Тема 2 Теоретичні концепції й об'єктивні передумови та умови міжнародної економічної інтеграції

І.І. Дідович, А.М. Вічевич, М.Е. Матвеєв

МІЖНАРОДНІ ЕКОНОМІЧНІ ВІДНОСИНИ:

МІЖНАРОДНА ЕКОНОМІЧНА ІНТЕГРАЦІЯ

Конспект лекцій

Львів 2003

Розглянутий та рекомендований до видання методичною радою економічного факультету УкрДЛТУ року, протокол №

Укладачі: к.е.н., доц. Вічевич А.М.

к.е.н., доц. Дідович І.І.

к.е.н., доц. Матвеєв М.Е.

Рецензенти: д.е.н. проф. Шевченко Г.С., УкрДЛТУ.

к.е.н., доц Михайловський В.І., УкрДЛТУ.

Відповідальний за випуск: к.е.н., доц Кульчицький Я.В., УкрДЛТУ

ЗМІСТ

ВСТУП.. 4

Тема 1 Суть та основні категорії міжнародної економічнної інтеграції (МЕІ) 5

Тема 2 Теоретичні концепції й об'єктивні передумови та умови міжнародної економічної інтеграції 10

Теорія «другого кращого». 13

Тема 3 Етапи, сфери та механізми МЕІ 22

Тема 4 Наслідки економічної інтеграції 30

Тема 5. Європейська інтеграція. ЄС: практика та перспективи 36

Тема 6. НАФТА і розвиток економічної інтеграції в Північній Америці 43

Тема 7. Особливості розвитку інтеграційних процесів в Азійсько-тихоокеанському регіоні 47

Тема 8 Інтеграційні процеси в Африці 59

Тема 9 Економічна інтеграція в Латинській Америці та в країнах Арабського світу. 64

Тема 10. Участь України у міжнародних інтеграційних процесах 72

Країна, що не має власної стратегії економічної інтеграції, змушена підпорядковуватись правилам, визначеними для неї іншими.

ВСТУП

Сьогоднішньому світу притаманний значний ступінь інтегрованості та інтернаціоналізації. Зростаюче переплетення економік, інтернаціоналізація фінансових ринків і глобальна вимога розвитку сприяють процесу економічної глобалізації.

Інтеграція різних держав вимагає не тільки гармонійного поєднання зусиль, але й врівноваження методів та механізмів розвитку. З макроекономічного боку, інтеграція торкається важливих функцій загального порядку (приплив, відплив капіталу); мікроекономічні аспекти вимагають більш тривалого періоду, оскільки слід враховувати численні спроби організації праці керування, відмінності у методах розрахунків, визначення індикативних показників-орієнтирів економічного розвитку та росту, недосконалість чи відсутність інтеграційних механізмів. Адже інтеграція, за словами професора Беласси. – це раціональна побудова, що прямує до узгодження напрямків загальних інтересів даного регіону не порядком диктату, а шляхом домовленості, економічно-політичного спілкування і прагматичної спрямованості.

Зараз ми стоїмо на погрозі глибокої трансформації сучасної системи міжнародних економічних відносин, цілковито нових та новітніх принципів господарювання, яких вимагає нове тисячоліття, які в свою чергу формуються не під впливом міжнародної економічної інтеграції.

Даний конспект лекцій охоплює найважливіші теми, які викладаються в дисципліні “ Міжнародні економічні відносини”. Він орієнтований в першу чергу на студентів спеціальності “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності”, окремі теми, висвітлені в даному конспекті лекцій також можуть бути використані студентами напрямів “Менеджмент” та “Економіка і підприємництво” при вивченні курсів “Міжнародні економічні відносини” та “Міжнародна економіка”.

Тема 1 Суть та основні категорії міжнародної економічнної інтеграції (МЕІ)

Суть міжнародної економічної інтеграції.

Основні категорії міжнародної економічнної інтеграції (МЕІ)

Ключові поняття: міжнародна економічна інтеграція, рівні інтеграції, етапи еволюції інтеграційного руху.

1.Суть міжнародної економічної інтеграції.

Протягом XX ст. планетою прокотилось кілька могутніх хвиль дезінтеграційних та інтеграційних процесів, які разом з іншими чинниками докорінно перекроїли політичну карту світу, суттєво змінили сутність і характер міжнародних політико-правових, економічних та інших відносин. Останній «Дев'ятий вал» цих хвиль буквально накрив колишній соціалістичний простір. З одного боку, він розвалив СРСР, СФРЮ та ЧССР, знищив Організацію Варшавського Договору та Раду Економічної Взаємодопомоги, вщент зруйнувавши всю систему старих політичних та економічних стосунків. А з іншого — призвів до народження більше двадцяти нових суверенних держав, а також створив сприятливі умови для хвилі якісно нових інтеграційних процесів, з якими народи посттоталітарних держав пов'язують чимало надій і сподівань. Адже найважливішою рисою сучасності є ріст взаємозалежності економік різноманітних країн, розвиток інтеграційних процесів на макро- й мікрорівнях, інтенсивний перехід цивілізованих країн від замкнутих національних господарств до економіки відкритого типу, зверненої до зовнішнього світу. Все це обумовлено закономірностями економічного розвитку світового господарства в цілому й особливо на сучасному етапі.

