Правове положення опери.

Важливим етапом дослідження вбачається визначення правової охорони такого виду театрального мистецтва як опера.

Поняття опера дуже багатогранне. Дослідження суто правового фактора у з’ясуванні змісту самого поняття неможливе без з’ясування його природного значення через аналіз терміну – опера, стосовно звичайної для неї, театральної сфери діяльності.

“Опера являє собою синтез музичного й драматичного начала. Під драматичним началом розуміють дії, що складаються із вчинків людей (дійових осіб), – їх слів, справ, переживань, – в яких зіставляються їх життєві інтереси та цілі; під музичним началом розуміють музику, включену в цю дію, що супроводжує, виражає та стимулює до руху цю діяльність. Зливаючись, музика й драма утворюють єдину музично-драматичну дію, що складає сутність оперного твору”[119,с.17].

“Для опери характерна театральність, драматичний сюжет, динамізм сценічних ситуацій. В опері широко використовується хор, оркестр, балет, спектаклі наповнені сольними номерами, характерний також супровід музичного твору”[120,с.122].

З наведених прикладів тлумачення поняття опери та визначення характерних для неї ознак вбачається різноманітний правовий спектр правовідносин, що виникає між суб’єктами такої діяльності.

Визначається, наприклад, що опера суто театральне явище. Її головний предмет – не музика сама по собі, а спектакль, не партитура, а живий музично-сценічний показ, що складається із взаємопов’язаних різних видів мистецтв.

Синтез музики й драми в опері не слід розуміти механічно. Нерідко говорять, що опера – одночасно й музика й театр. Але при такому формуванні музичне й драматичне начала виступають у суто зовнішньому поєднанні.

“Більш правильніше положення, як визначає вислів, що говорить: ”опера – музичний твір, призначений для театру”, або “опера – різновид музичного театру”. Ці положення при всій їх абстрактності все-таки правильно характеризують сутність оперного мистецтва, тому що розуміють органічний синтез в опері саме музики й драми. В цьому синтезі те чи інше “начало” у конкретних випадках може бути більшим чи меншим залежно від змісту та характеру оперного твору. Але сутність опери саме в їх поєднанні й у взаємопроникненні, в відносній рівновазі”[121,с.9].

Поєднання музичного й драматичного начал в опері дає велику перевагу перед іншими видами мистецтв, робить її досконалим видом мистецтва з точки зору завершеності як опера.

Охорона ж завершеного твору театрального мистецтва, що утворилось в результаті поєднання драматичного твору та музичного, забезпечується цілою низкою правових засобів, за допомогою яких не повинні порушуватись права суб’єктів створення такого твору.

Наше завдання полягає у визначенні дійсної сфери правової охорони опери. Законодавство України відносить музично-драматичні твори до охорони авторського права. Проаналізуємо таку позицію законодавства, визначивши зміст поняття опери.

Незаперечно, що опера – вид музично-драматичного мистецтва. Відомо, що створення твору науки літератури і мистецтва є юридичним фактом, який породжує цивільні права й обов’язки. Факт створення опери як виду музично-театрального мистецтва також зумовлює появу цивільних правовідносин.

В результаті використання в теорії та практиці цивільного права різної термінології, стосовно визначення змісту поняття самого явища, не зайвим буде зупинитись на визначенні опери, як виду мистецтва в загальному розумінні та застосувати до опери значення твору, зваживши на законодавче тлумачення підстав виникнення цивільних прав та обов’язків. В даному випадку, нас цікавить можливість найбільш точного визначення відповідності термінології, змісту поняття, що вживається у праві і таким чином набуває правового значення.

З точки зору філософії, мистецтво визначається як “специфічна форма суспільної свідомості і людської діяльності, яка являє собою відображення дійсності в художніх образах і таким чином є одним із найважливіших способів естетичного засвоєння світу”[122,с.513] Енциклопедичний словник визначає мистецтво як “художню творчість взагалі – література, архітектура, скульптура, живопис, графіка, декоративно-прикладне мистецтво, музика, танець, театр, кіно та інші різновиди людської діяльності, що об’єднуються в якості художніх, образових форм відображення дійсності”[38,с.513].

