Правове регулювання основних видів валютних операцій

Валютний ринок України в цілому і ринок валютних послуг уповнова­жених банків як складовий і найбільш важливий сегмент валютного ринку перебувають у стадії формування і удосконалення. Основним фінансовим інститутом і елементом ринку валютних послуг є уповноважені банки, які отримали ліцензію НБУ на проведення валютних операцій.

В сучасних економічних умовах існує об'єктивна тенденція до між­народної кооперації виробництва та розширення міжнародної торгівлі, яка обумовлена виходом процесу концентрації та централізації капіталу за межі національних кордонів. Як наслідок цього можна відзначити подальше зростання ролі валютних операцій у системі світових господарських зв'язків та національної економіки України.

Правове регулювання валютних операцій здійснюється державою через встановлення певних правил, тобто послідовності визначених дій за допомогою засобів нормативно-організаційного впливу на валютні відносини з метою їх упорядкування, розвитку та контролю.

Чинне валютне законодавство не містить визначення поняття валютних операцій. Законодавець лише виділяє ті чи інші види операцій, які відносяться до валютних. Так, згідно зі ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" під валютними операціями слід розуміти:

1)операції, пов'язані з переходом права власності на валютні цінності, за винятком операцій, що здійснюються між резидентами у валюті України;

2)операції, пов'язані з використанням валютних цінностей у між­народному обігу як засобу платежу, з передаванням заборгованостей та інших зобов'язань, предметом яких є валютні цінності;

3)операції, пов'язані з ввезенням, переказуванням і пересиланням на територію України та вивезенням, переказуванням і пересиланням за її межі валютних цінностей.

Законодавче визначення валютних операцій не відтворює суті валютних операцій, оскільки не містить вказівки на їх загальні ознаки та специфіку стосовно діяльності, не пов'язаної з валютними цінностями. Воно більше нагадує класифікацію валютних операцій.

Декрет пов'язує валютні операції із переходом права власності на валютні цінності. Це положення дещо обмежує суть поняття "валютні операції", оскільки з нього виключаються операції з валютними цінностями, не пов'язані з переходом права власності. Наприклад, зберігання валютних цінностей на депозитному рахунку по суті не є валютною операцією, тому що зміна форми власності не відбувається і власник валютних цінностей не змінюється. Отже, якщо немає переходу права власності, то немає і валютної операції, що прямо випливає з положень п. 2 ст. 1 Декрету. При цьому валютні цінності передаються у володіння та користування іншої особи, але не у розпорядження. Тому права власності у особи, яка прийняла валютні цінності на зберігання, не виникає. Звідси можна зробити висновок, що валютна операція у такому випадку відсутня, і ліцензія на її здійснення не потрібна, що призводить до зловживань у сфері обігу іноземної валюти і є хибним, оскільки учасники такої операції використовують саме іноземну ва­люту, обіг якої на території України є обмеженим.

Валютні операції можна класифікувати за різними ознаками. Кла­сифікація валютних операцій має принципово важливе значення як для резидентів та нерезидентів, так і для уповноважених банків, оскільки допомагає визначити загальні підходи до їх правового регулювання, а також місце валютних операцій серед інших банківських операцій.

Правове регулювання валютних операцій має здійснюватися з ура­хуванням значення обігу валютних цінностей для економіки держави, наслідками їх переміщення через митний кордон України, необхідністю диференціації порядку здійснення таких операцій на території України та за її межами. Класифікація за територіальною ознакою дозволяє виявити відмінні риси правового регулювання валютних операцій залежно від місця їх здійснення і розподілити їх на:

■ внутрішні, внаслідок яких валютні цінності залишаються на території України;

■ транскордонні, внаслідок яких валютні цінності ввозяться (вивозяться), переводяться або пересилаються з території чи на територію України.

Другою ознакою, за якою можна класифікувати валютні операції, є предмет таких операцій. У зв'язку з цим валютні операції, предметом яких є іноземна валюта та цінні папери в іноземній валюті, можна класифікувати на:

■поточні валютні операції (торговельні і неторговельні);

■операції, пов'язані з рухом капіталу.

До поточних валютних операцій відносяться:

1)операції з купівлі-продажу валютних цінностей, товарів та послуг, із реалізації прав на інтелектуальну власність, розрахунки за якими не передбачають відстрочення платежу;

2)переведення в Україну та з України іноземної валюти або валюти України для розрахунків за експорт та імпорт товарів, виконання робіт та послуг, а також для розрахунків, пов'язаних із кредитуванням експортно-імпортних операцій на термін не більше 120 днів;

3)перекази коштів в Україну та з України у вигляді процентів, дивідендів та інших доходів, отриманих від банківських вкладів, кредитів, інвестицій та різних фінансових послуг;

4)грошові перекази за неторговельними операціями.