Що ж являє собою економічна інтеграція? Чому саме з нею окремі країни зв'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва? При виясненні суті інтеграції, доцільно нагадати, що латинське слово integrio в перекладі на українську мову буквально означає об'єднання розрізнених частин у щось загальне, єдине, ціле. Це слово вживається в різних сферах життя - політиці, біології, математиці і, звичайно, в економіці. Але всюди під інтеграцією розуміють, по суті, різного роду об'єднання. Що стосується економіки, то тут мова йде про подальший розвиток суспільного характеру міжнародного виробництва, тобто про об'єднання виробничих і наукових потенціалів декількох країн з метою вирішення не окремих тимчасових завдань економічного або соціального порядку, а про вихід країн на принципово нові виробничо-технічні і соціально-економічні рубежі, про такий рух вперед, який піднімає їхнє економічне співробітництво на більш високий рівень розвитку.

В різних джерелах наводяться наступні визначення міжнародної економічної інтеграції:

- це об'єктивний, усвідомлений і керований процес зближення, взаємопристосування та зрощування національних господарських систем, що володіють потенціалом саморегулювання й саморозвитку. В його основі лежить економічний інтерес суб'єктів, що самостійно функціонують та міжнародний поділ праці [4];

- це процес зближення, переплетення, адаптації національних господарств світового співтовариства. [5];

- взаємопристосування національних економік, включення їх в єдиний відтворювальний процес в інтернаціональних масштабах [ 6];

- процес економічної взаємодії країн, який приводить до зближення господарських механізмів, який приймає форму міждержавних угод й узгоджено регульований міждержавними органами [8].

Економічну інтеграцію не можна розуміти тільки як стихійний ринковий або тільки як свідомо регульований процес. Ця діалектична єдність, що представляє обидві сторони - об'єктивну і суб'єктивну - того самого явища.

Ряд авторів (Ю. Шишков, В. Зуєв, Ю Борко й ін.) поділяють наступну ідею - реальна міжнародна, міждержавна економічна інтеграція можлива тільки на основі ринкових механізмів. Високий рівень техніко-економічного розвитку країн - ще не гарантія того, що автоматично виникають тривалі зв¢язки та достатня ступінь охоплення і широта господарських зв'язків.

Вихідним пунктом інтеграції є прямі міжнародні економічні (виробничі, науково-технічні, технологічні) зв'язки на рівні первинних суб'єктів економічного життя, що розвиваючись і всередину і вшир, забезпечують поступове зрощування національних господарств на базисному рівні. За цим неминуче випливає взаємопристосування державних економічних, правових, фіскальних, соціальних і інших систем, аж до визначеного зрощування управлінських структур.

Основна ціль інтеграції - нарощування обсягів і розширення набору запропонованих товарів і послуг на основі й в результаті забезпечення ефективності господарської діяльності в міжнародних масштабах.

Більшість західних вчених підкреслюють, що інтеграція народжується спочатку як теорія, а вже потім стає реальною політикою. Щоб стати актуальною, проблема інтеграції повинна привернути увагу впливових політичних і економічних груп та значної частини населення. Для цього потрібно чотири умови:

по-перше, необхідно, щоб постав новий привабливий спосіб життя із спільним очікуванням поліпшення в усіх сферах життя (особливо в економічній). Це дасть народу і політичним та фінансово-економічним елітам прихований сенс об'єднання їх поглядів та інтересів;

по-друге, цей приспаний сенс єдності повинен бути розбуджений певним зовнішнім викликом, який вимагає нової і сильної відповіді;

по-третє, на арену політичного й економічного життя має вийти нове покоління і розпочати нові політичні та економічні дії, спрямовані на інтеграцію;

по-четверте, має сформуватись і поширитись нове мислення щодо міжнародних економічних та політичних відносин [II].

За твердженням К. Дойча, інтеграційний рух у своєму розвитку проходить три етапи:

1) «етап інтелектуалів», коли його підтримують лише деякі представники інтелігенції;

2) «етап великих політиків», коли до нього приєднуються більш широкі політичні кола;

3) «етап масового руху».

Для забезпечення успіху інтеграційних процесів, американський дослідник радив користуватись низкою методів. Головними серед них він вважав наступні:

- забезпечення широкої народної підтримки;

- впровадження політичного та економічного плюралізму;

- надання автономії чи суверенітету учасникам інтеграційного процесу на відповідний перехідний період;

- відміна деяких непопулярних законодавчих актів тощо.

Варте уваги і попередження К. Дойча про те, що будучи створеною, об'єднана спільнота, держава чи міждержавне утворення часто є «дуже чуттєвими на громадянські конфлікти, а також сепаратизм».

До цих загалом слушних думок західних вчених слід, на наш погляд, додати наступне:

1) процеси політичної та економічної інтеграції мають циклічний характер;

2) їх успіх значною мірою забезпечується застосуванням принципу субсидіарності;

3) особливо активно вони розвиваються при наявності компліментарності, тобто почуттів поваги, симпатії і взаємного притягання як політико-економічних еліт, так і широких народних мас учасників інтеграційних процесів тощо.