Мистецтво поєднує багато сфер творчої діяльності людини, кожна з них визначається як вид мистецтва, але не в широкому розумінні цього терміну, а у вузькому, притаманному визначеному колу правовідносин щодо конкретного виду застосування можливостей людини. Наприклад, відносини, що відбуваються в театральній сфері діяльності, у музиці і т. д., де суб’єкти цих видів діяльності взаємодіють між собою, встановлюють певні правила поведінки, що відображають внутрішню діяльність у межах, наприклад, театру. Правове положення самого театру та його працівників повинно визначатись державою, яка у свою чергу призвана забезпечити належну правову охорону порядку здійснення театральної діяльності. “Театр визначається як місце для видовищ від грецького – theatron, а взагалі як рід мистецтва, специфічним засобом виразу якого є сценічні дії, що виникають у процесі гри актора перед публікою”,[38,с.1325] або як “мистецтво представлення драматичних творів на сцені”[6,с.789].

Отже, театр визначається як рід мистецтва. В повсякденному житті часто вживається термін, стосовно театру, як вид мистецтва. Але для правового використання необхідна чіткість визначення самих, на перший погляд, незначних трактувань, із тим щоб прийти до єдиного, правильного тлумачення терміну, який дасть змогу якнайбільш повніше з’ясувати сутність самого поняття, як правового терміну, що надалі зможе відобразитись в законі. Як же співвідносяться ці поняття? Чи можливо їх ототожнювати?

Так поняття рід, як категорія, розвивалось на базі першочергової семантичної класифікації за ознаками “живе – неживе” або чоловічий – жіночий рід. У деяких мовах, категорія рід взагалі відсутня. “З точки зору визначення роду літературного, він визначається за різними ознаками: з урахуванням способів відображення дійсності (Арістотель), із точки зору типів змісту (Ф.Шеллінг), а також категорій гносеології (об’єктивне – суб’єктивне у Г.Гегеля), формальних ознак (А.Н.Веселовський), психології (Є.Штайгер). Не дивлячись на недосконалість визначень міжродових меж і множинність певних форм літературних творів (поема, лірична драма і т.д.), в кожному творі, як правило, можна виділити родову домінанту: розповідь про подію (епос), суб’єктивно-емоційні роздуми (лірика), діалогічне відображення подій (драма). Поділ літератури на роди – передумова подальшого поділу її на види й жанри”[6,с.1142]. Рід також виділяють як різновид чого-небудь, що володіє якими-небудь якостями, властивостями. В іншому, але не відмінному значенні, можна про рід говорити, як дещо подібне до чого-небудь.

Звертаючи увагу на приведені вище цитати, що визначають поняття роду, необхідно зазначити на неоднозначність думок авторів цих тверджень. Фактично остання цитата повністю протиставляється першій, виділяючи рід, як різновид чого-небудь, акцентуючи, таким чином, певну увагу на видові ознаки поняття рід, що приведе в кінцевому рахунку до абсолютного ототожнення поняття роду та виду або до підміни цих понять термінами, що не відображають їх зміст, що значно ускладнює їх тлумачення як правових категорій. Тому, можна вважати, що така позиція не відображає зміст поняття рід.

Зваживши на таку постановку проблеми, необхідно проаналізувати поняття терміну вид. Поняття виду засновується на тому, що це підрозділ у систематиці, який входить у склад вищого розділу – роду. Саме таке поняття, на нашу думку, більш повно зазначає місце та співвідношення таких понять, як рід та вид. Отже, рід ширше поняття, воно охоплює різні видові явища, складається з них. У свою чергу, видовим явищам притаманні ознаки загального роду, в яких вони конкретизуються. І цілком справедливо визначити театр саме як рід, а не вид мистецтва.

Вбачається певна невизначеність з визначенням у системі театрального мистецтва опери. Ми вже вказували на вживання, в тому числі в законодавстві, різних термінів, стосовно визначення поняття опери й особливо це важливо у правовому розумінні. Часто вживання поряд з оперою терміну твір змушує з’ясувати відповідність такого синтезу.

