Результати творчої діяльності, що входять у сферу правової охорони суміжних прав

2.2 Традиційні результати творчої діяльності суб’єктів суміжних прав

2.2.1. Виконання, як спосіб подання авторських творів.

Виконання відноситься до мистецтва і розглядається як творча діяльність. Специфіка виконавчої творчості полягає в оригінальній інтерпретації художнього твору.

Виконання охоплює цілий ряд складних проблем, розв’язання яких потребує пошуку різних наукових підходів, використання спільних зусиль фахівців різноманітних галузей для вироблення об’єктивного, правового поняття терміну виконання.

Необхідність і перспективність аналізу виконання забезпечується послідовною й фундаментальною опорою на методологічні підходи, досягнення сучасного виконавства, як складової частини всього мистецтва. Аналіз виконання здійснюватиметься двома шляхами. З одного боку, воно буде розглядатись в широкому розумінні як вид художньо-творчої діяльності. З другого, у вужчому, як явище, що має свої характерні риси, правовий аспект, специфічні особливості й закономірності розвитку. Але вказані два підходи взаємопов’язані між собою, доповнюють один одного, перебувають у тісному синтезі.

Процес виконання народжується й здійснюється в надзвичайно складній й довершеній обстановці, де відбувається переживання й осмислення вражень й почуттів та переклад їх на мову мистецтва. Під виконанням розуміють “подання творів, фонограм виконань шляхом гри, декламації, співу, танцю в живому виконанні або за допомогою технічних засобів”[65,с.56].

Вивчення виконавства, як виду творчої діяльності вимагає підходу до нього з позиції виконавського та музично-виконавського мистецтва в цілому. Вихідним пунктом дослідження цієї проблеми є визначення виконавського мистецтва як взаємопов’язаної системи, що складається з двох частин: по-перше, це сам музичний твір, тобто музика, написана композитором. Такий музичний твір підпадає під охорону авторського права. Другим елементом, що входить у структуру виконання, є віршований твір, тобто слова, написані для виконання, не покладена на музику пісня. Не дивлячись на те, що пісня, яка не має нотного стану, все ж таки може бути мелодійною, тобто відтворюватись, враховуючи спеціальне професійне творення музики, за допомогою будь-якої мелодії, яка виголошується її виконавцем. Будь-яка мелодія пісні означає, що різні особи, можуть виконувати текстований вірш по-різному, тобто відображати один і той же текст різними мелодичними звуками, таким чином роблячи їх саме піснею, а не просто віршем. Звичайно, це стосується непрофесійного виконання і тим більше непрофесійного витвору мелодії, яка може і ніколи не відобразитись в об’єктивній формі, але тим самим не позбавлена творчого характеру і правової охорони.

Отже, сам текст, словесний твір також охороняється авторським правом. Таким чином, вказані два компонента (текстований твір, музичний твір) формують нове явище, яке без них існувати не може, а вони в свою чергу тільки у такий спосіб можуть представити свої твори для широкої аудиторії, що і є у кінцевому розрахунку їх призначенням, кінцевим результатом для досягнення поставленої мети. Явище, що виникло в результаті взаємодій двох творів, музичного і текстованого, підлягає правовій охороні іншим правом, яке і регулює відносини пов’язані з існуванням явища, що визначається як виконання і підпадає, як вже зазначалось, правовій охороні суміжних прав.

Кожна частина системи виконання являє собою необхідний компонент виконавської діяльності, як виду художньої творчості. Але цей фактор стосується вокального виконання. Поряд з цим існує не вокальне, суто музичне виконання твору, що має дещо різну структуру.

