %. Це створює їм переваги порівняно з іншими виробниками, для яких такий рівень тарифної ставки відповідно до Угоди про УЕПТ буде досягнутий тільки до 2003 р. Крім того, передбачається ряд нетарифних преференцій, у тому числі й переваги в одержанні інвестицій.

Спираючись на зміст Угоди про загальний ефективний преференційний тариф (УЕПТ), важелі впливу на структуру виробництва, переорієнтацію підприємств із виробництва сировини і напівфабрикатів на виробництво кінцевого продукту, АІКО вводить додаткові стимули, зокрема щодо імпорту готової продукції, напівфабрикатів (проміжних продуктів) і сировини передбачається застосування пільгової тарифної ставки, разом з тим кінцеві продукти мають необмежений доступ на ринки країн АСЕАН, а доступ на ці ринки проміжних продуктів і сировини обмежується.

У жовтні 1998 р. було підписано Рамкову угоду про створення зони інвестицій АСЕАН. Зона інвестицій АСЕАН (АІА) охоплює території всіх держав — членів Асоціації і є одним з основних інструментів залучення внутрішніх і зовнішніх інвестицій шляхом надання інвесторам національного режиму, податкових пільг, скасування обмежень на частку іноземного капіталу і т. д.

Спираючись на розуміння необхідності поглиблення лібералізації економіки, неможливості забезпечення власними силами інвестицій, необхідних для розвитку передових технологій, що змогли б допомогти регіонові зайняти гідне місце у світі в XXI ст., АСЕАН прийняла рішення об'єднати зусилля в цьому напрямку, поступово відкрити внутрішній ринок не тільки для торгівлі, а й для інвестицій, причому як країнам — членам Асоціації, так і третім країнам.

Стимулюючу роль у прийнятті Рамкової угоди зіграла азіатська фінансова криза 1997 р., в результаті якої відбувся істотний відплив з ПСА іноземного капіталу. Щоб утримати в регіоні принаймні стратегічних інвесторів, країни АСЕАН вирішили дозволити іноземні інвестиції в раніше недоступні для них сектори економіки.

Відповідно до Рамкової угоди про АІА учасники Асоціації взяли на себе зобов'язання поетапно відкрити до 2010 р. основні сектори національної промисловості інвесторам з держав — членів Асоціації, а до 2020 р. — зовнішнім інвесторам.

Разом з тим з метою захисту місцевого ринку Рамкова угода, так само як і Угода про УЕПТ, передбачає складання Списку тимчасових виключень і Делікатного списку, що перелічують галузі, куди доступ іноземним інвесторам, як і раніше, залишатиметься обмеженим.

Учасники також зобов'язалися поступово надати всім іноземним інвесторам національний режим (до 2010 р. — асеанівським інвесторам, до 2020 р. — усім інвесторам з третіх країн). Країнам, що здійснюють інвестиції в обробну промисловість, національний режим надається негайно.

У ході першої зустрічі Ради із зони інвестицій АСЕАН (березень 1999 р.) прийнято рішення про поширення національного режиму також на інвестиції у сферу послуг, безпосередньо пов'язаних з обробною промисловістю.

Важливою особливістю Угоди, що, безсумнівно, пов'язана з наслідками валютно-фінансової кризи 1997 р., є те, що вона охоплює лише прямі капіталовкладення, залишаючи за рамками портфельні інвестиції.

Виходячи з різного рівня розвитку держав — членів АСЕАН, Рамкова угода спочатку передбачала поступове зменшення Списку тимчасових виключень і повного відмовлення від нього для Брунею, Індонезії, Малайзії, Філіппін, Сінгапуру і Таїланду до 2010 р., В'єтнаму — до 2013 р., Лаосу й М'янми — до 2015 р. Однак уже на першому своєму засіданні в березні 1999 р. Рада АІА прийняла рішення ліквідувати списки до 2003 р.

Крім зазначених заходів країни АСЕАН у межах Рамкової угоди зобов'язалися надати інвесторам пакет податкових пільг, намічених "Ханойським планом дій" у 1998 р. До них насамперед належать тимчасове звільнення від сплати податку на прибуток, безмитне ввезення капітального устаткування, спрощення митних процедур, право на наймання іноземного персоналу, мінімальний термін оренди землі під промислові цілі на ЗО років тощо.

