Зовнішньоекономічні договори (контракти) та право, що до них застосовується

Поряд з державно-правовим (публічно-правовим) впливом на зовнішньоекономічні відносини велике значення мають певні інструменти недержавного їх регулювання. Основоположним регулятором правових відносин між суб'єктами підприємницької діяльності у зовнішньоекономічній сфері (так звані "горизонтальні" відносини) є договір (контракт), який іменують зовнішньоекономічним або зовнішньоторговельним. Вживаються також терміни "зовнішньоекономічна (зовнішньоторговельна) угода (правочин)", "міжнародний комерційний контракт". Однак різноманітність термінології не впливає на єдину правову природу цього інструмента регулювання, яке здійснюється на приватно-правовій основі, тобто на засадах Рівності сторін, свободи договору, диспозитивності у визначенні його умов тощо.

Особливість "горизонтальних" приватно-правових зовнішньое­кономічних відносин полягає в наявності у їх складі іноземного елемента, яким найчастіше виступає іноземний контрагент договору, що укладається як на території України, так і в іншій державі. Наявність іноземних елементів у цих правовідносинах пов'язана з застосуванням інститутів міжнародного приватного права, зокрема колізійних норм, принципу автономії волі сторін, який полягає у можливості вибору права, що буде застосовуватись для регулювання відносин сторін.

Джерелами приватно-правового регулювання ЗЕД є, зокрема, ЦК України, Кодекс торговельного мореплавства України, закони України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність", від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ "Про міжнародний комерційній арбітраж", від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право".

Серед інших нормативно-правових актів провідне місце належить постанові Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів) які передбачають розрахунки в іноземній валюті", Положенню про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів), затв. наказом Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України від 6 вересня 2001 р. № 201.

Міжнародно-правовими джерелами є, зокрема, Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.), Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс-2000", Принципи міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА).

Відповідно до Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" зовнішньоекономічний договір (контракт) — це матеріально оформлена угода двох або більше суб'єктів ЗЕД та їх іноземних контрагентів, спрямована на встановлення, зміну або припинення їх взаємних прав та обов'язків у ЗЕД. Таке визначення свідчить про наявність двох спільних характерних ознак цих договорів: одна зі сторін знаходиться в іншій державі і є іноземною, а предметом договору є зовнішньоекономічна операція, певний вид діяльності у цій сфері.

Загальний критерій розмежування зовнішньоекономічних і внутрішніх договорів міститься і у Конвенції ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, яким є ознака місцезнаходження комерційних підприємств сторін у різних державах.

Найпоширенішим серед зовнішньоекономічних договорів є договір міжнародної купівлі-продажу товарів. Разом з тим, різноманітність видів і форм ЗЕД обумовлює широке використання інших різновидів договорів — бартерних, (товарообмінних), агентських, перевезення, комісії (консигнації), лізингу, правового оформлення операцій з давальницькою сировиною тощо. Базуючись на загальних засадах правового забезпечення договірних відносин у сфері ЗЕД, кожному окремому виду договору властиві певні особливості і спеціальне нормативно-правове регулювання.

Процедура укладення зовнішньоекономічного договору детально врегульована.

Суб'єкти, які є сторонами договору, повинні бути здатними до його укладення відповідно до законодавства України або закону місця укладення контракту. Вимоги вітчизняного законодавства до осіб, що укладають договір, передбачені ст. ст. З і 5 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність", які визначають склад суб'єктів ЗЕД та їх право на здійснення цієї діяльності.

До форми зовнішньоекономічних договорів та порядку їх підписання вітчизняне законодавство завжди висувало особливі вимоги.

У законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність" немає вимог щодо кількості осіб, які повинні підписувати зовнішньоекономічний контракт. Він укладається суб'єктом ЗЕД або його представником у простій письмовій формі, якщо інше не передбачено міжнародним договором України чи іншим законом.

Повноваження представника на укладення зовнішньоекономічного поговору може випливати з доручення, засновницьких документів, договорів та інших підстав. Причому дії, які здійснюються від імені іноземного суб'єкта вітчизняним суб'єктом, уповноваженим на це належним чином, вважаються діями цього іноземного контрагента з усіма правовими наслідками, що випливають з цього. Тобто, якщо український представник у межах дії, на яку він уповноважений, порушить, наприклад, валютне законодавство, то вважатиметься, що це правопорушення здійснив іноземний суб'єкт. Тому у преамбулі контракту згідно з Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) вказуються відомості про особу, від імені якої укладається контракт, якщо договір підписує представник контрагента.