До валютних операцій, пов'язаних із рухом капіталу, слід віднести:

1)прямі інвестиції у вигляді валютних цінностей нерезидентів в Україну або резидентів за кордон, тобто вклади в капітал під­приємства з метою отримання доходу і прав на участь в управлінні підприємством;

2)портфельні інвестиції нерезидентів в Україну або резидентів за кордон, тобто придбання цінних паперів;

3)перекази в оплату договорів купівлі-продажу будівель, споруд, природних ресурсів та іншого нерухомого майна;

4)операції між резидентами та нерезидентами з надання та одержання кредитів у грошовій формі;

5)усі інші валютні операції, які не відносяться до поточних валютних.

Наведені класифікації дають змогу перейти до розгляду особливостей правового регулювання окремих видів валютних операцій.

До групи валютних операцій на внутрішньому ринку України, в свою чергу, варто віднести такі операції: купівля-продаж фізичними особами іноземної валюти в уповноважених банках; використання іноземної валюти у внутрішніх розрахунках між резидентами і нерезидентами; операції нерезидентів з валютою України.

Валютнообмінні операції фізичних осіб-резидентів на території України здійснюються через уповноважені банки та інші фінансові установи, що одержали ліцензії Національного банку України, з обов'язковим оформленням квитанцій суворої звітності за формами, визначеними у законодавстві, виключно на міжбанківському валютному ринку України.

До валютних операцій на внутрішньому ринку України відносяться й операції з використання іноземної валюти у внутрішніх розрахунках між резидентами і нерезидентами. Зокрема, цей вид операцій передбачено Декретом, де зазначено, що у розрахунках між юридичними особами — резидентами і нерезидентами на території України як засіб платежу обов'язково використовується іноземна валюта.

Однак, із нерезидентами, які мають місце знаходження у країнах зони функціонування російського рубля, резиденти мають право здійснювати розрахунки і в гривнях, якщо це передбачено контрактами. Цей виняток із правила здійснення валютних операцій на внутрішньому ринку України було введено інструктивним листом Кабінету Міністрів України і Національного банку України від 26 квітня 1993 р. № 19029/730 щодо порядку розрахунків з країнами зони функціонування рубля, де зазначалося, що положення ст. 7 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" не поширюється на розрахунки з нерезидентами країн зони функціонування рубля.

Серед транскордонних валютних операцій можна виділити: міжнародні перекази грошових коштів, пов'язані з розрахунками за зовнішньоторговельними, інвестиційними, фінансово-кредитними та іншими операціями; переміщення валютних цінностей через митний кордон України.

Здійснення розрахунків в іноземній валюті врегульовано Законом України від 23 вересня 1994 р. № 185/94-ВР "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті", який зазначає, що виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у терміни виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але за загальним правилом не пізніше 90 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності — з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного терміну потребує індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Імпортні операції резидентів, які здійснюються на умовах відстрочення поставки, в разі, коли таке відстрочення перевищує 90 календарних днів з моменту здійснення авансового платежу або виставлення векселя на користь постачальника продукції (робіт, послуг), що імпортується, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України.

Порушення резидентами України встановленого Законом порядку розрахунків при здійсненні імпортних та експортних операцій тягне стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3% від суми неодержаної виручки (митної вартості недопоставленої продукції) в іноземній валюті, перерахованої за офіційним валютним курсом Національного банку на день нарахування пені.

Проте згідно зі ст. 4 Закону України "Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті" у разі прийняття судом, Міжнародним комерційним арбітражним судом чи Морською арбітражною комісією при Торгово-промисловій палаті України позовної заяви резидента про стягнення з нерезидента заборгованості, яка виникла внаслідок недотримання нерезидентом термінів, передбачених експортно-імпортними контрактами, зазначені вище терміни зупиняються, і пеня за їх порушення в цей період не сплачується. У разі прийняття судом рішення про відмову в позові повністю або частково, або припинення (закриття) провадження у справі чи залишення позову без розгляду ці терміни поновлюються, і пеня за їх порушення сплачується за кожний день прострочення, включаючи період, на який ці терміни було зупинено.

Як було зазначено вище, такі валютні операції, як міжнародні перекази грошових коштів, пов'язані з розрахунками за зовнішньоторговельними, інвестиційними, фінансово-кредитними та іншими операціями, є можливими лише за умови отримання спеціального дозволу уповноваженого на те державного органу, тобто ліцензії Національного банку на проведення таких операцій. Здійснення валютних операцій без ліцензії Національного банку України тягне відповідальність згідно з вимогами чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України.

