Адміністративні методи валютного регулювання.

Встановлення порядку здійснення валютних операцій. Цей метод передбачає визначення їх суб'єктів та об'єктів, прав та обов'язків суб'єктів валютних операцій, класифікацію останніх, встановлення правил обігу (володіння, користування та розпорядження) валютними цінностями та ін. Так, порядок здійснення валютних операцій резидентами і нерезидентами може відрізнятися обсягом прав та обов'язків суб'єктів; також стосовно кожного суб'єкта по-різному здійснюється і валютний контроль. Наприклад, Національний банк України відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" встановлює випадки та умови відкриття і ведення рахунків резидентів в іноземній валюті за межами України (ст. 5) на відміну від нерезидентів, стосовно яких Національний банк таких повноважень не має.

Введення обмежень на здійснення окремих валютних операцій залежно від їх характеру, суб'єктів, об'єктів, обсягу та інших факторів.

Зокрема, до обмежень можна віднести ліцензування валютних операцій (ст. 5 Декрету); обмеження обігу валют (див. Класифікатор іноземних валют та банківських металів, затв. постановою Правління Національного банку України від 4 лютого 1998 р. № 34 (в редакції постанови від 2 жовтня 2002 р.).

Контроль за дотриманням валютного законодавства і застосування заходів відповідальності до суб'єктів, що порушили встановлений порядок здійснення валютних операцій.

Валютний контроль — це комплекс адміністративних заходів, розрахованих на прискорення валютних надходжень і на стримування вивозу валюти з країни. Також він є видом фінансового контролю, спрямованим на забезпечення дотримання суб'єктами підприємницької діяльності та фізичними особами норм валютного законодавства при здійсненні валютних операцій.

Необхідність запровадження валютного контролю в Україні була зумовлена скасуванням державної монополії на зовнішню торгівлю, розширенням зовнішньоторговельних контактів та лібералізацією зовнішньоекономічних зв'язків, що призвело до фінансових проблем, пов'язаних з неповною репатріацією валютної виручки від експорту товарів за кордон та створило загрозливу ситуацію для української економіки.

Валютний контроль за поверненням валютної виручки від експорту товарів, за обґрунтованістю платежів в іноземній валюті є необхідним ефективним елементом управління валютним обігом в умовах кризового стану економіки України. Світова практика свідчить про те, що в умовах фінансової та економічної кризи держава запроваджує комплекс адміністративних заходів, а саме — валютний контроль для забезпечення дотримання всіма учасниками валютних відносин валютного законодавства. Цей шлях в свій час пройшли такі країни як Франція, Великобританія, Німеччина та ін.

Необхідність валютного контролю за імпортними операціями зумовлена широким застосуванням вітчизняними імпортерами при розрахунках передоплати, завищенням імпортних цін у порівнянні зі світовими тощо, що призводить до переказів за кордон значних валютних коштів, не підтверджених поставкою товарів.

Мету валютного контролю можна визначити як забезпечення режиму законності у сфері валютних відносин, адже на відміну від валютних обмежень метою контрольних заходів не є вплив на економічну поведінку суб'єктів підприємницької діяльності. Валютний контроль повинен забезпечувати належну поведінку суб'єктів відповідно до тих юридичних меж, що встановлені державою. Наприклад, уповноважений банк як агент валютного контролю не може заборонити своїм клієнтам інвестувати кошти за кордон, але він зобов'язаний стежити за тим, щоб такі операції виконувалися лише за умови наявності ліцензії Національного банку України.

Завданнями, які необхідно вирішувати для досягнення загальної мети валютного контролю, є: визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів; перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою; перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті; перевірка переміщення валюти та валютних ціннос­тей через митний кордон України; перевірка повноти та об'єктивності обліку і документації стосовно валютних операцій. Система валютного контролю факультативно забезпечує реалізацію також інших завдань, наприклад контроль за легалізацією доходів, набутих злочинним шляхом, а саме тих, що отримані від незаконного обігу наркотичних засобів та від інших видів злочинної діяльності, оскільки значна частина доходів від цієї діяльності легалізується за допомогою обміну національної валюти на іноземну і переказу її за кордон.

Що ж до об'єктів валютного контролю, то їх можна визначити як дії юридичних і фізичних осіб, що виникають у процесі здійснення валютної операції.

Загальновідомо, що зовнішнім виразом контрольної діяльності органу є форма контролю. Оскільки ефективність валютного контролю залежить від конкретних дій та процедур, які застосовуються суб'єктами контролю, то особливого значення набуває питання щодо визначення форм валютного контролю. Від того, які контрольні заходи використовують органи державного управління, зокрема порядок та способи здійснення перевірок, фіксація їх результатів, залежать гарантії дотримання законних прав та інтересів суб'єктів валютних правовідносин. Тому нині, в умовах формування нових валютних відносин, актуальним залишається питання щодо можливих форм валютного контролю.