Все це показало, що країни АСЕАН, незважаючи на лобіювання деяких зацікавлених у збереженні свого монопольного положення представників національного капіталу, мають намір послідовно просуватися шляхом успішного завершення створення зони інвестицій. Важливо зазначити, що після паніки 1997 р. вже почалося повернення багатьох інвесторів у ПСА. На цій основі, а також завдяки заходам для обмеження руху "гарячих грошей" АСЕАН розраховує створити ще один працюючий інтеграційний механізм, що тепер уже спирається на спільні інвестиції.

Керівним органом зони інвестицій АСЕАН є Рада, що включає міністрів, у компетенцію яких входять питання регулювання інвестицій у країнах Асоціації. У засіданні Ради також беруть участь глави національних інвестиційних агентств. Основним робочим органом АІА є створений Радою Координаційний комітет з інвестицій. Функції Секретаріату Ради і Координаційного комітету виконує Секретаріат АСЕАН.

Особливо слід виділити організацію Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС), створену у 1989 р. у складі 18 держав цього регіону. У 1997 р. було прийнято рішення про прийняття до складу організації Росії, В'єтнаму та Перу. В 1998 р. Росія приєдналася до АТЕС, яка зараз об'єднує 21 країну та територію. Це Австралія, Бруней, В'єтнам, Гонконг, Індонезія, Канада, КНР, Республіка Корея, Малайзія, Мексика, Нова Зеландія, Папуа-Нова Гвінея, Перу, Росія, Сінгапур, США, Таїланд, Тайвань, Філіппіни, Чилі та Японія. Поки що не прийняті до АТЕС (хоча й подали заявки) Індія, Камбоджа, Макао, Монголія, Пакистан, Панама та Шрі-Ланка, їх вступ може відбутись не раніше 2007 р. відповідно до прийнятого десятирічного мораторію на подальше розширення організації. На долю АТЕС припадає близько половини світового ВВП і світового експорту.

За своїм характером, цілями, концепцією, навіть за складом учасників АТЕС виглядає як нетипове для сучасності регіональне угруповання. Вперше економічне об'єднання створили держави, що дуже відрізняються за умовами та рівнями економічного розвитку, за структурою економіки, культури, релігії, національного менталітету, історичними та політичними традиціями. До того ж промислово розвинені країни і країни, що розвиваються, виступають у цьому об'єднанні як партнери.

Спочатку АТЕС було надано консультативний статус. Розглядалися питання економічного співробітництва, які становили спільний інтерес для її учасників. Але з часом вони перетворилися на провідну структуру сприяння вільній торгівлі, інвестиціям, економічному співробітництву в цьому регіоні, піднявся і статус з рівня міністерського до зустрічей на вищому рівні. Всі рішення в ній приймаються на основі консенсусу, постійний секретар знаходиться в Сінгапурі.

Довгостроковою ціллю АТЕС є формування в регіоні вільної, відкритої торгівлі та інвестицій, а в кінцевому підсумку — створення в розвинених країнах до 2010 р. (у країнах, що розвиваються, — до 2020 р.) максимально сприятливих умов для вільного переміщення капіталів, товарів, послуг. Участь Росії в АТЕС має сприяти вирішенню соціально-економічних, природоохоронних, енергетичних, транспортних, науково-технічних, гуманітарних та інших проблем регіонів Сибіру та Далекого Сходу.

Серед усіх конференцій, що відбулися в рамках АТЕС, найбільшого значення набули п'ять, оскільки на них були визначені головні напрями роботи АТЕС, конкретизовані в Осаці у 1995 р. у Програмі спільних дій щодо лібералізації торгівлі та інвестицій.

На конференції 1990 р. країни АТЕС вирішували питання співробітництва у сфері міжнародної торгівлі з метою її лібералізації та розширення масштабів, у 1993 р. в Сіетлі обговорювалися питання про прискорення і поширення регіонального співробітництва. Шоста конференція у Богорі у 1994 р. прийняла Декларацію, яка визначала рамки лібералізації торгівлі та інвестицій, була висловлена згода і прийнято рішення щодо налагодження вільної, відкритої торгівлі і міграції капіталу без перешкод у промислове розвинених країнах регіону до 2010 р., в НІК Азіатсько-Тихоокеанського регіону — до 2015 р., в економічно менш розвинених країнах регіону — до 2020 р. На сьомій конференції у 1995 р. в Осаці була прийнята Програма спільних дій щодо лібералізації торгівлі та інвестицій. Восьма конференція у Манілі 1996 р. важлива прийняттям плану дій для АТЕС:

• "індивідуальний план дій" щодо лібералізації торгівлі та інвестицій 18членів АТЕС;

• "колективний план дій" стосовно лібералізації заходів, які впроваджуються спільно;

• план спільної діяльності у сфері економічного і технічного співробітництва.

