Умови здійснення зовнішньоекономічної діяльності

ЗЕД базується на взаємовідносинах її учасників, якими є українські та іноземні суб'єкти господарської діяльності.

Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньо­економічну діяльність" у ст. 3 зазначає перелік суб'єктів ЗЕД, якими можуть бути фізичні і юридичні особи, інші утворення за наявності певних ознак:

■фізичні особи — громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну право і дієздатність за законодавством України і постійно проживають на її території;

■юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України, у тому числі ті, майно або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

■об'єднання фізичних, юридичних осіб та утворення змішаного типу, які не є юридичними особами згідно з законами України, але мають постійне місцезнаходження в Україні і яким не заборонено здійснювати господарську діяльність;

■структурні одиниці іноземних суб'єктів, які не є юридичними особами за українським законодавством (філії, представництва, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження в Україні;

■спільні підприємства за участю вітчизняних та іноземних суб'єктів, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на її території.

Закон також передбачає можливість участі у ЗЕД держави Україна в особі її органів, місцевих органів державної влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, а також інших держав, які беруть участь у господарській діяльності на території України.

Викладене свідчить про наявність необхідної ознаки у всіх суб'єктів ЗЕД — постійного місцезнаходження або постійного місця проживання в Україні. Постійним місцезнаходженням є те місце, де знаходиться офіційно зареєстрований головний орган управління (контора) суб'єкта ЗЕД.

Постійне місце проживання фізичної особи не має однозначного визначення у законодавстві України. Так, відповідно до ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" це — місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати в цій державі протягом необмеженого строку, не пов'язуючи таке проживання з певною метою (навчання, лікування тощо), і за умови, що воно не є наслідком виконання особою службових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом). Разом з тим згідно з Законом України від 22 травня 2003 р. № 889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб" при визначенні резиденства фізичної особи враховано, що особа може мати місце постійного проживання також в іноземній державі. У такому випадку вона вважається резидентом, якщо має більш тісні особисті чи економічні зв'язки (центр життєвих інтересів) в Україні (підпункт 1.20.1 п. 1.20 ст. 1).

У разі, якщо державу, в якій фізична особа має центр життєвих інтересів, не можна визначити, якщо фізична особа не має місця постійного проживання у жодній з держав, вона вважається резидентом, якщо перебуває в Україні не менше 183 днів (включаючи день приїзду та від'їзду) протягом періоду чи періодів податкового року.

Достатньою (але не виключною) умовою визначення місця знаходження центру життєвих інтересів фізичної особи є місце постійного проживання членів її сім'ї або її реєстрації як суб'єкта підприємницької діяльності.

Суб'єкти ЗЕД можуть бути класифіковані за їх державною належністю — вітчизняні (резиденти) та іноземні (нерезиденти); за наявністю чи відсутністю прав юридичної особи; за їх організаційно-правовою формою — підприємства, у тому числі спільні, господарські товариства, об'єднання усіх видів тощо.

Усі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають рівне право здійснювати будь-які її види, прямо не заборонені законодавством України.

Закон визначає час виникнення цього права. Фізичні особи повинні мати цивільну дієздатність згідно з законами України і за наявності постійного місця проживання в Україні бути зареєстрованими як підприємці. За відсутності постійного місця проживання в Україні фізичні особи мають зазначене право, якщо вони є суб'єктами господарської діяльності за законодавством держави, в якій вони постійно проживають або громадянами якої вони є. Для юридичних осіб право на здійснення ЗЕД виникає з моменту набуття ними статусу юридичної особи і якщо можливість займатися ЗЕД передбачена їх статутними документами.

У процесі здійснення ЗЕД її суб'єкти постійно мають справу оформленням певних документів, що були видані у зарубіжних країнах для використання в Україні і навпаки, виданих в Україні для використання за кордоном. Важлива роль при цьому належить легалізації документів, вимога здійснення якої міститься в окремих законах та інших нормативно-правових актах. Так, згідно з Законом України "Про зовнішньоекономічну діяльність" документи, подані для реєстрації представництва іноземного суб'єкта господарської діяльності, мають бути нотаріально засвідчені за місцем їх видачі і легалізовані належним чином в консульських установах, які представляють інтереси України, якщо міжнародними договорами України не передбачено інше (ст. 5).

За загальним правилом документи, що видані і мають юридичну силу на території однієї держави, можуть бути використані на території іншої держави тільки після їх відповідного посвідчення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, учасниками яких є держави.

Існує два способи посвідчення: консульська легалізація і проставлення апостиля. Мета такого посвідчення — встановлення автентичності документів, тобто їх тотожності оригіналу.

Під легалізацією офіційних документів слід розуміти процедуру підтвердження дійсності їх оригіналів або засвідчення автентичності підписів посадових осіб, уповноважених посвідчувати підписи на документах, а також дійсність відбитків штампів, печаток, якими скріплено документи.

Повна консульська легалізація документів не потрібна, коли вони надходять з держав, з якими Україна уклала договори про правову допомогу. Так, відповідно до ст. 12 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах (Кишинів, 2002) документи, які на території однієї із Договірних Сторін видані чи засвідчені компетентною установою або спеціально уповноваженою на це особою в межах її компетенції і за встановленою формою і скріплені гербовою печаткою, приймаються на територіях усіх інших Договірних Сторін без будь-якого спеціального посвідчення.

Україна приєдналася до Гаазької конвенції 1961 р., що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів. Згідно з Конвенцією на документах, складених компетентними органами однієї держави і призначеними для використання на території іншої держави, проставляється спеціальний штамп — апостиль, що "засвідчує справжність підпису, якість, в якій виступала особа, яка підписала документ, і у відповідному випадку автентичність відбитка печатки або штампа, якими скріплено цей документ." Підпис, печатка і штамп, що проставляються компетентним органом на апостилі, не потребують подальшого засвідчення чи легалізації, а документ, на якому поставлений апостиль, може бути використаний у будь-якій країні — учасниці Конвенції.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 18 січня 2003 о № 61 "Про надання повноважень на проставлення апостиля, передбаченого Конвенцією, що скасовує вимогу легалізації іноземних офіційних документів", такі повноваження надані:

■Міністерству освіти і науки — на офіційних документах, виданих навчальними закладами, державними органами, підприємствами установами і організаціями, що стосуються сфери освіти і науки;

■Міністерству юстиції — на документах, що видаються органа­ми юстиції та судами, а також на документах, що оформляються нотаріусами України;

■Міністерству закордонних справ — на всіх інших видах доку­ментів.

Дата добавления: 2015-07-08