Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Тема 11. Правові засади забезпечення економічної конкуренції в Україні

Читайте также:
  1. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  2. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  3. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  4. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  5. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  6. А.4. Ресурсне забезпечення виконання протоколу
  7. Американська мрія в Україні

 

1. Поняття економічної конкуренції. Правові засади здійснення економічної конкуренції

2. Поняття недобросовісної конкуренції та форм її вияву у сфері господарювання

3. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання

4. Монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання та зловживання ним

5. Поняття економічної концентрації та контроль за її здійсненням

6. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

 

1. Поняття економічної конкуренції. Правові засади здійснення економічної конкуренції

 

Економічні закони, що діють в Україні, мають ринкове спрямування та одержують необхідну нормативну підтримку. Серед інших специфічних законів ринково-приватного засобу виробництва виняткове місце посідає закон конкуренції. Останній є об'єктивним економічним законом розвиненого товарного виробництва, що виражає внутрішньо необхідні, сталі і суттєві зв'язки між відособленими товаровиробниками у їх суперництві і боротьбі за найвищу результативність виробництва, за ринки збуту (прихильність споживачів). Самі конкурентні відносини виникають під час виробництва та реклами товарів (робіт, послуг); у процесі вибору контрагентів — постачальників комплектувальних виробів, сировини, обладнання, а також продавців унікальних технологій, підприємств — збутовиків та ін.; при збуті товарів споживачам та їх післяпродажному обслуговуванні тощо.

Термін «конкуренція», так як і більшість термінів, що вживаються у господарсько-правовому обороті, має економіко-правову природу. Існує безліч його визначень, запропонованих як економістами, так і правниками. Наведемо декілька з найбільш поширених.

Конкуренція — це боротьба між виробниками або постачальниками, підприємствами, фірмами за найбільш вигідні умови виробництва і збуту з метою досягнення кращих результатів своєї підприємницької діяльності.

Конкуренція — боротьба фірми за обмежений обсяг платоспроможного попиту споживачів, що ведеться фірмами на доступних їм сегментах ринку.

Конкуренція — змагання учасників господарського обороту на ринку, коли жодний з них не може здійснити вирішальний вплив на загальні умови реалізації на ринку даного товару.

Легальне визначення конкуренції отримало своє закріплення у ст. 1 Закону України «Про захист економічної конкуренції», де економічна конкуренція визначається як змагання між суб'єктами господарювання з метою здобуття завдяки власним досягненням переваг над іншими суб'єктами господарювання, внаслідок чого споживачі, суб'єкти господарювання мають можливість вибирати між кількома продавцями, покупцями, а окремий суб'єкт господарювання не може визначати умови обороту товарів на ринку.

Щодо можливостей розвитку конкуренції економістами виокремлюється два типи ринків: 1) недосконалий конкурентний ринок; 2) досконалий конкурентний ринок (ринок, заснований на принципах вільної конкуренції).



Існують такі види недосконалих конкурентних ринків:

- монополістична конкуренція;

- олігополія та олігопсонія;

- монополія.

Монополістична конкуренція — це ринок, для якого характерна диференціація продукції, де покупці розглядають продукти конкуруючих продавців як близькі, але не повністю взаємозамінюючі.

Основні риси ринку монополістичної конкуренції:

- наявність на ринку багатьох дрібних покупців та продавців;

- усі продавці та покупці мають досконалу інформацію про ціни на ринку, характеристики товарів, що продаються;

- вступ на ринок та вихід з нього цілком вільний;

- продукти, що реалізуються, з точки зору покупця, в кожного продавця різні.

Типовими прикладами монополістичної конкуренції є роздрібна торгівля, громадське харчування, виробництво товарів широкого вжитку. В умовах монополістичної конкуренції кілька підприємців реалізують практично однакові товари, які покупцем завдяки рекламі або іншим формам нецінової конкуренції сприймаються як різні товари. Підприємці на ринку монополістичної конкуренції суперничать не стільки через ціни, скільки через диференціацію продукції. Кожен підприємець в умовах диференціації продукції володіє в деякій мірі монопольною владою над своїм товаром та визначає ціни на нього незалежно від дій своїх конкурентів.

Загрузка...

Олігополія — ринок товару, на якому існують декілька продавців, які виробляють більшу частину продукту. Частка кожного з них є досить ве­ликою, щоб впливати на ринок власними силами. Але загалом ціна товару залежить від спільних дій кількох продавців, тому кожний олігополіст роз­робляє внутрішньоцінову політику, зважаючи на практику встановлення цін іншими підприємцями. Традиційно прикладами олігополії називають ринки металургійної, хімічної, вугільної та інших видів продукції.

Окремим випадком олігополії є олігопсонія (ринок, де працює декілька великих покупців, до яких надходить більша частина продажу товару для подальшого перепродажу). Прикладами олігопсонічного ринку є ринки сільгосппродукції: молока, м'яса, насіння соняшнику, цукрового буряку, як сировини для переробних підприємств.

Монополія в класичному економічному розумінні — це ринок, на якому працює єдиний продавець товару, який, використовуючи своє становище, має монопольну владу на ринку і може одноосібно диктувати рівень цін та обсяги випуску.

До головних рис монопольного ринку економісти відносять такі:

- один продавець займає весь ринок (ринковий сегмент);

- продукція продавця є унікальною, тобто не існує подібних товарів, на які могли б перейти споживачі;

- існують значні бар'єри, що перешкоджають появі інших фірм на ринку.

