Чого прагнули «делегати» Конгресу?

Уже перші години роботи засвідчили, по-перше, що «<...> найбільша фракція конгресу, Селянська Спілка, разом з есера­ ми, залишалася паралізована своїми внутрішніми суперечками ще в більшій мірі, ніж це було до початку конгресових нарад. Інші українські фракції також не виявляли потрібної ініція­ тиви й активности». В цих умовах, за словами Ісаака Мазе- пи, ключову роль відіграли 40 представників УСДРП та їхня група підтримки з Галичини, причому останній «було важко розбиратися в тодішніх надзвичайно складних відносинах на

1 Там само. — С. 18. Костів К. Конституційні акти. — С. 174. Див. також: Феденко П. Повстання нації // Збірник пам’яті Симона Петлюри (1879— 1926). — Прага, 1930. — С. 83—84.

2 Нагаєвський І. Історія Української держави ХХ століття. — С. 280.

Великій Україні» 1. По-друге, учасники Конгресу мали діамет- рально протилежні погляди на принципові питання майбут- нього державного устрою, задля вирішення якого вони, власне, нібито були обрані та з’їхалися до Києва. За словами того-таки Мазепи, «<...> перед Конгресом стояла дилема: або висловити довір’я Директорії, залишаючи її склад без змін, або замість Директорії передати право верховної влади т. зв. “малому кон­ гресу” в складі 41 члена, на чому... настоювала фракція есерів (центральна течія на чолі з Грушевським та ін.) » 2. За даними, які наводить Стахів, більшість есерів заявила, що підтримува- тиме такі принципи:

— відновлення законів Центральної Ради та ствердження законів, виданих Директорією, як основи майбутньої дер- жави,

— «державні органи влади — як у центрі, так і на місцях, мусять належати колективам, складеним із представни­ ків трудового люду — селян і робітників, обраних на під­ ставі рівного, безпосереднього виборчого права, способом таємного і пропорціонального голосування»,

— «органом верховної влади має бути Всеукраїнський Кон­ грес Трудового Народу із делегатів, обраних по вище за­ значеному способу з виконавчим органом, — відповідальна перед ним Рада Народних Міністрів»,

— «верховна влада зараз належить нинішньому Конгресові Трудового Народу України»,

— будь-що-будь досягти «повного об’єднання в скорім часі всіх українських земель в одну Українську Трудову Респуб­ ліку» 3.

Вимоги меншості цієї партії, у свою чергу, передбачали:

— розпуск Директорії,

— негайне формування Трудовим Конгресом замість неї

«колективної влади на трудовім принципі»,

— тимчасове — до формування нового кабінету — ведення справ Радою Народних Міністрів,

1 Мазепа І. Україна в огні й бурі революції. 1917—1921. — Частина І. — С. 93.

2 Мазепа І. Творена держава (Боротьба 1919 року) // Збірник пам’яті Симона Петлюри (1879—1926). — Прага, 1930. — С. 19.

3 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 38 — 41.

— належність місцевої влади «в Галичині, Буковині та Угор­ ській Україні <...> місцевим органам демократично скон­ струйованої влади»,

— негайний початок переговорів з тими політичними сила- ми, «які підняли боротьбу проти Директорії» з метою за- хисту УНР «від зовнішніх імперіялістичних і внутрішніх контрреволюційних замахів».

Центральний пункт вимог меншості українських соціалістів- революціонерів був сформульований так: «Для продовження діяльности Трудового Конгресу утворюється Малий Конгрес по пропорції 1 на 15 повного Конгресу, то значить з 41 члена; Мало­ му Конгресові доручається скликати повне зібрання Конгресу при найближчій можливості, а до того часу Трудовий Конгрес передає всі права верховної влади Малому Конгресові» 1.

