Правові засади і напрями правового регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Поняття зовнішньоекономічної діяльності (ЗЕД) з'явилось порівняно недавно і тісно пов'язане з набуттям Україною незалежності, формуванням зовнішньоекономічної політики держави та створенням національного правового забезпечення участі підприємців у системі міжнародних господарських зв'язків.

Закон України від 16 квітня 1991 р. № 959-ХІІ "Про зовнішньоекономічну діяльність" визначає останню як діяльність вітчизняних та іноземних суб'єктів господарювання, побудовану на взаємовідносинах між ними, що здійснюються як на території України, так і за її межами. Таке загальне поняття потребує конкретизації з урахуванням змісту означених взаємовідносин. Стаття 4 Закону містить докладний, але не вичерпний перелік видів і форм ЗЕД. Це, зокрема, експорт та імпорт товарів, капіталів, робочої сили, надання послуг, міжнародні фінансові, кредитні та розрахункові операції, спільна підприємницька діяльність українських та іноземних суб'єктів, різноманітні господарські операції, у тому числі товарообмінні (бартерні), орендні (лізингові), посередницькі операції та інші види ЗЕД, не заборонені прямо і у виключній формі законами України.

Поширеним у законодавстві є термін "операції", тобто певні дії, за допомогою яких визначається зміст конкретного виду ЗЕД. У літературі зверталась увага на те, що обсяг поняття зовнішньоекономічних операцій ширше ніж поняття зовнішньоекономічного договору, який найчастіше опосередковує здійснення такої операції.

Це дає підстави для висновку, що ЗЕД — це процес реалізації зовнішньоекономічних зв'язків, під якими розуміють міжнародні господарські, торговельні, інвестиційні відносини, що охоплюють обмін товарами, інформацією, роботами, послугами, результатами інтелектуальної діяльності, а також виробничу кооперацію науково-технічне співробітництво, різні форми економічного сприяння. Провідне місце посідає зовнішньоторговельна діяльність, яка полягає у здійсненні правочинів у сфері зовнішньої торгівлі товарами послугами, інформацією та інтелектуальною власністю.

За своєю суттю ЗЕД є підприємницькою діяльністю. Для ЗЕД характерними є дві ознаки, властиві її змісту: за характером вона є економічною (господарською) з певним "зовнішнім" іноземним елементом. Дійсно, "зовнішній" характер взаємовідносин, що розглядаються, обумовлений наявністю в них іноземного (міжнародного) елемента — провідного поняття міжнародного приватного права, норми якого є одним із джерел правового регулювання ЗЕД. Структура правовідносин у ЗЕД свідчить про участь у них іноземного суб'єкта знаходження (або переміщення) об'єкта (предмета) за кордоном, де також укладаються контракти та здійснюється їх виконання.

Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність" формулює систему принципів, яка охоплює керівні положення політичного, економічного та правового характеру, на яких базується регулювання та здійснення ЗЕД (ст. 2). Серед цих принципів провідне місце належить верховенству закону, принципам юридичної рівності і недискримінації, свободи зовнішньоекономічного підприємництва, захисту інтересів його суб'єктів.

Правові відносини, що виникають у процесі здійснення ЗЕД, неоднорідні, мають відмінні особливості залежно від рівня їх існування.

Одна група відносин виникає між суб'єктами ЗЕД та державою, яка здійснює управління нею та застосовує певні засоби державно-правового впливу з метою реалізації зовнішньоекономічної політики. Ці відносини отримали назву "вертикальних" у зв'язку наявністю односторонніх влад­них повноважень державних органів стосовно додержання встановлених вимог та порядку здійснення ЗЕД. До них, зокрема, відноситься ліцен­зування та квотування експортно-імпортних операцій, встановлення так званих індикативних цін на окремі види товарів, що експортуються, ведення обліку суб'єктів ЗЕД у митних органах тощо.

Інший характер мають відносини між самими суб'єктами ЗЕД, які реалізують свої права на здійснення ЗЕД, а саме: укладають контракти, виконують зобов'язання, прагнуть до врегулювання спорів, що виникають у зв'язку з порушенням контрактів.

На відміну від "вертикальних" ці відносини іменують "горизонтальними", які регулюються на засадах юридичної рівності сторін, свободи договору, диспозитивності у визначенні умов контрактів і можливостей захисту їх прав і законних інтересів.

Викладене дає підстави для висновку про наявність у зовнішньоекономічній сфері відносин як приватно-правового, так і публічно-правового характеру, що обумовлює напрями та особливості правового регулювання ЗЕД. Вони полягають у використанні норм публічно-правових і цивільно-правових (приватних), а також колізійних правил, що пов'язано із застосуванням права іншої держави.

Нормативно-правове забезпечення зовнішньоекономічних відносин охоплює значну кількість міжнародно-правових і національних джерел.

