Студопедия
Случайная страница | ТОМ-1 | ТОМ-2 | ТОМ-3
АвтомобилиАстрономияБиологияГеографияДом и садДругие языкиДругоеИнформатика
ИсторияКультураЛитератураЛогикаМатематикаМедицинаМеталлургияМеханика
ОбразованиеОхрана трудаПедагогикаПолитикаПравоПсихологияРелигияРиторика
СоциологияСпортСтроительствоТехнологияТуризмФизикаФилософияФинансы
ХимияЧерчениеЭкологияЭкономикаЭлектроника

Приклад. 3 страница

Читайте также:
  1. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 1 страница
  2. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  3. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 2 страница
  4. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  5. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 3 страница
  6. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница
  7. A) Шырыш рельефінің бұзылысы 4 страница

Для книжкових видань початком рекламної кампанії, як правило, служить включення бібліографічного опису та анотації про видання до тематичного плану ЗМІ та розпов­сюдження самого тематичного плану. Ще зовсім недавно тематичні плани, надруковані у формі брошур, раз на рік розповсюджували через книготоргівельні організації. У країнах з високим ступенем комп'ютеризації бібліографічні описи видань розповсюджують у книготоргівельні організації каналами комп'ютерного зв'язку постійно (про рекламну кампанію див. також розділ 17.7).

Для газетно-журнальних та електронних ЗМІ рекламні кампанії можуть включати: рекламу в самому виданні, передачі чи на цьому ж каналі; рекламу в інших виданнях, передачах чи на інших каналах; ведення найрізноманітніших конкурсів, що непрямо рекламують видання, передачу чи канал; зовнішню рекламу (наприклад, плакати, панно); проведення реципієнтських конференцій; розроблення аксесуарів з логотипом ЗМІ

(календарів, блокнотів тощо). Проведення таких кампаній є складним завданням, що вимагає великих капіталовкладень.

Підготовка до процесу редагування. У процесі підготовки до редагування ре­дактор повинен добрати для повідомлення чи їх групи потрібну множину норм. Добір норм редактор може здійснювати як самостійно, так і користуючись спеціальною довід­ковою літературою (див. список літератури).

Для газет, журналів, передач радіо й телебачення такі множини норм змінюються рідко (наприклад, через зміну політичних норм чи видавничої політики) і практично є постій­ними. Для книжкових видань такі множини норм є змінними. Адже практично для кожного значного за обсягом книжкового видання ці множини норм часто є індивідуальними.

Під час опрацювання редактор повинен враховувати, що в різних видах літератури різні види норм можуть мати щодо своєї важливості різні пріоритети. Так, в образних повідомленнях абсолютне дотримання логічних норм іноді необов'язкове, а в понятій­них — обов'язкове. У науковій літературі дотриманням психолінгвістичних норм іноді можна знехтувати, а в дитячій або навчальній — ніколи. Тому, якщо виникає потреба, редактор обов'язково повинен визначати для різних видів норм відповідні пріоритети й виконати їх належнеранжування[16].

Специфіку редагування мають також перевидання. Вона полягає в тому, що редактор повинен опрацьовувати не все повідомлення, а лише виправити раніше не виявлені від­хилення (наприклад, такі, що були подані у прикнижковому списку помилок чи їх вка­зали реципієнти, автори, колеги-редактори тощо), а також зробити виправлення, пов'язані власне з перевиданням (наприклад, виправити на титульному аркуші рік, вказати на повторність видання, додати необхідні зміни у вихідні дані та випускові відомості). Інша ситуація виникає тоді, коли видання виправляє і доповнює автор. У такому випадку редактор повинен повністю відредагувати перероблені чи доповнені фрагменти, а також узгодити їх з контекстом.



Робота з авторами. Звичайно, абсолютно всі виправлення редактор повинен узгоджувати з автором (див. розділ 10.1.3). При цьому між редактором та автором часто виникають конфліктні ситуації. Вони є наслідком того, що автори не враховують об'єктивні відмінності між ними та реципієнтами, не знають особливостей впливу повідомлень на реципієнтів чи специфіку функціонування ЗМІ. Редактор повинен уміти швидко й коректно розв'язувати такі конфліктні ситуації.