Існують три види монополій: 1) адміністративна; 2) економічна; 3) природна.

Адміністративна монополія є найбільш характерною формою ор­ганізації виробництва у колишньому СРСР, коли галузеві міністерства об'єднували підприємства однієї галузі і діяли на ринку як єдиний господарюючий суб'єкт, не дозволяючи конкуренції між підприємствами, які входили до їх складу.

Економічна монополія є станом товарного ринку, де діють підпри­ємства, які змогли зайняти монопольне (домінуюче) становище На ньому завдяки концентрації капіталу, добровільному об'єднанню або поглинанню слабких суперників і т. ін.

Природна монополія — це стан товарного ринку, за якого задоволення попиту на цьому ринку є більш ефективним за умови відсутності конкуренції внаслідок технологічних особливостей виробництва (у зв'язку з істотним зменшенням витрат виробництва на одиницю товару із збільшенням обсягів виробництва), а товари (послуги), що виробляються суб'єктами природних монополій, не можуть бути замінені у споживанні іншими товарами (послугами), у зв'язку з чим попит на цьому товарному ринку менше залежить від зміни цін на ці товари (послуги), ніж попит на інші товари (послуги).

Основними рисами досконалого конкурентного ринку (що виокрем­люються в межах теорії мікроекономіки) є такі:

- кожний підприємець є малим щодо ринку в цілому;

- покупці інформовані про ціни;

- продавці діють незалежно один від одного;

- вступ та вихід з ринків вільний;

- абсолютна однорідність одноіменних товарів.

Підтримка та захист конкуренції є обов 'язковою складовою державної економічної політики, що зумовлюється важливим функціональним значенням цього економічного закону. Так, основними функціями конкуренції є: створення дійових стимулів для розвитку суспільного виробництва; одночасне підвищення якості товарів (робіт, послуг) та зниження витрат на їх виробництво; формування механізму «природного» відбору найбільш ефективних суб'єктів господарювання; прискорення розвитку інноваційного процесу; надання можливості вільного вибору усім учасникам відносин у сфері господарювання (як самих суб'єктів господарювання так для споживачів); відкриття нових потреб та засобів їх задоволення для створення нових продуктів тощо. Разом з тим закон конкуренції, як й інші економічні закони, без належної підтримки з боку держави згодом перетвориться на фікцію (концентрація капіталу, у тому числі транснаціонального, монополізація як ринків виробництва, так і ринків збуту та ін., унеможливить подальшу дію закону конкуренції). Як свідчить світова практика, у чистому вигляді ринки, на яких працюють досконалі конкуренти, є утопією. Економічно могутні суб'єкти господарювання своїми спільними діями можуть впливати на ціни, маніпулювати ними та штучно створювати дефіцит (відмовлятися від продажу або купівлі товарів при падінні або зростанні цін на них), чим надавати ринку рис недосконалої конкуренції. Отже, за умов функціонування на ринку суб'єктів господарювання з різними економічними потужностями, за різних можливостей доступу до нових технологій та інших важливих ресурсів саме держава має забезпечити безперебійну дію закону конкуренції шляхом формування й підтримання належного конкурентного середовища.

Аналіз проблеми формування конкурентного середовища в Україні дозволяє виділити три основні складові конкуренції, які перебувають в епіцентрі уваги держави:

1)конкуренція між вітчизняними суб'єктами господарювання на внутрішньому ринку;

2)конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами госпо­дарювання у межах національного ринку;

3) конкуренція між вітчизняними та іноземними суб'єктами госпо­дарювання на міжнародних товарних ринках.

Законодавство України про захист економічної конкуренції та об­меженні монополізму в економіці України ґрунтується на положеннях Конституції України (ст. 42 містить пряму заборону щодо зловживання монопольним становищем на ринку й обмеження конкуренції) та складається із гл. 3 розд. 1 ГК України, законів України «Про захист економічної конкуренції» від 11 січня 2001 р.; «Про захист від недобросовісної конкуренції» від 7 червня 1996 р.; «Про Антимонопольний комітет України» від 26 листопада 1993 р., законів України «Про захист національного товаровиробника від демпінгового імпорту» від 22 грудня 1998 р.; «Про захист національного товаровиробника від субсидованого імпорту» від 22 грудня 1998 р., інших нормативно-правових актів.

Нові тенденції економічної політики (глобалізація економічного простору та відкриття кордонів) викликають потребу у зміцненні між­народних відносин у галузі захисту конкуренції. На засіданні Ради глав урядів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у Москві 25 січня 2000 р. підписано Договір про проведення узгодженої антимонопольної політики, ратифікований Україною із застереженням (за винятком положень, що допускають правосуб'єктність Міждержавної ради з антимонопольної політики).

Крім того, актиконкурентними органами (відомствами) різних країн укладаються угоди, спрямовані на співробітництво під час здійснення економічного контролю у галузі конкуренції та виявлення антиконкурентних практик, а також сприяння обміну документальними матеріалами в цій галузі за допомогою засобів інформаційних технологій та зв'язку. Так, 27 січня 2006 р. між Антимонопольним комітетом України та Агентством з економічної конкуренції Угорської Республіки підписано Угоду про співробітництво в галузі конкурентної політики. 14 березня 2006 р. між Антимонопольним комітетом України і Міністерством економіки, фінансів та промисловості, Генеральною дирекцією з питань конкуренції, споживання та боротьби з шахрайством Французької Республіки у галузі конкурентної політики підписано Меморандум про співробітництво на 2006-2008 роки.

