Петлюра vs Петрушевич: залишитися має один

Фактичний на той час глава Директорії УНР Петлюра не виз- навав диктаторських повноважень Петрушевича. Формально він мав рацію: Основний закон ЗУНР не передбачав такої посади3. За деякими даними, 9 червня той навіть формально вийшов зі складу Директорії і надалі брав участь у засіданнях не як її член, а як Диктатор ЗОУНР. При цьому сама Директорія нібито не виз- навала такого статусу Петрушевича, виходячи саме з вищезазна- чених формально-правових міркувань. «Щоправда, — стверджує

дослідник, — щодо Є. Петрушевича ніхто спеціального рішення не ухвалював, однак і Директорія, і уряд, і він сам вважали, що його вихід із складу Директорії стався 9 червня» 4. 4 липня Голо- вний отаман зробив крок у відповідь — оголосив про створен- ня спеціального міністерства у справах ЗОУНР5. Це викликало гнівне обурення галичан. Невдовзі більшовицький наступ при- мусив Петлюру дати «задній хід» — піти на формальне прими- рення з Петрушевичем: представників Диктатора запросили до складу Ради міністрів УНР...

Однак притлумити антагоністичні суперечності між спіль- никами, які представляли несумісні політичні орієнтації, було неможливо. Остаточно це стало зрозуміло після переходу керів- ництва ЗУНР на територію Наддніпрянщини. «Наші внутрішні

1 Макух І. На народній службі. — С. 233, 237.

2 Лозинський М. Галичина в рр. 1918—1920. — С. 107—108; Див. також: Мазе­ па І. Україна в огні і бурі революції. — Т. 2. — С. 16; Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 215.

3 Назарук О. Рік на Великій Україні. — Відень, 1920. — С. 208—209.

4 Яблонський В. Від влади п’ятьох до диктатури одного. — С. 41.

5 Вісник. — 1919. — Вип. 28.

відносини дуже ускладнилися,— констатував Мазепа. — Зійшлося два уряди, що саме в цей час знаходилися в особливо ненормальних взаємовідносинах і поборювали один одного. Політично і соціяль­ но це були протилежності. Галицький уряд був представником правої частини галицького суспільства. Ліва частина цього сус­ пільства, що об’єднувала коло галицьких соціяль­демократів та т. зв. Селянсько­Робітничого Союзу, стояла в гострій опозиції до цього уряду. Наддніпрянський уряд навпаки складався із соція­ лістів, а всі правіші угруповання ставилися до нього опозицій­ но» 1. На рівні практичної політики ситуація мала такий вигляд: керівництво ЗУНР, не заперечуючи можливості укладання від- повідної угоди з Денікіним, вважало першочерговим завданням активізацію воєнної боротьби з Польщею. Петлюра наполягав на зосередженні всіх зусиль на боротьбі з більшовиками — на- віть за рахунок Галичини; можливість досягнення в зв’язку з цим угоди з Денікіним рішуче відкидалася2. Петрушевич спочатку був спробував організувати спільний з румунами фронт проти більшовиків. Коли Бухарест відмовився від такої «спокусли- вої» пропозиції, пан Диктатор почав обстоювати необхідність спільної боротьби з більшовиками проти поляків. Практичним результатом цих політичних маневрів став союз УГА та Дієвої армії УНР проти більшовиків. «З великими труднощами вдалося уговорити Петрушевича, замісць спілки з большевиками, піти разом з нашою армією проти них», — підсумував Мазепа. І до- дав: «Петрушевич вважав нас усіх за політичних фантастів та неуків, а ми були переконані, що він не здатен зрозуміти рево­ люційної ситуації в Україні і тому не може знайти правильного шляху в боротьбі за національне визволення» 3.

Але, врешті-решт, у політичній могилі опинилися всі.

Дата добавления: 2015-08-17