Аранжування, інструментовка, оркестровка.

Враховуючи прогресивний стан розвитку музичного мистецтва, появу в економічно-правовому просторі України такого явища як шоу-бізнес, не може залишатись поза увагою аналіз та визначення сфери правової охорони таких видів діяльності як аранжування, оркестровка, інструментовка.

Оскільки зазначені явища входять до музичної галузі діяльності, в даному дослідженні будуть використовуватись думки фахівців музичного мистецтва.

Слід зазначити, що “законодавство України відносить один із вказаних результатів діяльності – аранжування до сфери охорони авторського права, ввівши його у категорію – похідні твори”[8,ст.1]. Ми вже вели мову про заперечення поділу авторського права на первісне та похідне, в тому розумінні, в якому воно трактується в законі та юридичній літературі. Ознака похідності характерна для суміжних прав, що охороняють самостійні результати творчої діяльності людини на основі інших творів, які відносяться до сфери правового впливу авторського права. Явища, що походять від інших, стають повністю відокремленими, набувають іншої форми представлення, іншої вартісної оцінки, що найбільш актуально в ринкових умовах сьогодення. З’ясуємо, в чому проявляється ознака похідності для вказаних елементів музичного мистецтва, визначивши зміст кожного з них.

По-перше, “аранжування розглядається як переробка музичного твору для іншого (порівняно з оригіналом) складу виконавців. У джазовій музиці різного роду зміни, що вносяться безпосередньо у процесі виконання, пов’язані з імпровізаційним стилем гри”[112,с.194]. В такому випадку правовідносини виникають між автором музичного твору – композитором та особою, що проводить аранжування – аранжувальником. Наше завдання вказати на появу нового результату і саме творчої діяльності, що має на меті удосконалити, найякісніше представити музичний твір для широкого загалу слухачів. Але може бути й обмежене коло слухачів, на яких розповсюджується зазначене представлення. В даному випадку цей фактор не має особливого значення.

Факт погіршення музичного твору, внаслідок проведеного аранжування, не заперечує таку діяльність. Цей випадок буде лише свідченням невдало проведеного аранжування твору і як наслідок погіршення попереднього становища автора музичного твору або особи, що має це право. Але в такому випадку навіть при відсутності умов в угоді на проведення аранжування музичного твору законодавство України зазначає, “що така діяльність здійснюється без шкоди охороні творів, що охороняється авторським правом”[8,ст.1] і ця норма поширюється як на результати творчої діяльності, що охороняється суміжними правами, так і на похідні твори, зваживши на позицію закону.

В музичному мистецтві присутнє таке поняття як транскрипція і, визначаючи поняття аранжування, говорять, що “на відміну від транскрипції, яка є творчою переробкою і має самостійне художнє значення, аранжування загалом обмежується пристосуванням фактури оригіналу до технічних можливостей інструменту, інструментального складу або голосу, ансамблю”[112,с.28]. В такому випадку необхідно з’ясувати зміст поняття транскрипції. “У буквальному розумінні від латинського значення транскрипція означає – переписування. Аранжування ж зазначається, беручи до уваги німецький та французький варіанти тлумачення цього терміну, як приводити у порядок, влаштовувати. Подальше ж визначення змісту транскрипції зводиться до переробки музичного твору, що має самостійне художнє значення. Розрізняють два види транскрипції: пристосування твору для іншого інструменту, або видозмінення (із метою більшої зручності або більшої віртуозності), викладання без зміни інструменту (голосу), для якого призначався твір в оригіналі. У транскрипції допускається зміна деталей мелодій і гармоній, форми, що визнані специфікою нового інструменту”[112].

Ми бачимо, що як в результаті аранжування, так і у результаті транскрипції, виникає нове представлення твору до виконання, що характерно для суміжних прав і обумовлено наявністю критерію творчості форми такого представлення. Видозмінена форма звучання твору може мати набагато більший рівень попиту, ніж оригінальний твір, який без проведення того чи іншого стилю обробки ніколи не був би актуальним. В такому разі ми бачимо відчутний пріоритет похідного твору над оригіналом.

При виникненні зобов’язальних відносин між автором музичного твору та аранжувальником перш за все повинні додержуватись права композитора на створений ним твір в оригіналі. Якщо досягнуто між сторонами згоди по відчуженню майнового права композитора на аранжування його твору або отримано від нього дозвіл на вчинення такої дії, право на музичний твір, який був підданий аранжуванню, належить аранжувальнику. Нова форма твору, внаслідок проведеної обробки, може мати і нову вартісну оцінку. Висока вартість такого твору говорить про значний творчий внесок аранжувальника до винайдення нової, досконалішої форми представлення музичного твору. Наприклад, аранжування можливо і пісні, як поєднання словесного й музичного твору.