Так, М.В.Гордон визначив “твір як комплекс ідей і образів, що одержали своє об’єктивне вираження у готовій праці”[14,с.93]. В.І.Серебровський зазначив, що “твір – це сукупність ідей, думок і образів, що одержали в результаті творчої діяльності автора свій вираз у доступній для сприйняття людськими почуттями конкретній формі, що допускає можливість відтворення”[17,с.32]. Значення таких слів як ідея, образ, розуміються як загальновідомі, однак вони не завжди застосовуються однозначно. Цей факт зобов’язує нас де в чому пояснити значення вказаних термінів.

Під ідеєю В.Я.Іонас розумів “відображення дійсності в свідомості людини, тобто як форму усвідомлення дійсності. Ідеї, на його думку, можуть бути абстрактними, наприклад, (наукові поняття) і конкретними, наприклад, (художні образи)”[123,с.24]. Таким чином, наведена цитата відповідає загальному значенню поняття, що досліджується, який в енциклопедичному словнику трактується, “як форма відображення в думках явищ об’єктивної реальності”[38,с.481]. Ідея – складне поняття, представлення, що відображає, узагальнює досвід і визначає відношення до дійсності. Ідея розглядається як основна, головна думка, замисел, що визначає зміст певного явища. Вона включає в себе усвідомлення подальшого пізнання і практичного перетворення світу. Суб’єкт пізнання спочатку сприймає об’єктивну реальність, і на основі набутих знань, досвіду намагається зрозуміти її.

Досягнувши бажаного результату у розумінні явища, постає необхідність впливу на нього шляхом встановлення регулюючих моментів, застосування охоронних функцій для забезпечення повноцінного регулювання. І цілком очевидно, що таку сентенцію діяльності повинно забезпечувати право, саме воно встановлює усі необхідні способи впливу, гарантуючи правове регулювання та охорону. Така процедура здійснюється на основі узагальнення в ідеї досвіду попереднього розвитку знання, і таким чином, ідеї служать у якості принципів пояснення явищ. Ідея, необхідний елемент твору, його змістовна цілісність, як продукту емоційного переживання й засвоєння життя суб’єктом його створення. Наприклад, ідея художнього твору не може адекватно відображатись за допомогою засобів і інших видів мистецтва і логічними формулюваннями, вона відображається всією художньою структурою твору, єдністю й взаємодією всіх його формальних компонентів.

Визначаючи ідею основним компонентом поняття твору, В.Я.Іонас ідеями називав також “погляди, переконання, уявлення людини про дійсність, маючи на увазі при цьому оцінку дійсності. Таким чином, ідея буде визначати, в одному випадку форму пізнання, в іншому – погляди і оцінки”[123,с.24]. Фактично автор наведеної цитати проводить ототожнення ідеї з поглядами, переконаннями, уявленнями. Проаналізуємо таку позицію.

Якщо ми зазначили, що під ідеєю в загальному розумінні слід розуміти як форму відображення у свідомості об’єктивної реальності, то погляди визначають особливе направлення, спрямування на певний об’єкт або предмет матеріального світу. Погляд на визначене коло правовідносин допомагає сформувати ідею відносно охорони права. Переконання, є ніщо інше, як стверджена думка або впевнений погляд на що-небудь, точка зору. Таким чином, переконання можна вважати наступним етапом формування поглядів, як завершальну конструкцію відображення об’єктивної реальності, позиція конкретного суб’єкта творчої діяльності. Погляди, на основі суб’єктивних та об’єктивних передумов конкретного суб’єкта за допомогою уявлень, переростають у переконання. Уява передує переконанню, вона може визначатись лише як форма суттєвого відображення у вигляді наглядно-образного знання. “Це відтворення у свідомості раніше пережитого або образ раніше сприйнятого предмета або явища, а також образ, створений у свідомості”[38,с.1064]. Тобто, уява відбувається на чуттєвому рівні.

Отже, на нашу думку, передчасно ототожнювати ідею з поглядами, переконаннями та уявою. Останні три поняття формують ідею, є її структурними елементами. Ідея, являється завершеним твердженням, стосовно певного об’єкта. Сукупність таких завершених тверджень є складовими частинами твору. Ідею можна вважати прямо пропорційним явищем твору, як комплекту або сукупність ідей, що виражені в об’єктивній формі. Саму ж ідею “чинне законодавство України не охороняє”[8,ст.7], але в правовому значенні ідеї цілком справедливо можна розглядати як завершений твір, що не набув об’єктивної форми.

