Уряд Остапенка — продовження

Справу остаточного усунення від важелів впливу колишніх партійних побратимів з-поміж чільників УПСР та УСДРП до- вершив підписаний 24 лютого «Закон про утворення посади На- казного отамана Народної Республіканської армії (НРА) та про обсяг прав та обов’язків Головного отамана, Наказного отамана та військового міністра». Зміст закону простий: на Головного отамана покладалися функції Верховного головнокомандувача, на отамана Наказного — функції головнокомандувача. При цьо- му Наказний отаман підлягав Головному, а через нього — Дирек- торії. Можна сказати і простіше: від 24 лютого 1919 р. головноко- мандувач НРА підлягав Петлюрі як Головному отаману, а через нього — Петлюрі — як Директорії УНР. За військовим міністром залишили функції головного армійського інтенданта1.

Про зміну внутрішньополітичних пріоритетів повідомили публічно — листівкою Центрального інформбюро при Дирек- торії. На відміну від ультрабільшовицьких, екстремістських гасел короткої Винниченкової доби, тут містилися пункти, які інакше як «контрреволюційними» не назвеш. Так, з одного боку, в тексті містилися ідеологеми доби антигетьманського повстання — про необхідність ліквідації ліберально-буржуазного режиму, рекві- зиції поміщицької землі і передачу її безземельним селянам та запровадження робочого контролю. З іншого боку, прямим тек- стом говорилося про необхідність «передати власть народові та його виборним людям, повернувши назад демократичні думи та земства» (п. 4), «вернути людності право збиратися, говорити, видавати газети» (п. 9) та «якомога швидше скласти кабінет народних міністрів та організувати Передпарламент із народ­ них делегатів для обміркування і видання законів про землю, про

1 Див.: Директорія... — Т. ІІ. — С. 491.

Установчі збори та про інші громадські справи» (п. 10). На цьому не зупинилися. 15 березня за підписами Остапенка та Архипен- ка було опубліковано «Постанову про тимчасове користування землею на 1919 р. (підкреслення наше. — Д. Я.)»1.

Але ці вербальні модифікації на реальний стан справ ніяко- го впливу не мали: в конкретних обставинах місця та часу уряд був змушений діяти відповідно. Отже, 9 березня «на зміну та доповнення вже існуючих законів» ним було ухвалено «Закон про хлібну повинність», тобто запроваджено продрозкладку. Зара- зом, за відсутністю предмета діяльності, об’єднано мінхарчсправ та мінторгпром в одне відомство2.

Іншими проблемами, якими почав перейматися новий уряд, були, зокрема, такі:

— доповідь прем’єр-міністра «в справі евакуації міністерств з м. Вінниці» (22 лютого),

— про розташування міністрів та міністерств у Рівному (4 квітня),

— встановлення добової платні лікарям мобілізаційних ко- місій у сумі 54 крб. (6 квітня),

— « законопроект про організацію військово­морських сил на побережжі Чорного моря» та «призов до фльоти громадян Наддністрянської України » (підкреслено нами. — Д. Я.) (8 квітня),

— ухвалення законопроекту «про обов’язкове навчання всіх дітей шкільного віку України» (9 квітня).

У царині зовнішньополітичній уряд або «приймав до відома» відповідні дипломатичні свдчення, або відряджав кудись якісь делегації, наприклад:

— « прийняли до відома» доклад прем’єра Остапенка «в справі переговорів в Одесі» та «телеграми голови місії до совєт­ ської Росії п. Мазуренко від 20 та 21 лютого ц. р.» (22 лю- того, зміст доповіді та телеграм невідомий. — Д. Я.),

— « прийняли до відома» інформацію голови уряду «про внутрішнє і зовнішнє становище України» (25 лютого, зміст повідомлення невідомий),

— організаційне питання діяльності делегації на Мировій конференції в Парижі (4 квітня),

1 Див.: Там само. — С. 492-493.

2 Див.: Там само. — С. 501-502, 503.

— вирішено «вжити негайних заходів для налагодження доб­ росусідських відносин з Румунією» (6 квітня),

— делегувано до Тернополя заступника голови РНМ та держ- секретаря «на державну нараду з представниками, делего­ ваними від Антанти» (9 квітня)1.

Між тим УНР стрімко падала в прірву. Було віддано Кате- ринослав, Київ. У перших числах березня було втрачено тимча- сову столицю — Вінницю, а також Бердичів, Херсон. 18 березня вийшли з-під контролю черговий тимчасовий осідок державного проводу — Проскурів, 19-го — Жмеринка. Контрольованим за- лишався лише вузький клаптик території між Бугом і Збручем. При цьому Петлюра і Макаренко опинилися в Рівному, Пет- рушевич та Андрієвський — у Станіславові; частина урядових установ та керівні органи політичних партій осіли в Кам’янці- Подільському2.

5 березня вищезгадані французькі вимоги обговорювали- ся на черговій Державній нараді у Вінниці. Участь у ній узяли всі, крім Петрушевича, члени Директорії, члени РНМ, комісій ТКНУ та представники політичних партій. Ухвалили оповісти- ти союзників про відмову прийняти їхні вимоги щодо відставки Андрієвського та Петлюри і провадити зміни у складі Директорії за бажанням будь-яких іноземних посадовців. З цим Остапенко та військовий міністр Греков виїхали до Одеси. Повернувшись, Остапенко 14 березня доповів про результати візиту учасникам Державної наради, які зібралися в Проскурові. І цього разу Дер- жавна нарада не спромоглася виробити принципового рішення з принципового-таки питання: продовжувати чи перервати пе- реговори як з Антантою, так і з Радянською Росією3. І це — в той самий час, коли українські делегати та представники французь- кого військового командування все ж таки спромоглися вироби- ти прелімінарні умови військового антибільшовицького союзу! Однак «цілком раптово і несподівано в останніх числах березня представники французького командування заявили, що перего­ вори про угоду, згідно з телеграфним розпорядженням з Парижа, перериваються <...>».

1 Там само. — Т. І. — С. 281, 283, 288, 290, 293, 295, 297, 299.

2 Докл. див.: Удовиченко О. І. Україна у війні за державність. — С. 55—57; До­ рошенко Д. Мої спомини про недавнє—минуле. — С. 429—434.

3 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 6. — С. 150—152.

Уже після евакуації з Одеси учасники подій мали нагоду дізнатися: це сталося під впливом тих європейських політиків, які зображували «всіх українців більшовиками» та агітували на користь Добровільної армії1. Очевидно, що така роз’яснювальна робота мала перманентний характер. Але були й інші причини зриву переговорів. Виявляється, існували два варіанти згаданої україно-французької угоди. Перший, датований 15 січня, був сфабрикований більшовицькими спецслужбами з метою дискре- дитувати Директорію перед Трудовим Конгресом. Другий, який у різних джерелах датується 21, 24, 26 числами лютого або 1 чи 8 березня, є «достовірним». Але за будь-яких обставин підписан- ня такого документа формально виходило за межі компетенції французького військового командування — отож офіційний Па- риж і дезавуював цю угоду2.

Дата добавления: 2015-08-17