Гіпотеза автора

Найпевніше, так званий Київський революційний комітет, якщо він реально й існував, був утворений за допомогою та/або прямою вказівкою з Москви. Пригадаймо: більшовицька дипло- матична місія, яка від літа 1918 р. провадила в Києві безкінечні переговори з гетьманським урядом про укладення мирової уго- ди, безперешкодно займалася підривною діяльністю. На користь такої гіпотези свідчить те, що така практика була добре розроб- лена більшовиками і з різним успіхом використовувалася ними від грудня 1917-го аж до 1989 р., коли за допомогою подібного

«ревкому» в Афганістані скинули легітимний монархічний ре- жим. Має право на життя й інша версія: «ревком» «утворили» з метою залучення більшовицьких коштів для оплати поточ- них як особистих, так і, власне, партійних потреб київських ес- деків, насамперед самого Володимира Кириловича. Більшовики грошей на потреби світової революції не шкодували: «червоні дипломати» Раковський та Мануїльський роздавали їх у Києві сотнями тисяч.

Інша політична місія, яку об’єктивно виконував ревком по захопленні Києва Коновальцем, — створював ілюзію, що саме він, а не січовики є реальною владою в місті. Але тривало це не- довго — 17 грудня Чехівський поінформував колег «про розмови з командуванням Осадного корпусу й Національним союзом про відношення до революційного комітету та про визнання цього комітету скінчившим свої справи, позаяк з переходом військової влади до представника Директорії — командира Осадного корпу­ су, а політичної та цивільної влади до визнаного існуючого складу Ради комісарів — надалі участь революційного комітету в пос­ танові влади припиняється» 1.

Київський Тимчасовий ревком і «Рада комісарів»

Але від сміливих гіпотез повернімося до фактів. На першому задокументованому засіданні ревкому, яке зібрали за півтори, а то й дві доби після захоплення міста, його голова Чехівський поінформував колег: «Революційний комітет з часу повстання був весь час в контакті з Директорією, посилав їй постійно ін­ формації про стан справ у Києві та отримував од Директорії інструкції. Серед вказівок Директорії мається й така, аби Рево­ люційний комітет вжив відповідні після знищення гетьманської влади заходи до менту приходу Директорії: охоронити державне майно, сприяти нормальному ходові життя у столиці. Керую­ чись цією директивою Директорії, — вів далі голова ревкому, — Революційний комітет визнав відповідним наставити по всіх міністерствах комісарів, які провадили би біжучу роботу та оберігали інтереси держави».

Яку практичну роботу могли провадити по міністерствах професійно ні до чого не здатні малописьменні добродії — це також тема окремого дослідження. Важливо тут інше: ніякої

«держави», інтереси якої на той момент треба було «оберігати», формально вже/ще не існувало: гетьманську Українську Держа- ву Директорія «скасувала», а свою, рідну, Українську Народну Республіку, здогадалася проголосити лише наприкінці січня. Поза тим, наявність нехай віртуального ревкому «посилювала» позицію Винниченка всередині Директорії, насамперед супроти

1 Директорія... — Т. І. — С. 95, 96.

Петлюри, за яким стояли «січовики» Коновальця. В умовах хао- су, який запанував у Києві з відходом німців, саме есдеківський

«ревком» був єдиною «інстанцією», яка могла хвалитися тим, що

«втримала» ситуацію в столиці під контролем до приходу в місто республіканських військ, тобто тих самих січовиків. «Наявність» ревкому дозволяла говорити про реальну-віртуальну наявність його комісарів, делегованих до міністерств з метою «провади­ ти» та «оберігати». Наявність реально-віртуальних комісарів дозволяла говорити про наявність їх «Ради», яка «провадила» та

«оберігала». Наявність Ради комісарів, для тих, хто міг би поста- вити факт її існування під сумнів, підтверджували протоколи за- сідань. Питання на цих засіданнях розглядалися найрізноманіт- ніші, але як реально можна було виконати ухвали, враховуючи параліч усіх державних структур та міської думи, — таємниця за сімома замками. Можливо, вона буде роз’яснена в майбутньому, під час наступних грецьких календ.

Дата добавления: 2015-08-17