Розглянемо музичне виконання шляхом порівняльного аналізу вокального та фортепіанного виконавства, як різновиду саме музичного виконання без застосування вокалу. Так, засновники російської піаністичної школи, провідні музиканти Л.А.Боренбойм, А.Б. Гондельвейзер, К.М. Ігумнов, Г.М. Коган та інші, узагальнюючи свій багатий виконавський досвід і порушуючи цілий комплекс питань, розглядали музичне виконавство “як творчість, як велике цілісне явище, що характеризуються цілою низкою загальних закономірностей, притаманних “усім видам художньої праці”[66,с.356],[67,с.6]. Основними передумовами успішної виконавської діяльності піаніста Г.М. Коган вважав “наявність конкретної мети, зосереджену на ній увагу, наполегливе бажання досягти поставленої мети”[67,с.17].

Вказані моменти характерні не тільки для діяльності піаніста, а також для успішної вокально-виконавської творчості. Але поряд з цими загальними властивостями у літературі, присвяченій питанням виконання, розкриваються більш конкретні питання, характерні лише для діяльності виконавця. Це стосується, наприклад, “суто вокальної техніки”[68,с.64],[69,с.148].

До специфічних особливостей вокально-виконавської діяльності відносять: – “по-перше, особливу мову вокально-виконавського мистецтва, що має свої закономірності існування і розвитку; по-друге, особливий спосіб узагальнення (загальний інтерпретаторський план вокального твору будується через індивідуально-особистісне відчуття співака); по-третє, використання (вокально-художньої уяви), спочатку при формуванні вокально-технічних навичок, а потім і вокально-виконавських; по-четверте, якісне визначення форми твору у всіх його виявах (це стосується і якості музичного твору, і якості подачі того чи іншого твору – концерту, спектаклю чи сольної програми)”[70,с.55].

Музичне виконання піаніста, особи, що використовує свої професійні навички, які знаходять своє відображення у рухах рук, за своїм змістом подібне до вокального виконання. Його структура складається з музичного твору, представленого автором такого твору і власне, як можемо зробити висновок, єдиний елемент формує музичне виконання. Але це не робить його простішою формою виконання ніж сольне виконання, навпаки, з точки зору застосування зовнішнього фактора – інструменту, без якого не можливе музичне виконання і розглядається як складний виконавчий процес. Як же співвідносяться ці два види виконання? Наше завдання не довести переваги того чи іншого виду виконання, а з’ясувати його суть, органічну структуру, його компоненти, що дозволить надати виконанню правову охорону. І в даному аспекті цікаво: як розглядати виконання, як таке, що підлягає під правову охорону і може розглядатись як правова категорія, звичайно, з точки зору його застосування і охорони у праві, тільки як цілісний компонент, чи кожен його елемент може розглядатись як виконання, і таким чином вимагати правової охорони, яка надається саме виконанню. Частково на це питання ми вже отримали відповідь, оскільки розглядали види виконання як самостійні елементи творчої діяльності.

Важливим моментом розгляду цього питання є розмежування складових елементів кожного із приведених понять. Ми розглядали структуру сольного виконання в чистому його вигляді, тобто без застосування музичного супроводу. В такому викладі вказаний вид виконання визначався як такий, що складається з використання тексту словесного та музичного твору (музики), але без застосування музичного інструменту чи інструментів. В такому вигляді музика відображена на нотному стані і існує у професійному оформленні. Але саме музика не відображена у музичному супроводі за допомогою музичного інструменту. Вона звучить виключно завдяки голосу співака, який відтворює мелодію музики, але сама музика не озвучена. Коли ж сольне виконання тексту вже покладене на музику, тобто пісня супроводжується музичним виконанням за допомогою музичного інструменту, що найбільше характерно для такого виконання, то до складових частин сольного виконання додається музичне виконання, яке є самостійним видом виконання або, принаймні, ми вже його так розглядали.

