Вісь Польща — УНР: польська візія

Розрахунок української сторони, яку уособлював Петлюра, був ясний, як день. Унормування відносин із Польщею диктува- лося навіть не фактом його давнього приязного знайомства з Піл- судським, а «стратегічною необхідністю», яка вимогала добити- ся «більш прихильного ставлення держав Антанти до України». На заваді був лише один фактор — безкомпромісне ставлення до цього як Петрушевича персонально, так і галичан у цілому. Усі інші ідеологічно забарвлені гасла типу «амбіційні інтереси поль­ ських лідерів на сході були уразливим місцем налагодження при­

1 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 237. Див. та- кож: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 6. — С. 15—27.

2 Цит. за: Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 237.

3 Цит. за: Там само. — С. 250.

язних стосунків УНР з поль­ ською державою» 1, на нашу думку, не витримують глибшої критики. Якщо точніше — не витримують жодної критики.

Що стосується Польщі, то тут щодо України існували дві основні концепції, які взаємно поборювали одна одну. Перша, уособлена Пілсудським та під- тримана ППС-лівицею, обсто- ювала відновлення кордонів Польщі 1772 р. На територіях між цими кордонами та тодіш- ньої лінією фронту мали бути сформовані українське та біло- руське державні утворення під протекторатом Варшави. Ліво-

Станіслав Грабський

бережна Україна мала відійти до Росії. При цьому Пілсудський теоретично не виключав можливості укладання в майбутньому федеративних або конфедеративних відносин між Польщею, Ук- раїною, Білоруссю та Литвою. Основними провідниками другої концепції виступали лідери «Демократії Народової» — Роман Дмовський, Ян-Ігнацій Падеревський та керівник зовнішньо- політичної комісії Сейму професор Станіслав Грабський.

Вони категорично відкидали можливість створити незалеж- ну Українську Державу в будь-якій формі і взагалі з надзвичай- ною особистою неприязню ставилися до українського націо- нал-соціалістичного руху. Уся Польща знала вислів Дмовського:

«Бути членом будь­якої соціалістичної партії, не треба мати великого розуму, щоб розпалювати ненависть юрби з вулиці і вес­ ти... громити свою державу, як це зробив Петлюра» 2. Ставлячись до українського руху як до «німецького винаходу», спрямова- ного на послаблення Польщі, група Дмовського—Падеревсь- кого—Грабського вважала за необхідне погодитися на пропо-

1 Дерев’янко І. П. Українсько-польські відносини 1918—1921 рр.: політичний аспект: Дис.... канд. іст. наук: Київський національний економічний ун-т. — К., 2004. — 18 с. — С. 11.

2 Цит. за: Солуха П. Договiр з Москвою проти Гетьмана Павла Скоропадсько- го. — С. 128.

Ян-Ігнацій Падеревський

зиції територіального поділу українських та білоруських земель, запропонованих Моск- вою, ще і тому, що чудово ро- зуміла: більшої території Поль- ща просто фізично не зможе

«перетравити»1.

Урешті-решт обидві групи досягли порозуміння, яке було зафіксовано у відповідній ух- валі зовнішньополітичної комісії Сейму у таких словах:

«Польща мусить домагатися остаточного скасування доко­ наного поділу, мусить жадати, щоб були усунуті історичні кривди, які не дозволяють на добрі сусідські взаємини в май­

бутності між народами польським та російським <...> [Поль­ ща] має право та обов’язок вимагати звороту території, що належить в границях з року 1772, з тим, щоб населенню цієї те­ риторії була дана можливість висловитися про свою державну приналежність» 2.

Дата добавления: 2015-08-17