Під ліцензуванням банківських операцій взагалі слід розуміти порядок видачі уповноваженим банкам, які з часу реєстрації Національним банком України набули статусу юридичної особи, дозволу на окремі чи на всі банківські операції, якщо умови діяльності уповноважених банків відповідають чинному законодавству України та нормативним актам Національного банку України, а також діяльність яких не загрожує інтересам їх клієнтів.

Згідно зі ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" Національний банк видає індивідуальні та генеральні ліцензії на здійснення валютних операцій, що підпадають під режим валютного ліцензування. Індивідуальні ліцензії видаються резидентам і нерезидентам на разову валютну операцію у період, потрібний для здійснення такої операції. Індивідуальної ліцензії потребують операції, перелік яких визначено в Декреті (п. 4 ст. 5), і цей перелік є вичерпним. Порядок і терміни видачі індивідуальних ліцензій, перелік документів, потрібних для їх одержання, а також підстави для відмови у видачі ліцензій визначаються Національним банком України.

Ліцензування валютних операцій потрібне для регулювання кількості суб'єктів валютного ринку, регламентування порядку валютних операцій та контролювання уповноваженими державними органами суб'єктів валютних відносин.

Генеральні ліцензії видаються тільки уповноваженим банкам та іншим фінансовим установам України, тобто юридичним особам. Згідно з Декретом отримана банком ліцензія на здійснення операцій з валютними цінностями у межах наведеного нижче повного переліку є генеральною ліцензією на ці операції. До банківських валютних операцій, які підлягають ліцензуванню, належать:

1)ведення в іноземній валюті рахунків клієнтів (резидентів та нерезидентів) та рахунків у грошовій одиниці України клієнтів-не-резидентів;

2)неторговельні операції з валютними цінностями;

3)ведення в іноземній валюті кореспондентських рахунків банків (резидентів та нерезидентів);

4)ведення у грошовій одиниці України кореспондентських рахунків банків-нерезидентів;

5)відкриття в уповноважених банках України кореспондентських рахунків в іноземній валюті та операції за ними;

6)відкриття у банках (нерезидентах) кореспондентських рахунків в іноземній валюті та операції за ними;

7)залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України;

8)залучення та розміщення іноземної валюти на міжнародних ринках;

9)валютні операції на міжнародних ринках;

10) операції з банківськими металами на валютному ринку України;

11) операції з банківськими металами на міжнародних ринках.

Уповноважений банк, який отримав ліцензію на право залучення та розміщення іноземної валюти на валютному ринку України, може також здійснювати операції в іноземній валюті з касового обслуговування клієнтів, надання і отримання кредитів на міжбанківському ринку, факторингу, залучення депозитів юридичних і фізичних осіб та фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або упорядників інвестованих коштів.

Чинна система ліцензування банківських валютних операцій спрямована на забезпечення доступу до операцій з валютними цінностями лише найбільш фінансово стійких банків, які володіють достатнім обсягом власних коштів для діяльності на валютному ринку. Крім того, необхідно враховувати, що отримання банком ліцензії, яка дає йому право на здійснення банківських валютних операцій, тягне набуття ним статусу уповноваженого банку. Це означає, що банк, який має відповідну ліцензію, наділений певними владними повноваженнями стосовно інших учасників валютних відносин, які взаємодіють із банком у валютних операціях. Суть цих владних повноважень полягає у наявності в уповноваженого банку прав та обов'язків агента валютного контролю. Оскільки з моменту отримання ліцензії у банка виникає можливість здійснювати банківські валютні операції, а також певні владні повноваження в сфері валютного контролю, можна констатувати, що з цього моменту відбувається розширення обсягу праводієздатності уповноважених банків у сфері валютних відносин.

Відмову у видачі Національним банком України будь-якої ліцензії може бути оскаржено до суду.

Серед міжнародних переказів грошових коштів, пов'язаних із розрахунками за зовнішньоторговельними, інвестиційними, фінансово-кредитними та іншими договорами, можна виділити дві групи валютних операцій: торговельні та неторговельні.

Аналіз нормативно-правових актів України дав підстави зробити висновок, що лише в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків у національній та іноземних валютах, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 492, міститься перелік розрахунків, які відносяться до торговельних та неторговельних операцій в іноземній валюті.