У наш час розроблено цілу низку класичних методів усунення конфліктних ситуацій. їх ефективність перевірена практикою. Вони такі:

а) продемонструвати авторові можливість подвійного розуміння фрагмента тексту,
провівши польовий експеримент з будь-ким із присутніх;

б) запропонувати авторові вдалий варіант виправлення;

в) сказати авторові, що на перше місце слід ставити інтереси реципієнта, а це піднесе
престиж видання;

Загрузка...

г) вказати, що помилки в повідомленні зможуть зауважити всі реципієнти, а це підірве
його — автора — авторитет;

ґ) показати авторові, що відхилення від точності в редакційному варіанті виправлення є незначними;

д) пояснити, що зрозумілість повідомлення значно важливіша (в певних межах, звичайно) від точності і що такої позиції дотримуються всі працівники ЗМІ й автори[17].

Ще одним способом усунення конфліктної ситуації може бути демонстрація авторові видавничих норм, зафіксованих у найрізноманітніших довідниках.

Коли редактор відчуває, що його компетенції недостатньо для ефективного опрацю­вання повідомлення, він повинен консультуватися або з колегами-редакторами, або зі спеціалістами конкретної галузі знань. В останньому випадку він повинен залучати до редагування повідомлення наукових редакторів — найкомпетентніших фахівців у відповідній галузі знань, які кваліфіковано проконтролюють дотримання в повідомленні наукових норм.

Співпраця з персоналом. На редакційному етапі редактор залучає до роботи над повідомленням коректорів та молодших редакторів. Він повинен ознайомити їх із обраною для редагування множиною норм, узгодити з ними технологічний маршрут проходження видання й терміни виконання робіт. Усе це повинно бути зафіксоване й затверджене в квартальному чи місячному плані роботи ЗМІ.

17.3.2. Творче редагування

До творчих методів редагування належать такі, які, з одного боку, не базуються на нормах, а, з іншого, їх доцільність, та навіть і необхідність, підтримує більше половини осіб, які оцінювали повідомлення як експерти (редактори, рецензенти, наукові редактори, реципієнти тощо).

Редактор може пропонувати авторові творчі виправлення щодо всіх без винятку елементів структури повідомлення. Творчі виправлення можуть стосуватися вибору форми повідомлення, його композиції, методів подачі матеріалу, образів, апарату, прагматики тощо. При цьому методи редакційної творчості редактор повинен використовувати не лише стосовно повідомлень художніх стилів, а й стосовно публіцистичних і наукових стилів. Деякі методи редакційної творчості описані в літературі[18].

Одна з основних відмінностей між творчими і нетворчими виправленнями полягає в тому, що нетворчі виправлення (приведення повідомлення у відповідність із нормами), загалом для авторів є обов'язковими, а творчі — зовсім не обов'язкові. Тому редактор повинен дуже обережно пропонувати їх авторам. Це тим більше важливо враховувати, що не кожен редактор може виявитися кращим за автора творчим працівником.

У творчому редагуванні можна виділити такі етапи: виникнення задуму, його визрівання, реалізація та перевірка. Як бачимо, процес творчості у часі є тривалим, а тому редактор повинен не поспішаючи обдумати свої наміри, критично оцінити і лише після цього пропонувати їх авторам.

Творче редагування може бути необхідним суб'єктивно чи об'єктивно. Об'єктивно воно необхідне тоді, коли опрацьовуване повідомлення має значну соціальну цінність, є актуальним, проте його автор є початківцем. В усіх інших випадках творче редагування є лише суб'єктивно необхідним.

* * *

Після завершення редагування, коли авторський оригінал став видавничим, редактор повинен підготувати кілька можливих варіантів проектів конструкції видання.


17.4. Конструювання видання і співпраця з персоналом

На етапі конструювання робота редактора полягає в співпраці з персоналом ЗМІ. Під час такої співпраці редактор керує та координує всі аспекти конструювання видання. Це означає, що він повинен, виходячи з фінансових і матеріальних ресурсів ЗМІ (папір, друкарські й палітурні машини), сумісно з конструктором і художником розробити проект конструкції видання. Для цього редактор найперше передає тим, хто бере участь у готу­ванні видання (конструкторові, художникові, плановикові, інженерові-друкареві та інженерові-постачальнику), основні дані про майбутнє видання (обсяг, колірність, спів­відношення тексту й ілюстрацій, наявність таблиць, формул, апарату, читацьке призначення, вид літератури тощо). Далі редактор працює з усіма учасниками проектування паралельно.

