Політична візія Української греко-католицької церкви та Митрополита Шептицького

Специфіку національного державотворення на землях за- хідної частини сучасної України неможливо зрозуміти поза контекстом впливів Української греко-католицької церкви та її Предстоятеля Митрополита Андрея Шептицького і, само- зрозуміло, впливів Римської католицької церкви та держави Ватикан1. Відзначмо, що Ватикан був не стільки стороннім спо- стерігачем, скільки активним політичним суб’єктом, який мав принципово важливі інтереси в регіоні, більше того, вважав ці інтереси загрожуваними. Офіційна позиція двох ключових відомств Апостольської столиці — Державного секретаріату (тобто «міністерства закордонних справ») та Конгрегації для Східних церков («міністерства» у справах Східних католиць- ких церков) була сформульована так: «Відлучення цієї землі від Польщі і дефінітивна віддача Українській Народній Республіці були б не тільки політичною помилкою, але це дало б передусім смертельний удар католикам, що становлять там велику біль­ шість. Український уряд, не знаючи ніякої міри в лібералізмі, але зрозумілому, і постепенно сповняючи свою програму, без сумніву незабаром відхилить всяке поняття релігії в прилюднім життю і соціяльнім, творячи в той спосіб пригожий терен для масон­ ства і всіх інших розкладових ідей, якщо його урядування не скін­ читься поворотом царату і схизматицької реакції. Католицька Церква, — читаємо в документі, — має приготовитись до суво­ рого переслідування в Українській Республіці, яка, хоч формально противна большевизмові, в дійсності йде за його доктринами, або принаймні апробує, дозволяючи конфіскату приватної влас­

1 Оскільки ця тема виходить за межі даного дослідження, відсилаємо до основного джерела: Cavalleri O. L’Arcivio di Mons. Ratti Visitatire Apostolico e Nunzio a Varsavia (1918—1921). Inventario. In Appendice le Istruzioni e la Relazione finale a cura di Germano Gualdo.— Citta del Vaticano, 1990. — XLIV, 247 p.

ности — в тому випадку Поляків­Католиків — і в такий спосіб викорінюючи католицькі елементи, яких виключними представ­ никами є Поляки» 1. Якщо сказати прямо, Ватикан ніколи не ба- чив потреби, можливості, необхідності створення української держави на теренах Східної Галичини, так само як і не бачив необхідності створювати таку державу, наприклад, на Місяці. Ніколи не ставила таке питання і УГКЦ та, тим більше, її Пред- стоятель. І це при тому, що саме УГКЦ і персонально Андрей Шептицький зробили колосальний, неоціненний до сьогодні внесок і у формування українського народу як такого, були і за- лишаються донині ядром формування та розвитку українського народу на територіях своєї юрисдикції. І в цьому полягає при- нципова відмінність у так званих «націотворчих процесах» на підавстрійській та підросійській територіях. У першому випад- ку цей процес мав виразно екклезіальний характер, у другому офіційна державна Російська церква робила все від неї залежне, аби викорінити у місцевого населення залишки національної свідомості. Наприклад, 1875 р. всі «уніати», які проживали на території Королівства Польського, були адміністративним по- рядком переведені на московське православ’я.

Дата добавления: 2015-08-17