Виходячи з цього, з метою ефективного та належного правового регулювання валютних операцій необхідно на законодавчому рівні закріпити перелік торговельних операцій. Проаналізувавши підстави для купівлі-продажу іноземної валюти за торговельними операціями, вважаємо, що до торговельних операцій слід віднести такі:

■розрахунки між юридичними особами і суб'єктами підприємницької діяльності України без статусу юридичної особи — резидентами та юридичними особами і суб'єктами підприємницької діяльності без статусу юридичної особи — нерезидентами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності за експортно-імпортними операціями, в тому числі здійснення таких операцій і через юридичних осіб — резидентів-посередників;

■інші розрахунки, що здійснюються відповідно до чинного за­конодавства України;

■операції на міжбанківському валютному ринку України;

■оплата товарів (робіт, послуг) із використанням чеків та пластикових карток.

Розглядаючи поняття неторговельних валютних операцій, варто проаналізувати визначення торговельної діяльності. Торговельною є діяльність, пов'язана з обігом, купівлею і продажем товарів. Звідси можна зробити висновок, що в цілому під переказом неторговельного характеру слід розуміти переказ грошових коштів, не пов'язаних зі здійсненням торговельної діяльності отримувачем переказу.

Угода про порядок переказу коштів громадянам по соціально значущим неторговим платежам від 9 вересня 1994 р. до соціально значущих неторговельних платежів відносить виплати: пенсій, аліментів, державної допомоги та компенсацій; сум, що сплачуються на підставі вироків, рішень, ухвал та постанов судових та слідчих органів; платежів, що пов'язані зі смертю громадян (транспортні витрати та витрати на поховання); платежів із відшкодування витрат судовим, слідчим, арбітражним, нотаріальним та іншим правоохоронним органам, а також державного мита за справами, що розглядаються цими органами; грошових відшкодувань жертвам політичних репресій, членам їх сімей, спадкоємцям.

Як правило, неторговельні операції мають особистий, соціальний чи побутовий характер і не повинні бути пов'язані з підприємницькою діяльністю, а також з інвестиційною діяльністю або з придбанням прав на нерухоме майно. Оскільки Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" та інші нормативно-правові акти в сфері валютного регулювання не дають визначення поняття "неторговельна валютна операція", практика поки що йде шляхом віднесення до них лише тих операцій, що перелічені в різних нормативно-правових актах.

Пропонуємо до неторговельних валютних операцій віднести такі:

■виплата готівкової іноземної валюти та за платіжними документами в іноземній валюті на витрати, пов'язані з відрядженням;

■виплата готівкової іноземної валюти за чеками та пластиковими картками фізичним особам (резидентам і нерезидентам);

■виплата авторських гонорарів і платежів за користування авторськими правами;

■перерахування коштів на проведення міжнародних виставок, конгресів, симпозіумів, конференцій та інших міжнародних зустрічей;

■оплата праці нерезидентів, які згідно з укладеними трудовими угодами (контрактами) працюють в Україні;

■перерахування коштів в іноземній валюті за навчання, лікування, патентування, сплату митних платежів, членських внесків;

■перерахування коштів за соціально значущими неторговельними платежами. Неторговельні валютні операції пропонуємо визначити як валютні операції, що здійснюються фізичними та юридичними особами в особистих, соціальних чи побутових цілях без мети отримання прибутку.

Наступним видом транскордонних валютних операцій є переміщення валюти та валютних цінностей через митний кордон України, яке здійснюється згідно з Інструкцією про переміщення валюти України, іноземної валюти, банківських металів, платіжних документів, інших банківських документів і платіжних карток через митний кордон України, затв. постановою Правління Національного банку України від 12 липня 2000 р. № 283.

Наявний в Україні механізм правового регулювання валютних операцій зводиться до надання їх учасникам права здійснювати без спеціального дозволу уповноваженого на те державного органу лише ті валютні операції, які прямо перелічені в Декреті Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю". Функціонування цього механізму забезпечується валютним контролем за дотриманням валютних обмежень у валютних операціях.

Правове регулювання валютних операцій — це визначення державою порядку діяльності учасників валютних правовідносин. В основу правового регулювання валютних операцій має бути покладено такі принципи:

1) можливість учасників валютних правовідносин здійснювати валютні операції тільки за спеціальним дозволом (ліцензією) уповноваженого державного органу. Домінантним є принцип чіткого регламентування меж валютного обігу;

2)можливість здійснення валютних операцій тільки через уповноважені банки або за їх безпосередньої участі. Цей принцип обумовлений економічним значенням уповноваженого банку на валютному ринку та покладанням на нього законних функцій агента валютного контролю;

3)жорсткий валютний контроль із боку органів та агентів валютного контролю за дотриманням законодавства при здійсненні валютних операцій. Останній принцип визначається необхідністю суворого дотримання відповідних правил виявлення порушників валютного законодавства та притягнення їх до відповідальності.

Дата добавления: 2015-07-08