Показово, що сучасні інтеграційні процеси на постсоціалістичному просторі виявились різноспрямованими. Колишні соціалістичні країни Східної Європи та Прибалтики взяли курс на інтеграцію із Західною Європою (ЄС та НАТО); Бєларусь, Казахстан та Вірменія - із СНД (Росією); Середньоазіатські республіки тяжіють до інтеграції з мусульманським світом.

Як відомо, західні експерти цілком слушно поділяють країни, які намагаються інтегрувати у ЄС, на три групи:

а) ті, які бажають і здатні;

б) ті, які бажають, але не здатні;

в) ті, які бажають певною мірою.

Інтернаціоналізація господарського життя у другій половині XX ст. стала провідною тенденцією розвитку сучасної світової економіки. Однією з головних особливостей цього процесу є утворення великих зон впливу найбільш розвинутих країн. Вони стають своєрідними інтеграційними угрупованнями, навколо яких об'єднуються інші держави, що забезпечує їм важливу роль у світовому господарстві й політиці.

Інтеграція відбувається на двох рівнях:

1) на рівні окремих фірм, які у своїй господарській діяльності вступають в інтеграційні процеси;

2) на міждержавному рівні, коли держава цілеспрямовано сприяє переплетенню та взаємодоповненню праці й капіталу в рамках групи країн і забезпечує функціонування особливих інтеграційних інструментів та структур.

Найбільш повно та чітко економічні інтеграційні процеси проявилися в Західній Європі, де з другої половини минулого століття починає формуватися єдиний господарський простір цілого регіону, в межах якого поступово складаються загальні умови відтворення руху факторів виробництва та постають механізми його регулювання. Окрім таких об'єктивних чинників впливу на західноєвропейську інтеграцію, як розгортання НТР, посилення ролі ТНК, глобальна інтернаціоналізація виробництва й капіталу, вона підживлювалась ідеєю єдиної Європи, яку висували ще І. Кант, В. Гюго, К. Каутський та розробляли сучасні політики —Л. Ергард, Ш. де Голль та ін.

3. Основні категорії МЕІ

Європейський союз (ЄС) – регіональне інтеграційне угрупування 15 країн Європи, до складу якого входять Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Греція, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція, Швеція.

ЦЄІ, або СЕFTА - Центральноєвропейська ініціатива або центральноєвропейська зона вільної торгівлі - центральноєвропейські країни: Польща, Угорщина, Чехія, Словаччина і Словенія (вступила пізніше), що утворили в грудні 1992 р. зону вільної торгівлі.

НАФТА - Північноамериканська асоціація вільної торгівлі - зона вільної торгівлі, створена США, Канадою і Мексикою в грудні 1992 р. Угода набрала сили в січні 1994.

АСЕАН - Асоціація держав Південно-Східної Азії - субрегіональна організація, створена в 1967 р., до складу якої ввійшли Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни, Сінгапур. Пізніше до складу організації ввійшли Бруней. (1984 р.) і В'єтнам (1995 р.).

МЕРКОСУР - Загальний ринок країн Південного конуса, створений у 1991 р. Аргентиною, Бразилією, Парагваєм і Уругваєм.

ЭКОВАС - Економічне співтовариство західно-африканських держав – створене в 1975 р., до складу входять 16 держав.

КОМЕСА - Загальний ринок Східної і Південної Африки - усього 21 країна, САДК - Співтовариство розвитку Півдня Африки - політико-економічний регіональний блок, створений у 1992 р. на базі Конференції по координації розвитку країн Півдня Африки (САДКК),

ЮДЕАК - Митна й економічна спілка центральної Африки - створена в 1967 р., у складі 6 країн.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1. Що являє собою економічна інтеграція?

2. Чому саме інтеграцією окремі країни зв'язують можливість підвищення ефективності національного виробництва?

3. Які рівні інтеграції виділяються, в чому між ними різниця?

Тема 2 Теоретичні концепції й об'єктивні передумови та умови міжнародної економічної інтеграції

1. Теоретичні концепції

2. Передумови та умови міжнародної інтеграції

3. Цілі міжнародної інтеграції

Ключові поняття: концепції інтеграції: комунікативна, функціональна, неофункціональна, уніфікаційна, теорія «другого кращого», умови та цілі міжнародної економічної інтеграції.

1. Теоретичні концепції

В західній науці проблеми інтеграції почали активно розроблятись у другій половині XX ст. Зусиллями західних вчених було розроблено біля десятка концепцій інтеграції, зокрема, комунікативна (К. Дойч), функціональна (Д. Мітрені), неофункціональна (Е. Гааз), уніфікаційна (Е. Етціоні) та інші [12].

Комунікативна концепція інтеграції американського дослідника Карла Дойча була побудована на принципі «ізоморфізму» (уподібнення). Це дало йому можливість припускати, що політичні та економічні процеси, зокрема, відносини між окремими державами, підпорядковуються ідентичним закономірностям, котрі були логічно виведені кібернетикою (Н. Вінер). К. Дойч визначив і основний показник цих взаємовідносин — обсяг контактів, зв'язків і обміну між їх учасниками. Звідси висновок: зростання обсягу зв'язків між учасниками призводить до їх зближення та об'єднання, а при певних умовах і до створення нової держави чи міждержавного об'єднання, а також виникнення «суспільства безпеки» (security community), тобто «суспільства, в якому існує реальна впевненість в тому, що його члени не будуть вести між собою фізичної боротьби, а будуть вирішувати суперечки іншими шляхами».