Отже, виконання складається із іншого виконання. В даному аспекті музичне виконання розглядається як виконання в повному розумінні цього явища. Також його можна розглядати як лише музичний супровід, який необов’язково буде претендувати на правову охорону, що надається виконанню. Так, наприклад, виконавець сольної партії пісні може особисто супроводжувати власне виконання пісні грою на інструменті. Якщо музичне виконання на музичному інструменті розглядати як самостійний вид виконання, якому повинна надаватись охорона і таким чином це, так би мовити виконання, входить у сферу правового регулювання суміжних прав, то особа, що виконує сольно пісню, може одночасно виконувати музику, таким чином, надаючи сама собі музичний супровід. В такому випадку особа, яка об’єднує два види діяльності в один, може вимагати надання подвійної охорони об’єднаному виконанню, оскільки воно включає в себе дві складові, кожна з яких претендує на окрему правову охорону. Можна, в такому випадку, розглядати твори мистецтва, як такі, що утворюються за допомогою декількох видів виконання і в цьому розумінні є неподільними.

Тобто при виключенні будь-якого компоненту виконання не досягається конкретна мета представлення результату творчої діяльності, що складається із сукупності тексту та музики, і які ми вже називали як твори мистецтва. “Виконання охороняється незалежно від його якості і достоїнства, які є суб’єктивними критеріями і не можуть ефективно застосовуватись на практиці”[71,с.337]. Наприклад, формування на початковому етапі твору мистецтва йде по шляху об’єднання в цю складову віршованого тексту й тексту музики, які розглядаються як нерозривні компоненти одного цілого, що не можуть існувати один без одного, інакше втрачається початковий задум утворення цього явища. Думка зводиться до того, що певний текст пишеться спеціально для певної музики або навпаки музика написана стосовно визначеного тексту. Звичайно, необхідно дану домовленість передбачати в договорі про здійснення такого виду діяльності та передбачити певні правові наслідки можливого невиконання зобов’язання. Якщо в такому договорі не буде передбачено права використання тексту музики окремо від віршованого тексту та окремого використання віршованого тексту від тексту музики, то твір мистецтва, що утворений у результаті поєднання вказаних двох складових, набуває виключної правової охорони, а текст музики та віршований текст розглядаються лише як елементи одного цілого й окремої охорони не отримують.

В іншому випадку, у разі передбачення умов в договорі, які як і в першому випадку при досягненні згоди між сторонами з усіх питань будуть істотними і допускають можливість використання складових частин, що входять до одного цілого, окремо, то правова охорона буде надана окремо кожному елементу, чи то віршованому тексту, чи то тексту музики у разі їх самостійного використання при наявності достатніх правових підстав.

В об’єктивному розумінні музика існує відособлено, так само як і вірш, як окремий твір. Але якщо вірш, написаний спеціально для того, щоб на слова вірша була покладена музика, то існування такого віршового тексту, як самостійного елементу, у разі не створення музики до нього, буде мати незавершений характер. Такий незавершений твір, звичайно, в об’єктивному значенні буде претендувати й одержить правову охорону, але з точки зору його початкового задуму створення як елемента чогось, із точки зору його досконалості, принаймні, відносної у сукупності з іншим елементом, він вимагає пошуку нового компоненту, наприклад, написання нового тексту музики до вже існуючого вірша, для утворення одного цілого з метою його виконання, представлення для широкої аудиторії.

В даному аспекті вже розглядалося питання щодо формування єдиного цілого за допомогою певних компонентів. Такими компонентами виступають віршований текст та музика. Виникає питання відносно формування цих складових чогось нового, того, що запропоновано до виконання. Врешті-решт, що виконує виконавець? Можна говорити про те, що він виконує слова певного вірша, що ми вже назвали віршованим текстом та музику, написану для такого тексту, або з іншої сторони можливо це визначити як слова, що покладені на музику. Визначимо, чи об’єднуються, взагалі, ці компоненти в одне ціле, чи формують його, чи існують у кожному випадку відособлено. Якщо ж розглядати у поєднанні віршований текст та музику як одне ціле, то можна вважати, що виконавець виконує це одне ціле. Даний термін ми вживали як твір мистецтва, але це в загальному значенні можливо застосувати до будь-якого твору, відображеного в мистецтві. Розглядаючи ж конкретне явище, необхідно визначитись з його положенням і можливим використанням, піддати його правовій регламентації та охороні.

