Політична візія Української Парламентарної Репрезентації

Позиція Української Парламентарної Репрезентації (далі — УПР), тобто депутатів імперського парламенту, обраних від русинського населення в справі розбудови єдиної незалежної української держави, була цілком лоялістською щодо монархії. Найбільш радикально налаштовані діячі говорили хіба про по- тенційну можливість створити коронний національний край на східногалицьких теренах. Радикалізувалася ця візія лише напри- кінці 1917 р., та й то поділялася далеко не всіма політичними провідниками тогочасного «українства». Наприклад, 19 грудня голова УПР Євген Петрушевич озвучив у віденському парла- менті вимогу створити окремий коронний край у складі «двоє- диної» монархії з Галичини, Буковини та інших «українських» територій2. З огляду на принципову утопічність така ініціатива

1 Богословія. — Рим, 1993. — Т. 57. — С. 190.

2 Цит. за: Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 174.

практичних наслідків не мала. Хіба сприяла подальшому погір- шенню стосунків між українцями та поляками, які непохитно обстоювали правову позицію — відновлення Польської Респуб- ліки у кордонах 1772 р.

Авторитетний сучасний дослідник говорить із цього приво- ду цілком ясно: Українська Парламентарна Репрезентація устами свого лідера Костя Левицького ще 9 жовтня 1918 р. (тобто лише за 3 тижні до так званого «Листопадового зриву», а фактич- но — авантюрної спроби захопити владу в краї, до якої вдалися екстремістськи налаштовані галичани. — Д. Я.) «висловлювала­

ся насамперед за перебудову Австрії на федеративних засадах і лише на випадок визнання Східної Галичини приналежністю до Польщі залишала за собою право вимагати з’єднання західноук­ раїнських земель з Наддніпрянщиною». «Український політичний провід, — пише той самий фахівець, — до останніх днів існуван­ ня Австро­Угорської монархії все ще покладав надії на легітимне розв’язання східногалицького питання й одержання санкції на створення західноукраїнської державності з рук віденських уря­ довців». Науковець справедливо наголошує на причинах такої

«дивної», з точки зору сучасних фальсифікаторів нашої історії, поведінки. Галицькі русини стали «жертвою» власної лояльності до Габсбурзького дому — в той час як інші національні групи встановлювали зв’язки з переможцями у війні, формували кіс- тяк власних збройних сил та «тіньове» керівництво майбутніми національними державними утвореннями1.

Дата добавления: 2015-08-17