Дев'ята конференція у Ванкувері в листопаді 1998 р. проходила в умовах валютно-фінансової кризи в Азії й була присвячена визначенню заходів щодо стабілізації фінансових ринків, азіатських країн, розглядалися питання про надання рекомендацій кільком міністрам торгівлі відповідних країн зробити кроки щодо добровільної лібералізації в різних секторах.

Іншим важливим напрямом роботи АТЕС є співробітництво в галузі технологій, створення високорозвиненої технологічної інфраструктури, яка охоплює також індустрію інформації, транспорту і зв'язку, підготовку кадрів. Пріоритет при цьому надається двом напрямам: створенню механізмів стимулювання торгівлі, інвестицій, технологічних трансферів та збиранню, обробці, вивченню інформації щодо внутрішньорегіональних торгових та інвестиційних потоків.

Багато пропозицій висуває Японія, зокрема такі важливі технологічні проекти: формування регіональної бази даних стосовно торгівлі, інвестицій, технологій, трудових ресурсів; створення технополісів, які б сприяли акумулюванню та передачі технологій з промислово розвинених країн регіону до тих, що розвиваються; розробку комплексної програми підготовки фахівців з управління та наукових досліджень; організацію азіатсько-тихоокеанських торгово-промислових виставок за широкою участю представників ділових кіл.

Слід сказати про розбіжності між країнами-учасницями щодо призначення АТЕС. В азіатських політичних і ділових колах панує думка, що за допомогою цієї організації США прагнуть відкрити ринки Азії задля розширення свого експорту до цих країн і створити таким чином нові робочі місця у своїй країні, намагаються отримати торгові поступки від ЄС і стримувати створення Східно-Азіатського економічного союзу — майбутнього економічного угруповання, яке виключатиме участь США та інших "білих" країн.

Країни Азіатського континенту вбачають в АТЕС рушійну силу своїх економік, що зумовлює їхню зацікавленість не тільки в лібералізації ринків товарів і послуг, а й у науково-технічному співробітництві, оскільки американський ринок є головним для товарів з азіатських країн. США є також гарантом військово-політичної стабільності в АТР.

Особливістю АТЕС як інтеграційного об'єднання є участь у ньому двох великих держав — США та Японії, а також Китаю з його швидко зростаючою економікою. Взаємовідносини між ними зумовлюють подальший розвиток інтеграційних процесів у регіоні. Іншою особливістю АТЕС є те, що до неї входять США, Канада і Мексика, які утворили самостійне інтеграційне об'єднання — НАФТА.

Країни АТР багато уваги приділяють заходам з оздоровлення національних економік і перш за все всебічної підтримки малого та середнього бізнесу. Головним принципом ринкового господарювання у країнах регіону є активізація діяльності малих і середніх підприємств, які мають і використовують сучасну техніку, світові технології, кваліфіковану робочу силу, а отже, створюють економічну основу національної індустрії. Проблемою є забезпечення кредитів для цих видів бізнесу, яка у країнах АТЕС вирішується за допомогою спеціальних державних установ. Значний внесок у справу фінансування малого і середнього бізнесу зробили державні органи влади та місцевого самоврядування Японії, а також асоціації з гарантування позик малому і середньому бізнесові.

Інше інтеграційне об'єднання в Азії — це створена у 1985 р. Асоціація регіонального співробітництва Південної Азії (СААРК). Метою створення цієї Асоціації є сприяння багатосторонньому співробітництву Південно-азіатських країн в економічній, соціальній і культурній сферах. До складу Асоціації ввійшли: Бангладеш, Бутан, Індія, Мальдівська республіка, Непал, Пакистан, Шрі-Ланка. Слід визначити і лідера цього об'єднання — Індію. Особливістю цього регіону є наявність багатих, ще не вичерпаних природних ресурсів і намагання захистити свій ринок від експансії капіталу розвинених країн.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1 Які особливості міжнародного поділу праці в АТР?

4 Визначте роль АСЕАН у розвитку інтеграційних процесів в АТР.

3 Проаналізуйте особливості розвитку інтеграційного процесу в рамках АТЕС порівняно з ЄС та НАФТА.

Дата добавления: 2015-10-30