Зона вільної торгівлі (ЗВТ).

Наступним рівнем (формою) інтеграційного об'єднання є зона вільної торгівлі, яка характеризується відсутністю різного роду обмежень торговельного обміну між учасниками зони. Але при цьому кожна країна зберігає такі обмеження та бар'єри по відношенню до не членів об'єднання. Слід відзначити, що принципи зони вільної торгівлі можуть застосовуватися як до всіх, так і до обмеженого кола товарів. Перевагою такого угруповання порівняно з іншими формами інтеграційних об'єднань є те, що його члени мають погоджувати свої інтереси у відносно вузьких межах. Недоліком вважається складність забезпечення реалізації такої багатосторонньої домовленості Ця складність зумовлюється так званою проблемою транзиту. Її суть полягає в тому, що країни-члени угоди застосовують різні тарифи в торгівлі з третіми державами, тому країна-аутсайдер може вийти на внутрішній ринок об'єднання через територію того члена угруповання, ставки мита якого по відношенню до не членів угоди мінімальні.

Як правило, конкретні угоди про відповідні зони передбачають створення ЗВТ промисловими товарами на протязі декількох років шляхом поступового взаємного скасування митних зборів та інших нетарифних обмежень. Стосовно до сільськогосподарських товарів, лібералізація має обмежений характер, охоплює лише деякі позиції за митною номенклатурою. Такий підхід реалізувався при становленні ЄЕС, актуальний він і вданий час в Північноамериканській асоціації вільної торгівлі (НАФТА) і в спільному ринку країн Південного конуса (МЕРКОСУР). Угоди про створення ЗВТ, як правило, засновані на принципі взаємного мораторію на підвищення зборів Standstill. Це означає, що партнери не можуть в односторонньому порядку підвищувати митні збори або створювати нові торгівельні бар’єри. Випадки, коли країни можуть збільшити рівень митного обмеження або застосувати спеціальні захисні заходи, умови, термін і дія, сфера поширення захисних заходів, а також величина зборів передбачаються в угодах про ЗВТ.

До позитивних рис таких угод слід віднести більш стабільний і передбачений характер торгової політики країн-учасниць. Функціонування ЗВТ дозволяє країнам чіткіше виконувати прийняті на себе зобов’язання в рамках “Уругвайського раунду”, удосконалювати всю систему зовнішньоекономічної діяльності, більш гнучко пристосовуватись до міжнародної практики. Разом з тим слід відмітити, що взаємодія країн-учасниць ЗВТ, регулювання діяльності у відповідній області відбувається без створення постійно діючих наднаціональних систем управління або прийняття спеціальних спільних рішень. Всі вони, як правило, приймаються вищими посадовими особами країн-учасниць щодо політичних проблем і керівниками міністерств і відомств щодо економічних. Ці рішення вже на даній стадії повинні носити обов’язковий характер, забезпечуючи координованість кроків і обов’язковість сторін. З правової точки зору міжнародні договори набувають преференційного, по відношенню до внутрішніх законодавчих актів, становища.

Що стосується сфер співробітництва в рамках ЗВТ, то на початковому етапі це, очевидно, зовнішня торгівля.

При створенні ЗВТ виявився цілий ряд негативних моментів, сповільнюючих процес зближення, але таких, що не мають руйнівного характеру.

Створення ЗВТ спричиняє посилення конкуренції на внутрішньому ринку, що не завжди сприятливо діє на якість і технічний рівень виробів вітчизняної промисловості. Лібералізація імпорту створює серйозну загрозу для національних виробників товарів, збільшує небезпеку банкрутств тих з них, які не витримують суперництва з більш конкурентоздатними і якісними імпортними товарами. Без підтримки їх з боку держави існує велика загроза того, що іноземні виробники витісняють вітчизняних зі свого ж внутрішнього ринку, не зважаючи на застосування засобів захисту. Слід, однак, відмітити, що виникає небезпека закріплення іноземних компаній в промислових структурах “країни перебування”.