В юридичній літературі зустрічаються різні точки зору щодо форм державного контролю. Ми схиляємося до думки, що при здійсненні валютного контролю застосовуються такі форми контролю, як спостереження і перевірка. В чинному валютному законодавстві, зокрема в ст. ст. 12—13 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", де мова йде про сферу валютного контролю та органи, що мають право здійснювати такий контроль, форми валютного контролю не зазначені.

В чинному валютному законодавстві передбачено ряд випадків, коли заходи валютного контролю можна охарактеризувати як спостереження. По-перше, це — контроль за своєчасністю зарахування валютної виручки на рахунки в уповноважених банках на території України за паспортами експортних угод; по-друге, контроль за забезпеченням ввезення імпортерами на територію України товарів у кількості, що еквівалентна сумі перерахованих за кордон коштів, або за забезпеченням повернення коштів при недопоставці товарів (здійснюється уповноваженими банками на підставі паспорта імпортної угоди); по-третє, контроль уповноважених банків при виконанні доручень клієнтів на здійснення валютних операцій, а саме: купівля іноземної валюти для клієнта, перерахування іноземної валюти з поточного рахунку клієнта, здійснення валютообмінних операцій з фізичними особами.

Використання спостереження як форми валютного контролю дозволяє органам і агентам валютного контролю здійснювати постійний моніторинг значної кількості валютних операцій. Результатами спостереження є отримання відомостей про здійснення порушення або констатація фактів правомірності дій об'єктів валютного контролю. У разі здійснення порушення органи валютного контролю повинні здійснити перевірку з метою точного встановлення факту правопорушення, адже прийняти рішення про застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства на підставі спостереження неможливо, оскільки джерела, з яких отримується інформація в процесі спостереження, не дають змоги зробити висновки про всі істотні обставини справи. Тому в процесі спостереження органи та агенти отримують лише інформацію про необхідність збирання доказів за допомогою більш складної форми валютного контролю — перевірки.

Перевірка є основною формою валютного контролю в тих випадках, коли виникає необхідність встановити факт порушення валютного законодавства. Перевірка є підставою для застосування Національним банком України і його територіальними відділеннями санкцій за порушення валютного законодавства (див. розділ 2 Положення про валютний контроль, затв. постановою Правління Національного банку України від 8 лютого 2000 р. № 49). Порівняно зі спостереженням перевірка є більш глибоким дослідженням обставин справи із застосуванням усіх можливих джерел інформації. Перевірка як форма валютного контролю повинна застосовуватись лише за умови наявності інформації про неправомірну поведінку учасника валютних правовідносин, що порушив порядок здійснення будь-якої валютної операції, в той час, як спостереження застосовується і у зв'язку з правомірною поведінкою об'єкта валютного контролю.

Метою валютного контролю є забезпечення дотримання резидентами і нерезидентами валютного законодавства України при здійсненні валютних операцій, а основними завданнями валютного контролю є:

1. Визначення відповідності проведених валютних операцій чинному законодавству і наявності необхідних для них ліцензій і дозволів.

2.Перевірка виконання резидентами зобов'язань в іноземній валюті перед державою.

3.Перевірка обґрунтованості платежів в іноземній валюті.

4.Перевірка переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України.

5.Перевірка повноти та об'єктивності обліку і документації сто­совно валютних операцій.

Що ж до об'єкта та форм валютного контролю, то об'єктом валютного контролю є дії резидентів та нерезидент, які здійснюються ними щодо валюти та валютних цінностей. Форми валютного контролю визначаються як прийоми та способи здійснення контрольних дій органами та агентами валютного контролю, у вигляді спостереження та перевірки.

Застосування економічних методів управління валютним обігом пе­редбачає насамперед використання стимулюючих засобів та створення економічної зацікавленості суб'єктів зазначених відносин. На думку деяких науковців, зміст економічних методів не передбачає прямого впливу на підпорядковані об'єкти управління, а створює для них за допомогою економічних важелів та стимулів таку економічну ситуацію, яка б диктувала їм відповідну поведінку для досягнення позитивних економічних наслідків, тобто стимулювала економічну зацікавленість. Виходячи з цього визначення та аналізу валютного законодавства, до економічних методів державного управління валютними відносинами можна віднести валютні інтервенції та стимулювання експорту.

Валютні інтервенції є найбільш поширеним методом економічного впливу на внутрішній валютний ринок країни. Законом України від 20 травня 1999 р. № 679-ХІУ "Про Національний банк України" у ст. 28 визначено, що Національний банк забезпечує управління золотовалютними резервами держави, здійснюючи валютні інтервенції шляхом купівлі-продажу валютних цінностей на валютних ринках із метою впливу на курс національної валюти щодо іноземних валют і на загальний попит та пропозицію грошей в Україні. Валютні інтервенції Національний банк України здійснює за рахунок власних та залучених коштів в іноземній валюті.

Також економічним методом державного управління валютними відносинами є метод стимулювання експорту, який органи управління застосовують до суб'єктів валютного ринку шляхом зменшення податків та митних зборів з товарів (робіт, послуг), що експортуються за кордон вітчизняними товаровиробниками.

Дата добавления: 2015-07-08