Здобутки Директорії в царині державотворення

За дев’ять десятків років, які минули від часу створення Директорії, українознавство по обидва боки океану так і не спромоглося визначити ані правового, ані політичного статусу цієї інституції, ані форм, ані методів її діяльності, ані об’єктивно оцінити її внесок у розвиток форм національної державності. Це дивно тим більше тому, що другий голова Директорії був пер- шим головою УНР в екзилі, тобто першим головою Українсь- кої Народної Республіки на еміграції. Абсурдність такого стану справ полягає також і в тому, що його наступник та останній президент УНР в екзилі Микола Плав’юк 22 серпня 1992 р. пе- редав першому Президентові незалежної України Леоніду Крав- чуку Грамоту Державного Центру УНР, в якій Україна, проголо- шена 24 серпня 1991 р., трактувалась як правонаступниця УНР. Прийнявши регалії, Леонід Кравчук, перший легітимний голова першої легітимної української держави, визнав, на нашу думку, de facto правовий характер УНР, яка його ніколи не мала і мати не могла.

З усього наявного об’єму українознавчих розвідок можна хіба черпнути відомості про те, що Директорія, створена УНСоюзом

«для керування антигетьманським повстанням», оголосила себе

«тимчасовою верховною владою і тому свої повноваження мала передати майбутньому парламенту — Конгресу трудового на­ роду України». В принципі це все. Оскільки обставини створен- ня Директорії та перебігу Трудового Конгресу Народів України були проаналізовані в попередніх розділах, то в цьому спробує- мо зрозуміти характер діяльності цього «колективного голови держави» після Трудового конгресу.

На сьогодні дослідникам доступні протоколи 33-х її засідань, у т. ч. 23-х — за лютий (20-го — 2 засідання на день, 22-го — три, 25-го — два), чотирьох — за березень, двох — за квітень (обидва від 30 квітня), двох — за травень, одного — в серпні. Після 23 серпня члени Директорії разом не збиралися (при- наймні таких даних не існує). Отже, можна стверджувати, що весь період її діяльності формально тривав від 24 грудня, коли її члени вперше офіційно зібралися разом, до 23 серпня, коли троє з шести членів Директорії (Петлюра, Макаренко та Швець) зібралися для того, щоб обговорити конфлікт між Головним отаманом (тобто Петлюрою) та міністром шляхів УНР. Зага- лом — формально 220 днів. Винниченко як Голова Директорії, до слова, головував і був присутній на її засіданнях лише три- чі — 1, 7 та 8 лютого.

Якщо перейти до конкретики, то одна загадка тут змінює іншу. Ось, наприклад, що п’ятеро членів Директорії робили впродовж січня? Питання це не риторичне — адже 29 грудня вони розподілили між собою сфери відповідальності. За Вин- ниченком як Головою Директорії закріпили «відання» міністерс- твами закордонних та внутрішніх справ, праці, а також держав- ного секретарства; до Петлюри відійшли відомства військове, морське, мистецтва та народного здоров’я; Андрієвському

«уділили» юстицію, продовольчі справи, культи та контроль; під оруду Швеця перейшли міністерства народної освіти, фі- нансів, торгу й промисловості та земельних справ; Макаренку довірили кураторство над поштами, телеграфом та шляхами сполучення1.

Офіційні документи про їхню діяльність на довірених їхній опіці напрямках не збереглися або, або не існували. Відомо лише, що перше засідання після ТКНУ відбулося 1 лютого, останнє — 23 серпня. Основні результати державотворчої діяльності були такими.

Дата добавления: 2015-08-17