3. Митний союз

Митний союз -це міждержавне об'єднання передбачає не тільки ліквідацію всіх обмежень торгівлі між членами союзу, а й створення спільної системи захисту від імпорту з третіх країн у формі єдиного «зовнішнього» тарифу. Такий тариф означає ліквідацію основи для появи проблеми транзиту як такої.

Митний союз це – згода двох або більше країн про скасування митних зборів у торгівлі, форма колективного протекціонізму. У відповідності до ст. XIV ГАТТ митний союз передбачає заміну декількох митних територій однією при повній відміні митних зборів всередині МС і створення єдиного зовнішнього митного тарифу.

Слід відмітити, що інколи визначення ЗВТ і МС подаються недостатньо коректно. Головна відмінність в тому, що в першому випадку передбачається поступове зниження митних зборів, знищення нетарифних бар’єрів. Тобто, ЗВТ забезпечує безмитну торгівлю між країнами-учасницями. Сучасне трактування § 4 ст. XXIV ГАТТ говорить, що “ст. XXIV не передбачає ніякого керівного начала в тому, що стосується визначення різниці між поняттями ЗВТ і МС”. Своєрідні правила гри встановлюються самими членами ЗВТ, які продовжують свою власну зовнішньоторгову політику, а країни-члени МС її координують в першу чергу згідно митно-тарифних правил і процедур. МС представляє більш ідеальну, ніж ЗВТ, інтеграційну структуру. В рамках МС проходять серйозні зміни в структурі виробництва і споживання країн-учасниць. По-перше, проводячи єдину зовнішньоторгову політику по відношенню до митних тарифів, різні зовнішні преференції, протекціонізм і т.д., країни регулюють товарні потоки з врахуванням рівня зовнішнього тарифу і результуючих цін. Це в свою чергу дає поштовх в переорієнтації ресурсів, в споживанні і виробництві. На думку деяких західних спеціалістів інтеграції, всередині МС виробництво ”раціоналізується у відповідності з теорією порівняльних переваг”.

Можливі два варіанти розвитку подій: зовнішній тариф, що встановлюється на зовнішніх кордонах МС, не будь-який товар може бути вище середньо зваженого тарифу, що існував до виникнення даної інтеграційної структури, або нижче. Якщо зовнішній тариф вище, то країнам-членам МС потрібно відмовлятися від все більш дешевого зовнішнього джерела забезпечення на користь союзних ресурсів, більш дорогих. Такі заходи можуть застосовуватись виходячи з найрізноманітніших переконань, наприклад, із стратегічних.

Якщо зовнішній тариф встановлюється нижче, ніж середньо зважений тариф країн-учасниць МС, то з врахуванням результуючих цін відбувається переорієнтація їх зовнішньої торгівлі на ринки третіх країн. Такі заходи можуть бути застосовані для підсилення конкуренції внутрішніх і зовнішніх виробників, якщо необхідно ”підштовхнути” власного виробника до випуску більш конкурентоздатної продукції. Таким чином, регулювання зовнішньоторгового тарифу визначеним чином впливає на розвиток інтеграційних процесів всередині МС. Досвід показує, що регулювання зовнішнього тарифу в цілому сприятливо діє на розвиток внутрішнього ринку товарів і послуг. Відбувається зниження або сповільнення росту цін підсилюється конкуренція між товаровиробниками і постачальниками імпортних товарів в рамках МС.

Більше значення для МС має наявність в складі однієї-двох великих держав. Тоді проблеми ресурсів вирішуються простіше, ніж в рамках союзу, що об’єднує країни, бідні на ресурси. ”Гра” з митним тарифом дозволяє створювати більш прийнятні умови для залучення іноземних інвестицій, що також впливає на економічне зростання. Функціонування МС потребує змін в підході до управління інтеграційними процесами. Діяльність в рамках ЗВТ не обумовлює створення постійно діючих органів. Для МС вже виникає необхідність в регулюючих інститутах.