Дещо інакше трактують інтеграцію представники так званої “функціональної” концепції. Її засновник Парсонс доводив, що процес інтеграції забезпечується, по-перше, взаємопроникненням цінностей та потреб, а, по-друге, діяльністю таких чотирьох підсистем:

а) економічна, яка виконує функції адаптації;

б) політична, котра визначає цілі й шляхи їх досягнення;

в) нормативна, яка забезпечує інтеграцію;

г) ціннісна, що сприяє відтворенню цілісної системи.

Він доводив, що для поглиблення економічної та політичної інтеграції потрібні спеціальні механізми, а саме – універсальна правова система, розширення прав і привілеїв учасників процесу, а також підвищення ролі “символічних посередників” і в першу чергу грошей, мови тощо. Все це призводить до поглиблення процесів інтеграції й виникнення єдиної, цілісної системи, де панують гармонійні відносини між її складовими.

Чимало елементів розглянутих концепцій інтеграції увібрала в себе й «уніфікаційна» концепція професора соціології Колумбійського університету Етціоні. Головну увагу він приділяє аналізу процесів інтеграції або, за його власним висловом, «уніфікації» тих економічних та політичних одиниць, які раніше мали слабкі зв'язки або не мали їх взагалі. Процесу інтеграції, на його думку, сприяють:

1) економічна взаємозалежність;

2) культурна гомогенність;

3) територіальна близькість тощо.

Найбільш ефективними засобами і методами уніфікації є силові. І взагалі, забезпечити інтеграцію-уніфікацію може лише те суспільство чи утворення, яке має:

а) ефективний контроль над засобами примусу й насильства — армія, поліція, судова система тощо (хоча воно може і делегувати частину цих монопольних прав учасникам інтеграційного процесу);

в) центр прийняття рішень, який суттєво впливає на розподіл ресурсів і винагород у суспільстві;

с) воно є або стає домінуючим фокусом політичної ідентифікації для абсолютної більшості політично свідомих громадян. Говорячи про силу як вирішальний чинник інтеграції-уніфікації, Етціоні має на увазі не лише 1) «примусову силу»: армію, поліцію, зброю, а й 2) «утилітарну силу»: економічні, фінансові й технічні чинники та адміністративні здібності, а також 3) «визначальну силу»: цінності, символи, ритуали тощо.

В західній науці процес інтеграції поділяється на примусовий та добровільний. Примусовою вважається та інтеграція, яка здійснюється «мілітарними засобами» (К. Дойч), або із застосуванням «примусової сили» (Е. Етціоні). Примусова інтеграція мала місце в імперіях та тоталітарних державах як унітарного так і квазіфедеративного типу (СРСР, СФРЮ, ЧССР). Однак спроба створити або зберегти об'єднану спільноту (державу або міждержавне утворення) силою можуть «принести широкомасштабну війну, якої спільнота намагалась уникнути». (Чеченська та Дагестанська війни Росії підтверджують цю закономірність).

Добровільна інтеграція, яка відбувається з ініціативи політичної та економічної еліт і при масовій підтримці населення кожної з частин, що інтегруються, може мати місце у відкритих суспільствах або між ними. Яскравим прикладом тут може бути більшість західних країн, а також Європейське Співтовариство.

Втім, на нашу думку, мала й має місце і напівпримусова чи напівдобровільна інтеграція. Напівпримусовою інтеграцією можна вважати таку, яка відбувається внаслідок вживання «утилітарної» та «визначальної сили» у розумінні, запропонованому Е. Етціоні. Напівдобровільною може вважатись така інтеграція, яка відбувається в «стресових умовах». На думку канадського дослідника П. Солдатоса, ними можуть бути воєнна загроза, економічні труднощі, турбота про збереження основних цінностей кожного учасника інтеграційного процесу тощо. Саме ці «стреси», підкреслює П.Солдатос, можуть призводити до спільних пошуків виходу із кризи та зародження проекту об'єднання.

Прикладом такої інтеграції, на наш погляд, може служити створення на теренах колишнього СРСР Співдружності Незалежних Держав (СНД).

Теоретичним осмисленням й обґрунтування практичної необхідності

інтеграційного розвитку країн із ринковою економікою в сучасних умовах займалися також інші закордонні вчені (Ж. Руэфф, Р Шуман, В. Хальштейн, М Панич, Е Бенуа, Ж Монне, П. Робсон та ін.).

В найбільш загальному вигляді економічна інтеграція характеризується двома основними наслідками, які ще називають статичними ефектами інтеграційного процесу. Внаслідок створення інтеграційного об'єднання, реалізація принципу взаємної вільної торгівлі веде до зростання товаропотоків між його учасниками. Цей результат називається ефектом розширення торгівлі «trade creation». Разом з тим, протекціонізм у відносинах з третіми країнами та інтенсифікація взаємного товарообороту в межах інтеграційного угруповання призводить до певного згортання торговельно-економічних відносин між ними та членами об'єднання. Такий результат в економічній науці називається ефектом згортання торгівлі з третіми країнами й «trade diversion».