 

2. Поняття недобросовісної конкуренції та форм її вияву у сфері господарювання

 

Конкуренція, як змагання між суб'єктами господарювання, здійснюється не завжди за допомогою добросовісних і законних засобів та методів досягнення конкурентних переваг. Західні держави вже наприкінці XIX ст. розмежували конкуренцію на два види: законну і незаконну, що отримала назву «недобросовісна конкуренція». Спочатку, у термін «недобросовісна конкуренція» у праві різних країн вкладався різний зміст. Реальне, більш-менш загальне розуміння недобросовісної конкуренції виникло на базі міжнародного договору — Паризької конвенції з охорони промислової власності від 20 березня 1883 р., яка не містила загального визначення недобросовісної конкуренції, а надавала лише невичерпний перелік форм її вияву.

В українському законодавстві термін «недобросовісна конкуренція» уперше з'явився у раніше чинному Законі України «Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підпри­ємницькій діяльності», який також не надав загального визначення цієї дефініції, а лише перелічив можливі форми здійснення недобросовісної конкуренції. І лише з прийняттям Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» нарешті з'явилося загальне визначення недобросовісної конкуренції. Відповідно до ст. 1 цього Закону недобросовісною конкуренцією є будь-які дії у конкуренції, що суперечать правилам, торговим та іншим чесним звичаям у підприємницькій діяльності. У статгі 32 ГК України надається аналогічне визначення недобросовісної конкуренції.

Серед можливих форм вияву недобросовісної конкуренції у Законі України «Про захист від недобросовісної конкуренції» та ГК України зазначаються:

—Неправомірним використанням чужих позначень, рекламних ма­теріалів, упаковки є використання без дозволу уповноваженої на те особи чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг, інших позначень, а також рекламних матеріалів, упаковки товарів, назв літературних, художніх творів, періодичних видань, зазначень походження товарів, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця), який має пріоритет на їх використання. Використання у фірмовому найменуванні власного іме­ні фізичної особи не визнається неправомірним, якщо до власного імені додається який-небудь відмітний елемент, що виключає змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця).

—Неправомірним використанням товару іншого виробника є введення у господарський обіг під своїм позначенням товару іншого виробника шляхом змін чи зняття позначень виробника без дозволу уповноваженої на те особи.

—Копіюванням зовнішнього вигляду виробу є відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) і введення його у господарський обіг без однозначного зазначення виробника копії, що може призвести до змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (дія цієї статті не поширюється на вироби, що мають охорону як об'єкти права інтелектуальної власності). Не визнається неправомірним копіювання зовнішнього вигляду виробу або його частин, якщо таке копіювання обумовлено виключно їх функціональним застосуванням.

—Порівняльною є реклама, що містить порівняння з товарами, роботами, послугами чи діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця). Не визнається неправомірним порівняння в рекламі, якщо наведені відомості про товари, роботи, послуги підтверджені фактичними даними, є достовірними, об'єктивними, корисними для інформування споживачів.

-Дискредитацією господарюючого суб'єкта (підприємця) є поширення у будь-якій формі неправдивих, неточних або неповних відомостей, пов'язаних з особою чи діяльністю господарюючого суб'єкта (підприємця), які завдали або могли завдати шкоди діловій репутації господарюючого суб'єкта (підприємця).

- Купівлею-продажем товарів, виконанням робіт, наданням послуг із примусовим асортиментом є купівля-продаж одних товарів, виконання робіт, надання послуг за умови купівлі-продажу інших товарів, виконання робіт, надання послуг, не потрібних споживачу або контрагенту.

- Схиленням до бойкоту господарюючого суб'єкта (підприємця) вважається спонукання конкурентом іншої особи, безпосередньо або через посередника, до відмови від встановлення договірних зв'язків із цим господарюючим суб'єктом (підприємцем).

Схиленням постачальника до дискримінації покупця (замовника) є спонукання постачальника конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, до надання постачальником конкуренту покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником) без достатніх на те підстав.

- Схиленням господарюючого суб'єкта (підприємця) до розірвання договору з конкурентом іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) є вчинене з корисливих мотивів або в інтересах третіх осіб спонукання господарюючого суб'єкта (підприємця) — учасника договору до невиконання або виконання неналежним чином договірних зобов'язань перед цим конкурентом шляхом надання або пропонування господарюючому суб'єкту (підприємцю)-учаснику договору, безпосередньо або через посередника, матеріальної винагороди, компенсації чи інших переваг.

- Підкуп працівника постачальника — це надання або пропонуван­ня йому конкурентом покупця (замовника), безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових або немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником постачальника службових обов'язків, що випливають з укладеного чи пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору поставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом покупця (замовника) певних переваг перед покупцем (замовником). До працівника постачальника прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені постачальника про поставку товару, виконання робіт, надання послуг, впливає на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

- Підкуп працівника покупця (замовника) — це надання або пропо­нування йому конкурентом постачальника, безпосередньо або через посередника, матеріальних цінностей, майнових чи немайнових благ за неналежне виконання або невиконання працівником покупця (за­мовника) службових обов'язків, що випливають з укладеного або пов'язані з укладенням між постачальником і покупцем договору по­ставки товарів, виконання робіт, надання послуг, що призвело або могло призвести до отримання конкурентом постачальника певних переваг перед постачальником. До працівника покупця прирівнюється й інша особа, яка згідно з своїми повноваженнями приймає рішення від імені покупця про придбання товару, виконання робіт, надання послуг, впли­ває на прийняття такого рішення або якимось чином пов'язана з ним.

