ВИСНОВКИ. 1. Суміжні права визначаються як сукупність цивільно-правових норм

1. Суміжні права визначаються як сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що випливають і є похідними із авторських прав на використання творів літератури, мистецтва, належних іншим особам, та на їх основі формують новий результат творчої діяльності.

2. Охорону суміжних прав можна визначити як закріплену у законодавстві сукупність правових норм, спрямованих на запобігання, відвернення факторів негативного характеру, які утворюють протиправність поведінки зобов’язаних осіб у сфері суміжних прав, а також на витіснення і ліквідацію відносин, небезпечних для створення сприятливих умов по здійсненню суб’єктами такого права своїх правомочностей щодо результатів власної, творчої діяльності.

3. Визначені ознаки суміжних прав: 1) похідний характер від результатів творчої діяльності, які охороняються авторським правом в системі права інтелектуальної власності; 2) творчий характер, що відображається у діяльності, яка породжує нову форму виразу, представлення авторських творів і вирізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю; 3) об’єктивна форма виразу результатів творчої діяльності, що входять в сферу правової охорони суміжних прав.

4. До складу суб’єктів створення фонограм, відеограм слід віднести виробників технічних засобів за допомогою яких, власне, створюється фонограма, відеограма, використовуючи, таким чином, їх інтелектуальну працю, як наслідок науково-технічної творчості.

5. Особливість відеограми полягає у проведенні відеозапису виконання або будь-яких рухомих зображень, якими можуть бути спонтанно вибрані епізоди, що не підпадають під ознаки аудіовізуального твору.

6. Пропонується під відеограмою розуміти – відеозапис на відповідному матеріальному носії (магнітній стрічці, магнітному диску, компакт-диску, тощо) аудіовізуального твору, виконання будь-якого іншого твору та будь-яких рухомих зображень (із звуковим супроводом чи без нього). Відеограма є вихідним матеріалом для виготовлення її копій.

7. Виробництво фонограм, створення телевізійних, радіомовних програм, передач потребує творчого внеску великої кількості осіб, що беруть участь у даному процесі. Їх діяльність, таким чином, вирізняється творчим характером, що зумовлює появу нового результату творчої діяльності. Використання ж технічних засобів при виробництві фонограм, створенні телерадіопрограм, передач пропонується вважати допоміжним фактором, а не основним.

8. Пропонується до сфери правового впливу суміжних прав поряд з виконанням, виробництвом фонограм, відеограм, передачами, програмами, що транслюють в ефір і по проводах організації телерадіомовлення, віднести такі результати творчої діяльності як аудіовізуальні твори, аранжування, інструментовку, оркестровку, види театрального мистецтва – оперу, оперету, сценографію, які на думку дисертанта відповідають правовій природі суміжних прав.

9. На основі проведеного аналізу результатів творчої діяльності суміжних прав пропонується розглядати суміжні права як самостійний інститут права інтелектуальної власності у цивільному праві.

10. Виробниками фонограм, відеограм необхідно вважати фізичних та юридичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності, які вперше здійснили запис будь-якого виконання або інших звуків на фонограмі, відеограмі. Права виробників фонограм, відеограм повинні охоронятись протягом 50 років після факту вироблення фонограми, відеограми та протягом 50 років після першої фіксації звукового чи відео запису.

11. Пропонується наступне визначення поняття аудіовізуального твору: аудіовізуальний твір – твір, що складається з набору пов’язаних між собою творчим задумом зображень, записаних на відеограмі у вигляді серії послідовних кадрів чи аналогових або дискретних сигналів, які відображають (закодовують) рухомі зображення (як із звуковим супроводом, так і без нього) і сприйняття якого є можливим виключно за допомогою будь-якого виду екрана, на якому рухомі зображення візуально відображаються за допомогою певних технічних засобів. Видами аудіовізуального твору є кінофільми, телефільми, відеофільми, діафільми, слайдофільми тощо, які можуть бути ігровими, анімаційними (мультиплікаційними), неігровими чи іншими.

12. У національному законодавстві, науковій та навчальній літературі пропонується застосувати термін розповсюдження відносно визначення правової долі фонограмної продукції, термін опублікування фонограм, відеограм, розглядати як запрошення до розповсюдження виробленої продукції, представлення споживачеві для оцінки її якості та спроможності задовольняти потреби в цій продукції на ринку.