Зазвичай ціле сформоване за допомогою віршованого тексту та музики називають піснею. Розглянемо цей термін. Пісня може визначатись як синтез віршованого та музичного твору для виконання голосом, голосами. Як у такому випадку кваліфікувати виконання віршованого тексту, на слова якого покладена музика, але не застосовується під час такого виконання?

Закон України “Про авторське право та суміжні права” в редакції від 11 липня 2001 року “надає охорону музичному твору з текстом і без тексту”[8,ст.8], із точки зору авторського права. Вказаний Закон охороняє суміжні права виконавців без заподіяння шкоди охороні творів авторським правом. Як ми вже зазначали, елементи, що входять у твір мистецтва, який дістав назву пісня, підлягають, кожен окремо, правовій охороні авторського права і визначаються як авторські твори. Виконувати можна кожен твір окремо. Але у разі коли твори формують нове явище, що утворюється на основі двох відособлених, на перший погляд, творів, котрі тісно взаємодіють між собою, то створений твір мистецтва – пісня, за ознаками, характерними для суміжних прав, цілком очевидно, підпадає під їх охорону та правове регулювання. Така позиція, заснована на визначенні за суміжними правами наступних ознак, якими є: їх похідний характер від авторського права, творчість, об’єктивна форма. Проаналізуємо коротко ознаки пісенного твору, які вказують на приналежність його до суміжних прав. Похідний характер пісні, як визначальний критерій суміжних прав, вказує на належність її саме до цієї сфери правового регулювання, оскільки пісня створена на основі двох авторських творів, що водночас показує її близькість, тісний зв’язок з авторським правом, але не тотожність із ним. Завдяки тексту – вірша та музичного твору, з’являється новий, створений на їх основі твір мистецтва, що походить, випливає з цих авторських творів і сформований як самостійне явище.

Творчий характер пісні важко заперечити, оскільки завдяки діяльності автора тексту, що став основою майбутньої пісні, вираженого у словах, та композитора, що створив музику саме для визначеного віршованого тексту, з’явилося нове явище, яке не можливо назвати просто віршем чи просто музикою. Воно складає дещо оригінальну культурну цінність і постає перед нами у новому значенні, по-новому сприймається та виконується, ніж окреме виконання кожного елементу, що формує пісню. Саме у виконанні пісні відображається актуалізація інтуїтивних та емоційних компонентів розумової діяльності в умовах групової творчості. Адже творчість – сфера духовна, що наділена певними якостями інтелектуальної діяльності людини.

Які б розумові процеси не відбувалися у людини, вони не можуть бути ні чим іншим, ніж як відображенням оточуючої його об’єктивної дійсності, яка знаходить свій прояв у тексті автора пісенного вірша, композитора. Це відображення буває поверхневим або глибоким, обмеженим лише тим, що сприймається безпосередньо невимушено, або проникає в глибинні таємниці існуючого світу. Але у свідомості людини ніколи не може виникнути нічого такого, що не було б наперед визначено самою дійсністю. Остання ж відображається в його свідомості у вигляді образів, які в свою чергу перевтілюються в певну форму – словесну, музичну. Власне словесною формою виступає текст пісні, музичною, що абсолютно зрозуміло – музика для пісні. Творчий акт, у власному розумінні, і проявляється в новизні образів, в новизні форм, що їх відображає, або в новизні нових компонентів разом взятих, і це далеко не вичерпний перелік прикладів, що можуть слугувати доказом творчого характеру пісні.

Об’єктивну форму пісні надає відображення її у зовнішньому виразі. Таким відображенням може бути рукопис, надрукований текст слів та музики, такий, що зручний для сприйняття та розуміння його значення. Відображений текст слів повинен супроводжуватись нотним рядом музичного тексту. Або можливе занотування на папері, інших носіях інформації, слів тексту пісні, а після цього її музичного нотного ряду, а також шляхом публічного виконання, яке визначається як “подання творів і т.д., шляхом співу як безпосередньо (у живому виконанні), так і за допомогою будь-яких пристроїв і процесів (за винятком передачі в ефір чи по проводах) у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до звичайного кола сім’ї або близьких знайомих сім’ї, незалежно від того, чи присутні вони в одному місці в один і той же час або в різних місцях і в різний час”[8,ст1]. Остання форма зовнішнього прояву пісні може застосовуватись особливо в тому випадку, коли іншим чином вона ніде не відображена, але чітко сформована в уяві автора тексту віршованої пісні та композитора, які таким чином можуть представити її, використовуючи послуги виконавця.

