Доктрина Вільсона: ставки зроблено

29 жовтня 1918 р. 14 основних і 4 додаткові пунктів док- трини Вільсона обговорювали англійським та французьким прем’єри за участю особистого представника американського президента полковника Гавса. Четвертий пункт цієї доктрини, який безпосередньо стосувався України, звучав так: «Перше питання, чи російська територія є рівнозначна з територією, яка належить до колишньої Російської імперії. Ясно, що це не так, бо ж пункт ХІІІ постановляє про незалежну Польщу; це є постанова, яка виключає відновлення імперії. Те, що призна­ но важним для поляків, мусить бути з певністю признане для

фінів, литовців, латишів і, можливо, також для українців. Бо ж від часу, коли ця умова була сформульована <...>, ці поневолені народи піднялися, і не може бути сумніву, що їм мусить бути дана можливість вільного розвитку» 2. Ця позиція, підтрима- на Ллойдом Джорджем, вимагала визнання існуючих націо-

нальних урядів та етнічних кордонів між державами de facto. Разом з тим, констатувалася наявність гострої суперечки між Україною і Польщею в Східній Галичині, причому американські представники відкрито заявили, що остання «не повинна нале­ жати до Польщі» 3. Очевидно, що така позиція не могла бути беззастережно підтримана французами. Клемансо погодився з ідеями Вільсона, в т. ч. про створення Ліги Націй як частини нового світового порядку, в обмін на підтримку позиції Франції, зокрема щодо Польщі4.

США підтримували Велику Британію, висунувши водночас певні рекомендації:

1 Ллойд Джордж Д. Вказ. праця. — Т.1. — С. 268—269.

2 Цит. за: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т.4. — С. 137.

3 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т.4. — С. 138, 139, 140, 141. Ця точка зору суперечить думці Ллойда Джорджа про те, що, мовляв, прези- дент Вільсон «приїхав до Європи палким прихильником Польщі». — Ллойд Джордж Д. Вказ праця. — Т.1. — С. 271.

4 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 232.

— підтримати самостійну українську державу,

— передати Східну Галичину Україні,

— якщо Україна перебуватиме «в стані хаосу», передати Східну Галичину Польщі, але тільки як автономну час- тину, якій Ліга Націй гарантуватиме право на вирішення власної долі в майбутньому,

— Крим повинен належати Україні як природний материк. США та Великобританія також виступили проти польської інвазії в Галичині. Аргументи полягали в тому, що воювати проти більшовиків можуть і повинні лише громадяни країн, які зазна- ли більшовицької агресії, а не поляки. Як пригадували Мартос та Удовиченко, 19 березня уряд ЗОУНР та командувач УГА Омеля- нович-Павленко, а також польський комендант Львова отримали телеграму, підписану прем’єрами Франції, Великобританії, Італії і президентом США, з пропозицією як українцям, так і полякам припинити між собою бойові дії і обіцянкою «справедливого»

розгляду справи Галичини на Мировій конференції1. «Нехай нас розсудять залізо та кров», — такою була відповідь українського

воєначальника.

Ставка Антанти на Денікіна та Колчака, визнання останньо- го 26 травня «Верховним правителем», у свою чергу, визначили всю подальшу логіку боротьби на фронтах громадянської війни в Росії та Україні. Зрештою, ці рішення визначили хід історії Єв- ропи аж до кінця ХХ сторіччя.

Дата добавления: 2015-08-17