- Досягненням неправомірних переваг у конкуренції є отримання таких щодо іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) шляхом порушення чинного законодавства, яке підтверджено рішенням державного органу, наділеного відповідною компетенцією.

- Неправомірним збиранням комерційної таємниці вважається добування у протиправний спосіб відомостей, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

- Розголошенням комерційної таємниці є ознайомлення іншої особи без згоди особи, уповноваженої на те, з відомостями, що відповідно до чинного законодавства України становлять комерційну таємницю, особою, якій ці відомості були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

- Схиленням до розголошення комерційної таємниці є спонукання особи, якій були довірені у встановленому порядку або стали відомі у зв'язку з виконанням службових обов'язків відомості, що відповідно до законодавства України становлять комерційну таємницю, до розкриття цих відомостей, якщо це завдало чи могло завдати шкоди господарюючому суб'єкту (підприємцю).

Неправомірним використанням комерційної таємниці є впровадження у виробництво або врахування під час планування чи здійснення підприємницької діяльності без дозволу уповноваженої на те особи неправомірно здобутих відомостей, що становлять відповідно до за­конодавства України комерційну таємницю.

 

3. Антиконкурентні узгоджені дії суб'єктів господарювання

 

Узгодженими діями є: укладення суб'єктами господарювання угод у будь-якій формі, прийняття об'єднаннями рішень у будь-якій формі, створення суб'єкта господарювання, об'єднання, метою чи наслідком створення якого є координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, об'єднання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання, або вступ до такого об'єднання, а також будь-яка інша погоджена конку­рентна поведінка (діяльність, бездіяльність) суб'єктів господарювання.

Згідно зі ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції» антиконкурентними узгодженими діями є узгоджені дії, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції.

Антиконкурентними узгодженими діями, зокрема, визнаються узгоджені дії, які стосуються:

1)встановлення цін чи інших умов придбання або реалізації товарів;

2)обмеження виробництва, ринків товарів, техніко-технологічного розвитку, інвестицій або встановлення контролю над ними;

3)розподілу ринків чи джерел постачання за територіальним принципом, асортиментом товарів, обсягом їх реалізації чи придбання, за колом продавців, покупців або споживачів чи за іншими ознаками;

4) спотворення результатів торгів, аукціонів, конкурсів, тендерів;

5)усунення з ринку або обмеження доступу на ринок (вихід з ринку) інших суб'єктів господарювання, покупців, продавців;

6)застосування різних умов до рівнозначних угод з іншими суб'єктами господарювання, що ставить останніх у невигідне становище в конкуренції;

7)укладення угод за умови прийняття іншими суб'єктами господа­рювання додаткових зобов'язань, які за своїм змістом або згідно з торговими та іншими чесними звичаями в підприємницькій діяльності не стосуються предмета цих угод;

8)суттєвого обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин.

Антиконкурентними узгодженими діями вважається також вчинення суб'єктами господарювання схожих дій (бездіяльності) на ринку товару, які призвели чи можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції у разі, якщо аналіз ситуації на ринку товару спростовує наявність об'єктивних причин для вчинення таких дій (бездіяльності).

Відповідно до ст. 30 ГК України неправомірними угодами між суб'єктами господарювання визнаються угоди або погоджені дії, спрямовані на:

- встановлення (підтримання) монопольних цін (тарифів), знижок, надбавок (доплат), націнок;

- розподіл ринків за територіальним принципом, обсягом реалізації чи закупівлі товарів, їх асортиментом або за колом споживачів чи за іншими ознаками — з метою їх монополізації;

- усунення з ринку або обмеження доступу до нього продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Вчинення антиконкурентних узгоджених дій забороняється і спричиняє відповідальність згідно з законом.

Антиконкурентні узгоджені дії призводять до порушення загальних засад господарювання. При цьому найбільш злоякісних форм набувають антиконкурентні узгоджені дії транснаціональних компаній, національних монопольних утворень, франшизіарів, монопольних власників інноваційних продуктів (що перетворює їх на виробників унікальної продукції), суб'єктів господарювання, які використовують у виробничому процесі особливо коштовні, стратегічні або обмежені ресурси.

Згідно з чинним законодавством особа, що вчинила антиконкурентні узгоджені дії, але раніше за інших учасників цих дій добровільно повідомила про це Антимонопольний комітет України чи його територіальне відділення та надала інформацію, яка має суттєве значення для прийняття рішення у справі, звільняється від відповідальності за вчинення антиконкурентних узгоджених дій.

Органи Антимонопольного комітету України на підставі вмотивованого клопотання в інтересах розслідування справи про порушення законодавства про захист економічної конкуренції забезпечують конфіденційність інформації про особу.

