Дещо про фаховий рівень провідників

Події останніх днів листопада — першої половини груд- ня — яскрава ілюстрація ще однієї особливості українського політичного мислення. Особливість ця полягає в тому, що «ук- раїнець політичний», незалежно від його орієнтації, не просто намагається діяти, а послідовно й активно діє так, ніби навко- лишнього світу просто не існує.

1 Омелянович­Павленко М. На Україні 1917—1918. Спомини. — Прага, 1935. — С. 114—115.

Сьогодні в це важко повірити, але факт залишається фактом: усі політичні суб’єкти в Українській Державі буквально «про- спали» таке явище всесвітньо-історичного значення, як закін- чення Першої світової війни. У жовтні-листопаді британські та французькі війська звільнили більшу частину окупованої тери- торії Франції та Бельгії. Італійці, в свою чергу, звільнили свою батьківщину, захоплену австро-угорською армією. Станом на 1 листопада імператорсько-цісарські війська залишили Албанію, Сербію, Чорногорію. Збройні частини країн Антанти увійшли на територію Болгарії (вона уклала перемир’я з Антантою 29 вере- сня) та безпосередньо на територію Австро-Угорщини. 30 жов- тня перемир’я підписала Туреччина, 3 листопада — Австро- Угорщина. В ніч проти30 жовтня почалося повстання моряків німецького імператорського флоту, яке стало початком Листопа- дової революції. 9 листопада імператор Вільгельм ІІ зрікся влади, 11 листопада Німеччина підписала перемир’я.

«Для кожного політичного обсерватора, — констатував Ста- хів, — мусіло тоді бути ясно, що в цій ситуації війна Німеччи­ ни на Заході вже програна. Тимчасом і урядові, і опозиційні кола в Україні чекали ще довго, майже місяць, заки взагалі подумали про те, що в світі настав рішучий зворот в користь перемоги Антанти» 1.

Фактичний військово-політичний крах центральних імпе- рій і, отже, неминуча евакуація їхніх військових частин на бать- ківщину відкрили новий раунд кривавої боротьби за Україну. У цьому сенсі треба визнати справедливість слів Бориса Мар- тоса, який якось зауважив, що «якби Директорія не проголосила повстання, то це зробили б боротьбісти або більшовики» 2.

Останні, треба віддати їм належне, зробили черговий, над- звичайно ефективний, з огляду на їхні цілі, крок. У повній від- повідності з філософією та практикою своєї партії загрібати жар чужими руками там і тоді, де і коли це було можливо, ленінські делегати Раковський і Мануїльський під час зустрічі з Винни- ченком 3 листопада на квартирі В. Мазуренка наказали почати

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. Т.4. — Директорія і Антанта. — С. 98.

2 Мартос Б. Чому Центральна Рада і Директорія УНР не змогли вибороти самостійності України? // Визвольний здвиг України. — Ню-Йорк; Париж; Сидней; Торонто, 1989. — С. 173.

антигетьманське повстання 14 листопада1. Це означало немину- чий стратегічний програш для його організаторів — українсь- ких націонал-соціалістів. На цю обставину свого часу звернув увагу Солуха, зауваживши, що «з хвилиною проголошення з Білої Церкви повстання проти гетьмана Ленінові не потрібні стали ні Винниченко, ні Шаповал, ні Січові Стрільці, ні договор з Ма­ нуїльським, ні перемир’я. Прапор повстання, піднятий Дирек­ торією, — писав він, — перейшов до рук Леніна. Тепер Москва сама, без Директорії, робитиме повстання за українську ра­ дянську владу» 2.

Щодо інтересів Леніна та його зграї, то тут усе самозрозумі- ло: вони ніколи не приховували своїх намірів роздмухати поже- жу світову й зрівняти із землею тюрми та церкви, а заразом і де- ржави, на землі яких ті стояли. А от щодо інтересів українських націонал-соціалістів, то тут не все так просто. Ще сучасники на- магалися з’ясувати сенс антигетьманського повстання. Якщо ві- рити Шаповалу, то 9 листопада 1919 р. з ним зустрічалася група провідників та активістів УПСР на чолі з Грушевським. Під час зустрічі колишній голова УЦР нібито прямо сказав Шаповалові:

«Повстання проти гетьмана — саме темне місце в українській революції.» «Я, — пригадував організатор Директорії, — відповів спокійно... Коли говорив, що повстання мусило ліквідувати те, що створила своєю політикою Центральна Рада, Грушевський спинив. “А ви, пане, не були в Центральній Раді?” — кинув мені».

«Був, — відповів Шаповал, — але політики не робив» 3.

Дата добавления: 2015-08-17