Ці ефекти були вперше описані економістом Джекобом Вінером. За визначенням Дж. Вінера розширення торгівлі має місце тоді, коли економічна інтеграція веде до зміни походження продукту, тобто товар, виготовлений національним виробником при більш високих видатках, замінюється аналогічним продуктом, виготовленим в іншій країні-члені інтеграційного об'єднання, але при менших витратах ресурсів. Така заміна є, без сумніву, кроком у напрямку розподілу ресурсів між галузями з використанням механізму вільної торгівлі. А це потенційно сприяє підвищенню добробуту країни.

Ефект згортання торгівлі з третіми країнами має місце тоді, коли імпорт товару з низькими видатками виробництва з цих країн замінюється імпортом товару з порівняно вищими видатками виробництва з країни-члена об'єднання. Така заміна означає відхід від розподілу ресурсів через механізм вільної торгівлі і, відповідно, веде до зменшення добробуту. Оскільки, ці два ефекти мають місце одночасно, то економічну інтеграцію можна оцінювати як певний субоптимальний стан: оскільки економічна інтеграція являє собою частковий рух у напрямку до вільної торгівлі, то можливість окремої країни отримати виграш від цього процесу являє собою емпіричну проблему В цьому зв'язку зазначимо, що в теоретичному плані оптимальним варіантом вважається вільна торгівля.

Очевидно, що країна матиме чистий виграш від участі в інтеграційному процесі тоді, коли ефект розширення (збільшення) торгівлі буде в абсолютному вимірі більшим від ефекту згортання. В протилежному разі країна зазнає чистих втрат внаслідок участі в тому чи іншому інтеграційному об'єднанні, і добробут нації зменшується.

Теорія «другого кращого»

До виникнення теорії митного союзу вважалося, що свобода торгівлі як модель торгової політики однозначно забезпечує підвищення сукупного благополуччя всіх країн світу. Теорія митного союзу показує, що такі союзи підсилюють позитивний ефект політики свободи торгівлі, якщо в результаті введення митного союзу тариф стосовно третіх країн не підвищується. Як було показано Вінером, в результаті створення митного союзу поруч з позитивним ефектом має місце й негативний, який може його переважити. Дана ситуація свідчить про те, що митний союз не може розглядатися як тільки позитивне явище в міжнародній економіці. Крім політики свободи торгівлі немає іншої альтернативної торгової політики, вплив якої на міжнародне благополуччя був би однозначно позитивним. На цьому побудована ідея «другого кращого» англійського економіста Дж. Міда.

Теорія «другого кращого» - крім свободи торгівлі, що безумовно веде до росту сукупного добробуту, ще одного варіанта торгової політики, що також безумовно забезпечувала б ріст сукупного добробуту, не існує.

Хоча інтеграція і не є найкращим варіантом торгової політики, численні дослідження інтеграції показують, що в більшості випадків позитивні ефекти, що виникають у результаті її розвитку, перевищують ефекти негативні. Загальні закономірності цього такі:

- чим вище рівень митних тарифів, що існували до інтеграції, тим вищою є можливість того, що їхнє скасування призведе до того, що ефект створення торгівлі буде превалювати над ефектом її відхилення. Чим нижче рівень митних тарифів, що існували до інтеграції, тим вища можливість, що їхнє скасування призведе до того, що ефект відхилення торгівлі буде превалювати над ефектом її створення;

- чим нижче рівень загального митного тарифу у відношенні третіх країн, установленого країнами, що інтегруються, тим меншою є можливість переваги ефекту відхилення торгівлі;

- чим більше країн інтегруються одна з одною і чим більше їхній розмір, тим вище можливість переваги ефекту створення торгівлі;

- чим ближчим є рівень економічного розвитку країн і чим сильніша конкуренція між ними, тим більшою є можливість переваги ефекту створення торгівлі. У цьому випадку кожна з країн стане спеціалізуватися на тих товарах, що вона може виготовляти з меншими витратами, і їх експортувати;

- чим більшим був обсяг торгівлі між країнами, що інтегруються, до створення інтеграційного об'єднання, тим вищою є можливість переваги ефекту створення торгівлі.

Крім розглянутих вище ефектів створення торгівлі і її відхилення, що виявляються негайно після створення інтеграційного союзу, до числа статичних ефектів інтеграції можна віднести скорочення адміністративних витрат на утримання митних і прикордонних органів. В результаті скорочення сукупного попиту на імпорт із країн, що не входять в інтеграцію, може відбутися поліпшення умов торгівлі групи країн, що беруть участь в ній.

До числа динамічних ефектів інтеграції, що виявляються, коли інтеграція набирає силу, необхідно відзначити зростаючу конкуренцію між виробниками з різних країн, що стримує ріст цін, призводить до поліпшення якості товарів, стимулює створення нових технологій тощо. В результаті інтеграції, країни-учасниці починають використовувати переваги економіки масштабу, що дозволяє збільшувати обсяги виробництва і скорочувати витрати. Інтеграція звичайно веде до притоку іноземних інвестицій, оскільки корпорації з країн, не ввійшли в об'єднання, ринуться зберегти за собою визначений сегмент закритого загальним митним бар'єром ринку за рахунок створення підприємств всередині країн, що інтегруються.