По-перше, перехід до єдиних митних зборів і спільного здійснення координаційних заходів потребує суттєвого перегляду підходів до розвитку багатьох галузей національної економіки в кожній країні. По-друге, необхідна координація розвитку окремих галузей на макроекономічному рівні, що веде до появи нових різноманітних проблем в інших сферах діяльності. По-третє, виникає потреба в переговорах по узгодженню не тільки митно-тарифної політики, але й координації чи пристосуванні внутрішніх ринків до виникаючих спільних інтересів. Постає питання про створення наднаціональних органів, які будуть розробляти, координувати, контролювати діяльність окремих сфер зовнішньої торгівлі і виробництва. Реальні МС навряд чи зможуть обійтися без цього.

Необхідно відзначити також, що функціонування МС далеко не пропонує уніфікацію митно-тарифної політики для всього спектру товарів, що виробляються і споживаються. В сферу інтеграційної діяльності на цьому етапі поступово залучаються найрізноманітніші галузі і сфери економіки. Це можна пояснити, так як головну роль відіграє рух на мікрорівні, що забезпечує виробничу інтеграцію. Інтеграція виникає і у валютно-фінансовій сфері, але валютно-фінансове співробітництво, особливо на перших етапах, не є авангардним. Воно швидше відіграє роль обслуговуючого фактора. Як правило, в рамках МС створювані фінансові інститути, банки, страхові компанії відіграють другорядну роль.

Як показує практика, зовні сфери МС і його спільної митно-тарифної політики залишаються такі крупні напрямки, як оборонна промисловість, окремі галузі енергетики та інші.

4. Спільний ринок та економічний союз.

Четвертим рівнем економічної інтеграції є спільний ринок, у межах якого, крім вільної торгівлі товарами та послугами, створюються умови вільного переміщення факторів виробництва (мається на увазі міграція капіталу та робочої сили).

В наш час цей етап інтеграційного розвитку реалізований в ЄС, на основі досвіду якого можуть бути зроблені практичні висновки і оцінки. Не виключено, що в перспективі, по мірі руху вперед інших подібних інтеграційних структур, виникнуть нові ситуації, притаманні цим угрупуванням, які будуть мати визначені відмінності від практики ЄС.

Переростання МС в спільний ринок обумовлюється як економічними факторами, так і політичними. Не дивлячись на зникнення в певній мірі тарифних перепон по обміну, існують і нетарифні: відмінності в технічних нормах, законодавчий захист національних марок товарів і т.д. Саме при створенні МС, наприклад в Європі, не передбачалось виникнення подібних труднощів. В період особливо слабкого зростання поставало питання про національні інтереси. Експерти підкреслюють, що створення “дійсно спільного” внутрішнього ринку потребує гармонізації великої кількості законодавства і норм, що стосуються багатьох сфер діяльності.

Досвід показав, що узгодження великого поля питань є досить складною справою і дійти консенсусу вдається не завжди. Для досягнення успіху необхідні нові підходи і методи в управлінні, значне підсилення наднаціональних інтересів.

Для створення єдиного ринку необхідно реалізувати декілька обов’язкових великих завдань, які неможливо здійснити в рамках МС. Проте саме МС, знімаючи митні збори між країнами-членами і розроблюючи єдину торгову політику по відношенню до третіх країн, створює передумови переходу до СР. Для створення СР цього недостатньо. Третє завдання – розробка спільної політики розвитку окремих галузей і секторів економіки. Їх вибір повинен здійснюватись, виходячи із того, наскільки це важливо для наступного закріплення інтеграції, яким буде соціальний резонанс після прийняття відповідних заходів, як це відобразиться на потребах конкретного споживача. Не випадково в ЄС при переході до СР в якості вибраних сфер були визначені сільське господарство і транспорт. Четверте завдання – створення умов для вільного переміщення капіталу, робочої сили, послуг та інформації, що доповнюють безперешкодне переміщення товарів. Необхідно відзначити наступне п’яте завдання – формування спільних фондів сприяння соціальному і регіональному розвитку, що передбачає “поворот” безпосередньо до інтересів та потреб споживача, орієнтацію на задоволення “потреб на місцях”, що дозволяє реально відчути переваги інтеграційних процесів. Ці економічні кроки обумовлюють узгодження серйозних заходів по гармонізації і уніфікації національних законів. При цьому особливе місце відводиться введенню системи заходів, що запобігають порушенню норм, регулюючих конкуренцію. Очевидно, тим самим визначалась необхідність формування спеціальних, в тому числі наднаціональних, органів управління і контролю. В ЄС – це Європарламент, Рада Міністерств, Єврокомісія, Суд, Європейська Рада.

