Перший. Роздача грошей

Загалом від 1 лютого по 23 серпня включно Директорія ухва- лила роздачу майже 450 мільярдів гривень — невідомо де, коли і ким надрукованих, невідомо чим забезпечених; відомо лише,

1 Директорія... — Т. І. — С. 126.

що їх «перевозили з Німеччини». Суми видавалися різні — від 4 тис. 275 грн. допомоги «шоферам 2­го Подільського корпусу за напружену працю, яку вони несли в перші два [дні] перебування Директорії у Вінниці по обслуговуванню самоходами» (3 берез- ня) до загадкових 6 мільярдів як «асигнування грошових знаків державної скарбниці». Головний напрямок грошових потоків — культурницькі потреби. По цій умовній «статті» видатків знахо- димо і 50 тис. на «українські бурси Києва» (1 лютого), і 200 тис.

«українським біженцям Хотинського, Сорочанського, Акерман­ ського повітів» (7 лютого), і 10 млн «на видання книжок і учбових приладів для народної освіти», і зовсім вже мізерні 9200 «на ут­ римання Холмської духовної колегії» (8 лютого). Вражають видат- ки на саму Директорію: тут і 20 млн — «на екстраординарні ви­ датки» (8 лютого), і 50 млн — на «секретний фонд на закордонні інформації» (12 лютого), і знову 20 млн на «екстраординарні ви­ датки Директорії» (19 лютого). Ще один напрямок інакше як злодійський охарактеризувати не можна: це і 1 млн «на видання в єврейській мові творів українського письменства», і 2 млн «на підтримку української преси на території УНР, яка зайнята во­ рожим військом» (3 березня), і 3 млн «П. Андрієвському на органі­ зацію партизанських отрядів» (20 лютого), невідомо де і з кого організованих, і 62 млн — «на допомогу українським видавничим організаціям» (24 лютого) — при тому, що на «експлуатацію за­ лізниць, заготовку палива та металу» для них було асигнова- но 17 млн грн. (24 лютого), а «на військові потреби» — 112 млн (25 лютого)1.

450 млрд гривень — це багато чи мало? Дати точну відповідь на це сьогодні навряд чи можливо — дані, які з’ясовували би купівельну спроможність тогочасної національної валюти, досі досліджено недостатньо. Відомо хіба, що 21 червня уряд Мартоса ухвалив встановити «предільні» ціни на цукор-рафінад (520 грн. за пуд, або 32,5 грн. за кг) та цукор-пісок (600 грн. за пуд, або 37,5 грн. за кг)2. Рівно за 90 років ціна одного кілограма цукру- піску в роздрібній торговельній мережі Києва становила 7 грн. за кілограм та трохи більше 3 грн. за кг у системі Держкомре- зерву при обмінному курсі 1 USD = 7 грн. Коректно ствердити, що рішення уряду Мартоса запроваджувало адміністративне

1 Там само. — С. 37 млрд.90, 118.

2 Директорія... — Т. І. — С. 373 млрд.374.

регулювання ціни — на вільному ринку ціна кілограма цукру була вищою, — інакше рішення встановити «предільну» ціну позбавлене будь-якого сенсу. Адміністративно встановленою є і ціна Держкомрезерву. Отже, якщо припустити, що собівар- тість виготовлення одного кілограма цукру в 1919 та 2009 рр. була однією й тією ж (а це не так, оскільки і робоча сила, і енер- гоносії на початку століття були дешевшими, ніж наприкінці того ж століття), то ми можемо припустити, що 37 грн. в 1919 р. за купівельною спроможністю відповідають 1 USD в році 2009. Озброївшись калькулятором, отримуємо 450 млрд: 37 = трохи більше 12 млрд USD. При тому, що весь держбюджет України в 2009 р. складав майже 240 млрд грн., або 35 млрд USD.

Дата добавления: 2015-08-17