Не може бути звільнена від відповідальності особа, визначена у цій частині, якщо вона:

- не вжила ефективних заходів стосовно припинення нею антиконкурентних узгоджених дій після повідомлення про них Антимонопольному комітету України;

- була ініціатором чи забезпечувала керівництво антиконкурентними узгодженими діями;

- не надала всіх доказів або інформації стосовно вчинення нею по­рушення, про які їй було відомо та які вона могла безперешкодно отримати.

Узгоджені дії, передбачені у ст. 6 Закону України «Про захист еко­номічної конкуренції», можуть бути дозволені відповідними органами Антимонопольного комітету України, якщо їх учасники доведуть, що ці дії сприяють:

- удосконаленню виробництва, придбанню або реалізації товару;

- техніко-технологічному, економічному розвитку;

- розвитку малих або середніх підприємців;

- оптимізації експорту чи імпорту товарів;

- розробленню та застосуванню уніфікованих технічних умов або стандартів на товари;

- раціоналізації виробництва.

Типові вимоги до узгоджених дій суб'єктів господарювання для загального звільнення від попереднього одержання дозволу органів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії затверджені роз­порядженням АКУ від 12 лютого 2002 р. № 27-р.

Узгоджені дії не можуть бути дозволені органами Антимонополь­ного комітету України, якщо конкуренція суттєво обмежується на всьому ринку чи у значній його частині.

Разпорядженням АКУ від 12 лютого 2002 р. № 26-р затверджено Положення про порядок подання заяв до АКУ про попереднє отримання дозволу на узгоджені дії.

Кабінет Міністрів України може дозволити узгоджені дії, на які Анти-монопольним комітетом України не було надано дозволу, якщо учасники узгоджених дій доведуть, що позитивний ефект для суспільних інтересів переважає негативні наслідки обмеження конкуренції. Порядок надання КМУ дозволу на узгоджені дії, концентрацію суб'єктів господарювання, затверджений постановою КМУ від 28 лютого 2002 р. № 219.

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл відповідних орга­нів Антимонопольного комітету України на узгоджені дії, забороняєть­ся встановлювати щодо господарської діяльності суб'єктів господарю­вання обмеження, що, як правило, не застосовуються до інших суб'єктів господарювання, або застосовувати без об'єктивно виправданих причин різний підхід до різних суб'єктів господарювання.

Суб'єктам господарювання, які отримали дозвіл Кабінету Міністрів України на узгоджені дії незалежно від наявності в них монопольного

становища, забороняється вчиняти дії, що вважаються зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку.

Положення ст. 6 Закону України «Про захист економічної конкуренції», яка містить визначення та невичерпний перелік антиконкурентних узгоджених дій суб'єктів господарювання, не застосовуються до:

- будь-яких добровільних узгоджених дій малих або середніх під­приємців щодо спільного придбання товарів, які не призводять до суттєвого обмеження конкуренції та сприяють підвищенню конкурен­тоспроможності малих або середніх підприємців;

- узгоджених дій щодо постачання чи використання товарів, якщо учасник узгоджених дій стосовно іншого учасника узгоджених дій вста­новлює обмеження на: використання поставлених ним товарів чи товарів інших постачальників; придбання в інших суб'єктів господарювання або продаж іншим суб'єктам господарювання чи споживачам інших товарів; придбання товарів, які за своєю природою або згідно з торговими та ін­шими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не належать до предмета угоди; формування цін або інших умов договору про продаж поставленого товару іншим суб'єктам господарювання чи споживачам;

- угод про передачу прав інтелектуальної власності або про вико­ристання об'єкта права інтелектуальної власності в тій частині, в якій вони обмежують у здійсненні господарської діяльності сторону угоди, якій передається право, якщо ці обмеження не виходять за межі законних прав суб'єкта права інтелектуальної власності.

 

4. Монопольне (домінуюче) становище суб'єктів господарювання та зловживання ним

 

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про захист економічної кон­куренції» суб'єкт господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо:

- на цьому ринку у нього немає жодного конкурента;

- не зазнає значної конкуренції внаслідок обмеженості можливостей доступу інших суб'єктів господарювання щодо закупівлі сировини, матеріалів та збуту товарів, наявності бар'єрів для доступу на ринок інших суб'єктів господарювання, наявності пільг чи інших обставин.

Монопольним (домінуючим) вважається становище суб'єкта гос­подарювання, частка якого на ринку товару перевищує 35 відсотків, якщо він не доведе, що зазнає значної конкуренції.

Монопольним (домінуючим) також може бути визнане становище суб'єкта господарювання, якщо його частка на ринку товару становить 35 або менше відсотків, але він не зазнає значної конкуренції, зокрема внаслідок порівняно невеликого розміру часток ринку, які належать конкурентам.

Вважається, що кожен із двох чи більше суб'єктів господарювання займає монопольне (домінуюче) становище на ринку товару, якщо стосовно певного виду товару між ними немає конкуренції або є незначна конкуренція і щодо них, разом узятих, виконується одна з умов — на цьому ринку у них немає жодного конкурента або вони зазнають незначної конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання.

Монопольним (домінуючим) вважається також становище кожного з кількох суб'єктів господарювання, якщо стосовно них виконуються такі умови:

- сукупна частка не більше ніж три суб'єкти господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 50 відсотків;

- сукупна частка не більше ніж п'яти суб'єктів господарювання, яким на одному ринку належать найбільші частки на ринку, перевищує 70 відсотків — і при цьому вони не доведуть, що між ними є конкуренція або вони зазнають значної конкуренції з боку інших суб'єктів господарювання.