Інші інтеграційні угрупування, очевидно, будуть мати інші органи управління і контролю. Завдання, які треба вирішувати інтеграційним угрупуванням, потребують створення і використання відповідного інструментарію. Не виключено, що проведення політики в рамках СР буде здійснюватись за допомогою вже “створеного” інструментарію, який полягає в наступному:

1. Регламенти, що представляють закони, які є обов’язковими до застосування в державах-членах.

2. Директиви, адресовані державам-членам є обов’язкові для виконання, але при цьому кожній з країн пропонується свобода вибору форм і методів для їх виконання.

3. Рішення обов’язкового характеру, які зобов’язують здійснювати визначені дії держави-члена угрупування, юридичної чи фізичної особи в галузі конкурентної політики. Політика в галузі конкуренції – досить важлива ланка в інтеграційній “системі забезпечення”, тому саме ці рішення повинні обов’язково виконуватись.

4. Рекомендації, що не мають обов’язкової сили.

Створення СР повинно закінчитися створенням єдиного економічного, правового та інформаційного простору і дати імпульс для переходу інтеграційного угрупування до якісно нової ступені – економічного союзу (ЕС). Слід зразу ж підкреслити, що теоретичних розробок, що стосуються механізмів та інструментів ЕС, небагато. Практично відсутній досвід для узагальнень та висновків. Як відомо, в Європі ЕС був створений до початку 1993 р. Зразу ж було поставлено завдання створення Економічного і Валютного Союзу (ЕВС), до того ж за короткі терміни до 1999 р.

Функціонування ЕС в схематичному вигляді є таким - основні напрямки політики країн-членів і союзу визначаються спільно у вигляді рішень ради Міністрів і прийнятті необхідних заходів. Так наприклад, країни-члени повинні уникати надмірного дефіциту державного бюджету і за цим встановлюється контроль.

Що стосується Валютного Союзу, то з початком останнього етапу формування ЕВС передбачається проведення єдиної валютної політики, введення єдиної валюти – євро, створення нового інституту – Спільного Центрального Банку, який разом з центральними банками країн-членів формує єдину систему центральних банків країн, що входять до ЕВС.

Економічний союз являє собою економічне угруповання, члени якого уніфікують економічну політику, причому цей процес охоплює грошово-кредитні, податкові та соціальні аспекти. Економічний союз вимагає від учасників досягнення згоди по досить широкому колу проблем мікро- та макроекономічного характеру.

Кожне інтеграційне угруповання являє собою певну єдність двох принципових засад зовнішньоекономічної політики, а саме протекціонізму (коли мова йде про співробітництво з третіми країнами) та вільної торгівлі (у відносинах між членами об'єднання). Практична реалізація цих принципів веде до зміни структури зовнішньоторговельного обороту кожної країни-члена інтеграційного угруповання, причому сукупний результат участі в конкретному об'єднанні може суттєво відрізнятись від країни до країни.

Запитання і завдання для самостійної підготовки і контролю знань:

1. Який еволюційний розвиток має міжнародна економічна інтеграція?

2. В чому полягає різниця між преференційною торговельною угодою та зоною вільної торгівлі?

3. Проведіть порівняльний аналіз зони вільної торгівлі та митного союзу.

4. Що спільного та відмінного між спільним ринком та економічним союзом?

Дата добавления: 2015-10-30