13. Поняття випуск в обіг примірників аудіовізуальних творів чи фонограм пропонується відобразити наступним чином, зазначивши, що це дії імпортера чи відтворювача (або будь-які дії імпортера чи відтворювача, що не суперечать законодавству України), які направлені на передачу права власності, передачу права володіння, права користування або права розпорядження, які здійснюються вперше після імпорту або відтворення цих примірників.

14. Пропонується включити до Законів України “Про авторське право і суміжні права” та “Про телебачення та радіомовлення” визначення поняття ретрансляції, яка означає одночасну передачу в ефір чи по проводах телевізійних програм або передач чи суттєвих їх частин телерадіоорганізаціями, що мають право на трансляцію цих програм чи передач.

15. Під фіксацією слід розуміти закріплення в певному положенні програм та передач, що належать організаціям телерадіомовлення. Запис визначається як відображення на плівці певних зображень та звуків за допомогою технічних пристроїв. Тому, можна вважати, що фіксація визначає статичний стан програм та передач організацій мовлення, а запис – їх динамічну основу. Отже, пропонується вживати термін “запис” відносно програм чи передач організації телерадіомовлення.

16. Запис передач чи програм організацій телерадіомовлення призводить до появи фонограми та відеограми. У такому випадку, організація, що здійснила запис, може розглядатись як виробник фонограм, відеограм. Цей факт породжує дещо відмінну категорію правомочностей, що регулюють права виробників фонографічної продукції. Відбувається інтеграція прав організацій телерадіомовлення у право виробника фонограм, відеограм на запис передач чи програм організацій телерадіомовлення. Результат діяльності організацій телерадіомовлення набуває фонограмного характеру. Факт запису звуків призводить до появи звукозапису, факт проведення діяльності по відеозапису призводить до появи права на відеограму за виключенням зображень у вигляді запису, що входять до аудіовізуального твору.

17. Тиражуванням пропонується визначити виробництво трьох і більше екземплярів запису передач, програм організацій телерадіомовлення (фонограм, відеограм). Тиражування повинно охарактеризовувати кількісні характеристики певної продукції у процесі виробничої діяльності.

18. Повідомленням виконання пропонується вважати подання виконань шляхом декламації, гри, співу, танцю та іншим способом як безпосередньо у живому виконанні так і за допомогою будь-яких пристроїв, включаючи передачу в ефір і по проводах.

19. Пропонується до Закону України “Про авторське право і суміжні права” у ст39 пункт 3 внести зміни і доповнення наступного змісту, а саме – при передачі майнових прав виконавців організації, що здійснює виробництво аудіовізуального твору у випадку використання виконання в аудіовізуальному творі виконавці мають право на одержання винагороди за кожен спосіб виконання.

20. У ч.4 ст.42 Закону України “Про авторське право і суміжні права” слід вказати, що винагорода за відтворення в особистих цілях творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах, виплачується у формі відрахувань (відсотків) власниками обладнання (аудіо апаратури, відеомагнітофонів, тощо) та матеріальних носіїв (звуко- і(або) відеоплівки, касет, лазерних дисків, компакт-дисків, тощо), які використовують зазначене обладнання для відтворення творів, зафіксованих у звуко- і відеозаписах.

21. Пропонується ст.41 Закону України “Про авторське право і суміжні права” визначити наступним чином: 1) Телерадіоорганізації мають виключне право дозволяти чи забороняти трансляцію, ретрансляцію в ефір чи по проводах будь-яких передач чи програм створених або придбаних ними, відтворення належних їм передач, програм будь-яким способом, тиражування їх запису та продаж, фіксацію на матеріальному носії, а також трансляцію, публічне виконання, публічну демонстрацію своїх програм, передач у місцях з платним входом, забороняти поширення на території України чи з території України сигналу, що несе програми, розповсюджуючим органом для якого цей сигнал із супутника не призначався.

22. Пропонується ст.36 Закону України “Про телебачення і радіомовлення” визначити наступним чином: Телерадіоорганізація має право дозволяти чи забороняти іншим телерадіоорганізаціям, установам і закладам, громадянам в Україні та за кордоном: – трансляцію, ретрансляцію належних їй передач (фільмів), програм, відтворення передач, програм будь-яким способом, тиражування, продаж передач (фільмів), програм, що є їх власністю, а також записів музичних і літературно-драматичних творів, здійснених телерадіоорганізацією в студії чи у видовищних закладах.

Дата добавления: 2015-07-10