Необхідність, злочин чи дурість? — 2

Дізнавшись про створення польського Ліквідаційного ко- мітету, члени УНРади скликали на вечір 31 жовтня термінову нараду. Ухвалили направити делегацію на чолі з К. Левицьким до намісника Галичини графа Гуйна. Під час зустрічі делегація зажа- дала передачі УНРаді всієї повноти влади у Галичині та на Буко-

вині. Гуйн відмовився виконувати будь-які правні акти тому, що був інтернований українцями. Легітимний вихід із цієї ситуації знайшли в тому, що намісник передав повноваження заступни- ку, а той уже на підставі цісарського маніфесту від 16 жовтня та «одностайного бажання українського народу» передав вла- ду УНРаді1. Австрійській стороні це нічого не коштувало — за 10 днів імперія припинила своє існування. Українці та поляки опинилися сам на сам зі зброєю в руках. Божевілля припинило- ся лише після акції «Вісла». Жертви обидві сторони не можуть підрахувати до сьогодні.

Події наступних осінніх днів 1918 р. також відомі до най- менших деталей. Українці, очевидно, були готові до такої від- повіді. Подальші їхні кроки об’єктивно свідчать, що делегація УНРади відвідувала намісника, так би мовити, для годиться, аби дістати формальну відмову. Остання, на їхню думку, оче- видно, розв’язувала їм руки. Керівник Військового комітету УНРади Дмитро Вітовський підписав наказ про переобрання влади на місцях власними силами та наказ підрозділам січови- ків, які дислокувалися в Чернівцях, виступити до Львова. Таке блискавичне рішення, на нашу думку, свідчить про те, що воно готувалося заздалегідь, тобто до зустрічі з Гуйном. Озброєні українці наважилися на збройне захоплення влади, чим поста- вили себе поза законом — як іще чинним австрійським (оскіль- ки всі вони були піддані Габсбургів), так і польським, якому належало народитися найближчими якщо не годинами, то днями.

За деякими даними, збройну допомогу повсталим надала київська Директорія, яка тим самим прямо втрутилася у внут- рішні польські справи. Львів’янам передали «батарею гавби­ ць з амуніцією і обслугою, кілька тисяч рушниць і сотні тисяч набоїв; кілька тисяч добрих кожухів, шапок, чобіт, тепле біл­ ля, панчохи; кілька вагонів муки і цукру та 10 млн. австрій­ ських крон». За згодою Директорії до Львова виїхав генерал Омелянович-Павленко (іменований начальним вождем УГА) і полковник Мишковський (начальник генерального штабу) — обидва «з переконання гетьманці, яких Директорія хотіла позбу­ тися» 2.

1 Україна: політична історія... — С. 362.

2 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 206.

Дата добавления: 2015-08-17