Отже, якщо в результаті утворення митного союзу виникає тільки ефект створення торгівлі, то масштаби торгівлі, що здійснюється на вільної від митних обмежень основі, зростають і добробут всіх країн – тих, що беруть участь, так і тих, що не беруть участь в інтеграції - підвищується. Якщо в результаті утворення митного союзу виникає ефект відхилення торгівлі, то добробут країн, що не беруть участь в інтеграції однозначно погіршиться, а країн-учасниць інтеграції або погіршиться, якщо ефект відхилення торгівлі за своїми вартісними розмірами перевершить ефект створення торгівлі, або збільшиться ефект відхилення торгівлі, по своїх вартісних розмірах буде менше ефекту створення торгівлі. Відповідно до теорії другого кращого, крім політики свободи торгівлі, немає другої альтернативи торгової політики, вплив якої на міжнародний добробут був би однозначно позитивним.

Традиційна теорія, як її називають деякі дослідники, при аналізі виходить практично тільки з економічних передумов у рамках митного союзу. В рамках даної теорії, як було зазначено вище, були введені поняття «trade creation» й «trade diversion», що означають відповідно «розробку принципів торгівлі, створення нових товарних потоків» і «диверсифікацію торгівлі, диверсификацію товарних потоків». Відповідно до даної теорії в процесі інтеграції створюються нові товарні потоки між країнами-членами інтеграційного угрупування, що усувають виробництво більш дорогих аналогічних товарів усередині даної країни. Потім поступово товари, що виготовляються усередині угрупування, заміщають товари, імпортовані з третіх країн.

Таким чином, «чистим результатом» створення нових товарних потоків у рамках інтеграції є зростання виробництва і, отже, добробуту в країнах-учасницях угрупування, зростає рівень спеціалізації. Все це разом узяте дозволяє широко користуватися даними перевагами для підвищення ефективності виробництва.

Ця теорія, проте, має і визначені слабкі ланки, її положення в загальному, пояснюють лише стандартні ситуації. В дійсності ж можливі ситуації, й практика це підтверджує, коли одна окремо взята країна досягає таких же показників, а за деякими аспектами навіть кращих, ніж «інтегрована», якщо застосовує односторонні заходи для лібералізації зовнішньоторговельної політики, наприклад, ліквідує торгові бар'єри, приймаючи тим самим «trade creation» й уникаючи, або регулюючи тільки на свій лад «trade diversion». Таким чином країна начебто б одержує переваги «інтегрованої» країни, хоча залишається поза процесом інтеграції.

Представники іншої школи (Л. Кеохане, П. Робсон, М. Дюватрипон та ін.) зробили спробу виділити в якості домінуючих неекономічні фактори - інтеграційні угрупування дозволяють країнам забезпечити більш надійну обороноздатність, вступ до «елітного клубу» виступає справою національного престижу тощо.

Відомий також й інший підхід, прихильники якого вважають, що створення інтегрованої системи дозволяє ставити загальну ціль і спільно її досягати (ріст зайнятості, виробництва, соціальна стабільність тощо). Відзначається, що збільшення ролі держави в рішенні загальних проблем у рамках інтегрованої системи, коли саме зусиллями держав-членів створюється загальний ринок, сприяє тому, що приймаються найбільш оптимальні рішення, виробництво товарів стає ефективнішим.

У такий спосіб робиться спроба довести, що переваги митного союзу для держави вищі, ніж проведення цією державою політики вільної торгівлі. Відзначається, що вивірена державами виробнича політика дозволить виготовляти суспільно-корисні товари і забезпечувати ними населення. Критики цього напрямку відзначали, що в ході розвитку даного сценарію неминучим є виникнення міждержавних протиріч через «погоню держав за досягненням національного ефекту», хоча можливість виникнення достатньо високого рівня кооперації не заперечиться.

Дещо пізніше була висунута інша теорія, відповідно до котрої країни ринуться до інтеграції своїх економік для подолання «чинника обмеженості» (мається на увазі сировина, інші фактори виробництва). Стверджується, що цей «чинник» сприяв росту масштабів виробництва, розвитку товарної диференціації і розвитку нових технологій.

Аргументуючи дані посилання, деякі спеціалісти (П. Робсон, А. Рюгман) відзначають, що ріст масштабів виробництва, як прямий наслідок інтеграції, є результатом так званих статичних чинників (розміри виробничих підприємств) і динамічних («учитися-робити»), що дозволяють економічним суб'єктам широко використовувати можливості більш об'ємного ринку, в тому числі шляхом більш ефективної організації виробництва.

Це твердження в загальному легко ілюструється відомими даними про ріст торгівлі всередині ЕС, в тому числі міжфірмової торгівлі, причому номенклатура товарів, аналогічних за призначенням, дуже велика, але вони відрізняються дизайном, якісними характеристиками. Інша перевага інтеграції виражається в технології. Багатократне зростання важливості технологічного чинника змушує країни різко збільшувати витрати на НДДКР. Проте у відносному виразі витрати країн на НДДКР можна істотно знизити тільки за умови підходу з позицій інтеграції, тобто при створенні нових розробок спільними зусиллями і спільним їхнім використанням. Нарешті, ще однією перевагою інтеграції, на думку авторів даної теорії є той факт, що інтеграція веде до росту конкуренції. А це потужний стимул для розвитку виробництва, якості тощо.