За законодавством України форма зовнішньоекономічної угоди визначається правом місця її укладення. Разом з тим встановлено, що угода, яку укладено за кордоном, не може бути визнана недійсною внаслідок недодержання форми, якщо не порушені вимоги законодавства України.

Обов'язковість письмової форми зовнішньоекономічного договору, якщо хоча б одним з його учасників є український суб'єкт, не залежить від місця його укладення, тобто форма контракту у всіх випадках підпорядковується законодавству України.

Правове значення письмової форми контракту полягає в тому, що її додержання є необхідною умовою визнання договору укладеним і виникнення на його підставі відповідних зобов'язань. Причому під письмовою формою розуміється складання одного документа, підписаного сторонами, а також обмін документами з використанням поштового, телеграфного, телетайпного, телефонного, електронного та іншого зв'язку, що дозволяє достовірно встановити, що документ надійшов від потенційної сторони за договором.

Недодержання сторонами письмової форми правочину, яка встановлена законом, відповідно до ст. 218 ЦК України не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Інакше питання про форму договору вирішується Конвенцією ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів. Згідно зі ст. 11 Конвенції не вимагається, щоб договір купівлі-продажу укладався чи потверджувався у письмовій формі або підпорядковувався іншій вимозі стосовно форми. Він може доводитися будь-якими засобами, включаючи свідчення.

Разом з тим для держав, законодавство яких встановлює письмову форму для договорів зовнішньоторговельної купівлі-продажу, Конвенція передбачає право зробити застереження про незастосування ними усної форми при укладанні таких договорів (ст. 12 і ст. 96). Тому Україна, яка є учасницею Конвенції з 1 лютого 1991 р., зробила заяву, "що будь-яке положення статті 11, статті 29 або частини Конвенції, яке допускає, щоб договір купівлі-продажу, його зміна або припинення угодою сторін або оферта, акцепт або будь-яке інше вираження наміру здійснювалися не в письмовій, а в будь-якій іншій формі, незастосовне, якщо хоча б одна із сторін має своє комерційне підприємство в Україні".

У зв'язку з розвитком сучасних технологій, інтернаціоналізацією правового регулювання відносин з електронної комерції актуальними є питання укладення договорів за допомогою електронного обміну даними (інформацією), тобто особливістю таких договорів є їх електронна форма.

Комісією ООН з права міжнародної торгівлі — ЮНСІТРАЛ прийнято два Типових (модельних) закони про електронну комерцію (1996 р.) і про електронні підписи (2000 р.), які пропонують надати юридичний статус електронним документам, зняти юридичні бар'єри (перешкоди) для використання електронних правочинів, відмінити "монополію паперових документів".

Організаційно-правові засади електронного документообігу, вико­ристання електронних документів та правовий статус електронного цифрового підпису врегульовано законами України від 22 травня 2003 р. № 851 -IV "Про електронні документи та електронний документообіг" і № 852-ІУ "Про електронний цифровий підпис".

Зміст зовнішньоекономічного договору розробляється відповідно до базового та інших законів України з урахуванням міжнародних договорів України. Суб'єкти ЗЕД при складанні тексту контракту мають право використовувати рекомендації міжнародних органів та організацій, якщо це прямо не заборонено законодавством України.

Положення про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) визначає умови, які повинні бути передбачені в договорі, якщо сторони не домовилися про інше. У всякому разі домовленість сторін не повинна позбавляти договір істотних умов, за відсутності яких він може вважатися неукладеним. Разом з тим треба мати на увазі, що чинне законодавство України про зовнішньоекономічні договори не містить переліку їх істотних умов. Тому це питання повинно вирішуватись відповідно до ст. 638 ЦК України. Вважаємо, що для висновку про необхідні умови для договорів цього виду може бути використана Конвенція ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів, згідно з якою пропозиція про укладення договору є достатньо виразною, якщо в ній зазначено товар та безпосередньо чи опосередковано встановлюються його кількість і вартість або передбачено порядок їх визначення (ст. 14).

Таким чином, істотними для зовнішньоекономічних договорів є щонайменше умови про предмет та ціну. Якщо такий договір (а точніше — документ) не містить істотних умов, то контракт вважається неукладеним, тобто він не існує, не створює правових наслідків, і зобов'язання за договором не виникають. Це важливо враховувати, вивчаючи можливість і підстави визнання договору недійсним у судовому порядку, якщо він не відповідає встановленим вимогам (ч. 5 ст.6 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність").

