Акт Злуки

як спроба поєднати «коня» й «трепетну лань»

Головною запорукою фізичного виживання після державного перевороту, організованого військовим крилом УНради, та після проголошення ЗУНР усупереч польській більшості населення, на думку керівництва східногалицько-буковинської держави, стало адміністративно-територіальне й політичне об’єднання з Наддніпрянщиною4. Це, за їхнім розрахунком, відкривало мож- ливість використати мобілізаційний ресурс УНР у боротьбі про- ти Польщі. Уже 1 грудня 1918 р. делегації Директорії та УНРади уклали у Фастові так званий «Передвступний договір» про злуку двох частин України в «одне державне тіло». ЗУНР та УНР заяви- ли про свої наміри: перша — «увійти з усією своєю територією і населенням, як складова частина державної цілості в Українсь­ ку Народню Республіку»; УНР, зі свого боку, — «прийняти всю територію і населення Західно­Української Народньої Республі­ ки, як складову частину державної цілості, в Українську Народню Республіку». Обидва уряди взяли на себе зобов’язання здійснити

«державну злуку можливо в найкоротшім часі, щоби <...> обі де­ ржави утворили справді неподільну державну одиницю».

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 2. — С. 33.

2 Див.: Чубатий М. Державний лад. — Ч. 3. — С. 9—10. Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 208.

3 Стахів М. Західня Україна. — Т. 4. — С. 70.

4 Огляд наявних матеріалів див.: Пилипів В. І. Джерела з історії взаємовідно- син Української Народної Республіки та Західно-Української Народної Рес- публіки: Дис.... канд. іст. наук: Київський національний ун-т ім. Т. Г. Шев- ченка. — К., 2002. — 15 с.

Універсал про злуку УНР і ЗУНР

3 січня 1919 р. конституційний закон про об’єднання ЗУНР та УНР був схвалений УНРадою. Державний секретар Вітов- ський повідомив київське керівництво: «До Головного отама­ на Українського республіканського війська С. Петлюри. Київ. Із Станіславова. 3/1. Українська Національна Рада Західно­Ук­ раїнської Народньої Республіки на засіданні дня 3­го січня одно­ голосно ухвалила й торжественно проголосила прилучення своєї території до Української Народньої Республіки в одну одноціль­ ну Українську Народню Республіку. Хай злука, — писав Д. Вітов- ський, — спаяна спільною пролитою кров’ю обох бувших респуб­

лік, довершить мрію і щастя робочого українського народу» 1. 16 січня відповідний офіційний лист до київської Директорії на- правили Президія УНРади і Рада Державних секретарів. 22 січня Злуку урочисто проголосили на Софійській площі в Києві.

При цьому забули про одну просту річ. Сама УНР суто фор- мально була проголошена Трудовим Конгресом лише 28 січня 1919 р. Це означає, що Злука, яку десятиліттями оспівують віт- чизняні ура-патріоти, з огляду на цю обставину (але не тільки) була не чим іншим, як фікцією. На нікчемному з правової точки зору клаптику паперу стояли, з одного боку, підписи очільників ЗУНР, а з другого — чотирьох приватних осіб, які нібито пред- ставляли групу з п’яти фізичних осіб, що називали себе Дирек- торією невідомо чого. З 15 грудня вони називали себе «Дирек- торією УНР», УНР, яка була проголошена, нагадаємо, лише за 6 днів після Злуки!

Але навіть якби в авторів цієї трагікомедії було все бездо- ганно з формально-правової точки зору, справа об’єднання була приречена від початку. Дивує не те, що вона розпалася, а те, що вона проіснувала, нехай формально, чи то 173, чи то 175 днів — з 22/24 січня до 16 липня. Причин катастрофи, яка спіткала

«Соборну Україну», багато перелік зайняв би десяток сторінок. Назвімо лише декілька.

Це несумісність формальних політичних систем обох «дер- жав»: націонал-соціалістичної — у випадку УНР, націонал-кон- сервативної — у випадку ЗУНР. На відміну від сучасних «фах- івців», яких до речі б назвати якщо не «фальсифікаторами», то принаймні «маніпуляторами», це абсолютно ясно бачили сучас- ники отого «об’єднання». «Політично і соціально це були про­ тилежності, — констатував один із прем’єрів УНР Мазепа. — Галицький уряд був представником правої частини галицького суспільства. Ліва частина цього суспільства, що об’єднувала коло галицьких соціал­демократів та т. зв. Селянсько­Робітничого Союзу, стояла в гострій опозиції до цього уряду. Наддніпрянський уряд навпаки складався із соціалістів, а всі правіші угруповання ставилися до нього опозиційно».

Але це була тільки одна причина. Були й інші. Наприклад, керівництво ЗУНР вважало першочерговим завданням активіза-

1 Нова Рада. — 1919, 5 січня (23 грудня). Див. також: Там само. — 1919,

17 (4) січня.

цію воєнної боротьби з Польщею, не заперечуючи і можливості укладання відповідної угоди з Денікіним. Петлюра ж наполягав на зосередженні всіх зусиль на боротьбі з більшовиками — на- віть за рахунок Галичини; можливість досягнення у зв’язку з цим угоди з Денікіним рішуче відкидалася.

Приречена від початку «об’єднана» УНР була, наприклад, і тому, що її утворення не було погоджено з новими господа- рями світу — Великою Британією, Францією та Сполученими Штатами, які мали свої погляди на повоєнний устрій Європи. Українці із їхніми нечуваними і небаченими в цивілізованому світі політичними ідеями та політичними ж практиками нічого, крім огиди, у керівництва країн Антанти не викликали. Не було в «соборників» і спільних позитивних міфів, усталених побуто- вих практик, загальнонаціональних лідерів, об’єднавчих ідей, спільних підходів до наявних деномінацій тощо.

Саме цього не хочуть розуміти, не хочуть помічати, не хочуть прийняти сучасні фальсифікатори нашої історії, які продовжу- ють співати мантри та писати сутри на кшталт: «документи про об’єднання двох українських держав УНР і ЗУНР в єдиній державі мали велике значення для розвитку національної державності та подальшого поступу конституційних ідей в Україні» або «осно­ вою конституційних ідей в українській політичній та правовій думці протягом всього XX ст. в більшості своїй були ідеї, спрямо­ вані на реалізацію українським народом свого невід’ємного права на самовизначення та побудову суверенної, національної, демок­ ратичної, української держави» 1.

Дата добавления: 2015-08-17