Адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності

Адміністративно-правовим вважається захист, що здійснюється засобами державно-правового впливу із залученням спеціально уповноважених державних органів або вищестоящими органами виконавчої влади. Іншими словами, адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності реалізується:

1.Шляхом звернення до органів, що мають повноваження із захисту їх прав.

2.Шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб).

Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на проведення перевірок у відповідних галузях господарювання, також опосередковано здійснюють адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності (адже, наприклад, перевірки Державним комітетом України з питань технічного регулювання та споживчої політики у суб'єктів господарської діяльності сфери торгівлі, громадського харчування і послуг якості товарів (робіт, послуг) мають значення як для кінцевих споживачів, так і для осіб, що використовують відповідну продукцію в подальшій підприємницькій діяльності). "Опосередкований" захист в такому випадку може мати і безпосередній характер, оскільки перевірки відповідними органами можуть відбуватися не тільки за ініціативою власне органу, а і за заявою (скаргою) зацікавленої (постраждалої) особи.

До органів, що в адміністративному порядку здійснюють захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед належать правоохоронні органи. Слід зазначити, що звернення до таких органів в адміністративному порядку в окремих випадках має наслідком прийняття рішення судом, який розглядає відповідну справу за поданням цих органів. Відповідно відбувається комплексний захист прав суб'єктів підприємницької діяльності — за допомогою адміністративних і судових засобів.

Наприклад, органи внутрішніх справ (міліції) відповідно до п. 24 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. № 565-ХІІ "Про міліцію" мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Статтею 112 Кримінально-процесуального кодексу України слідчим органів внутрішніх справ надано право провадити досудове слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 205 "Фіктивне підприємництво", ст. 206 "Протидія законній господарській діяльності", ст. 219 "Доведення до банкрутства", ст. 220 "Приховування стійкої фінансової неспроможності", ст. 221 "Незаконні дії у разі банкрутства", ст. 222 "Шахрайство з фінансовими ресурсами", ст. 223 "Порушення порядку випуску (емісії) та обігу цінних паперів", ч. 2 ст. 225 "Обман покупців та замовників", ст. 227 "Випуск або реалізація недоброякісної продукції", ст. 228 "Примушування до антиконкурентних узгоджених дій", ч. 1 і ч. 2 ст. 229 "Незаконне використання знака для товарів і послуг, фірмового найменування, кваліфікованого зазначення походження товару" Кримінального кодексу України. Незважаючи на те, що органи внутрішніх справ розслідують відповідні злочини, остаточне рішення про визнання особи винною (невинуватою) приймає суд.

На органи прокуратури п. 5 ч. 1 ст. 121 Конституції України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з цих питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Відповідно до наданих повноважень і за змістом ч. 5 ст. 25 Закону України від 4 грудня 1990 р. № 509-ХІІ "Про державну податкову службу в Україні" (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, зокрема до прокуратури. Відповідні дії або рішення можуть також оскаржуватися до суду.

Слідчі податкової міліції — спеціального підрозділу Державної податкової адміністрації України по боротьбі з податковими право­порушеннями — провадять досудове слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ст. 218 "Фіктивне банкрутство" Кримінального кодексу України, тим самим захищаючи кредиторів від недобросовісних боржників в особі керівників суб'єктів господарської діяльності або фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

Антимонопольний комітет України, не маючи статусу правоохоронного органу, в силу повноважень, наданих Законом України від 26 листопада 1993 р. № 3659-ХП "Про Антимонопольний комітет України", розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльності про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавства про захист економічної конкуренції (див. Закон України від 11 січня 2001 р. № 2210-ПІ "Про захист економічної конкуренції") або діями з ознаками недобросовісної конкуренції (див. Закон України від 7 червня 1996 р. № 236/96-ВР "Про захист від недобросовісної конкуренції").

Органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що має поноваження щодо опосередкованого захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва. Відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України від 25 травня 2000 р. № 721/2000, Комітет є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. За змістом ст. 1 Закону України від 11 вересня 2003 р. № 1160-ІУ "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності спрямована на вдосконалення правового регулювання господарських відносин, а також адміністративних відносин між регуляторними органами або іншими органами державної влади та суб'єктами господарювання, недопущення прийняття економічно недоцільних та неефективних регуляторних актів, зменшення втручання держави у діяльність суб'єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності. Іншими словами, Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснює захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, порушених (або таких, що можуть бути порушені) внаслідок дії регуляторних нормативних актів у сфері підприємництва різної юридичної сили.

В адміністративному порядку права і законні інтереси суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (заявою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоящого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішення спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових органів незалежно від рішення цього органу. Процедура розгляду відповідних звернень регулюється підзаконними нормативними актами — інструкціями, правилами, положеннями тощо вищестоящих з тих органів, дії яких оскаржуються (див., наприклад: Порядок розгляду митними органами скарг платників податків на податкові зобов'язання, нараховані митними органами, затв. наказом Державної митної служби України від 8 лютого 2006 р. № 97; Правила розгляду справ про порушення вимог законодавства на ринку цінних паперів та застосування санкцій, затв. наказом Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 9 січня 1997 р. № 2 (в редакції рішення від 13 лютого 2001 р. № 27); Порядок підготовки матеріалів для розгляду скарг на рішення директорів департаментів та голів територіальних управлінь про застосування заходів впливу (додаток до наказу Голови Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України від 15 березня 2004 р. № 38); Порядок розгляду органами Пенсійного фонду України скарг на рішення про накладення штрафу, нарахування пені та заяв страхувальників при узгодженні ними вимоги про сплату недоїмки із сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, затв. постановою правління Пенсійного фонду України від 19 грудня 2003 р. № 21-2). Якщо такий порядок не виз­начений, слід керуватися загальними нормами Закону України від 2 жовтня 1996 р. № 393/96-ВР "Про звернення громадян".

Дата добавления: 2015-07-08