“Визначення роботи над піснею як аранжування обумовлено практикою сучасного естрадного мистецтва, що розуміє творчу фантазію при партитурі пісні для ансамблю або оркестру. Композитор представляє, що пісня буде аранжована у відповідності з індивідуальними творчими особливостями виконавця чи виконавців. Саме тому його завдання – зробити клавір ясним, зрозумілим, акцентувавши в ньому увагу на ті моменти, що допоможуть аранжувальнику точніше зрозуміти композиторський задум. Деталі аранжування, фарби звучання, вибір тональності, подробиці ритмічної фактури, план партитури, динаміка виконання і т.д., – творче завдання аранжувальника”[113,с.178]. Таке завдання, обумовлене результатом творчої діяльності, що визначає стиль того чи іншого явища, вирізняє його з-поміж інших явищ.

Інструментовку розглядають як “викладення музики для виконання її кількісним складом оркестру або інструментальних ансамблів. Мистецтво інструментовки засновується на виконанні властивостей різних музичних інструментів (їх тембрів, звуковикористання, технічних та динамічних можливостей) і їх співставлення (всього оркестру в цілому, його окремих груп, соло і т.д.) для досягнення найбільш виразного звучання. Характер і прийоми інструментовки обумовлені жанром і індивідуальним замислом твору залежать від усієї сукупності музичних засобів: мелодики, гармонії, музичного складу, фактури. При кожному новому способі інструментовки один і той же музичний матеріал набуває інший відтінок викладу і нерідко змінює свій характер”[112,с.147].

“Інструментовка складає процес розподілу голосів музичного твору серед інструментів і їх виразними засобами так, щоб загальне звучання було найбільш виразним, образним. Образно-виразне звучання – не тільки красиве й благозвучне: це більш широке поняття. Інструментовка як така є творчість, що потребує організацію”[114,с.211]. Сама ж творчість проявляється у виборі найбільш виразного варіанта.

При розгляді питань нашого дослідження, ми бачимо, що для й аранжування, і інструментовки, і, як далі з’ясуємо, для оркестровки присутня науково-технічна творчість, ознака, яка характерна для результатів діяльності людини, що підпадають під охорону права промислової власності. Тобто, при здійсненні зазначених видів діяльності використовуються властивості музичних інструментів, що враховуються суб’єктами проведення такої діяльності при аранжуванні, інструментовці, оркестровці. Як стверджував відомий музикознавець у великому трактаті про сучасну інструментовку та оркестровку Гектор Берліоз, що “будь-який винахід у деталях конструкції і матеріалу інструменту, – будь-який технічний пасаж може відкрити несподівані перспективи, наприклад, особі, що проводить інструментовку і виконує нові виразні форми для нових ідей. Таким чином, завдяки технічним моментам виникає намагання викликати у особи, що проводить розглядувані види переробок музичного твору нові задуми, то з іншої сторони такий задум завжди надає великий вплив на удосконалення конструкцій інструментів, на мистецтво володіння ними і на збагачення їх виразних можливостей”[115,с.8].

Отже, діяльність аранжувальника, особи, що проводить інструментовку, оркестровку, представлена як пристосування до технічних можливостей музичного інструменту, що забезпечує більш досконаліше звучання в новій формі представлення музичного твору. Тут вбачається тісний взаємозв’язок між творчою працею цих осіб та працею осіб, що створили музичний інструмент.

Правовідносини можуть виникати між суб’єктами, що володіють правами на використання виробленого продукту. При використанні ексклюзивного експонату музичного інструменту може забезпечуватись більш якісна форма представлення твору музичного мистецтва, порівняно із використанням музичних інструментів серійного виробництва подібної партії У такому разі, повинна забезпечуватись охорона права суб’єкта створення такого музичного інструменту на його використання.

У звичайному розумінні інструментовка проводиться відносно певного роду інструментів, для фортепіано, гітари, духових інструментів і т.д., для яких характерна однотипність звучання і допускається, що на будь-якому інструменті, який представляє такий тип звучання, й особливо інструментовка музичного твору, буде однакове. Але слід зазначити, що й однотипні музичні інструменти мають, це очевидно навіть не спеціалісту у музичній галузі діяльності, не однакову якість звучання. Оскільки така якість забезпечується різними технічними можливостями, хоча і однієї групи музичних інструментів. Це свідчить про різну технічну творчість суб’єктів створення предметів музичних інструментів.