Оперу по праву відносять до розряду античних жанрів. Природа її театральності, що увібрала в себе складові елементи суміжного мистецтва – драми, відображається в дієвій формі виразу драматичного змісту, у характері розвитку образів, у правовідносинах між суб’єктами створення опери. Поряд із цим, опера включає великі можливості використання звукової інтонаційної сфери, що дає право деяким дослідникам стверджувати: “Музика в опері панує абсолютно” [124,с.184–185]. Але це твердження не виключає наявності іншого елементу в опері – драматичного твору, що охороняється авторським правом. Аналогічна ситуація виникає по відношенню до музики, що втілює в собі музичний твір, написаний композитором і, також підпадає під сферу правової охорони авторського права.

Перш за все, слід відмітити співвідношення характеру й ступеню музики і дії, що відображена в драматичному творі і в подальшому втілена на сцені. Людині, більш менш обізнаній з оперним мистецтвом, неважко буде упевнитись в багатогранності форм взаємодії музичного й дієво-сценічного начала, яке, багато в чому, залежить не тільки від жанрової специфіки, стильових особливостей, але й від сценічного рішення, індивідуальності режисера-постановника, акторського ансамблю.

Однак, у всіх жанрових різновидах опери, музика, в тій чи іншій мірі, виступає як елемент дії, а дія у свою чергу як би читається з музики. Саме це дає можливість віднести різні складові частини, різні твори до загального музично-театрального виду мистецтва – до опери. Усі ці складові елементи можуть самостійно використовуватись і фактично є незалежними творами, витворами мистецтва, але мають одну мету – створення синтезу творів мистецтва. І зовсім необов’язково, щоб із самого початку певний твір писався як драматичний. Подальше його пристосування до драматургії, що буде використовуватись в опері, залежить від автора, від характеру правовідносин, пов’язаних між замовником та автором твору, створення якого явилось юридичним фактом їх виникнення і т.д. Чудово таку ситуацію описала Л.Ротбаум, яка говорила, що “необхідно перекинути три мости співдружності для того, щоб перебороти перепони, що відділяють нас від чужого спочатку твору: 1) міст інтелектуальний, який об’єднавши дві різні епохи, допоможе виявити у творі хвилюючі нас і по сьогоднішній час проблеми; 2) міст емоційний, який від власності ноти композитора веде до особистої ноти режисера; 3) міст естетичний, який прокладе шлях від поетики композитора до поетики майбутнього спектаклю”[125,с.28].

Драматична дія органічно зливається з музикою, що представляє музику драматичної дії. Два суверенних твори мистецтва – музика й драма – переплавляються в нове семантичне, емоційне, драматургічне поняття. При цьому необхідно мати на увазі не тільки механічне перенесення драми в оперу по типу, сукупного виду мистецтва, яке, як ми вже визначили, утворене за допомогою самостійних творів мистецтва, але об’єднавшись, з’явилось новоутворення, в якому ідея драми втілюється з художньою повнотою і досконалістю в музиці, музика ж переходить у дію, таким чином сприяє завершенню поставленої мети.

Оперу ще визначають як “лабораторію стилю людської інтонації епохи, де знаходяться у постійному протиставленні і противазі, при взаємодії “недовірі” до емоційно-наглядових якостей, музика і мовна інтонація, немов дві протидії”[126,с.54]. Але в той же час ми спостерігаємо синтез цих двох елементів, які об’єднуються для створення нової якості.

У складному процесі взаємодії художніх факторів, що утворюють синтетичне оперне ціле, важливу роль відіграє характер правових зв’язків між елементами, що утворюють образні системи словесного тексту і музики, що визначає наявність специфічних правовідносин між вказаними елементами, а також їх поєднання зі сценічними діями. Саме завдяки сценічним діям, музика й драма перевтілюється спеціально для їх функціональних ролей в опері.

