Озброєні піддані Австро-Угорщини — ударний загін повстання

Питання про роль і місце командування січових стрільців у підготовці повалення гетьманського режиму, так само як і пи- тання про їхнюучасть у політичному житті Наддніпрянської України в 1917—1929 рр., до сьогодні залишається одним з най- більш «темних» місць української історії початку ХХ ст. Не став- лячи собі за мету зупинятися на цій проблемі скільки-небудь докладно, зауважмо таке.

Січові стрільці відігравали найактивнішу роль в українсько- му політичному житті від початку 1918 р. Вони являли собою чи не єдину організовану збройну частину, яка до останніх хвилин підтримувала націонал-соціалістичне керівництво Центральної Ради. Політичне кредо організації висловив її легендарний ко- мандир: «Ми маємо певні межі направо, але не маємо їх наліво. Коли б ми знали, що большевизм опанує цілу Європу, то негай­ но приєднались би до большевиків. Але ми переконані, що боль­ шевизм — явище тимчасове. Зокрема його не буде в Галичині» 2. В іншій редакції ці слова подані так: «Дехто обвинувачує нас в контрреволюційності. Це неправда. Ми залишилися такими, якими були. Нам нема чого змінятися. Ми маємо певні межі на­ право, але не маємо їх наліво. Коли б ми знали, що большевизм

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. — Т. 1. — С. 76, 236. Див. також: Кедрин І. Рік 1918 в історії української політичної думки // Наукове това- риство ім. Т. Шевченка. Бібліотека українознавства. — Нью-Йорк; Париж; Сідней;Торонто, 1986. — Т. 53. — С. 198.

2 Солуха П. Договір з Москвою проти гетьмана Павла Скоропадського. — С. 81.

опанує цілу Європу, то негайно приєдналися би до большевиків. Але ми переконані, що большевизм — явище тимчасове.... Тому з большевиками нам не по дорозі» 1.

Після 29 квітня січові стрільці та їхні батьки-командири опи- нилися в глухій, але виразній опозиції до нового режиму, підтри- мували щільні — але завжди конспіративні — відносини з на- ціонал-соціалістичними лідерами антигетьманської опозиції. Історія цих зносин до сьогодні оповита густим туманом. Очевид- но одне: загін січових стрільців, який завжди вважав себе відмін- ною від інших українських сил політичною одиницею «з певним політичним завданням», пізньої осені 1918 р. значно посилив свої позиції, легалізувавши їх в щойно створеній Директорії. Сучасники абсолютно ясно розуміли, що з перших днів її існу- вання Коновалець «мав величезний вплив на Головного отама­ на С. Петлюру і був одною з центральних фігур тієї політичної групи, яку ми називали військовою...» Його, Коновальця, «впливи на українську політику погетьманського часу були дуже великі і, можна сказати, переважаючі..., — писав Микола Ковалевський. За його словами, Директорія ухвалювала «лише формальні рішен­ ня, всі ж актуальні проблеми вирішувались у тісному і вибраному колі наших полководців у залях [готелю] “Континенталь”» 2. Про широко відомі слова першого Голови Директорії Винниченка, сказані на VІ конгресі УСДРП: «Воля Осадного корпусу для мене найвищий і найсвятіший закон», — годі й говорити.

Дата добавления: 2015-08-17