За допомогою виконання оживають твори театрального мистецтва. Такі твори як правило виконуються у театрах, які у свою чергу бувають різними і відрізняються один від одного по складу й обдарованості артистів, по мові свого мистецтва і т.д. “Є театри, в яких актори не говорять, а співають, і їх спів, так як і всі їх сценічні дії і вчинки, зіставляються зі звучанням оркестру, що виконує музику, написану композитором спеціально для даної п’єси”[72,с.5]. Отже, ми бачимо, що виконання пісні набуває нову, видозмінену форму, входить в складову складного процесу театрального мистецтва. Таке поєднання утворене за допомогою співу та інших компонентів, які нижче запропоновані до розгляду. Ми вже дещо згадували ці елементи, але при розгляді питання, присвяченого розкриттю змісту виконання творів театрального мистецтва, дозволимо собі повторити й наголосити на тому, що саму пісню складає текст слів, яким, як правило, є вірш, написаний спеціально та пристосований для виконання. Словесною формою виразу при такому виконанні є текст п’єси, як твору, що охороняється авторським правом, “відповідно до законодавства України”[8,ст.8].

Іншими допоміжними компонентами є сценічні дії акторів, їх вчинки на сцені, як відображення їх акторської майстерності, можливі імпровізації, але засновані на виконанні тексту п’єси. Дії акторів на сцені супроводжуються звучанням оркестру, тобто відбувається іще одна творча дія, – оркестровка твору. Під оркестровкою розуміється “пристосування музичного твору для виконання його оркестром”[73,с.16]. І, звичайно, оркестр виконує музику, написану композитором для виконання певної п’єси. В даному разі, ми спостерігаємо складний, поступовий і в той час синтезований спектр поєднання різних видів виконання одного твору театрального мистецтва. Такий твір театрального мистецтва носить назву – опера. Надання правильного визначення розглянутих творів, з’ясування їх змісту, важливо для правової оцінки зазначених творів мистецтва, як правових категорій.

Поєднання творчих елементів театрального твору, що його складають, породжує цілу низку зобов’язальних відносин між авторами цих елементів, між замовником певного твору та суб’єктами його створення. І звичайно, відносини, що виникають між вказаними суб’єктами з однієї сторони та виконавцями з іншої сторони. Правовий спектр охорони таких відносин повинен відображатись на договірних умовах між їх учасниками. Наприклад шляхом укладення авторських договорів. “Авторський договір є тією юридичною формою, яка в найбільшій мірі дозволяє автору реалізувати цілий комплекс авторських прав” [74,с.4]. Так, процес виконання обумовлюється саме стосовно конкретного твору мистецтва. Виконання опери включає в себе, як і виконання пісні, декілька елементів виконання, але в більш складнішій варіації. Можливо навіть допустити включення самої пісні, у дослідженому вище розумінні, у структуру опери, таким чином, не “розділяючи” її на компоненти, що входять в інший твір мистецтва – пісню. Але це, поки що, припущення, оскільки слова тексту та музичний твір, що їх супроводжує, набуває іншої форми, принаймні, при першому його сприйнятті.

Порівнюючи виконання опери, в частині поєднання слова та музики власне з піснею, можна зробити висновок, що за характерними критеріями, притаманними пісні, як правовому явищу виконання слів тексту п’єси та музики, можливо розглядати як пісню, або як вид пісенної творчості, що застосовується при виконанні іншого твору, в даному випадку твору театрального мистецтва – опери. При такому положенні регулювання правовідносин між заінтересованими сторонами у представленні твору до виконання буде йти по шляху визначення договірних засад між авторами тексту п’єси та композитором, як суб’єктів, що формують новоутворення – пісню з однієї сторони та виконавцями пісні, зокрема, та в цілому п’єси, взагалі.