Однією з підстав господарсько-правової відповідальності є зло­вживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку — дії чи бездіяльність суб'єкта господарювання, який займає монопольне (домінуюче) становище на ринку, що призвели або можуть призвести до недопущення, усунення чи обмеження конкуренції, або обмеження інтересів інших суб'єктів господарювання чи споживачів, які були б неможливими за умов існування значної конкуренції на ринку.

Зловживанням монопольним (домінуючим) становищем на ринку, зокрема, визнається:

1)встановлення таких цін чи інших умов придбання або реалізації товару, які неможливо було б встановити за умов існування значної конкуренції на ринку;

2)застосування різних цін чи різних інших умов до рівнозначних угод із суб'єктами господарювання, продавцями чи покупцями без об'єктивно виправданих на те причин;

3)обумовлення укладання угод прийняттям суб'єктом господарювання додаткових зобов'язань, які за своєю природою або згідно з торговими та іншими чесними звичаями у підприємницькій діяльності не стосуються предмета договору;

4)обмеження виробництва, ринків або технічного розвитку, що завдало чи може завдати шкоди іншим суб'єктам господарювання, покупцям, продавцям;

5)часткова або повна відмова від придбання або реалізації товару за відсутності альтернативних джерел реалізації чи придбання;

6)суттєве обмеження конкурентоспроможності інших суб'єктів господарювання на ринку без об'єктивно виправданих на те причин;

7)створення перешкод доступу на ринок (виходу з ринку) чи усунення з ринку продавців, покупців, інших суб'єктів господарювання.

Найбільш злоякісних форм зловживання монопольним (домінуючим) становищем на ринку набуває тоді, коли суб'єктом цих зловживань є транснаціональні монопольні утворення (ТНК). Значна економічна могутність ТНК порівняно з іншими суб'єктами господарювання, монопольне володіння ТНК новою технологією, поглинання ТНК своєю мережею значної кількості невеликих підприємств тощо звужують царину реальної конкуренції та деформують ринкове ціноутворення (трансфертні ціни, монопольний прибуток).

 

5. Поняття економічної концентрації та контроль за її здійсненням

 

З метою запобігання монополізації товарних ринків, зловживання монопольним (домінуючим) становищем, обмеження конкуренції органи Антимонопольного комітету України здійснюють державний контроль за концентрацією суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конку­ренції» концентрацією визнається:

1)злиття суб'єктів господарювання або приєднання одного суб'єкта господарювання до іншого;

2)набуття безпосередньо або через інших осіб контролю одним або кількома суб'єктами господарювання над одним або кількома суб'єктами господарювання чи частинами суб'єктів господарювання, зокрема, шляхом:

- безпосереднього або опосередкованого придбання, набуття у власність іншим способом активів у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, одержання в управління, оренду, лізинг, концесію чи набуття в інший спосіб права користування активами у вигляді цілісного майнового комплексу або структурного підрозділу суб'єкта господарювання, в тому числі придбання активів суб'єкта господарювання, що ліквідується;

- призначення або обрання на посаду керівника, заступника керівника спостережної ради, правління, іншого наглядового чи виконавчого органу суб'єкта господарювання особи, яка вже обіймає одну чи кілька з перелічених посад в інших суб'єктах господарювання, або створення ситуації, за якої більше половини посад членів спостережної ради, правління, інших наглядових чи виконавчих органів двох чи більше суб'єктів господарювання обіймають одні й ті самі особи;

3)творення суб'єкта господарювання двома і більше суб'єктами господарювання, який протягом тривалого періоду буде самостійно здійснювати господарську діяльність, але при цьому таке створення не призводить до координації конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили цей суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання;

4)безпосереднє або опосередковане придбання, набуття у власність іншим способом чи одержання в управління часток (акцій, паїв), що забезпечує досягнення чи перевищення 25 або 50 відсотків голосів у вищому органі управління відповідного суб'єкта господарювання.

Не вважаються концентрацією:

1)створення суб'єкта господарювання, з метою чи внаслідок ство­рення якого здійснюється координація конкурентної поведінки між суб'єктами господарювання, що створили зазначений суб'єкт господарювання, або між ними та новоствореним суб'єктом господарювання (такі дії розглядаються як узгоджені дії відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про захист економічної конкуренції»);

2)придбання часток (акцій, паїв) суб'єкта господарювання особою, основним видом діяльності якої є проведення фінансових операцій чи операцій з цінними паперами, якщо це придбання здійснюється з метою їх подальшого перепродажу за умови, що зазначена особа не бере участі в голосуванні у вищому органі чи інших органах управління суб'єкта господарювання. У цьому разі наступний перепродаж має бути здійснений протягом одного року з дня придбання часток (акцій, паїв). На клопотання зазначених осіб із обґрунтуванням про неможливість здійснення наступного перепродажу органи Антимонопольного комітету України можуть прийняти рішення про продовження цього строку;

3)дії, які здійснюються між суб'єктами господарювання, пов'язаними відносинами контролю, у випадках, передбачених частиною другою цієї статті, крім випадків набуття такого контролю без отримання дозволу Антимонопольного комітету України, якщо необхідність отримання такого дозволу передбачена законом;

4)набуття контролю над суб'єктом господарювання або його частиною, в тому числі завдяки праву управління та розпорядження його майном арбітражним керуючим, службовою чи посадовою особою органу державної влади.