2. Передумови й умови міжнародної інтеграції

Цілком природно виникає питання щодо умов та передумов, яких необхідно досягти або додержуватися або котрими необхідно володіти на початку інтеграції. Процес інтеграції може досягти успіху, а може зазнати невдачі. Значною мірою це залежить від передумов, які існують в середині одиниці, що інтегрує, і між ними усіма. Ці передумови К. Дойч поділяє на чотири групи:

а) взаємна відповідність частин, що мають інтегрувати;

б) сумісність їх цінностей;

в) взаємна відповідальність;

г) певна сумісність спільної ідентичності або лояльності.

Всі ці групи передумов можуть взаємодіяти і підсилювати одна одну.

Водночас К. Дойч досліджує й уточнює умови успішного розвитку інтеграційних процесів. Головними серед них є:

1) взаємна сумісність норм політичної поведінки;

2) краще економічне зростання. порівняно з сусідніми територіями;

3) розширення політичних та економічних еліт;

4) різноманітність і масштабність потоку взаємної інформації;

5) взаємне передбачення поведінки всіх учасників та ін.

На думку К. Дойча, цілі й умови інтеграції значною мірою визначають характер цього процесу і засоби його забезпечення. Ці засоби він знов-таки поділяє на чотири групи:

а) виробництво цінностей;

в) розподіл цінностей;

с) утримування силою;

d) ідентифікація.

Інші вчені виділяють інший перелік умов та передумов інтеграції (причому важко в цьому переліку якийсь фактор визначити в якості найголовнішого, а якийсь - у якості менше значимого):

• приблизно рівний рівень економічного розвитку країн.

Це бажано, але не обов'язково. Потрібно достатньо тривалий період часу, щоб країна, що має в порівнянні з іншою країною значно більш низькі економічні показники, змогла на рівних брати участь в інтеграційних процесах. Більш сильніші в економічному відношенні партнери будуть змушені частину засобів спрямовувати на підтягування слабкої економіки цих країн, а не на розвиток інтеграційних процесів.

• інтеграція розвивається більш успішно тоді, коли економіка країн знаходиться на підйомі.

Історично доведено, що країни, які знаходяться в кризовій ситуації, важко інтегруються одна з одною. Це зрозуміло. Економіка в кризовий період зайнята самовиживанням, пошуком сильних партнерів, спроможних витягти її з кризової ями. В період кризи в країнах, як правило, внутрішнє законодавство віддає перевагу внутрішній ситуації, приймаються антикризові міри, закони, обмеження тощо, наприклад, вводяться обмеження на вивіз капіталу. А, як відомо, для інтеграції, навпаки, необхідна свобода переміщення робочої сили, капіталу, товарів та послуг. На даний час стійких інтеграційних угруповань, що виникнули між країнами, що знаходяться в кризі немає;

• географічна близькість країн-учасниць.

Теза, висунута окремими теоретиками, хоча і правильна, але можливі і винятки. Дійсно, для виконання основних цілей інтеграції, наприклад, для зниження витрат виробництва, кінцевої ціни на товар необхідно знижувати всі складові ціни, в тому числі й транспортні витрати. Якщо географічно країни розташовані на відстані декількох годинних поясів, то заощадити на транспортних витратах практично неможливо, хоча це і не саме головне.

Аналізуючи інтеграційні процеси в Південній Америці, експерти звернули увагу на те, що, незважаючи на географічну близькість, інтеграція між теперішніми країнами-членами МЕРКОСУР не розвивалася до визначеного періоду, тому що між ними практично не існувало пристойної транспортної інфраструктури. У даному випадку географічну близькість варто трактувати як наявність або відсутність транспортних комунікацій;

• політична воля керівництва країн, що інтегрують.

Поштовхом для створення всіх значних на сьогоднішній день інтеграційних угруповань - Євросоюзу, НАФТА, МЕРКОСУР - стала ініціатива політичних керівників зацікавлених країн. І у відомій мірі навпаки - на просторі СНД.

• створення на самому початку структур, яким країни поступово повинні передавати, делегувати окремі повноваження, інструменти для їх здійснення

. Ряд відомих західних економістів (Олсон, Ойе, Краснер) вказує, що інтеграція ставить перед учасниками цього процесу завдання про необхідність проведення колективних дій з усього кола питань за участю всіх країн. Для вирішення проблем, що потребують спільних дій, необхідним є створення механізмів співробітництва для узгодження національних підходів і прийняття взаємоприйнятих рішень.

• створення ініціюючого центру, з однієї-двох держав, який повинен об¢єднувати країни-партнери.

В цьому зв'язку була розроблена теорія гегемоністської стабільності, відповідно до якої в якості гегемона виступає найбільш потужна країна (роль «гегемона» можуть виконувати і дві країни). При цьому вказується, що потужна країна - це ще не значить найбільша країна за розмірами. Ряд спеціалістів (Ч. Кіндлбергер, Краснер, Л. Кеохане, Де Грове, П. Фраттіані) вказують на необхідність асоціювання «гегемона» із дотриманням принаймі чотирьох важливих умов (тільки тоді це «гегемон»):

а) контроль «гегемоном» ринків видобутку і збуту сировини;

б) контроль потоків капіталу;

в) контроль найбільш значних ринків;

г) контроль за виробництвом найбільш дорогої та високотехнологічної продукції.

