Революційний комітет повстання». Версія 3

Шаповал виписав для нащадків і третю версію. На відміну від попередніх, у ній фігурують лише два персонажі — він і Вин- ниченко. «Довгими ночами перед повстанням ми з Винниченком обговорювали політичну програму нової влади на випадок успіху і стояли на юридичній позиції, що влада (має належати. — Д. Я.) Установчим Зборам... Виписувалась і нова концепція — Трудового

Конгресу. З Вінниці Директорія і представники с.­рів та с.­деків схилились до думки про Трудовий Конгрес. Але нікого не було за ЦРаду», — писав він. І додавав, що «не зручно було висувати ЦРаду ще й з політичних мотивів, оскільки ЦРада закликала німців..., не винесла протесту проти німецько­гетьманського перевороту...» 2.

Весною 1918 р., читаємо далі, «соціялісти­самостійники за­ тіяли об’єднання — Український Національно­Державний Союз, до якого увійшло чимало груп опріч с.­д. і с.­рів. Пригадую, що Олександр Макаренко, лісничий, лідер колишньої УНП, що пере­ творилась в самостійників­соціалістів, доволі енергічно і різко вів цей Союз, рішуче виступав проти гетьманщини». За свідчен- ням Шаповала, Національно-Державний Союз склали 4 партії: УПСФ, УПСС, УПХД, УТП. «Провід, — згадував він, — давали головно» Олександр Макаренко, доктор Луценко; УПСФ пред- ставляли Кушнір і Корчинський; трудовиків — О. Грушевський, Скрипник, Міхновський; хліборобів — брати Шемети3. «Одначе нам, соціялістам­революціонерам, — вказував автор споминів, — було ніяк не по шляху з цим Союзом, ми в його не вступили, і він трохи згодом розпався». Щодо УПСР та УСДРП, писав він, «то обидві партії в Національно­Державний Союз не входили, бо його соціяльна ідеологія нам чужа і ворожа» 4.

1 Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 7.

2 Вільна спілка: Неперіодичний орган Української партії соціялістів-револю-

ціонерів. — Прага; Львів, 1927—1929. — Збірник 3. — С. 109.

3 Шаповал М. Гетьманщина і Директорія. — С. 8.

4 Шаповал М. Демонічна справа. — С. 11.

Дата добавления: 2015-08-17