Найперше особливу увагу редактор повинен надати співпраці з конструктором і художником (графіком, фотографом, креслярем) видання. Адже конструкція видання та його художнє оформлення дуже тісно пов'язані між собою і утворюють єдине ціле.

Конструювання книжкових видань. Конструювання здійснюють, виходячи з того, що верстання книжкових видань є безмакетним1 (див. розділ 16.3.1).

Редактор і конструктор видання повинні враховувати, що в деяких НПС є вже готові макети і стилі оформлення книжкових видань, що їх спільно розробили конструктори й графіки2. Тому конструктор і редактор насамперед повинні розв'язати дилему: чи роз­робляти оригінальний проект і, відповідно, створити оригінальний макет конструкції видання, чи використати вже готовий. Використання готового макету конструкції видання є елементарно простим; розроблення оригінального макету залежить від тих технологічних можливостей, які надає конструкторові НПС.

Незалежно від вибраного способу конструювання конструктор укладає паспорт видання, в якому повинні бути вказані або назва готового макету видання (разом із усіма належними йому стилями*), або детальна характеристика розробленого оригінального макету (колірність, розмір сторінки, полів, стилі, типи виділень, величини спусків, наявність колонтитулів, тип паперу, розмір друкованого аркуша паперу, спосіб плантування, метод скріплення зошитів у блоки, вид оправи, спосіб скріплення блоку з оправою тощо). Далі при створенні оригінального макету конструктор за допомогою НПС реалізує розроблений паспорт у вигляді макету й стилів його оформлення.

Редактор повинен враховувати також, що в сучасних умовах значну частину ілюстраційного оформлення художник (графік, фотограф, кресляр) може виконати на комп'ютері за допомогою СОІ. Це значною мірою скорочує витрати на його розроблення.

Після завершення конструювання та художнього оформлення редактор повинен проконтролювати, чи проект конструкції відповідає:

—функціональному призначенню видання (формат, шрифт, папір, спосіб скріплення, оправа);

— жанровим особливостям видання;

— наявним матеріальним ресурсам ЗМІ;

— наявним фінансовим ресурсам ЗМІ.

1 Партико 3. В. Комп'ютеризація видавничого процесу. К.: Вища школа, 1996. 208 с. 2 Сава В. І. Основи техніки творення книги: Навч. посібник. Л.: Каменяр, 2000, 136 с. 3 У поліграфії стиль — цс множина команд НПС, яку можна присвоювати абзацам повідомлення. Кожен поліграфічний стиль має свою відмінну від інших назву.

Крім того, редактор повинен проконтролювати, чи відповідають методи ілюстрацій­ного оформлення видання його реципієнтській аудиторії.


21 Загальне рсдаїувапня



Конструювання газетно-журнальних видань. Для цих видань суть конструювання полягає в створенні макету видання (див. розділ 16.3.1). Такий макет компонують на окремих аркушах паперу, пропорційних за розміром до формату видання, для кожної його окремої сторінки. На такі аркуші заздалегідь поліграфічним способом наносять мо­дульну сітку, прийняту для цього видання.

Макет газетних, а також деяких журнальних видань конструюють за таким алгорит­мом. Найперше всі повідомлення ділять на дві групи: нерекламні та рекламні.

Далі кожному нерекламному повідомленню дають оцінку за трьома параметрами: ступенем новизни інформації, ступенем цінності інформації та майстерністю її подання автором (чим вищий ступінь новизни, цінності та майстерності, тим більшу кількість балів повинно набрати повідомлення). На основі цих трьох критеріїв редактор вираховує інтегральну оцінку кожного повідомлення. Чим вищою виявиться інтегральна оцінка, тим меншим повинен бути номер сторінки, на яке потрапить повідомлення. Кілька перших повідомлень з найвищими інтегральними оцінками розташовують на першій сторінці видання. Для решти повідомлень, крім величини їх інтегральної оцінки, враховують також постійні рубрики видання. Конкретна кількість повідомлень, які розташовують на першій сторінці, залежить від формату видань. Так, для формату А2 — їх має бути три — п'ять, для формату АЗ — два — чотири і для формату А4 — одне—два повідомлення.

Рекламні повідомлення редактор попередньо повинен розсортувати на три групи: а) з найвищою оплатою; б) зі середньою оплатою; в) з найнижчою оплатою. Повідомлення першої групи повинні бути розташовані на першій сторінці, другої групи — на останній сторінці, а третьої групи—на сторінках усередині видання.