Що стосується рішення самої країни - вступати або не вступати в інтеграційне угруповання, то безумовно, необхідно насамперед визначити своє можливе і реальне місце у світовій економіці після вступу в таке угрупування. Мова йде не тільки про виступ на світових ринках під прапором інтеграційного угруповання, а й про можливості країни, її економіки включитися в нову для себе економічну структуру - у світове господарство, що змінюється динамічно. Сказане також відноситься й до політичних підходів.

Вступ в інтеграційне угрупування вимагає серйозної зміни підходів до соціальної сфери, викликає необхідність визначених реформ у цій області. Ціль вступу країни в інтеграційне угруповання - створити умови для високих темпів росту протягом тривалого періоду з подоланням по можливості негативного зовнішнього впливу (з боку фінансових, сировинних чинників та інших сил), «закриваючись» силою і міццю економічного інтеграційного угруповання.

Крім перелічених вище умов та передумов російський вчений Кірєєв виділяє в даному контексті ще наступні два ефекти:

демонстраційний ефект. У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні економічні зсуви (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, ріст зайнятості тощо), що робить визначений психологічний вплив на інші країни, що, звичайно, стежать за змінами, що відбуваються. Демонстраційний ефект проявився, наприклад, найбільше яскраво в бажанні багатьох країн колишньої рублевої зони якнайшвидше стати членами ЄС, хоча вони не володіли для цього серйозними макроекономічними передумовами;

«ефект доміно». Після того як більшість країн того або іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, неминуче відчувають деякі трудності, пов'язані з переорієнтуванням економічних зв'язків країн, що входять в угрупування. Деякі з них, навіть не маючи істотного первинного інтересу в інтеграції, висловлюють зацікавленість у підключенні до інтеграційних процесів просто через побоювання залишитися за її межами. Цим, зокрема, пояснюється швидкий процес заключення багатьма латиноамериканськими країнами угод про торгівлю з Мексикою, після її входження в Північноамериканську зону вільної торгівлі - НАФТА.

3. Цілі міжнародної інтеграції

Інтеграційні об'єднання, що виникають та розвиваються в сучасній міжнародній економіці, ставлять перед собою в принципі подібні завдання, ними є:

• Використання переваг економіки масштабу. Забезпечити розширення розмірів ринку, скорочення трансакційних витрат та одержання інших переваг на основі теорії економіки масштабу. Це, в свою чергу, дозволить залучити прямі іноземні інвестиції, що із більшим бажанням приходять на ринки значних розмірів, на яких має сенс створювати самостійні виробництва, що задовольняють їхні потреби. Цілі збільшення регіональних масштабів особливо чітко виражені в інтеграційних угрупованнях Центральної Америки й Африки.

• Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Найважливішою ціллю більшості інтеграційних об'єднань є зміцнення взаєморозуміння й співробітництва в політичній, військовій, соціальній, культурній та інших неекономічних галузях. Для країн, розташованих географічно близько одна від одної та з подібними проблемами в розвитку, наявність добрих відносин з сусідами, підкріплених взаємними економічними зобов'язаннями, є найважливішим політичним пріоритетом. Країни Південно-Східної Азії і Ближнього Сходу, створюючи інтеграційні об'єднання, ясно ставили перед собою саме цю ціль.

• Вирішення задач торгової політики. Регіональна інтеграція нерідко розглядається як засіб зміцнення позиції на переговорах у рамках багатосторонніх торгових переговорів у ВТО. Вважається, що узгоджені виступи від імені блоку країн більш вагомі й приводять до більш бажаних наслідків в галузі торгової політики. Більше того, регіональні блоки дозволяють створити більш стабільне і передбачуване середовище для взаємної торгівлі, ніж багатосторонні торгові переговори, інтереси учасників яких дуже сильно відрізняються. Інтеграційні об'єднання в Північній Америці, Латинській Америці і Південно-Східній Азії покладають особливі надії на колективні зусилля в рамках багатосторонніх торгових переговорів.

• Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку або здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торгових угод країн із більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду, гарантія незмінності обраного курсу на ринок. Більш розвинені країни, підключаючи своїх сусідів до процесів інтеграції, також зацікавлені в прискоренні їхніх ринкових реформ і створенні там повноцінних та взаємних ринків. Такі цілі переслідувало багато західноєвропейських країн, підключаючись в тій чи іншій формі до ЄС.

• Підтримка молодих галузей національної промисловості. Навіть, якщо інтеграційне об'єднання не передбачає дискримінаційних мір проти третіх країн, воно нерідко розглядається як засіб підтримати місцевих виробників, для яких виникає більш ширший регіональний ринок. Такі протекціоністські настрої превалювали в країнах Латинської Америки й у країнах Африки до півдня від Сахари, особливо в 60-70-ті роки.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1. В чому полягає різниця між комунікативною та функціональною концепціями МЕІ?

2. Які елементи комунікативної та функціональної концепцій увібрала в себе «уніфікаційна» концепція МЕІ?

3. Якими основними наслідками характеризується економічна інтеграція згідно теорії Вінера, поясніть їх суть?

4. В чому полягає суть теорії “другого кращого”?

5. В чому полягає різниця передумов та умов інтеграції?

6. Чим відрізняються демонстраційний ефект та “ефект доміно”?

7. Коротко опишіть основні цілі міжнародної економічної інтеграції.

Дата добавления: 2015-10-30