Міжнародні договори і угоди, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є невід'ємною частиною національного законодавства, не втрачаючи свого міжнародного характеру. Серед них слід назвати Конвенцію ООН про договори міжнародної купівлі-продажу товарів (Відень, 1980 р.), Конвенцію про позовну давність у міжнародній купівлі-продажу товарів (Нью-Йорк, 1974 р. з Віденсь­ким протоколом 1980 р.), Конвенцію про визнання та виконання іноземних арбітражних рішень (Нью-Йорк, 1958 р.), Європейську конвенцію про зовнішньоторговельний арбітраж (Женева, 1961 р.), Угоду про порядок вирішення спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності від 20 березня 1992 р. (Київ, 1992 р.).

Міжнародно-правовими джерелами регулювання ЗЕД є звичаї міжнародної торгівлі, які вивчаються і синтезуються Міжнародною торговою палатою у Парижі, що розробляє на їх основі універсальні правила врегулювання відносин між сторонами міжнародних комер­ційних контрактів. Ці правила є широковідомими публікаціями (ви­даннями) МТП за певними номерами. Наприклад, Офіційні правила тлумачення торговельних термінів "Інкотермс-2000" (видання МТП № 560). їх застосування є добровільним, проте переважна більшість представників комерційної сфери в усьому світі визнають за доцільне керуватися ними. "Інкотермс-2000" відповідають потребам бізнесу повсюдно, і посилання на них чітко визначає обов'язки сторін і зменшує ризик юридичних ускладнень. Разом із тим у деяких країнах правилам "Інкотермс" надано зобов'язального характеру, тобто вони є по суті, нормативним актом. Так, згідно з Указом Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 567/94 "Про застосування Міжнародних правил інтерпретації комерційних термінів" суб'єкти підприємницької Діяльності при укладанні договорів, у тому числі зовнішньоекономічних, повинні забезпечувати додержання цих правил.

Широко використовуються також Уніфіковані правила та звичаї для документарних акредитивів (у редакції 1983 р.) та Уніфіковані правила з інкасо (у редакції 1978 р.). Додержання їх вимог українській суб'єктами підприємницької діяльності при укладанні та виконанні зовнішньоекономічних контрактів є обов'язковим відповідно до Указу Президента України від 4 жовтня 1994 р. № 566/94 "Про заходи щодо впорядкування розрахунків за договорами, що укладають суб'єкти підприємницької діяльності України".

Одним з інструментів регламентації зовнішньоекономічних відносин у сучасний період є Lех Меrсаtirіа (від лат. — торгове право) під яким розуміють сукупність міжнародних норм комерційного характеру, створених не державами, а самими учасниками міжнародної торгівлі для регулювання їх відносин за міжнародними комерційними контрактами.

В юридичній літературі і практиці обґрунтовується висновок, що Lех Меrсаtirіа є автономним правопорядком, незалежним від міжнародного права і національних правових систем, тобто має транснаціональний характер і становить собою звичаєве право міжнародної торгівлі

Загальновизнаним джерелом Lех Меrсаtirіа є Принципи міжнародних комерційних договорів УНІДРУА, які були розроблені Міжнародним інститутом з уніфікації приватного права в 1994 р. і є по суті неофіційною кодифікацією торговельних звичаїв. Вони можуть застосовуватись, якщо сторони погодились, що їх договір буде регулюватись цими Принципами або нормами Lех Меrсаtirіа чи загальними принципами права. Це означає, що суд або арбітраж при вирішенні спору за таким контрактом може застосувати цей міжнародний документ.

Іншими засобами недержавного регулювання у міжнародній торгівлі є типові контракти (типові проформи), які полегшують здійснення комерційних операцій, а тому досить широко застосовуються. Вони, як правило, розробляються авторитетними міжнародними організаціями. Так, Європейською економічною комісією ООН підготовлено понад ЗО типових форм. Типові.модельні контракти розробляються і Міжнародною Торговою палатою.

Типові контракти мають рекомендаційний характер і набувають юридичної сили для певних сторін у разі укладення ними договору на підставі визначеної типової проформи. Тобто регулятивне значення типові проформи мають не самі по собі, не внаслідок лише факту їх наявності, а у зв'язку з волевиявленням контрагентів. Саме умови договору, а не стандартні формуляри є однією з форм недержавного регулювання у міжнародній торгівлі.

Національними джерелами правового регулювання ЗЕД є насамперед ЦК та ГК України, Закон України "Про зовнішньоекономічну діяльність", закони України від 24 лютого 1994 р. № 4002-ХІІ "Про міжнародний комерційний арбітраж", від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", від 15 вересня 1995 р. № 327/95-ВР "Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах" (в редакції Закону від 4 жовтня 2001 р.), від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ "Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності", від 23 червня 2005 р. № 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право".

Дата добавления: 2015-07-08