На цьому конструювання газетно-журнального видання завершується.

Від книжкового газетно-журнальне конструювання відрізняється ще й тим, що основні технологічні (наприклад, паспорт) чи художні (методи верстання, стилі, ілюстраційне оформлення) особливості видання задають один раз, а далі намагаються не змінювати. Змінюють конструкцію чи художнє оформлення, як правило, рідко й малопомітно, оскільки кожне видання прагне мати свій власний, індивідуальний стиль. Адже такий стиль відіграє роль логотипу ЗМІ, дає змогу вирізнити його серед інших, опосередковано рекламує це та інші видання конкретного ЗМІ.

* * *

Відхилення, що виникають у процесі конструювання, редактор повинен виправляти разом із конструктором у такий спосіб, щоби задовольнити всі вимоги до видання. Після завершення конструювання в редактора повинні бути готові: видавничий оригінал (не тільки текстова, а вже й ілюстраційна частина) і конструкція видання (паспорт, макет і стилі оформлення).

Останнім часом цілу низку видань (книжок, журналів та газет), у тому числі й україн­ських, подають у світовій комп'ютерній мережі Інтернет. Тому редактор повинен знати основи конструювання не лише паперових, а й електронних гіпертекстових видань, зокрема можливості редакторів гіпертекстових сторінок, які дають змогу конструю­вати видання в технології \¥\¥\¥ за допомогою мови НТМЬ (НірегТехІ Магк ир Ьап§иа§е). До таких редакторів належить, наприклад, РгопіРа§е.


17.5. Поліграфічне відтворення видання

На цьому етапі відбувається об'єднання в одне ціле всіх складових частин ви­дання — текстової та ілюстраційної, паспорта, макету (якщо це потрібно) і стилів оформлення. Такий процес називають верстанням. Він вимагає тісної співпраці редактора з інженером-верстальником. Ця співпраця з боку редактора полягає, зокрема, в контролі за дотриманням норм верстання (див. про них розділ 16.3) і виправленні помилок.

Поліграфічне відтворення книжкових і газетно-журнальних видань на цьому етапі видавничого процесу відбувається практично без будь-яких відмінностей.

При поліграфічному відтворенні видання, як правило, виникають конфлікти між макетом видання та видавничим оригіналом (наприклад, щодо кратності сторінок видання друкованому аркушу, незаповненості останнього стовпця сторінки тощо). Оскільки видав­ничий оригінал уже затверджено, його намагаються або не виправляти взагалі, а в край­ньому випадку—в мінімальному обсязі. При цьому використовують два види виправлень: компенсаційні та некомпенсаційні.

Виконання компенсаційних виправлень означає, що кількість видаленого тексту чи площі ілюстрації повинна дорівнювати кількості вставлюваного тексту чи такій самій площі ілюстрації. Іншими словами, компенсаційні виправлення — це заміна одного компонента на інший, еквівалентний за площею. Особливо часто такі компенсаційні виправлення використовували в традиційній (некомп'ютерній) технології верстання видань. Зараз же, коли переверстування в НПС відбувається автоматично, такий вид виправлень використо­вують переважно тільки тоді, коли усувають помилки, допущені працівниками самих ЗМІ.

Серед некомпенсаційних виправлень виділяють:

— вставлення чи видалення порожніх рядків;

— об'єднання кількох абзаців в один чи поділ одного абзацу на кілька нових;

— зменшення чи збільшення міжлітерних віддалей (апрошів) у фрагменті тексту (трекінг, кернінг);

— зменшення чи збільшення міжслівних пробілів у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення міжрядкових віддалей (інтерліньяжу) у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення міжабзацних віддалей у фрагменті тексту;

— зменшення чи збільшення кегля шрифту у фрагменті тексту;

—зміна гарнітури шрифту у фрагменті тексту (лише для тих гарнітур, які забезпечують значно більшу чи меншу кількість літер на одиницю площі, ніж попередня гарнітура);

— зменшення чи збільшення кількості кінцевих рядків в абзацах;

— зменшення чи збільшення абзацного відступу у фрагменті тексту;

— видалення частини тексту (ілюстрації) з видавничого оригіналу чи вставлення додаткового тексту (ілюстрації) у видавничий оригінал.

Редактор повинен слідкувати, щоби кількість некомпенсаційних виправлень, які полягають у прямому видаленні чи вставленні тексту у видавничий оригінал (останній із перелічених методів), була якнайменшою. Некомпенсаційні виправлення слід здійснювати насамперед усіма іншими вказаними вище методами.