Учасниками концентрації визнаються:

- суб'єкти господарювання, стосовно яких здійснюється або має здійснитися злиття, приєднання;

- суб'єкти господарювання, які набувають або мають намір набути контроль над суб'єктом господарювання, та суб'єкти господарювання щодо яких набувається або має набутися контроль;

- суб'єкти господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) яких набуваються у власність, одержуються в управління (користування), оренду, лізинг, концесію або мають набутися, та їх покупці (одержувачі), набувачі;

- суб'єкти господарювання, що є або мають намір стати засновниками (учасниками) новостворюваного суб'єкта господарювання. У разі якщо одним із засновників є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, орган адміністративно-господарського управління та контролю, учасником концентрації вважається також суб'єкт господарювання, активи (майно), частки (акції, паї) якого вносяться до статутного фонду новостворюваного суб'єкта господарювання;

- фізичні та юридичні особи, пов'язані з учасниками концентрації, зазначеними в абзацах 2-5 ст. 23 Закону України «Про захист економічної конкуренції», відносинами контролю, що дає підстави визнати відповідну групу осіб єдиним суб'єктом господарювання.

У випадках передбачених у чинному законодавстві концентрація може бути здійснена лише за умови попереднього отримання дозволу Антимонопольного комітету України чи адміністративної колегії Антимонопольного комітету України:

1) у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та іншими нормативно-правовими актами, коли сукупна вартість активів або сукупний обсяг реалізації товарів учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, за останній фінансовий рік, у тому числі за кордоном, перевищує суму, еквівалентну 12 мільйонам євро, визначену за офіційним валютним курсом, встановленим Національним банком України, що діяв в останній день фінансового року, і при цьому:

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) ре­алізації товарів, у тому числі за кордоном, не менш як у двох учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, екві­валентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року у кожного, та

- вартість (сукупна вартість) активів або обсяг (сукупний обсяг) реалізації товарів в Україні хоча б одного учасника концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує суму, еквівалентну 1 мільйону євро, визначену за курсом Національного банку України, що діяв в останній день фінансового року;

2) у випадках, передбачених ч. 2 ст. 22 Закону України «Про захист економічної конкуренції» та іншими нормативно-правовими актами, незалежно від сукупної вартості активів або сукупного обсягу реалізації товарів учасників концентрації, коли:

- частка на певному ринку товару будь-якого учасника концентрації або сукупна частка учасників концентрації, з урахуванням відносин контролю, перевищує 35 відсотків, та концентрація відбувається на цьому чи суміжному з ним ринку товару.

При розрахунку обсягів реалізації товарів учасників концентрації використовується сума доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) за вирахуванням суми податку на додану вартість, акцизного збору, інших податків або зборів, базою для оподаткування в яких є оборот, за останній фінансовий звітний рік, що передував поданню заяви. Кошти, отримані від реалізації товарів у межах однієї групи суб'єктів господарювання, пов'язаних відносинами контролю, якщо такий облік ведеться, не враховуються.

Якщо учасниками концентрації виступають комерційні банки, для розрахунку вартості активів та обсягів реалізації використовується десята частина вартості активів комерційного банку. У випадках, коли учасниками концентрації є страховики, для розрахунку вартості активів страховика використовується сума нетто-активів, а для розрахунку обсягів реалізації товарів — сума доходів від страхової діяльності, визначених відповідно до законодавства України про страхову діяльність.

Порядок розгляду справ про надання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання встановлено Розділом IV Закону України «Про захист економічної конкуренції». Розпорядженням Антимонопольного комітету України № 33-р від 19 лютого 2002 р. затверджено Положення про порядок подання заяв до органів Антимонопольного комітету України про попереднє отримання дозволу на концентрацію суб'єктів господарювання.

Концентрація, яка відповідно до чинного законодавства потребує дозволу на її здійснення, забороняється до надання такого дозволу. До цього моменту учасники концентрації зобов'язані утримуватися від дій, які можуть призвести до обмеження конкуренції та неможливості відновлення початкового стану.

Антимонопольний комітет України чи адміністративна колегія Ан­тимонопольного комітету України надають дозвіл на концентрацію у разі якщо вона не призводить до монополізації чи суттєвого обмеження конкуренції на всьому ринку чи в значній його частині.

Кабінет Міністрів України може дозволити концентрацію, на здійснення якої Антимонопольний комітет України не надав дозволу як на таку, що не відповідає таким умовам, якщо позитивний ефект для суспільних інтересів зазначеної концентрації переважає негативні наслідки обмеження конкуренції, за винятком випадків, коли обмеження конкуренції, зумовлені концентрацією: не є необхідними для досягнення мети концентрації; становлять загрозу системі ринкової економіки. Порядок надання Кабінетом Міністрів України дозволу на узгоджені дії, концентрацію затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2002 р. № 219.

