Державна нарада» неіснуючої держави

Підтвердження цієї гіпотези давно відомі. 12—14 грудня «ре­ абілітатори національного українського руху» зібралися у Він- ниці на засідання, яке згодом було гордо іменовано Державною нарадою. І це при тому, підкреслимо вкотре, що ніякої держави, бодай формально, ще не існувало — її похапцем проголосили лише наприкінці січня.

Головне питання порядку денного — визначення форми май- бутнього державного устрою нової, післягетьманської України. Розглядалися три варіанти:

— парламентська республіка та скликання Установчих Зборів (Петлюра, Андрієвський, більшість УСДРП, УПСФ, УХДП, УТП, «Поалей-Ціон»),

— радянська влада на засадах «трудового принципу» (Вин- ниченко, Макаренко, Швець, центральна течія УПСР,

«Селоспілка»),

— радянська влада у формі диктатури пролетаріату («неза- лежна» фракція УСДРП та ліва / «боротьбисти» / УПСР).

Результат палких дискусій: «процес державотворення в УНР спрямувати по компромісному “третьому шляху”: в основі його було прагнення побудувати державу радянського зразка з вико­ ристанням деяких рис, притаманних західним демократіям». Ці принципи і були зафіксовані в Декларації 24 грудня1.

Загадка «Державної наради»

Але є в цій історії одне «але». Детальні життєписи Скоропад- ського та Петлюри дозволяють зробити висновок: 12—14 грудня Головного отамана у Вінниці не було, про ухвалені там рішення він дізнався пізніше. Аргументи такі. По-перше, в ніч проти 14 грудня розпочався загальний штурм Києва військами, які

1 Присяжнюк А. Й. Конституційне будівництво в Українській Народній Рес- публіці доби Директорії (листопад 1918 — початок 1921 р.): Дис.... канд. юрид. наук: Національна академія внутрішніх справ України. — X., 2002. — 19 с. — С. 8.

були підпорядковано Петлюрі як Головному отаманові. Отже, маловірогідно, що в день загального наступу головнокоман- дувач перебував за 260 кілометрів від своїх військ. По-друге, 14 грудня в Києві відбулася таємна зустріч Скоропадського з невідомими до сьогодні учасниками «помірних українських і земських діячів з метою вмовити гетьмана припинити кро­ вопролиття в Києві». «Найпомірнішим» українським земським діячем був, як відомо, сам Симон Васильович. Тональність роз-

мови — це повторення його декларації, яка побачила світ на- ступного дня. На цій зустрічі гетьман нібито передав залишки державної скарбниці — в обмін на гарантії безперешкодного виїзду з України для себе та своєї родини. «Залишки держав- ної скарбниці» — це декілька мільярдів карбованців...1 Те, що такий обмін справді відбувся, підтверджує той факт, що «ворог народу» Скоропадський був оголошений поза законом лише 17 грудня. Відбулося це абсолютно дико. Директорія — інститу- ція нелегітимна, інституція, яка діяла поза межами права як та- кого, до того ж перебрала на себе права судової влади. Гетьман був оголошений злочинцем поза нехай формальним, але все ж таки судовим процесом: «На засіданні 17 грудня 1918 року Ди­ ректорія Української Народної Республіки, розглянувши справу про зраду бувшого гетьмана Павла Скоропадського Українській Народній Республіці та про його злочинство відносно Українсь­ кого Народу і приймаючи на увагу, що відносно виновности Скоропадського як у державній зраді Українській Народній Рес­ публіці, так і в злочинствах щодо Українського Народу немає сумніву, постановила: бувшого гетьмана Павла Скоропадсько­ го за вищезгадану зраду і злочинства об’явити поза охороною закону, а його майно — рухоме й нерухоме, яке є на території Української Народної Республіки, сконфіскувати. Підписи» 2. 21 грудня, на додачу, Директорія ухвалила формальне рішен- ня про створення «Верховної слідчої комісії для розслідування карної діяльності бувшого гетьмана Скоропадського». Дарма що проіснувала вона аж до жовтня 1919 р. — результати її діяль- ності історичній науці досі невідомі.

1 Савченко В. Павло Скоропадський. — С. 335, 336.

2 Протоколу засідання до сьогодні не виявлено. Цит. за: Доленга С. Скоропад- щина. — Варшава, 1934. — С. 141.

Перший/другий уряд Директорії:

Дата добавления: 2015-08-17