Український Національно-Державний Союз — Український Національний Союз: інфернальний вибір націонал-соціалізму

Після підписання ганебного, зрадницького Берестейського миру, після безславної смерті УЦР, після окупації більшої части- ни її німецькими та австрійськими військами, після проголошен- ня нової, Української Держави перед провідниками збанкрутіло- го націонал-соціалістичного руху постала дилема політичного вибору. Головне питання: як ставитися до нового національного, але зовсім не соціалістичного режиму, опертого на німецькі та австрійські багнети? Теоретично варіантів було декілька.

Варіант перший. Підтримати новопроголошену державу та її провід. На користь цього вибору говорили формально прого- лошений і фактично реалізований національний характер цієї Української держави та її провідника. Адже саме завдяки зусил- лям націонал-соціалістичного проводу УНР колишні супротив- ники по війні, тобто австрійці та німці, окупували всю територію УНР.

Варіант другий. Стати в «м’яку» опозицію до гетьманського режиму, критикуючи його, скажімо, за недостатньо радикаль- ну політику в соціальному, наприклад, питанні. Власне, напрям критики в цьому випадку особливого значення не мав — головне в таких випадках, а особливо в умовах війни, робити акцент на слові «м’яка», а не на слові «опозиція».

Варіант третій. Обрати курс на «жорстку» опозицію режи- мові, критикуючи його несамостійність, залежність від окупа- ційних військ тощо. Цей варіант не міг бути практично реалі- зований тому, що саме націонал-соціалісти УНР і запросили німецькі та австрійські війська.

Варіант четвертий. Проголосити радикальний, опозиційний курс із метою скинути новий політичний режим. Такий курс мав базуватися не інакше як на ультрасоціалістичних, ради- кально «антибуржуазних», антиросійських (але не антибіль- шовицьких) гаслах. У цьому і тільки в цьому випадку відкрива- лась можливість бодай тимчасового політичного та військового союзу з ленінським режимом, без допомоги якого розгорну- ти скільки-небудь активну антигетьманську діяльність було неможливо.

Перший місяць після розгону УЦР провідні її політичні сили — Українська партія соціалістів-революціонерів (УПСР) та Українська соціал-демократична робітнича партія (УСДРП) і їхні лідери ознак життя не подавали — спостерігали за тим, куди подує новий вітер. Як свідчать усі відомі дослідження, лише 21 травня другорядні за політичною вагою представники Ук- раїнської партії самостійників-соціалістів (УПСС), соціалістів- федералістів (УПСФ), трудової партії (УТП) та хліборобів-де- мократів (УХДП), а також об’єднаної Ради залізниць України та Головної ради Всеукраїнської поштово-телеграфної спілки несміливо проголосили утворення так званого Українського Національно-Державного Союзу (УНДС).

Говорячи про українські політичні партії тієї доби, треба взяти до уваги наступні міркування. За найоптимістичнішими підрахунками, усі вони станом на листопад 1918 р. формально могли нараховувати в своїх лавах не більше 10 тис. зареєстро- ваних членів, у т. ч. УПСР — до 5 тис., УСДРП — до 3,5 тис. Ха- рактерними рисами цих «гуртків за інтересами» були: низький ступінь організованості, відсутність власне партійного апарату, незначний вплив на політичних симпатиків та інших людей. Усі інші «фактично мало були поширені дисциплінованим членством поза інтелігентські гурти» 1. Як справедливо зауважив один із до­ слідників, з усіх національних організацій соціал­демократичної партії в дореволюційній Росії Українська соціал­демократична робітнича партія мала чи не найменше значення. Сказати пря­ мо — мала настільки мізерне політичне значення, що серйозні політики, як, наприклад, Ленін, ніколи не цікавилися УСДРП як політичною потугою. Передовсім тому, що вона нею не була 2.

1 Стахів М. Україна в добі Директорії УНР. В 7 т. — Скрентон, США, 1962— 1966. — Т. 1. — С. 115.

2 Сосновський М. Дмитро Донцов. Політичний портрет. — С. 111.

21 травня ці «партії» оприлюднили так званий «Меморіял», у якому заявили: «сучасний Кабінет Міністрів врятувати державу від анархії й безладдя, установити тверду владу, оперту на довір’я народу, та зміцнити самостійну Українську Державу не зможе». Автори документа, які гостро ревнували свою відсутність у складі гетьманського уряду, висловили йому

«недовір’я»... «Добрий державний лад, — ішлося далі, — може завести тільки національний демократичний діловий кабі­ нет, складений в більшості з відомих українських діячів, взагалі з осіб української орієнтації, які мали б повне довір’я широких українських мас». 30 травня УНДС ухвалив ще один документ, цього разу — звернення під назвою «Український Національ- но-Державний Союз до німецького народу» радикально анти- російського, антипольського та антиєврейського спрямування, в якому вся провина за негаразди в Україні покладалася саме на ці національні групи1. Щиро кажучи, риторика УНДС — це риторика діячів, які відкрито запропонували свої послуги Ско- ропадському та фактично прямим текстом визначили об’єм першого внеску за такі послуги.

Тими самими днями група інших колишніх членів УЦР та діячів УНР здійснила спробу скликати у Києві Українські Уста- новчі Збори. Дізнатися подробиці можна з виявлених автором цього дослідження споминів Микити Шаповала, який зіграв ключову роль у націонал-соціалістичному таборі влітку—восени 1918 р., та класичної розвідки Матвія Стахіва, яка спирається на спомини того-таки Шаповала.

Дата добавления: 2015-08-17