Конституції» Трудового Конгресу 28 січня. Оцінки дослідників

Учасники Конгресу, які заповіли нам свої спомини, зокрема Бачинський, Мицюк, Мазепа, Феденко, Коновалець, Назарук, а також професор Чубатий, по-перше, так і не зрозуміли (або свідомо проігнорували) той факт, що Конгрес Трудового Наро- ду ухвалив дві «конституції» однієї держави (або два варіанти

«основного закону» цієї держави — як кому подобається). Поза тим усі вони були налаштовані вкрай оптимістично, якщо не

1 Директорія... — Т. ІІ. — С. 465, 467—468.

сказати — ейфорично, надзвичайно високо оцінюючи наслідки цього зібрання. Частина дослідників, зокрема Стахів, таке став- лення поділяла цілком і повністю. «Більшість Конгресу Трудового Народу, — писав він, — виявила своїми постановами про тимча­ сову конституцію УНР великий політичний розум, відчуття іс­ торичного моменту і цивільну мужність» 1. Інші сучасники, які спостерігали за величчю з’їзду зі сторони, слушно вказували на такі системні прорахунки, як відсутність процедури ство- рення та регламенту діяльності місцевих органів влади. Після Трудового Конгресу в Україні встановився «режим» суцільного адміністративного безладу. Гетьманська адміністрація була юри- дично розпущена. Влада перейшла нібито до органів місцевого самоврядування, обраних за часів УЦР. Однак вони, якщо на- віть подекуди й існували, виявилися нездатними підтримува- ти елементарний правопорядок. «Час Директорії, — зауважив у зв’язку з цим один із жителів столиці, — був для Києва епохою хуліганства “par excellence”. З­поміж усіх влад, які царювали над нами впродовж цих строкатих чотирьох років, ні за жодної не розквітнули таким пишним цвітом нальоти, грабунки й здир­ ництво» 2.

На відміну від Стахіва, інші дослідники були більш обе- режні і звертали увагу на хиби документів, зокрема Універсалу трактуючи його як «тимчасову конституцію Української Де­ ржави», один з них, наприклад, указував на «непослідовність, неясність редакційних форм» її, пояснюючи це тим, що текст був підготовлений не Директорією або Радою Народних Міністрів, а самими делегатами ТКНУ3. Сучасні дослідники обмежують- ся головно загальнополітичними оцінками, уникаючи будь- якої конкретики. Ось характерний приклад: тимчасова Кон- ституція ТКНУ «свідчить, що дальшого розвитку платформи (програми) Української революції, всупереч сподіванням, не сталося» 4.

Як вважають деякі сучасні дослідники, закон про форму влади від 28 січня фактично вперше з моменту проголошення

1 Див.: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 74, 91.

2 Гольденвейзер А. Из киевских воспоминаний. — С. 51.

3 Костів К. Конституційні акти... С. 177—178.

4 Солдатенко В. Українська революція. — С. 667.

УНР в 1917 р. визначав підвалини державного устрою не у фор- мі політико-правового акта, а у формі закону і таки набрав чин- ності. Разом з тим, вважають вони, цей закон відбивав дуалізм позиції Директорії та українських політичних партій у визначен- ні стратегічних орієнтирів державотворення. Відмовившись від принципу диктатури пролетаріату і висловившись за демокра- тичний устрій УНР, закон 28 січня — підтримав при цьому «тру- довий принцип» організації влади, який передбачав, що місцеві державні адміністрації повинні працювати під контролем міс- цевих рад1.

Вичерпним аналізом «Закону про форму влади на Україні»,

який деякі науковці все ще подеколи називають тимчасовою Конституцією об’єднаної України, завдячуємо принаймні од- ному фаховому дослідженню. Процитуємо його ще раз: доку- мент «був слабо опрацьований», та й взагалі «у конституційних актах Директорії фактично не відчувалося наміру відтво­ рення демократичних принципів», які намагалися замінити соціалістичним принципом «трудової демократії». УНР фак- тично перестала бути правовою й демократичною державою, тому що лише частина її громадян, хоч і без огляду на свою національність, визначалася цим «законом» повноправною.

«Особливість зародження українського конституціоналіз­ му в досліджуваний період, — підкреслює сучасна дослідни- ця, — полягала в тому, що він формувався у складних умовах несприйняття ідеї незалежності та самостійності України не тільки Росією та Польщею, а й значною частиною населення України, особливо — російськомовного». Мало того, незабезпе- чення державою права приватної власності на землю кожному громадянину України «стало фатальною помилкою практич­ но всіх розглянутих у дослідженні урядів України. Позбавивши українських громадян права приватної власності на земельну ділянку, держава автоматично знищила гарант стабільного розвитку та добробуту українського народу» 2(підкреслення на- ше. — Д. Я.).

1 Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. — С.126—127, 128, 29.

2 Єфремова Н. В. Вказ. праця. — С. 11, 12, 13, 15.

Дата добавления: 2015-08-17