Іноді на етапі поліграфічного відтворення трапляються випадки, коли в поліграфічний продукт потрібно внести виправлення, не передбачені видавничим оригіналом. Це може статися з вини автора через неякісне готування авторського оригіналу; з вини редактора через неякісне опрацювання видавничого оригіналу; може бути й так, що автор вирішив


21*



удосконалити свій оригінал. У наш час встановлено юридичні норми, які визначають такі обсяги авторських та видавничих виправлень, при яких ЗМІ не вираховують з автора чи редактора коштів за завдані збитки[19]. Проте дотримуватися встановлених обсягів виправлень на практиці не завжди вдається. Тому — при перевищенні встановленого максимального обсягу — вартість виправлень оплачує той, з чиєї вини їх внесли (автор, редактор, пере­кладач, укладач, конструктор, художник тощо).

Раніше при традиційній технології готування видань на цьому етапі здійснювали коректурний обмін між ЗМІ та друкарнею. Зараз при комп'ютеризованій технології всі коректурні процеси перенесено в ЗМІ. Коли верстання відбувається все ж у друкарні, ЗМІ проводять коректурний обмін, але, як правило, контролюють при цьому лише якість верстання.

Далі для видань, у яких сторінки менші за друкований аркуш, здійснюють планту-вання, тобто розкладання окремих сторінок на площину друкованого аркуша. У результаті отримують проект видання. Із цього проекту друкують кілька пробних відбитків усіх без винятку друкованих аркушів видання (їх називають версткою). Редагування верстки здійснюють редактор, конструктор, художник і керівництво ЗМІ. Контролю підлягають як норми верстання, так і норми плантування. Після виправлення всіх помилок верстку підписують до друку.

Проект видання можуть передавати в друкарні у формах: а) роздруку на папері; б) роздруку на фотоплівці; в) файла на диску, підготованого для виведення на фотовивідну машину. Для виготовлення малотиражних видань найчастіше використовують роздрук на папері. Для виготовлення середньо- та високотиражних видань—проекти, відтворені на фотоплівках або записані на комп'ютерних носіях інформації[20].

На завершальному етапі на основі проекту видання у друкарнях виготовляють друкарські форми. У майбутньому, коли фотовивідні машини п'ятого покоління будуть виводити проекти видань відразу на друкарські форми (скажімо, металеву фольгу), ЗМІ, використовуючи такі фотовивідні машини, зможуть передавати друкарням друкарські форми, виготовлені самостійно.

 

17.6. Друкування видання

На цьому етапі редактор найактивніше співпрацює з інженером-друкарем.

Як результат, у друкарні на основі підготованих форм друкують кілька сигнальних примірників видання.

Сигнальний примірник контролюють щодо комплектності видання і якості друкування. Контроль комплектності (наявності всіх аркушів і їх правильної послідовності) та якості друкування, як і редагування верстки, здійснюють редактор, конструктор, художник та керівництво ЗМІ. Виявленні помилки можна усунути двома шляхами: а) передрукувати окремі аркуші, де є помилки (використовують і для книжкових, і для газетно-журнальних видань); б) вкласти у видання список допущених помилок (вико­ристовують тільки для книжкових видань). Перший варіант використовують тоді, коли відхилення є дуже суттєвими (наприклад, спотворено прізвища чи імена людей, географічніназви, цифрові дані й т. п.), а другий, — коли помилки менш суттєві. Обидва варіанти вимагають додаткових фінансових витрат. У більшості випадків ці витрати відносять на рахунок тих, хто їх допустив. Винятком є ті ситуації, коли поява відхилень має об'єктивні причини (наприклад, нові винаходи, відкриття, публікації, раптова зміна юридичних або політичних норм тощо). Витрати, пов'язані з такими виправленнями, ЗМІ повинен брати на себе.

Списки помилок у книжкових виданнях подають у вигляді таблиці з чотирма стовпцями на окремому аркуші паперу, де вказують: номер сторінки, на якій допущено помилку; номер рядка, в якому допущена ця помилка; що надруковано фактично (варіант із помилкою); що мало бути надруковано (варіант без помилки). Списки помилок можуть вкладати у видання чи приклеювати на одній з останніх його сторінок. При виявленні відхилень у повідомленнях радіо чи телебачення в тих самих передачах слід подати інформацію про допущену помилку і те, як повідомлення повинно було звучати насправді.