Третя платформа, представлена «незалежною» фракцією УСДРП, передбачала:

— оголошення України «незалежною соціялістичною респуб­ лікою»,

— передачу влади радам робітничих і селянських депу- татів,

— мирні переговори з російським радянським урядом,

— виведення з України «чужостороннього імперіялістично­ го війська»,

— саморозпуск Трудового Конгресу,

— «передачу влади робітничо­селянським радам і скликан­ ня Конгресу робітничо­селянських рад України, який вже і має утворити нормальний лад Української Соціялістич­ ної Республіки Рад і організувати постійний уряд» 2.

Четверта платформа — есдеківської більшості:

— «цілком відкидала» організацію влади в центрі і на місцях у формі рад робітничих і селянських депутатів,

— містила підтримку «тільки принципу власти, основаного на вселюднім, прямім, рівнім і пропорційнім виборчім за­ коні, з закритим голосуванням»,

— «розуміла» «власть трудових мас в Україні в формі де­ мократичного парляменту Української Народної Респуб­ ліки»,

1 Цит. за: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 63. Див. та- кож: Мазепа І. Творена держава. — С. 17.

2 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 46—47.

— місцева влада «має належати органам місцевого самовря­ дування, обраним всенародним голосуванням».

Така концепція передбачала, що верховна влада в УНР до скликання парламенту повинна належати Директорії «з уведен­ ням в її склад представника від Західної України, причім Конгрес Трудового Народу України має полишити після себе постійно пра­ цюючі комісії з контрольними функціями: земельну, адміністра­ тивно­політичну, військову, міжнародну, фінансову, народньої освіти, комунікації і праці». Місцеву владу — аж до часу її пере- виборів — мали «представляти уповноважені правительством комісари, які мають працювати під контролем і в контакті з місцевими, повітовими і губерніяльними радами, складеними із пропорціонального представництва селян і робітників». Бунд ус- тами Рафеса заявив, що буде «боротися за заведення совєтської системи в Україні». Поалей-Ціон, точку зору якого представив Абрам Ревуцький, підкреслив, що «всім соціялістам всіх партій» необхідно «творити державу такою, якою вона повинна бути, а не як вона, дякуючи випадково склавшійся ситуації, зараз ви­ глядає» 1.

Очевидно, що примирити ці концепції між собою було не- можливо за визначенням. Долю голосувань визначали ситуа- тивні домовленості між частиною есдеків, частиною есерів та делегатів від «Селоспілки» і фракції галичан. Саме цей блок «ос- таточно вирішив постанови Конгресу».

23 січня Конгрес відкрився доповіддю Винниченка «і було ціл­ ком присвячено справі прилучення Галичини, Буковини й Угорської України». Це рішення було ухвалено одноголосно — очевидно, так само, як і так званий Акт Злуки, який наскільки патетично, настільки ж безпідставно стверджував: «Однині є незалежна Ук­ раїнська Народна Республіка. Однині народ український, визволе­ ний могутнім поривом своїх власних сил, має змогу об’єднаними дружними зусиллями всіх своїх синів будувати нероздільну Само­ стійну Державу Українську на благо і щастя всього її трудового люду» 2.

23 і 24 січня відбувалися наради фракцій. 25-го пленарні за- сідання відновилися. Перед делегатами виступали з «одчотом» і члени Директорії, і міністри нового уряду. Кожен говорив про

1 Цит. за: Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 3. — С. 50—51, 61.

2 Директорія... — Т. ІІ. — С. 441.

своє. Знову відзначився Винниченко — його красномовство воістину, меж не знало. У короткому «одчоті» про його промо- ву знаходимо і «гетьманську наволоч», і «канчуки гетьманських посіпак», і всюдисущих «ворогів, готових одурити народ», і біль- шовиків, які «йдуть, щоб забрати хліб, худобу та пашу». В ціло- му промова продемонструвала «брак виразно накресленої програ­ ми діяльності Директорії на майбутнє», у виступі не містилося

«зазначеного становища до принципів конституції, яку повинен був ухвалити Конгрес, ні до дальшого пляну реформ у суспільно­ громадській ділянці. Все те збуте загальниками, покликаючися на Захід» 1.

Дата добавления: 2015-08-17