У правовому розумінні сукупне явище визначається, як чітке поєднання елементів, що його складають, зокрема, їх зміст. Якщо аналізувати пісню з точки зору словесно-музичного мистецтва, в якому очевидна присутність двох обов’язкових компонентів: слова та музики, то напрошується припущення незаперечної подібності вказаних компонентів із компонентами, що складають оперу в частині розгляду правової взаємодії п’єси та музики, що написана спеціально для неї.

Таким чином, зроблене припущення дозволяє провести певну оцінку елементів, що складають виконання твору мистецтва для з’ясування їх подібності або відмінних якостей елементів, що його формують із точки зору можливості їх застосування в праві, як саме правових категорій, визначених більш-менш однозначно і закріплених законодавчо. Адже при поєднанні двох компонентів, що входять до складу опери, а саме п’єси та музики для п’єси, ми бачимо присутність так званої словесно-музичної форми мистецтва.

Для п’єси характерна наявність слів та музики, елементів, що власне складають пісню. Визнаючи таку тотожність між піснею та компонентами опери – текстом п’єси покладеною на музику, можна вважати, що опера в такому розумінні підлягає виконанню, як пісенний твір. Але це ще незавершене твердження, що дозволить нам з’ясувати виконання опери як цілісного явище. Виконання ж оперного жанру мистецтва, крім зазначеного, включає в себе і певні сценічні дії акторів. Тому, оперу в завершеній варіативній частині, визначимо як музично-театральний твір, оскільки присутність музики надає особливого значення твору, наявність сценічних дій формує театралізоване дійство в цілому.

Отже, зваживши на вищевказане можна зробити висновок, що опера в правовому розумінні може визначатись як музично-театральний твір пісенної творчості, поєднаний зі сценічними діями акторів. І як наслідок, виконання опери, як твору музично-театрального мистецтва, супроводжується синтезом пісенного твору та сценічними діями, зазначеними у п’єсі.

Зазначення на поєднанні тексту п’єси оперети та музичного твору в єдину категорію, визначається особливою актуалізацією питання, що стосуються вартісної оцінки, представленого результату творчої діяльності. Адже завдання суб’єкта інтелектуальної творчості не тільки створити просто щось, яке можливо негативно відображається зовні і не завжди визначається фахівцями і не тільки ними як інтелектуальна робота, а навпаки може вказувати на недостатній рівень застосування, можливо, творчого потенціалу. Така робота не буде носити актуального характеру, але це не означає, що вона не має права на існування, це не буде запереченням її створення як нового явища, її можливого творчого характеру, а також визнання результату проведеної роботи в майбутньому з абсолютно протилежною оцінкою її результатів у порівнянні з періодом її створення, і в історії немало таких прикладів. Але бажаний результат проведеної роботи важливий при застосуванні в умовах сучасного втілення висновків робіт, творів, досліджень для якнайшвидшого втілення їх у життя, важливий якісний результат, їх корисність, як для самого виконавця, так і для оточуючих його осіб та для держави в цілому.

Тому додержання юридичних дій при наданні правової охорони пісенному твору, що входить в інший твір театрального мистецтва – оперу, підвищує його вартість як завершеної роботи, звичайно, враховуючи якість його створення. Але це відносна категорія суб’єктивного характеру. Ми не заперечуємо самостійності елементів пісенного твору, як різних авторських творів, виконання яких, кожного окремо, не буде представляти великого інтересу для широкого кола слухачів, глядачів. Виконання ж цих елементів у поєднанні, у синтезі пісенного твору набуває зовсім іншого, порівняно з окремими творами, що входять до пісенного твору, значення, іншої форми, іншої вартісної оцінки, що перевищує виконання окремого твору – чи то тексту, чи то музики в десятки, а то і в сотні разів.

Дата добавления: 2015-07-10