Сигнальний примірник друкованого видання керівництво ЗМІ підписує до випуску у світ.

Для газетно-журнальних видань час від друкування сигнального примірника до підписання видання до випуску у світ становить кілька годин, за які один чи кілька редак­торів повинні проконтролювати наявність у виданні відхилень. Для книжкових видань цей час може становити від кількох днів до тижнів чи навіть місяців. Безсумнівно, в книжковому видавництві редактор повинен намагатися до мінімуму скоротити час читання сигнального примірника, оскільки це "заморожує" оборотні капітали ЗМІ.

Принципово новими виявляються можливості виправлення деяких видів електронних видань, тобто видань, які читачі можуть отримати на екрани своїх персональних комп'ютерів через канали світової комп'ютерної мережі Інтернет. У ці видання, навіть енциклопедичного типу, ЗМІ можуть вносити виправлення постійно. Так, наприклад, енциклопедії можна доповнювати кілька разів на рік (наприклад, виникнення нових держав диктує необхідність вставляти в енциклопедичні видання про ці держави нові статті, а також вносити потрібні зміни в географічні карти).

 

17.7. Розповсюдження видань

та оцінювання якості редагування

Розповсюдження. Етап розповсюдження в роботі над виданням для редактора є завершальним. У ринкових умовах ведення економіки від організації цього етапу вирішально й остаточно залежить ефективність усього накладу видання.

Схему етапу розповсюдження для книжкових видань подано на рис. 17-1.

Особливості розповсюдження регламентують спеціально укладеними угодами з книготорговельними фірмами, книгарнями чи окремими розповсюджувачами (торго­вими агентами). Так, у ФРН типова угода містить такі розділи: предмет експедиції, транспортування, вказівки, адреси для постачання, дебіторські рахунки, право власності на залишки продукції та страхування, оплата послуг, розрахунок, компенсація, термін дії угоди, місце виконання угоди й судового розгляду[21].


Книжкові клуби

 

Бібліотеки

—*—


 

ЗМІ


 

Експедиція


Дрібногуртова база

Пошта, книгарня, кіоск,

окремий продавець

Реципієнти
------ X------


 

 

Організації

 

Рис. 17-1. Схема розповсюдження видань[22]

Особливості просування на ринок підготованих ЗМІ книжкових видань докладно описані в літературі[23].

Для розповсюдження газетно-журнальних видань ЗМІ укладають угоди з поштовими службами, магазинами з продажу періодичних видань (кіосками) та окремими розповсюджувачами (торговими агентами). Коли угоди на розповсюдження книжкових видань стосуються найчастіше лише одного окремого видання, то угоди на розповсюд­ження газетно-журнальних видань стосуються певної кількості видань, а тому їх укладають на визначені терміни (для поштових служб і магазинів—місяць, квартал, півріччя чи рік; для торгових агентів — на день, тиждень, місяць і т. п.).

Рекламна кампанія. Рекламна кампанія, розпочата на редакційному етапі і частково продовжувана на під час конструювання та поліграфічного відтворення, найширше розгортається на етапі розповсюдження.

До участі в рекламній кампанії редактор повинен залучати авторів[24], наукових редак­торів, рецензентів, а також працівників книготорговельних організацій, поштових служб, розповсюджувачів преси (торгових агентів). Керувати цією кампанією редактор повинен разом із працівниками відділу ринкознавства (маркетингу) ЗМІ. Успіх рекламної кампанії залежить насамперед від укладеного плану її проведення.

Формами проведення рекламної кампанії для книжкових видань можуть бути: а) обговорення рукописів повідомлень; б) презентації видань; в) зустрічі з авторами; г) рецензії у друкованій періодиці; ґ) передачі про видання на радіо й телебаченні; д) анонси (попередні оголошення) на радіо й телебаченні з анотаціями видань; е) каталоги видань (їх можуть вручати читачам у магазинах чи на виставках); є) переліки наявних видань на останніх сторінках книг; ж) програми передач радіо й телебачення; з) пряма реклама видань у періодиці[25].

Для газетно-журнальних видань, крім того, формами проведення рекламної кампанії можуть бути: дні газети (журналу) у містах; участь у спонсоруванні найрізноманітніших


заходів інших фірм; розсилання існуючим і потенційним передплатникам запрошень підписатися на видання; проведення анкетних опитувань тощо.