Положенням про форму зовнішньоекономічних договорів (контрактів) рекомендовано певну структуру контракту з визначенням змісту кожного розділу, а саме:

1.1. Назва, номер договору (контракту), дата та місце його укладення.

1.2. Преамбула.

1.З. Предмет договору (контракту).

1.4. Кількість та якість товару (обсяги виконання робіт, надання послуг).

1.5. Базисні умови поставки товарів (приймання-здавання виконаних робіт або послуг).

1.6. Ціна та загальна вартість договору (контракту).

1.7. Умови платежів.

1.8. Умови приймання-здавання товару (робіт, послуг).

1.9. Упаковка та маркування.

1.10.Форс-мажорні обставини.

1.11.Санкції та рекламації.

1.12.Урегулювання спорів у судовому порядку.

1.13.Місцезнаходження (місце проживання), поштові та платіжні реквізити сторін.

За домовленістю сторін у контракті можуть визначатися і додаткові умови, зокрема, про страхування, гарантії якості, різного роду захисні застереження, забезпечення виконання зобов'язань (крім штрафних санкцій), можливість та порядок внесення змін і доповнень до контракту тощо. Так, Кабінет Міністрів і Національний банк України рекомендують суб'єктам ЗЕД застосовувати під час укладання зовнішньоекономічних договорів (контрактів) типове застереження про те, що будь-яка претензія, позов чи інша правова вимога не можуть бути пред'явлені до держави Україна та держави іноземної сторони чи до окремих їх органів за невиконання або неналежне виконання контрактів (див. постанову Кабінету Міністрів України і Національ­ного банку України від 21 червня 1995 р. № 444 "Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів (контрактів) і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів (контрактів), які передбачають розрахунки в іноземній валюті").

У світовій практиці здійснення торговельно-економічних зв'язків широко застосовують типові контракти, стандартні форми. Партнери домовляються про предмет, ціну, кількість, якість та строки. Решта умов — типові. Типові контракти значно спрощують процес Укладення договорів. Однак вони не враховують особливості національного законодавства контрагентів, які за необхідності можуть бути погоджені і відображені у реальному договорі. Як вже зазначалося, стандартні проформи уніфікують умови міжнародних комерційних контрактів і є одним з інструментів недержавного регулювання у міжнародній торгівлі. Серед типових (модельних) контрактів поширеним є Типовий комерційний агентський контракт Міжнародної Торгової Палати.

Серед умов зовнішньоекономічного контракту є суто юридичні відсутність або невизначеність яких може призвести до негативних правових наслідків, спричинити ускладнення або неможливість належного захисту прав і інтересів сторін. Такими є положення про санкції та рекламації, форс-мажорні обставини, урегулювання спорів у судовому порядку та погоджений сторонами вибір матеріального і процесуального права, яке буде застосовуватись як для врегулювання відносин за договором, так і судом при вирішенні спору.

Конкретизація правил процедури судового урегулювання спорів щодо тлумачення, невиконання та/або неналежного виконання контракту потребує зазначення назви суду або чітких критеріїв його визначення залежно від предмета та характеру спору. Мова іде про наявність у контракті арбітражного застереження або укладеної в подальшому арбітражної угоди.

Критерії визначення права, що застосовується до договорів (у тому числі і зовнішньоекономічних), встановлені Законом України від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право", з прийняттям якого із Закону України "Про зовнішньоекономічну діяльність" частини 6—15 ст. 6 виключено, а нова редакція цієї статті поки що відсутня. Тому повинні бути використані правила і колізійні норми щодо правочинів та зобов'язального права, які містяться в розділах III і VI Закону "Про міжнародне приватне право" (ст. ст. 31, 32, 33, 43, 44, 47).

Позитивним є множинність критеріїв при визначенні застосовуваного права. Так, форма правочину має відповідати вимогам права, яке застосовується до його змісту, якщо інше не передбачено законом. Разом з тим, достатнім є дотримання вимог права місця вчинення правочину або укладення договору. Якщо сторони знаходяться в різних державах, враховується право місця проживання сторони, яка зробила пропозицію, якщо інше не встановлено договором.

Слід відзначити, що спеціальна норма присвячена зовнішньоеко­номічному договору, у якому хоча б однією стороною є громадянин або юридична особа України. Такий договір повинен мати письмову форму незалежно від місця його укладення, якщо інше не встановлено законом або міжнародним договором України.