 

6. Відповідальність за порушення законодавства про захист економічної конкуренції

 

Порушеннями законодавства про захист економічної конкуренції є:

- вчинення дій, визначених Законом України «Про захист від недо­бросовісної конкуренції» як недобросовісна конкуренція;

- антиконкурентні узгоджені дії;

- зловживання монопольним (домінуючим) становищем;

- антиконкурентні дії органів влади, органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-господарського управління та контролю;

- невиконання рішення, попереднього рішення органів Антимонопольного комітету України або їх виконання не в повному обсязі;

- здійснення учасниками узгоджених дій суб'єктами господарювання дій, заборонених згідно з чинним законодавством;

- делегування повноважень органів влади чи органів місцевого самоврядування у випадках, заборонених згідно із ст. 16 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- вчинення дій, заборонених згідно із ст. 17 Закону України «Про захист економічної конкуренції» (схилення до порушень законодавства про захист економічної конкуренції та їх легітимації);

- обмежувальна та дискримінаційна діяльність, заборонена згідно із ч. 2 ст. 18, статей 19 і 20 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- обмежувальна діяльність, заборонена згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про захист економічної конкуренції»;

- порушення положень, погоджених з органами Антимонопольного комітету України установчих документів суб'єкта господарювання, створеного в результаті концентрації, якщо це призводить до обмеження конкуренції;

- концентрація без отримання відповідного дозволу органів Антимонопольного комітету України, у разі якщо наявність такого дозволу необхідна;

- неподання інформації Антимонопольного комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

- подання інформації в неповному обсязі Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню у встановлені органами Антимонопольного комітету України, головою його територіального відділення чи нормативно-правовими актами строки;

- подання недостовірної інформації Антимонопольному комітету України, його територіальному відділенню;

- створення перешкод працівникам Антимонопольного комітету України, його територіального відділення у проведенні перевірок, огляду, вилученні чи накладенні арешту на майно, документи, предмети чи інші носії інформації;

- надання рекомендацій суб'єктами господарювання, об'єднаннями, органами влади, органами місцевого самоврядування, органами адміністративно-господарського управління та контролю, що схиляють до вчинення порушень законодавства про захист економічної конкуренції чи сприяють вчиненню таких порушень;

- обмеження в господарській діяльності суб'єкта господарювання у відповідь на те, що він звернувся до Антимонопольного комітету України, його територіального відділення із заявою про порушення законодавства про захист економічної конкуренції;

- невиконання учасниками узгоджених дій, концентрації вимог і зобов'язань, якими було обумовлене рішення про надання дозволу на узгоджені дії, концентрацію тощо.

За порушення законодавства про захист економічної конкуренції чинним законодавством передбачені санкції у вигляді: відшкодування шкоди; стягнення штрафів; примусового поділу; спростування неправдивих, неточних або неповних відомостей; вилучення товарів з неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) тощо.

Особи, яким заподіяно шкоду внаслідок порушення законодавства про захист економічної конкуренції, можуть звернутися до господарського суду із заявою про її відшкодування.

Штрафи на об'єднання, суб'єктів господарювання (юридичних і фізичних осіб) накладають органи Антимонопольного комітету України у розмірах, визначених у ст. 21 Закону України «Про захист від не­добросовісної конкуренції», у ст. 52 Закону України «Про захист економічної конкуренції».

У статті 22 Закону України «Про захист від недобросовісної конкуренції» окремо визначено розміри штрафів за вчинення дій, визначених як недобросовісна конкуренція, які накладаються на юридичних осіб, їх об'єднання та об'єднання громадян, що не є господарюючими суб'єктами.

Якщо суб'єкт господарювання зловживає монопольним (домінуючим) становищем на ринку, органи Антимонопольного комітету України мають право прийняти рішення про примусовий поділ суб'єкта господарювання, що займає монопольне (домінуюче) становище.

Примусовий поділ не застосовується у разі:

- неможливості організаційного або територіального відокремлення підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць;

- наявності тісного технологічного зв'язку підприємств, структурних підрозділів чи структурних одиниць (якщо обсяг продукції, яка вживається суб'єктом господарювання, перевищує тридцять відсотків валового обсягу продукції підприємства, структурного підрозділу чи структурної одиниці).

Рішення органів Антимонопольного комітету України про примусовий поділ суб'єкта господарювання підлягає виконанню у встановлений строк, який не може бути меншим за шість місяців.

У разі встановлення факту дискредитації господарюючого суб'єкта (під­приємця) Антимонопольний комітет України, його територіальні відділення мають право прийняти рішення про офіційне спростування за рахунок по­рушника поширених ним неправдивих, неточних або неповних відомостей у строк і спосіб, визначені законодавством або цим рішенням.

У разі встановлення факту неправомірного використання чужих позначень, рекламних матеріалів, упаковки або факту копіювання виробів, заінтересовані особи можуть звернутися до Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень із заявою про вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням або копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) як у виробника, так і у продавця. Порядок використання вилучених товарів визначається Кабінетом Міністрів України. Вилучення товарів із неправомірно використаним позначенням та копій виробів іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) застосовується у разі якщо можливість змішування з діяльністю іншого господарюючого суб'єкта (підприємця) не може бути усунена іншим шляхом.

 

 


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 240 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності | Умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності | Зовнішньоекономічні договори (контракти) та право, що до них застосовується | Відповідальність у зовнішньоекономічній діяльності | Поняття та зміст валютного регулювання і валютного контролю | Адміністративні методи валютного регулювання. | Загальна характеристика валютних правовідносин | Правове регулювання основних видів валютних операцій | Відповідальність за порушення валютного законодавства | Правопорушення, пов'язані з порушенням уповноваженими банками валютного законодавства. |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Порушення порядку здійснення операцій з валютними цінностями, здійснення яких потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.| Адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.111 сек.)