Розвиток дії в опері визначається характером черговості сольних, ансамблевих, хорових номерів, колористичних картин, оркестрових узагальнень, які втілюють на сцені результати творчої діяльності, що охороняються авторським правом, музичний твір, драматичний твір за допомогою сценічних дій акторів. Дуже важко таке складне поєднання авторських творів, що створюють оперу, визначити як сферу охорони авторського права. По меншій мірі – це не справедливо, на наш погляд, стосовно самих авторів музичного твору, драматичного твору, без яких неможливо утворення такого виду театрального мистецтва, як опери. Опера, заснована на авторських творах, є похідним явищем від цих творів. Вказаний критерій притаманний для суміжних прав, які є похідними від іншого права, зокрема, від авторського права.

Поділ творів, що охороняються авторським правом, у теорії та практиці авторського права на первісні та похідні, на нашу думку, не відповідає правовій природі авторського права. Авторський твір повинен бути лише первісним. Таким чином, ми зможемо провести чітке розмежування між авторськими творами та творами, які в результаті існування зазначеного поділу претендують на охорону авторського права. Таке розмежування зовсім не означає, що похідні твори не підлягають правовій охороні. За умови дотримання прав авторів творів, що утворюють нове явище суб’єктами його створення, таке явище підпадає правовій регламентації суміжних прав та охороняється саме суміжними правами, без заподіяння шкоди охороні творів, що охороняються авторським правом.

Отже, за ознакою похідності від авторських творів, опера підлягає сфері охорони суміжних прав. Адже виключення будь-якого з компонентів, що її утворюють, веде до заперечення існування опери взагалі. Але зазначена ознака не єдина у характеристиці результатів творчої діяльності, що охороняються суміжними правами.

Наступною ознакою, притаманною для суміжних прав, постає їх творчий характер. Аналізуючи оперу як вид мистецтва, навіть важко уявити про можливість відсутності творчого елементу у неї. Але характер дослідження вимагає зупинитись на характеристиці творчого характеру оперного мистецтва.

Визначення опери як виду мистецтва і можливість заперечення творчого характеру опери видається досить уявним. Адже мистецтву завжди притаманна творчість. Але все ж таки визначимося і де проявляється творчість в опері.

Втілення сценічної дії в опері набуває гнучкості, завдяки використанню різноманітних оперних форм: від простіших куплетних пісень до складних монологічно-діалогічних сцен і симфонічних епізодів, що складають органічну частину цілісної драматургічної концепції опери. Саме таке поєднання зумовлює застосування цілої низки нових, оригінальних задумів, нестандартних рішень. В такому процесі беруть участь багато осіб.

Загальну систему музично-драматичних засобів виразу опери складають художні явища, що пов’язані, з однієї сторони, із бажанням композиторів до динамічного розвитку образу, з іншої – до його концентрації, психологічному узагальненню. Обидва рядки, складають драматичну структуру опери, служать основою для створення різнобарвних музикально-сценічних форм – найважливіших елементів драматургії. Таку діяльність неможливо здійснити без застосування творчих можливостей суб’єктів такої діяльності. Звернення до тієї чи іншої оперної форми, в кожному конкретному випадку, продиктовано відповідною драматичною ситуацією й характером взаємовідносин образних систем словесного тексту й музики. Саме ж співвідношення оперних форм і дій складає синтез розвитку неприривності руху, відносної самостійності окремих епізодів і дає можливість співвідношення цілого та його частин.

“Можливість черговості моментів напруги й розрядки стає органічною властивістю опери, яка утворюється завдяки творчій діяльності і знаходить своє вираження у багатогранності драматичних контрастів, що проявляються у зміні музично-тематичного матеріалу, ритму, динамічних хвиль, зміні форм, тональностей, гармонії, усього арсеналу музичних засобів. Крім того, характер взаємодії музики і безпосередньо дії визначав К.С.Станіславський, розкриваючи природу дії оперної музики, і вказував на те що “музика дає нам логіку почуттів, по яких знаходиться логіка дій. Тому, із музики потрібно черпати дії і використовуючи ці дії, ми в момент творчості повернемося до тих почуттів, які дані в музиці”[127,с.233].

Представлення опери, як сформованого явища, на сцені буде відображенням її об’єктивної форми.

Дата добавления: 2015-07-10