Наступними є положення, які визначають право, що підлягає за­стосуванню до договору, у тому числі і зовнішньоекономічного, у разі відсутності згоди сторін про його вибір. Складна система колізійних приписів охоплює:

■загальну для будь-яких різновидів договорів колізійну норму, що відсилає до права країни, яке має найбільш тісний зв'язок із правочином (договором);

■норму, що розкриває зміст поняття "право держави, з яким правочин більш тісно пов'язаний". Якщо інше не передбачено або не випливає з умов, суті або сукупності обставин справи, вважається, що це поняття означає право країни місцезнаходження або проживання сторони, яка здійснює виконання, що має вирішальне значення для змісту правочину (договору);

■колізійні норми, що визначають саме таку сторону щодо конкретних видів договорів. Зокрема, за договором купівлі-продажу це — продавець, за договором перевезення — перевізник. Статтею 44 Закону України "Про міжнародне приватне право" визначено 23 види Договорів.

Стосовно деяких видів договорів зміст поняття найбільш тісного зв’язку визначено з урахуванням предмета договору або способу його укладення. Так, щодо договору, укладеного на аукціоні, за конкурсом або на біржі, правом, з яким такий договір найбільш тісно пов'язаний, вважається право держави, у якій проводяться аукціон, конкурс або знаходиться біржа.

Для випадків, коли при визначенні способів та порядку виконання договору, а також заходів, які мають бути вжиті у разі невиконання або неналежного виконання договору, неможливе застосування значеного права, може бути застосоване право держави, у якій здійснюється виконання договору.

Право, що застосовується до договору, охоплює питання його дійсності, тлумачення, прав та обов'язків сторін, виконання договору, наслідки невиконання або неналежного його виконання, припинення договору, наслідки його недійсності, а також відступлення права вимоги та переведення боргу згідно з договором. Перелік цих питань складає зміст поняття зобов'язального статуту зовнішньоекономічного правочину (контракту), який використовується в регулюванні міжнародних контрактних зобов'язань.

Згідно зі ст. 383 ГК України з метою забезпечення відповідності зовнішньоекономічних договорів (контрактів) законодавству Кабінет Міністрів України може запроваджувати їх державну реєстрацію. Види зовнішньоекономічних контрактів, що підлягають державній реєстрації, а також порядок її здійснення визначаються законом про зовнішньоекономічну діяльність та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до нього. Варто зазначити що базовий Закон не містить положень про державну реєстрацію зовнішньоекономічних договорів (контрактів).

Обов'язковість обліку (реєстрації) встановлена для зовнішньо­економічних контрактів на здійснення експортних операцій з металобрухтом відповідно до ст. 9 Закону України від 5 травня 1999 р. № 619-ХІУ "Про металобрухт" (див. Порядок реєстрації зовнішньоекономічних контрактів (договорів) на здійснення експортних операцій з металобрухтом, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 15 лютого 2002 р. № 155).

Вимога державної реєстрації окремих договорів встановлена Законом України від 15 вересня 1995 р. № 327/95-ВР "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.). Обліку (реєстрації) підлягають контракти, що передбачають вивезення давальницької сировини українським замовником, на яку поширюється спеціальний режим експорту, а також якщо контрактом передбачена реалізація готової продукції, виробленої з такої давальницької сировини, в країні виконавця або вивезення її до іншої країни (ч. З ст. 8).

За ГК України відсутність державної реєстрації не тягне недійсність договору. Контракт є дійсним, і невиконання зобов'язань за ним тягне застосування штрафних санкцій, передбачених договором. Разом з тим до суб'єктів господарювання, які порушили вимогу щодо державної реєстрації договорів, можуть бути застосовані адміністративно-господарські санкції, передбачені законом. Так, до українського замовника, що вивіз давальницьку сировину на зазначених вище умовах реалізації готової продукції і не зареєстрував контракт, застосовується штраф У розмірі 20% від вартості реалізованої готової продукції.

Викладені положення і вимоги стосовно форми, змісту і порядку укладення зовнішньоекономічних договорів є необхідними і однаковими для усіх контрактних зобов'язань суб'єктів ЗЕД. Особливості окремих їх видів регулюються спеціальними законодавчими та іншими нормативно- правовими актами. Це, зокрема, Закон України від 23 грудня І998 р. № 351 - XIV "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", зазначений вище Закон України "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах", Порядок віднесення операцій резидентів у разі провадження ними зовнішньоекономічної діяльності до договорів виробничої кооперації, консигнації, комплексного будівництва, оперативного та фінансового лізингу, поставки складних технічних виробів і товарів спеціального призначення, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 2002 р. № 445.

Дата добавления: 2015-07-08