Крім цих форм традиційної реклами, тепер дедалі частіше використовують рекламу в комп'ютерній мережі Інтернет. До таких видів реклами належать: а) каталоги наявних у "комп'ютерних" магазинах видань; б) рекламування видань за допомогою електронної пошти; в) рекламування видань на комп'ютері-сервері ЗМІ в Інтернет; г) вибіркове роз­повсюдження інформації (бібліографічних описів та анотацій чи рефератів) реципієнтам відповідно до їх інформаційних запитів, залишених у магазинах; ґ) публікування копій періодичних видань (газет чи журналів) в електронній формі; д) рекламування періодичних видань на комп'ютерах-серверах, що надають загальні послуги (пошук інформації, прид­бання товарів тощо).

Визначення якості видання. Для кожного редактора надзвичайно потрібними й важливими є дані про якість підготованого ним видання. Ці дані редактор повинен цілеспрямовано збирати.

Перелічимо методи оцінки якості видання, які може використовувати редактор:

а) через певний інтервал часу (як при саморедагуванні) повторно прочитати книжкове
видання чи низку підготованих повідомлень у періодичному виданні й самостійно оцінити
якість виконаної роботи;

б) попросити своїх колег (редакторів-професіоналів чи вчених-дослідників, які займа-
ються проблемами редагування) оцінити якість редагування;

в) на основі попереднього пункту "б" провести семінар для обговорення і визначення
якості здійсненого редагування;

г) зібрати листи читачів з висловленими зауваженнями;

ґ) з'ясувати думку автора книжкового видання чи авторів повідомлень, опублікованих у періодичному виданні, про якість редагування;

д) використати одночасно кілька методів, перелічених вище.

Для кількісної оцінки якості повідомлення можна використовувати методику, описану в розділі 4.5.

Визначення економічної ефективності видання. Виконати розрахунок економічної ефективності редакторові повинен допомогти інженер-економіст.

Економічну ефективність книжкового видання визначають лише після того, як воно було розпродане в повному обсязі, або коли кількість його продаж, наприклад упродовж місяця, дорівнювала нулю навіть після проведення додаткових рекламних заходів. У кінцевому результаті редактор повинен встановити, яким є підготоване ним видання: планово-збитковим, самоокупним чи прибутковим. В останньому випадку редактор повинен визначити величину отриманого прибутку й зробити висновок щодо доцільності перевидання книжки. При цьому редактор повинен визначити, яким саме повинно бути таке перевидання: без змін, перероблене, доповнене тощо.

У газетно-журнальних ЗМІ економічну, ефективність визначають не для окремих повідомлень, а, звичайно, для цілого видання, причому, як правило, за певний відрізок часу (місяць, квартал, півріччя, рік).

Визначення соціальної ефективності видання. Як зазначено в розділі 1.4, підста­вою для оцінки може служити економічний ефект, різні натуральні показники[26], сума отрима­них реципієнтами знань, позитивні емоції, почуття прекрасного чи всі ці показники в комплексі.


Крім цих, можуть бути й такі показники, які можна отримати лише в соціологічних опитуваннях (наприклад, зміни в соціальній свідомості усього суспільства — перехід від тоталітарної, комуністичної ідеології до демократичної, ринкової тощо). Проведення таких соціологічних опитувань для визначення соціальної ефективності видань більше потрібне для газетно-журнальних й менше — для книжкових ЗМІ.

Формування видавничої політики. На основі отриманих результатів (економічний та соціальний ефекти видання) редактор виробляє рекомендації щодо вдосконалення функ­ціонування ЗМІ, укладає план їх реалізації й подає цю інформацію керівництву (завідувачеві редакції, головному редакторові, директорові). Цю інформацію керівництво з участю редактора повинно використовувати для визначення напрямів та перспективних планів подальшої діяльності ЗМІ.


Дата добавления: 2015-07-08; просмотров: 153 | Нарушение авторских прав


Читайте в этой же книге: Приклад. 6 страница | Приклад. 7 страница | Приклад. 8 страница | Приклад. 9 страница | Приклад. 10 страница | Приклад. 11 страница | Приклад. 12 страница | Приклад. | Приклад. | Приклад. 1 страница |
<== предыдущая страница | следующая страница ==>
Приклад. 2 страница| Приклад. 4 страница

mybiblioteka.su - 2015-2020 год. (0.023 сек.)