Різний рівень науково-технічної творчості визначає різну вартісну характеристику предмета проведеної діяльності, що використовуються для аранжування, інструментовки, оркестровки музичних творів. Такий підхід стосується і використання різних груп музичних інструментів для представлення музичного твору, враховуючи їх якісні характеристики та права авторів створення результатів таких видів діяльності, або прав осіб, що володіють таким правом. Вказаний підхід викликає багато проблем щодо забезпечення охорони прав суб’єктів створення музичних інструментів, до яких пристосовано аранжування, інструментовка, оркестровка і т.д. В даному випадку, охорона повинна надаватись особі, що створила сам музичний інструмент і є автором його створення, або особі, що має майнові права по відношенню до музичного інструмента, чи особі, що удосконалила музичні характеристики інструмента, завдяки яким забезпечується якісна форма представлення музичного твору взагалі. І це лише деякий аспект у визначенні правової взаємодії між авторами результатів творчої діяльності та суб’єктами створення нового результату творчої діяльності на основі використання авторських творів та результатів науково-технічної творчості. В таких ситуаціях важливо не порушувати права на охорону зазначеним авторським творам. Перед тим як зробити остаточний висновок щодо сфери охорони суміжним правом розглядуваних результатів творчої діяльності, охарактеризуємо останній елемент переробки музичного твору – оркестровку.

Оркестровка розглядається в такому значенні як і інструментовка, а саме як викладення музики для виконання її кількісним складом оркестру. Так, наприклад, Ф.Геварт визначав інструментовку, як “вчення про технічні та виразні можливості окремих інструментів, а оркестровку як мистецтво одночасного їх застосування, а Ф.Бузоні відносив до оркестровки викладання для оркестру музики. Термін інструментовки визначається як більш універсальний, в більшій мірі виражає зміст творчого процесу, створення музики для багатьох (декількох) виконавців”[112,с.530].

Мистецтво оркестровки невід’ємне від творчого процесу створенням музики. Звуки, що відтворює оркестр, є переробкою музичного твору, спеціально для оркестру. Творча діяльність оркестровщика забезпечується в залежності від його індивідуальних характеристик і можливостей, а також внутрішньої уяви про звучання інструменту. Звичайно, така робота, безперечно, включає знання про кожен окремий інструмент, що бере участь у представленні музичного твору. Поєднання ж звучання цілої низки інструментів, задіяних в оркестрі для представлення музичного твору, для якісного його звучання – прояв творчих можливостей осіб, що проводять таку діяльність. Крім того, “повинні бути вивчені способи й ефекти інструментальних творів, включаючи такі питання, як звуковий баланс, змішані тембри, ясність фактури. Слід оркестровщику забезпечити таку можливість, щоб оркестр сам собі трактувався як своєрідний інструмент, що здатний по формі і за змістом гнучко, точно й ефективно передавати музику”[116,с.126]. Прооркестрований твір – це новий результат творчої діяльності людини, яка надає якісне представлення музичного твору у порівнянні з оригіналом музичного твору.

В юридичній літературі обговорюється питання стосовно того: “Як вважати зазначені види діяльності – музикальними обробками чи перекладом?”

Говорячи про музичні обробки, Н.Л.Зільберштейн має на увазі “будь-яку зміну фактури оригінального твору. Звичайно, ці зміни можуть досягнути різного ступеню”[73,с.13]. І далі, він зазначає, що не рідкі випадки, коли саме завдяки обробці, твір композитора одержує найбільш широке розповсюдження і як наслідок збільшується його цінність, про що вже велась мова в нашому дослідженні. Але автор даної цитати, проводить такий аналіз стосовно охорони обробки авторським правом. На нашу ж думку, до обробок можна віднести аранжування, інструментовку, оркестровку, які підлягають охороні суміжного права і мають ознаки, притаманні суміжним правам.

Музична енциклопедія, “визначає обробку в широкому розумінні слова, як будь-яку видозміну нотного тексту музичного твору, що переслідує певну мету, направлену на пристосування твору для виконання. І як зазначається далі, обробка розглядалась як дещо рівноцінне оригінальній композиторській творчості і в подальший час у зв’язку з ростом значення індивідуального начала в музиці стала іншою областю. Обробка музичного твору, що мала на меті пристосування його для іншого складу виконавців називається аранжуванням, а у випадках коли твір обробляється для виконання оркестром – оркестровкою”[117,с.1070], що і свідчить на підтвердження наших слів.

Цікаво зазначити, що інструкція по застосуванню Постанови РМ РСФСР № 325 виділяла два види визначених обробок. “До першого виду належить вільна обробка мелодій, що має оригінальну музичну фактуру; до другого – обробка, що вносить у фактуру оригінального твору нові творчі елементи”[118,ст.14]. Але таке розмежування застосовувалось лише при визначенні розмірів гонорару, оскільки підкреслювався творчий характер праці суб’єкта створення обробки й охорона надавалась цим обробкам, незалежно від виду, авторським правом.

На нашу думку, в наведеному прикладі не враховано факту появи нового твору, – обробленого твору оригіналу, що свідчить про похідний його характер, і у будь-якому випадку ототожнювати його з твором оригіналу недопустимо. Зазначимо, що при виникненні спірних питань з’ясування правових відносин щодо використання проаналізованих результатів творчої діяльності, не зайвим буде звернутись до спеціалістів музикознавців, а при наявності серйозного конфлікту сторін, звернутись для проведення відповідної експертизи.

Дата добавления: 2015-07-10