Висновок автора. Диктатором націонал-соціалістичної Української Народної Республіки вже за кілька

Диктатором націонал-соціалістичної Української Народної Республіки вже за кілька днів став підданий «двоєдиної» Австро- Угорської імперії, який впродовж попередніх чотирьох років зі зброєю в руках обстоював її державні інтереси у війні з Росією, частиною території якої була «Україна». Для встановлення такої диктатури фактично вистачило невеликої і не дуже добре ви- школеної та озброєної військової формації, а також невеличко- го клаптика паперу з надрукованим великими літерами словом

«Декларація».

Більшість організаторів антинімецького, антигетьманського повстання, більшість членів Директорії мали на меті не віднов- лення поваленої УНР, не розбудову нової демократичної націо- нальної держави, а створення промосковського, пробільшовиць- кого політичного режиму. В боротьбі за владу були застосовані виключно заколотницькі, насильницькі методи, оперті на невт- римну соціальну демагогію, — тепер це називають «популізмом». Ціна, яку неодмінно треба було заплатити за роздмухування гро- мадянської війни, як завжди, не мала значення.

1 Солуха П. Договір з Москвою проти Гетьмана Павла Скоропадського. — С. 46.

2 Копиленко О., Копиленко М. Держава і право України. — С.112.

V

Перші дні «беззаконня» й «сваволі»

Упродовж перших днів повстання до Директорії приєдна- лися Запорізька дивізія, Чорноморський кіш, а також прибула з Австро-Угорщини Сірожупанна дивізія, два кадровані корпу- си, розташовані в Одесі й Вінниці. Згодом на бік заколотників перейшли Сердюцька дивізія та Лубенський кінний сердюцький полк1. Райдужну картину псували, як завжди, життєві реалії. Для переведення в життя проголошеної загальної мобілізації Дирек- торія не мала необхідного адміністративного апарату. Не було також «достатньої кількості старшин і підстаршин, озброєння та обмундирування <...> і коли в перших днях оголошення мобілі­ зації почали напливати маси народу, їх не могла опанувати жод­ на з частин». Державний, правовий колапс мав першим невід- воротним наслідком «небувалий рівень жорстокості» — під час цієї першої, з нашого погляду, україно-української війни «ніхто нікого» в полон не брав2.

Натомість факти, насамперед — ріки української, російсь- кої, польської, єврейської, татарської тощо крові, які потекли в країні, мало цікавили натхненників цієї різанини. З Леніним та його поплічниками все і давно зрозуміло. А от українці... З одного боку, ними керував страх — його ясно сформулював Винниченко, який «цілком припускав і навіть майже певен був, що нас розіб’ють, розженуть, розтрощать». Але розпочату бій- ню виправдовувало, з його точки зору, те, що «цим виступом ми реабілітуємо ідею національного українського руху серед нашого народу, де політики Ц. Ради, німці й гетьманщина так запаску­

1 Удовиченко О. Україна у війні за державність. — С. 47.

2 Див.: Верига В. Визвольні змагання в Україні. — Т. 1. — С. 383, 389—391.

дили її, так спровокували й огидили, що маси без ворожости не можуть чути слова “Україна”» 1. Зупинити її не було кому. Сама Директорія такої мети перед собою не ставила. Наведемо лише один результат лише одного аналізу: «Політико­правові підходи держави до проблем охорони правопорядку та боротьби із злочин­ ністю не знайшли прямого відображення ні в політико­правових, ні в конституційних актах доби Директорії» 2. Можна сказати простіше: з початком повстання жоден мешканець українських земель не був гарантований від пограбування, зґвалтування, без- судного вбивства.

Дата добавления: 2015-08-17